Образно-стильовi особливості новел Григорія Косинки

     Для розвитку сучасного мовознавства характерним  є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних  ознак різних членів речення, різних її функцій. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних  членів речення), так і в плані  вираження (спосіб вираження, вид зв'язку, засоби зв'язку, характер залежності), а також у плані змісту і  в плані вираження одночасно. Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.

     Синкретизм  – це «поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності» [39, с.146].

     Найбільш  детально поняття синкретизму дослідили  В.В. Бабайцева, Л.Д. Чеснокова, І.Р.Вихованець. Науковці причину появи синкретизму вбачають у явищі так званих «вторинних синтаксичних функцій». У словоформі як члені речення існує два типи граматичних значень: категоріальне (значення слова як частини мови) і синтаксичне (типове значення речення).

     Аналіз  функціонування словоформ у структурі  речення виявляє два типи співвідношень  категоріального і синтаксичного  значень:

     1) категоріальне і синтаксичне значення збігаються;

     2) категоріальне і синтаксичне значення не збігаються.

     Функціонування  словоформи у вторинній функції  може мати два наслідки: по-перше, воно може привести до зміни категоріального  значення словоформи, що говорить про  її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно може привести до якісних  змін самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних функцій.

     Синкретизм  членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, – категоріальне і синтаксичне. Ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне значення.

     В.В.Бабайцева вважає, що «синкретичні утворення – наслідок діахронних і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення». [4, с. 91].

     Синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями. Вивчення синкретичних груп слів дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурна-семантичних класів; виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об'єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць. Синкретичні другорядні члени речення збагачують виражальні можливості сучасної української літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлюватися. Потреба у вираженні особливих відтінків думки- головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.

     Тому, на думку автора, у шкільний та вузівський курс з сучасної української літературної мови потрібно ввести поняття про синкретичні другорядні члени речення. Ці знання допоможуть орієнтуватися у складних випадках аналізу речення, і закріплять уміння та навички правильного визначення членів речення. Та при аналізі творів більш чітко орієнтуватися у поставленому завданні.

     На  основі "польового" аналізу можна  виділити групи дієслів за вираженням експресивно-оцінної ознаки. Їх три:

     1) дієслова, у яких оцінна змінювана ознака є лексичним значенням;

     2) дієслова із специфічними морфемами, що виражають значення інтенсивності вияву ознаки;

     3) дієслова-експресеми, інтенсивність вияву ознаки в яких ґрунтується на контекстуальній експлікації (зокрема на синонімічній та антонімічній основі).

     В дієсловах першої групи стрижнева  сема "інтенсивність" виявляється  по-різному:

     1) через сему (або разом із семою) "протяжність у часі" (клекотіти, лементувати, гриміти,);

     2) з семою "повторюваність дії" (хватати, шарпати,);

     3) із значенням "одноразовість доконаної дії (прорізати, визвіритися);

     4) через спонукання (убийте);

     5) через сему "всеохопність" дією (заткати, засівати).

     "Гриміли  стайківські гори, водами клекотіла ріка, а спраглу землю засівав теплий літній дощ" [27, с. 157].

     У дієсловах другої групи актуалізатором семи "інтенсивність" може виступати:

     1) суфікс -ну- (сипнути, рубнути, гаркнути, цьовкнути);

     2) префікс (засвистіти, пролунати, закипіти, завити, нагримати, розплакатися).

     1. "Тоді скрутнув Василь чубатою головою, скрегнув за своєю звичкою зубами і мовчки… взяв Смолярчука за груди – стріпнув його… і брязнув ним об сухий тік" [27, с. 237].

     2. "Сонце запалало мільйонами світів, заграло бризками" [27, с. 29]. До третьої групи належать актуалізовані дієслова, вияв інтенсивності ознаки яких ґрунтується:

     1) на синонімічній основі і здебільшого у двослівному поєднанні (піти – побігти, протестувати – гукати, гриміти – нахвалятися, плакати – заливатися, плакати – тужити, гукати – сміятися); "Плаче-тужить скрипка з цимбалами" [27, с. 20];

     2) на повторенні дієслів, поєднуваних за допомогою єднального сполучника і або безсполучникове (плющить і плющить, лаяти-лаяти, давити-давити): "А тут, вгорі, – синя далечінь неба, а з нами сірі німі стіни – давлять-давлять" [27, с.19];

     3) на основі антонімічного поєднання дієслів, де протиставлення може подаватися двома дієсловами, вжитими поруч (не капати – дзюрчати, не піти -побігти); "А сам, кланяючись на всі боки, не пішов – побіг до зали" [27, с. 165].

     У дієсловах-експресемах, виписаних із творів Г.Косинки, актуалізованими можуть бути семи "багато", "всеохопно", "довго" і подібні (вкритися, залитися, покотитися, розвішати, гуляти, снуватися, запанувати): "Надворі гуляє люта зима" [27, с. 25]; "А пісня котиться степом, в золотій пшениці…" [27, с. 16].

     Серед цієї групи дієслів виділяються  такі, у яких інтенсивність вияву  ознаки досягається через створення  контекстів з порівняннями у формі  орудного відмінка іменника: "Рветься  пил горбами" [27,с.24]; "Горить червоним полум'ям смуга неба" [27,с.14]. 

     Висновки  до розділу 1 
 

     Дослідивши  у першому розділі дипломної  роботи питання специфіки художнього мислення Г. Косинки, слід зробити висновок, що:

     1. Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюваних Г. Косинкою конфліктів у своїх творах, викликали здивування в критиків, а найбільш вульгаризаторські з них звинувачували письменника в поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації куркульства, бандитизму і т. ін. В. Коряк писав, що із новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого; Я. Савченку здавалося, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко ніби між іншим закинув, що авторові «Політики» все одно, хто кого б'є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам письменника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський, наприклад, наголошував, що новели Косинки, злившись із часом у певну гармонію, дадуть епопею революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу. Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана з проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX-XX ст.

     Отже, новели Григорія Косинки – відтворення загальнолюдських проблем періоду Громадянської війни. Письменник прагнув допомогти селянинові в розумінні цінності людського життя. Ні куркуль, ні бідняк у Косинки цього не збагнули, вони в пошуках. Герої його новел пізнають драми, трагедії, сподівання й розчарування. Моральні цінності не дали людям сподіваного блага. Малюючи кровопролиття, ворожнечу, людську ненависть і підкреслюючи трагічність сподіяного, Косинка допомагає зрозуміти, що справжню цінність має становити згода, любов, материнство, людське життя, сповнене злагоди й миру.

     2. Новелістика Косинки являє собою показовий взірець художніх шукань і знахідок, які засвідчували перехід української прози першої третини XX ст. від «старого» реалізму до модерних форм естетичного мислення. Форма творів Г.Косинки набувала реалістичної чистоти, а зміст їх, виростаючи з окремих життєвих мотивів, ставав всеохопним. Це особливо помітно в тих новелах, де на перший план виступала драма українців, які віддали себе на олтар комуністичної ідеї. Заглиблюючись в опис характерів сільських більшовиків, письменник показує, що мета в них ніби благородна – покінчити з бідністю й експлуатацією, але способи досягнення її чомусь ведуть не до гармонійності, а до нових кривавих репресій.

     Синкретизм  – це «поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності». Синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями. Вивчення синкретичних груп слів дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурна-семантичних класів; виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об'єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць. Синкретичні другорядні члени речення збагачують виражальні можливості сучасної української літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлюватися. Потреба у вираженні особливих відтінків думки- головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.

 

роздiл 2

Проблеми  новел Г. Косинки

     2.1 Проблема "Землі" у новелі "За земельку" 
 

     На  сторінках альманаху, який мав таку ж назву, як і група – “Ґроно” (1920) – Григорій Косинка опублікував три свої твори – “Мент”, “Під брамою собору”, “За земельку”. Вони, разом із першою його опублікованою новелою “На буряки”, привернули до молодого письменника увагу критики й читачів. Іще б пак – тоді не так багато в українській прозі було творів, у яких знайшло б відображення сучасне життя, зміни, які спричинили в Україні революція та не вповні ще завершена громадянська війна. Крім того, “бавилися в пролетарських письменників” тоді чимало людей, котрі й грамоти толком не знали, тож з’ява молодого автора, котрий блискуче володів стилем і відзначався глибиною проникнення в тонкощі психології своїх героїв, не могла бути непоміченою. Г. Косинка використовував сюжети, вже добре відомі з класичної української літератури [21, c. 35].

     Час, про який пише письменник, був складний і неоднозначний. І автор прагне показати його таким, яким він був  насправді,- жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця  його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відкрито, а хто підступно, з обманом, а то й силою, залякуванням і пролитою кров’ю.

     Так, у новелі “За земельку” – теж неновий у контексті української класики сюжет.

       “На весіллі молодий заявляє молодій:

     – Люблю тебе, Палазю, та не знаєш, за що!

     – За що?

     – За земельку! – гикнув п’яний сват”.

     Тут увиразнюється авторський стиль  Косинки: він не стільки оповідає, як накладає густі повноколірні мазки, дуже влучно і точно вихоплює з круговерті подій знакові деталі, надзвичайно емотивно насичені, котрі часто можуть сказати значно більше, ніж проста оповідь. Про трагедію такого “шлюбу за земельку” говорять у новелі не люди, а сама природа: “Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть – лихо буде”… Такими яскравими характеристичними мазками письменник створює нестерпну атмосферу нагнітання жаху, – атмосферу, котра пануватиме в “сім’ї з розрахунку”. Так і проситься фольклорний образ: краще вже “оженитися на сирій землі”…

     У новелі письменник говорить про трагедію такого “шлюбу за земельку”, про нестерпну атмосферу, котра пануватиме в “сім’ї з розрахунку”.

     Герої новел Косинки – це селяни, які  не можуть вийти за межі своїх уявлень  про добре та погане. Ці люди позбавлені можливості обирати свій шлях. Вони або бідні й хочуть боротися за землю, або багаті й готові її відстоювати. Селяни Косинки і в побуті не можуть вийти за рамки вузьких інтересів, навіть весілля для них – це майнова угода між родинами. У  новелі «За земельку» хмільні  дядьки на весіллі без кінця нагадують, за що парубок дівку заміж узяв – за земельку. І така величезна  туга, змішана з якоюсь аж надто  гіркою іронією, постає з тих уривчастих рядків, що навіть у весільну музику, здається, вплітається цей настрій: «За земельку – долі не буде, –  плаче-тужить скрипка з цимбалами  і змішує цей плач з п'яними  піснями весільними...» Але кого цікавить доля молодої?..[24, c. 91]

     Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідкіля цей сонцесяйний  талант, уміння проникати глибоко  в душу людини. Як невимушено легко  бринить кожне слово письменника, музикою пливе кожна його фраза, чи то розлога, широка, мов стен український, чи то коротка, наче обірвана, фрагментарна, як яскраві мазки на картині художника-імпресіоніста. Бо все йде від життя, від бачення головного, найважливішого, най трепетнішого – людського серця.