Ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з писанкарством

Саме різноманітна колірна  гама ґрунтується на збереженні прадавньої колірної символіки: червоний колір  символізував радість життя, любов; зелений — пробудження природи, багатство рослинного і тваринного світу; блакитний — чисте небо, здоров’я; бронзовий — матінку-землю, її врожай, щедрість до людини; чорний з білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ; червоний з білим означає повагу до духів, подяку за охорону від злих сил.

Дивишся на писанку —  зачаровуєшся розмаїттям кольорів, загадковими візерунками, де гармонійно переплітаються знаки-символи, щось невловиме і дуже важливе переповнює відчуття — мабуть, це і є наше щастя незабутого, невтраченого...

На разі варто погодитись із висловом: «український народ доти процвітатиме, доки українські жінки розмальовуватимуть писанки».

Цікаво буде дітям  знати й про те, що українська писанку дуже шанують за кордоном. У Канаді споруджено єдиний у світі  пам’ятник писанці.

Для дітей старшого дошкільного  віку буде дуже цікавим заняття про  писанки, якщо їх зацікавити казкою, або легендою.

Найяскравішим прикладом  з української міфології є  казка «Про курочку Рябу». Курочка  Ряба – чорна з білими цяточками  – це прообраз чорного неба з  зірками. Вона знесла золоте яйце, яке  ні дід, ні баба не можуть розбити. Бігла мишка і хвостиком зачепила – воно і розбилось. Мишка - це символ природної сили. Мишка розбила яйце не докладаючи зусиль. Чому? Тому що дід і баба передчасно хотіли отримати результати, а всьому в природі є свій час. Тільки треба вміти чекати. Коли дід  і баба розплакались, курочка їм сказала: «Не плачьте, діду й бабо, я вам знесу золоте яйце, і ви будете всі раді». Казка пояснює, що світ почався з яйця. Яйце – «ніщо», з якого виникає «щось». Якщо ми візьмемо орнаменти на писанках, то знаки нам багато розповідають.

Є дуже багато легенд релігійного  змісту і дітям дошкільного віку у старшій групі буде цікавим  заохоченням до заняття розповісти легенду.

Яйце завжди було загадкою для людини: неживе, воно дало початок  новому життю. Тому його почали вважати символом самого життям, уособленням чарівної сили.

1.2. З історії  писанкарства

Писанкарство — один із найдавніших видів народного  декоративно-прикладного мистецтва, в якому яскраво відобразились  усі сторони життя народу —  історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення, мрії про довершеність життя.

Писанки — душа українського народу, це «шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свій мистецький геній, свою здатність  до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу».

Вони з’явилися під  час язичництва як атрибут культових  народних обрядів, пов’язаних із весняним пробудженням землі. У глибині сторіч наші пращури відзначали велике свято  весни. Раділи, що тепло, сонце, життя  бере гору над холодом, зимою, смертю. І в цей час жінки, сільські дівчата, монастирські ченці та іконописці розписували курячі яйця.

У міфах багатьох народів (Єгипту, Фінікії, Індії, Греції, Фінляндії) саме яйце вважалось космологічним, було символом сонця та зародження Всесвіту. «Одна половина яйця стала небом, інша — землею, а жовток — сонцем». Згодом яйце у слов’ян та інших народів стало символом весняного відродження й оновлення, першооснови Всесвіту.

Українська писанка  містить у собі цілий комплекс свідчень своєї приналежності до надзвичайно давніх культурних пластів, зв’язку з визначними явищами віддалених епох.

 Наявність у ній,  поруч з християнським ритуально-символічним значенням, безсумнівних зв’язків з язичницькими віруваннями, розробленість декоративної системи, що містить ряд орнаментованих язичницьких символів тощо, дозволяють вважати, що витоки мистецтва писанки лежать у художній творчості первісного суспільства, коли ця символіка сформувалась і закріпилась у свідомості людей.

Писанка — яйце декороване з традиційними символами, які намальовані за допомогою воску і барвників.

Символічне значення писанки складається з двох складових  частин:

1. із значення самого  яйця, в якому є живий зародок  півня (сонячної птиці);

2. із значення написаних  на ньому символічних знаків.

Значення символу самого яйця. Ще з незапам’ятних часів  у міфопоетичних традиціях багатьох світових культур яйце було найдавнішим  символом життя. Саме його вважали прообразом світового яйця. Існує поняття світового, або космічного яйця, з якого народжується Всесвіт. Одна половина яйця стає небом, інша – землею, а жовток – сонцем. Звідси його обожнювання та надзвичайне звеличування.

 Різні народи, шануючи  яйце як символ життєдайності,  створили власну атрибутику його  возвеличення. Яйце фарбували, прикрашали. Навколо нього створено безліч міфів і легенд. У Єгипті яйце символізувало сонце, було атрибутом сонячного бога Пта, який катав його по небу. На Сході вважалося, що в той час, коли скрізь на землі панував хаос, то у величезному яйці були сховані всі форми життя. Шкаралупу зігрівав божественний вогонь, даючи яйцю тепло утвору. Завдяки цьому вогню і з’явилася з яйця міфічна істота – Пану. Усе невагоме стало небом, а щільне – Землею. Пану з’єднав Небо з Землею, створив вітер, простір, хмари, грім, блискавку. Щоб нагріти землю, Пану дав їй Сонце, а щоб нагадати про холод – Місяць, Отже завдяки Пану, Сонце зігріло землю, засвітив Місяць, народилися планети й зірки .

 В античній Греції  і Римі вважали, що всесвіт  виник з яйця казкового птаха  Фенікса. Він поклав його в святилище Геліоса (сонця). Мабуть тому яйце для римлян мало магічну силу.

 У фінській «Калевалі»  йдеться про те що Всесвіт  виник із шести золотих і  одного залізного яєць. Упавши  в океан вони розбились –  з нижніх частин утворилася  земля, з верхніх – небесне склепіння, з жовтка – сонце, з білка – місяць і зорі .

 Стародавні перси вірили, що  спочатку не було нічого крім  божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його своїми чорними  крильми, а Любов (тут слово  «Любов» має бути чоловічого  роду), старший син Творця, заопікувався ним. Коли яйце дозріло, з нього з'явився Всесвіт зі світлим сонцем і ясними зорями. Світила піднялися вгору, а важка земля осіла донизу. За вченням основоположника релігії стародавніх іранців — Заратустри, яйце Всесвіту розбив своїм рогом величезний бик Адуда. Цей міф про створення світу прийшов до персів від Заратустри зі Сходу. Перси величали яйце у своїх священних піснях і тримали у храмах литі металеві зображення яєць або яйця, витесані з каменю, як символ усього, що народжується. У них були відомі також фарбовані і розписані яйця .

 В індійській космогонії  космічне яйце знесла божественна  птиця на споконвічні води. Зі  святого яйця з’являється творець  усього живого Праджапаті. Якого  пізніше почали ототожнювати  з Брахмою .

 Існувало таке бачення світу  нашими пращурами. Посередині  Всесвіту, подібно жовтку, розташувалася  сама Земля. Верхня частина  «жовтка» - наш Живий Світ, Світ  Людей. Нижня - «исподняя» сторона  - Нижній світ, Світ Мертвих, Нічна  Сторона. Коли там день, у нас панує ніч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан - море, що оточувало Землю. Чи прорити колодязь наскрізь, і камінь буде падати в цей колодязь дванадцять днів і ночей. Навколо Землі, подібно яєчним плівкам і шкаралупі, розташовано дев'ять різних небес. Кожне з дев'яти небес слов'янської міфології мало своє власне призначення: одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар і вітрів тощо. Сьоме за рахунком наші предки вважали «твердінню», прозорим дном небесного Океану. Там зберігалися запаси живої води - невичерпне джерело дощів. Усі дев'ять небес, а також землю і нижній світ зв'язувало між собою Світове дерево. На думку древніх слов'ян, воно понад усе було схоже на розлогий дуб, однак на гілках цього дуба дозрівали не тільки жолуді, але й насіння всіх інших дерев і трав. А там, де вершина Світового дерева піднімається над сьомим небом, був острів, і на тім острові жили прабатьки всіх птахів і звірів. Чудесний острів на сьомому небі слов'яни називали «ирием» чи «вириєм».

 Чимало стародавніх учених по-своєму пов'язували яйце із походженням усього, що існує в цьому світі. Так, візантійський богослов і філософ Іоанн Дамаскин підкреслював, що небо і земля в усьому подібні яйцю: шкаралупа – небо, пліва - хмари, білок - вода, а жовток - земля. З мертвої матерії яйця виникає життя, у ньому полягають можливість, ідея, рух і розвиток. У давнину яйцю також придавалося магічне значення. За переказами, навіть мертвим яйце дає силу життя, за допомогою яйця вони ніби відчувають дух життя і знаходять утрачені сили. Існує одвічне повір'я, що завдяки чудодійній силі яйця можна вступати в контакт із померлими, і вони мовби оживають на деякий час.

 Недаремно зі стародавності  у багатьох народів яйце служило  символом сонця, що несе із  собою життя, радість, тепло, світло, відродження природи, рятування від пут морозу і снігу, - іншими словами, переходу з небуття в буття. Тому саме яйце стало атрибутом весняних культових народних обрядів, пов'язаних із пробудженням землі. Його дарували одне одному на Великдень. Цей обряд був пов'язаний з народними уявленнями про яйце, що було символом весни, перемоги життя над смертю. А ще було прийнято підносити яйце як простий малий дарунок друзям і благодійникам у перший день Нового року й у день народження. Багаті ж, замість пофарбованих курячих яєць, найчастіше підносили золоті чи позолочені.

 Писанка і пов’язані  з нею народні легенди, перекази, її символічна роль у святах  та обрядах, розшифровка семантики  орнаментів, з'ясування їх сакрально-магічного  змісту сягають своїм корінням давніх язичницьких епох з їх міфологією, в якій відбились світоглядні уявлення наших предків.

З прийняттям християнства розмальоване яйце було включене до Великодніх обрядів церкви.

Але у 20 – 30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.

 Виготовлення писанок  припинилося у центральних та  східних, а потім і західних  областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

 У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу  до народного мистецтва відновилося  й писанкарство. Навесні, перед  великодніми святами, у Вижниці,  Косові та Коломиї народні  майстри продавали писанки на  ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене. У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII—XIX ст. У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління. Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з української діаспори .

Писанка – це не просто розписане яйце, це образ світового  яйця в яке складені символи віри, знань, традицій та ін. Писанка стала  архетипом у мистецтві.

Архетип – прообраз, початкова  ідея, формуюча творчу активність. В художній діяльності архетипом називають певний історично складений тип, характер сприйняття дійсності, світовідчуття і світосприйняття. Історія мистецтва створювала різні архетипи художнього мислення людини і тоді майже в у всьому протилежне. Окремі архетипи складають основу історичних типів мистецтва і художніх направлень, всі вони амбівалентні неоднозначні і несуть в собі протилежне двійникове начало, яке дає імпульс до розвитку. Всі архетипи не несуть оцінювальних характеристик, вони не хороші і не погані а в рівній мірі необхідні і самодостатні для непереривного історичного розвитку мистецтва. Відомі в історії архетипи обдумуються і інтерпретуються в процесі створення конкретно-історичної художньої форми і тому вони завжди актуальні. Архетип завжди колективний, він унаслідується цілими етносами і епохами та конкретизує культурну традицію, але в той же час, являється основою естетичного. Писанка являється архетипом – це прообраз, початкова ідея, яку відображає народ. Писанкарство вид народного мистецтва який ніколи не вмирає, а навпаки тільки розвивається та набуває нового значення. Мистецького погляду писанка вражає витонченістю розпису на маленькій площині; довершеністю і багатством композиційних варіантів й орнаментальних елементів та мотивів. Захоплюють ці мініатюри і своєю динамічністю, оскільки іноді потребують особливого сприйняття — оберту на 90°, 180°, а то й на 360°; часом такий рух буває ще складнішим, і ти оком біжиш за безконечником, як за філософією життя — без початку і кінця, — усвідомлюючи, що десь тут, в яйці, криється загадка життя та смерті. Окрім ритму ліній, писанка — це ритмоколір, що своєю чистою колористикою нагадує символічні слово-кольори замовлянь або останній малярський авангард.

2. Аналіз літератури з даного питання

Тема Пасхи в українській  дитячій літературі має кілька прикметних рис. По-перше, як відомо, релігійна  дитяча література тривалий час була в Україні під забороною. Тому сьогодні українські тексти про Великдень  можна умовно поділити на “дорадянські” та “пострадянські”. Дорадянські сьогодні частково повертаються до читача в перевиданнях.

Що ж до змісту таких  книжок, то тут сьогодні теж маємо  дві умовні категорії. Слід зазначити, що в українській дитячій літературі не відбулося секуляризації теми Великодня, як на Заході. Натомість маємо надпотужний етнографічний напрям такої літератури: орієнтовані на дітей книжки про великодні звичаї та традиції, та окремо – про мистецтво писанки займають  чи не всю “великодню” нішу ринку. А щодо суто художніх видань про Великдень – збірників оповідань, повістей та романів для дітей – їх, на жаль, в Україні обмаль. Конкретні кроки для поліпшення ситуації досі робили видавництва “Свічадо” та “Братське”. У першому було засновано “Великодню антологію”, друге, видавши “Весняну книжку”, планує  збірник оповідань про Великдень для найменших.