Образно-стильовi особливості новел Григорія Косинки

     "В  житах" – одна з найжиттєлюбніших Косинчиних новел. Вона пронизана, як на полотнах імпресіоністів, сонцем – прозорістю, тремтлива далина степового шляху манить несподіванками. "В житах" – якраз з тих творів, що й дали підстави Я. Савченку вирізнити "міцне радісне світовідчування" Косинки. "В його творчості почуття сили, бадьорості, навіть якогось чисто біологічного щастя, б'ють мов з глибокого джерела". "Творів його не можна читати, не проймаючись переживанням фізичного здоров'я. У них багато – сонця, руху, повітря й простору". Це якраз та повнота сприймання світу, повнота чуттєвого досвіду і чуттєвої насолоди, які справді властиві Косинчиним творам і які є одною з характерних рис імпресіоністичного ставлення до світу, а відтак і імпресіоністичної поетики. (Врешті, фразу про багатстію сонця, руху, повітря, й простору легко уявити в характеристиці якихось пейзажів художників-імпресіоністів) [3, c. 22].

     Здебільшого ми бачимо Косинчиних "земляних" героїв-селіян у боротьбі, в злій напрузі. Корнієва ж історія – апофеоз гармонійної, щасливої близькості прекрасної в своїх почуттях людини з чудовою навколишньою природою. Мить втіленої гармонії не знімає недосконалість світобудови. Щаслива Корнієва доля знов губиться у житах. Нагадування про вічну мінливість світу, даного нам через наш чуттєвий досвід, є одним з важливіших мотивів імпресіоністичної творчості.

     Авторська безсторонність, відмова від позиції  всевідаючого творця привели до оновлення  засобів психологічного аналізу  Це стосується й творчості Гр. Косинки, легенда про "традиційність" якої так довго побутувала в критичній  і читацькій свідомості. Косинка  здебільшого утримується від  передачі розлогих роздумів героїв, майже  немає тут їхніх самооцінок. Імпресіоністична проза дуже рідко звертається до типових психічних станів, вона цікавиться душевними переломами, навіть афектами.

     Імпресіоністи вважали, що "дійсність, люди, речі, й  події та взагалі все, що нас оточує, не є насправді таким, як ми звикли його бачити, бо воно є наслідком вивчених і прийнятих нашою свідомістю концепцій, ідеологій, теорій тощо, від яких треба звільнитися, щоб пізнати справжню дійсність. Тому письменники та теоретики імпресіонізму були переконані, що хто, досліджуючи явища, думає, що бачить їх такими, якими вони е в дійсності, той "є наївним реалістом"

     Косинчині герої здебільшого не схильні до роздумів. Не надто доброзичлива критика свого часу відмовляла авторові у здатності представити мислячих персонажів: "Проте, точніше сказати, це не мислення, а почування. Косинка не може розповісти, як мислять його персонажі, а як і що почувають". Але ж це якраз і було принциповою і свідомою настановою письменника-імпресіоніста: відтворення первинних чуттєвих вражень, а не узагальнено-типізуючих образів і роздумів. Він часом звертається до внутрішніх мов, до невласне прямої мови. Використовується в деяких і прийом сну. Майстерно вміє відтворити Косинка ті думки, асоціації знервованого, звідчаєного героя і крайнього психічного напруження. Тут якесь одне слово, новий спогад, дріб'язкова деталь заполонюють свідомість, набувають майже символічного значення. (Ось полонений утопіст Рубель ("Десять") чомусь весь час згадує про тепер уже марні застереження товаришів, які послали його на завдання: "Думка Рубля, чогось дивно для нього самого, спинилась на Горобцеві, шугнула до його товариської поради, і в голові серед страшного хаосу вимережалось тільки одне слово "пропав", пропливло трохи в пам'яті і раптом стало: на нього хижо, злісно дивились очі Діброви". Думка чіпляється за другорядне, боячись страшної реальності.).

     Чи  не найважливішим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня  деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність. Цю рису його творчої манери відзначали вже перші рецензенти Косинчиної прози: "Вражає вмілість Гр. Косинки підкреслити певний психологічний момент чисто фізіологічною рискою, суто натуралістичного типу", – відзначала В. Клименко [11, c. 18].

     Часом живописна деталь наскрізне проходить  через всю новелу, служачи ніби додатковим композиційним каркасом (як різноманітні згадки про "місячний сміх" в однойменній новелі або  нагадування про виритий із землі  череп у "Голові ході"). У "Сорочці" згадка про куплену в Парижі елегантну  сорочку з "аристократичними" ґудзиками виконує роль композиційного обрамлення (так само й згадка про  омріяну хлопцем гармонію в однойменному творі). У трагікомічній новелі "Циркуль", яка за своєю поетикою, емоційним  звучанням стоїть дещо осторонь у  доробку письменника, навколо випадково  знайденого голодним вчителем у кишені циркуля розгортається весь сюжет. У Косинки чимало натуралістичних  деталей (як в "Голові ході", в "Троєкутному бою"), але знаходимо й вишукано-романтизовані образи (як в "Заквітчаному сні").

     У різні періоди творчості Гр. Косинки  зображальне і виражальне начало поєднувалися по-різному. А відтак змінювалося  і співвідношення функції автора і героїв, співвідношення елементів різних стильових систем, зокрема імпресіоністичної та реалістичної [14, c. 20]. 
 

     3.2 Жанрово-стильовий синкретизм новел Г. Косинки 
 

     Простежимо  в новелі «На буряки», як легко  й невимушене нанизує автор слово  до слова, неначе вдова Марта, що сидить під хвірткою та «в'яже свої думки, мов осіннє сонце бабине літо на стерні». Тче письменник барвисту гаму, створюючи зриму картину з  селянського життя: «Літо. Починає благословитись на світ. Мати рве на городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава...» Короткі, скупі фрази. А кожна деталь малює нам точну епічну картину. І та «росиста» цибуля, і пляшка, якою мати розтирає дрібку солі, щоб покласти синові на обід в «торбу-рукав». За цими тихими, лагідними словами письменника відразу постає у нашій уяві страдницьке життя матері-вдови... Вона стоїть в узголів'ї сина, якому «страшенно хочеться спати, аж пахне і сниться: біліє полями туман, а росою – молоко, холодне і смачне-смачне». Розкрила свитку, глянула на порепані ноги...: «О діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятися... За що? Де ж тоді Бог? Ні, далі цього не буде, люди...»

     Так думає мати-вдова. В її свідомості прокидається надія, що «далі цього  не буде...» А поки що вона стоїть у вікні, «молиться до кривавої сонячної смуги» і плаче. А «сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку...» [16, c. 64]

     Письменник  не тільки відчуває найтонші порухи юнацької душі, він як великий психолог художніми  засобами вміє передати їх так, щоб  захопити, схвилювати читача, перейнятися його думками, діями, помислами...

     Хлопець солодко спить. У нього свої проблеми (юнацькії), своє бачення світу, своє відчуття життя: «Снилося молоко...» «Сьогодні, мамо, треба, купить тому рябому собаці півпляшки – не дає гонить два рядки, треба підмазать...» Розуміє – без хабаря не заробити за літо на штани. І хоч мова йде про злидні, нужденне життя, та скільки тепла, задушевності, доброти в стосунках, в розмові сина з матір'ю, скільки поваги, любові і радості... Хлопець хапає сапку, біжить на поле. Письменник не фальшивить, ніби читає душу юнака. Він розуміє сподівання хлопця: «Боже, коли б гонить сьогодні два рядки! Яке це щастя: два рядки – синя сорочка, хліб...»

     Але він поспішає на чуже поле і тому, що там чорнява Пріся... «Яка вона добра й гарна...» І ввечері, натомлений, напівсонний, він буде ділитися з матір'ю радістю, що сьогодні таки гнав по два рядки, не омине, а скаже  матері і про ту Прохоренкову дівчину, яка допомагала йому. І коли мати ніби ненароком ще раз перепитає, хто переполював йому рядки, сором'язливо скаже: «Прохоренкова... Гарна дівчина...» Хлопець «зажмурив око, почервонів, а мати помітила і запитала: «В повітці будеш спати?»

     У нього пробуджується самосвідомість – це вже не раб. Зростає людина, яка розуміє: «Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: «Мужицька доля гірка...»

     А поки уві сні підлітка вимальовується казково-принадне майбутнє, де буде жити щасливо його мати і та чорнява  Пріся, що допомагає йому, переполюючи  рядки. А чи буде воно, те щасливе  життя для селян-бідняків?..

     Час, про який пише письменник, був складний і неоднозначний. І автор прагне показати його таким, яким він був насправді, – жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відкрито, а хто підступно, з обманом, а то й силою, залякуванням і пролитою кров'ю. Звернемося до його оповідань...[33, c. 37]

     У своїх творах письменник через героїв розкриває життя, людську душу... Мусій Швачка (оповідання «Політика») збирається на колядування до заможного  свата. Він чесний, принциповий і  безкомпромісний, відстоює інтереси незаможників по-своєму справедливо, аби ніхто не смів докоряти, що він, Швачка, «не правильну політику робить».

     У зіткненні з заможними селянами, яких давно недолюблював, не розгубився, жодним переконанням не поступився. Вони вхопилися за ножі, Швачка вийняв браунінг... Пролилася кров. «Оцю вимріяну, сподівану землю такі бідаки, як Мусій Швачка, віддавати не будуть. Але й Кушнір та йому подібні не змиряться з тим, щоб їхня земля вислизнула з їхніх рук навіки, – пише М. Жулинський, цілком слушно стверджуючи: – Григорій Косинка "в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає жодних компромісів. Не жаліє ні бідняка, який одержав землю і засліплено торжествує – втішається, бо він щасливий, а як далі буде розвиватись революція, його не цікавить. Безжально розвінчує і несамовиту лють куркуля, який зненавидів голодного сусіду за його надію на власну земельку» [37, c. 63].

     Пристрасне  слово Косинки було виразником громадських  думок і палких почуттів, сповнених  боротьби за звільнення людини, за її щастя. «За волю і життя. Правдивий шлях, товариші, – шлях боротьби... Оце наш шлях», – твердо вибирають свою дорогу незаможники села Шубовки («Сходка»).

     Революція виставила на очі всі болячки  життя, та не зуміла їх вирішити. Гасла  та заклики: «Відбирай!», «Грабуй награбоване!», «Хто не бідняк, той ворог народу!» – не завжди були справедливими. А тому, коли читаєш оповідання «Змовини», відчуваєш, що письменник дивиться на світ з загальнолюдських позицій.

     Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідкіля цей сонцесяйний талант, уміння проникати глибоко в душу людини. Як невимушене легко бринить кожне слово письменника, музикою пливе кожна його фраза, чи то розлога, широка, мов степ український, чи то коротка, наче обірвана, фрагментарна, як яскраві мазки на картині художника-імпресіоніста. Бо все йде від життя, від бачення головного, найважливішого, найтрепетнішого – людського серця. Мабуть, після В. Стефаника ми не маємо такого вміння у письменника проникати і трепетно відкривати селянську душу, психологію хлібороба, його велику і багату внутрішню красу. Вслухаймося лишень у слова простої жінки Мелашки («Змовини»), яка говорить з заможним селянином: «Як вам сказати, – мовила тихо Мелашка. – Ручатися за Михайла не буду. Його добра воля: хоче – хай сватає вашу Наталку, як вона піде за нього. А тільки коні, вози ваші, Петре, ні до чого тут. Ви ж, здається мені, сина мого єднаєте, а не коні з возами? Я не ганю дочки вашої... Але ви, Петре, пробачте мені на слові, таке говорили, що мені слухати соромно було. Добре знаєте, що я з трудів своїх вік прожила, – мені тими кіньми не їздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду». Скільки в цих словах людської гідності, простоти, самоповаги, благородства, душевної краси! Бо кожний рядок, кожне слово лягало на папір з великої любові до трудівника і великих мук за його страдницьку долю [38, c. 17]. 
 

     Висновки  до розділу 3 
 

     Третій  розділ дипломної роботи було присвячено вивченню питання поетики новел  Г. Косинки, на основі проведено дослідження  можна зробити наступний висновок:

     1. У ранній творчості Косинки утвердився своєрідний жанровий різновид лаконічної, ескізної новели, в основі якої якась одна драматична подія, одне – цілісне й сильне – враження, потрясіння.

     Пізніше помітне виразне тяжіння письменника  до Розлогіших прозових форм. Імпресіоністична ескізність, прагнення якнайточніше передати безпосереднє враження постулюється (чи принаймні доповнюється) розлогішими психологічними характеристиками. Зростає і роль сюжету. А відтак, закономірно, зміцнення одного рівня структури твору веде до послаблення ролі інших. Ощаднішими стають метафоти епітети, рідше використовуються інверсії, менше уваги віддається ритмічній організації твору. Зріла проза Косинки – строгіша, стриманіша, психологічно місткіша.

     ...Неповторна  особливість Косинчиної новели в тому, що ворогами тут часто постають люди з дуже близькими ціннісними установками, люди, які, власне, майже однаково сприймають навколишній світ. Жертв і переможців більше об'єднує, ніж розділяє, за інших обставин вони б легко знайшли спільну мову. Але попри все це примирення неможливе. Авторська ж точка зору здебільшого співчутливо-примирлива, безпристрасна, він не стає на бік жодної з ворогуючих сторін.

     2. Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідкіля цей сонцесяйний талант, уміння проникати глибоко в душу людини. Як невимушене легко бринить кожне слово письменника, музикою пливе кожна його фраза, чи то розлога, широка, мов степ український, чи то коротка, наче обірвана, фрагментарна, як яскраві мазки на картині художника-імпресіоніста. Бо все йде від життя, від бачення головного, найважливішого, найтрепетнішого – людського серця. Мабуть, після В. Стефаника ми не маємо такого вміння у письменника проникати і трепетно відкривати селянську душу, психологію хлібороба, його велику і багату внутрішню красу.

     Пристрасне  слово Косинки було виразником громадських  думок і палких почуттів, сповнених  боротьби за звільнення людини, за її щастя. 

     Загальні  висновки 
 

     Дана  дипломна робота була присвячена розкриттю  теми «Образно-стильовi особливості новел Григорія Косинки», в ході дослідження було розкрито три великі питання такі, як: специфіка художнього мислення Г. Косинки, проблеми новел Г. Косинки, поетика новел Г. Косинки. Ці і питання і стали основою дослідження. На основі проведеного дослідження слід зробити наступний висновок: