Образно-стильовi особливості новел Григорія Косинки

     - розкрити  питання новелістики Г. Косинки в українській літературі;

     - охарактеризувати  синкретизм художніх образів Г. Косинки у ранніх новелах;

     - розглянути  проблему "Землі" у новелі "За земельку";

     - проаналізувати  проблему дезертирства;

     - визначити проблему духовності у новелах Г. Косинки;

     - проаналізувати  еволюцію художнього мислення Г. Косинки;

     - дослідити жанрово-стильовий синкретизм новел Г. Косинки.

     Об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт дослідження – жанрово-стильовий синкретизм новел Г. Косинки.

     Предмет дослідження – новели Г. Косинки.

     Методи  дослідження. Для повного та всебічного вивчення предмету дослідження, досягнення поставленої в роботі мети було використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання.

Метод абстрагування застосовувався у  більшій мірі при визначенні проблеми землі у новелі «За земельку», методи аналізу та синтезу за для  вивчення синкретизму художніх образів Г. Косинки у ранніх новелах, методи індукції та дедукції застосовувався при розкритті художнього мислення Г. Косинки. Також у процесі дослідження використовувалися метод узагальнення, екстраполяції та формалізації. Останній було використано для вивчення різноманітних об'єктів шляхом зображення їхньої структури. Це насамперед стосується жанрово-стильового синкретизму новел Г. Косинки.

     Наукова новизна одержаних  результатів. Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному.

     Дістали подальшого розвитку положення щодо:

     – синкретизму художніх образів Г. Косинки у ранніх новелах;

     – розмежування проблематики новел Г. Косинки, як раннього так і більш пізнього періоду творчості;

     – в роботі проведено конкретизацію еволюції художнього мислення Г. Косинки;

     – запровадження окремих положень щодо розмежування жанрово-стильового синкретизму новел Г. Косинки.

     Обґрунтованість і достовірність  положень, висновків  і рекомендацій. Усі положення, висновки, рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, бо спираються на реальні науково-теоретичні матеріали, що викладені в багатьох працях учених, законодавчу базу та практику застосування конституційно-правового інституту.

     Наукове значення результатів  роботи. Теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вигляді окремих положень навчального курсу «Мистецтвознавство» та «Українська література» для студентів вищих навчальних закладів, а також для подальшого дослідження образно-стильових особливостей новел Григорія Косинки.

     Практичне значення отриманих  результатів. Окремі висновки та положення, сформульовані автором, можуть використовуватись сучасними науковцями в розкритті деяких питань щодо особливостей новел Г. Косинки. Результати дослідження також можуть бути використані для розробки певних змін у навчальних програмах для студентів вищих навчальних закладів та середньо освітніх шкіл.

     Структура роботи. Роботу складають вступ, основний текст роботи, до якого входять три розділи, що включають до себе сім підрозділів, загальні висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи 70 сторінок, список використаних джерел становить 66 найменувань і займає 6 сторінок.

розділ 1

специфiка художнього мислення Г. Косинки

     1.1 Новелістика Г. Косинки в українській літературі 
 

     «Ім'я  й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української  літератури». Беззаперечність цих  слів знаного художника Василя Касіяна нині очевидна. Однак за коротке життя Григорієві Стрільцю, який обрав собі за літературний псевдонім народну назву квіток – червоних косинців, випало про власні новели чути здебільшого несправедливі докори й похмуру «класову» критику [6, c.18].

     Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюваних  ним конфліктів викликали здивування в критиків, а найбільш вульгаризаторські  з них звинувачували письменника  в поетизації ворожих новій дійсності  сил, в апологетизації куркульства, бандитизму і т. ін. В. Коряк писав, що із новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого; Я. Савченку здавалося, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко ніби між іншим закинув, що авторові «Політики» все одно, хто кого б'є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам письменника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський, наприклад, наголошував, що новели Косинки, злившись із часом у певну гармонію, дадуть епопею революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу. Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана з проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX-XX ст.

     Він, як і чимало українців його покоління, вірив у життєдайне вивільнення революції, у національний і духовний розвій, у «свободу, рівність, братерство» й захоплено працював для цього розвою. Однак закономірно приходило гірке прозріння. «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ», – проголосив Косинка на одному з письменницьких зібрань у 1934 р. Подібних заяв сталінський режим не вибачав. Повернути Григорія Косинку читачеві дозволили в 1962 р.

     Григорій  Михайлович народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці Обухівського району Київської області. Батьки – малоземельні селяни – пробували одного разу поліпшити своє злиденне життя в далекосхідних краях, але швидко повернулися назад до села і перебивалися батьківським підробітком на цукровому заводі. Майбутній письменник змалку підробляв, працюючи в панських економіях. Він закінчив сільську двокласну школу, а в 14 років вирушив до Києва на заробітки. Працював чистильником чобіт, канцеляристом і закінчив вечірні гімназіальні курси. Брав участь у громадянській війні, сидів три місяці в тюрмі, а протягом 1919-1922 pp. навчався (через матеріальне становище закінчив лише три курси) в Київському інституті народної освіти [13, c. 77].

     11 лютого 1919 р. він дебютував у  газеті «Боротьба» невеликою  заміткою «З робітничого життя», а згодом опублікував ще низку  журналістських матеріалів – «Уривки з щоденника», «Малюнки життя», «Лист з села», «Попівська грязь», «Маленький фейлетон», «Неньковці» – із доволі типовим на той час ідеологічно-революційним змістом, але вже в них виразно відчутні елементи того неповторного авторського стилю, який відтак буде характерним для його прози (схильність до точного вимальовування реалістичних картин із життя, влучний добір і ефектне змалювання ситуацій живою українською мовою, залучення до тексту елементів діалогічності). Усі ці матеріали вже були підписані не справжнім прізвищем Стрілець, а псевдонімом Косинка. Треба зауважити, що «боротьбисти» – партія українських соціалістів-революціонерів – відіграли неабияку роль у житті Григорія Косинки. 1919 р. був вельми знаковим у його долі. Він знову зіткнувся зі злиднями, будучи не в змозі знайти роботу в Києві. Виручили саме «боротьбисти», час від часу друкуючи у своєму партійному органі, газеті «Боротьба», його матеріали.

     4 травня 1919 р. в тій же «Боротьбі»  Григорій Косинка надрукував  свій перший власне художній  твір – новелу «На буряки». Новела має підзаголовок «Згадка з дитячих літ» і немов переносить читача в часи Косинчиного дитинства, коли він, будучи ще хлоп'ям, ходив полоти буряки на панському лану, аби заробити бодай сяку-таку копійчину, долаючи невимовні злидні. Дитині ще не під силу працювати нарівні з дорослими, й економ давав йому полоти лише один рядок, за який, звісно, й платили удвічі менше. У новелі розповідається саме про той день, коли задобрений «півпляшкою» економ таки дозволяє хлопчині ці «два рядки», і малий старається з усіх сил. Це твір насамперед про «самоусвідомлення дорослості», тобто знаковий у житті дитини час, коли вона ніби одномоментно стає дорослою. Таке, очевидно, відбувається з кожною людиною – у свій час, і залежить від цілої низки факторів, серед яких, безперечно, важливий і соціальний аспект, і любовний, адже в новелі «На буряки» вони невіддільні один від одного: «Яка вона добра й гарна... Але ж: два рядки – тридцять п'ять копійок, синя сорочка... Я був щасливий». Людині для щастя зовсім не так багато треба – матеріальний спокій і духовний неспокій; очевидно, саме такою є головна ідея цієї новели, якщо розглядати її як цілісний твір [18, c. 64].

     Під час навчання в КІНО (Київський  інститут народної освіти, теперішній Київський університет), Косинка  поринає в бурхливий вир літературного  життя. Уже в 1920 р. він стає членом літературно-мистецької групи «Гроно». Гронівці хоч і проголошували модні на той час ідеї «пролетарського мистецтва», однак погляди їх насправді не відзначалися «гіпертрофованою революційністю». Навпаки – свої критичні зусилля вони зосередили на жорстокій полеміці з «пролеткультівцями», які закликали творити нове, «пролетарське мистецтво», так би мовити, з «чистого листа», жодним чином не зважаючи на класичні надбання та взагалі все, зроблене попередниками. Гронівці, і серед них молодий новеліст Григорій Косинка, ратували за сучасне осмислення здобутків світового й українського мистецтва, виступали на сторінках свого альманаху за якнайшвидше видання української класики, зокрема творів Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської. «Позиція «гроністів», – зазначає Михайло Наєнко, – базувалася в основному на тезі Льва Толстого про те, що мистецтво є мостом між людськими душами, знаряддям для стосунків людей у сфері почувань. Мистецтво повинно бути зрозумілим для якнайширшого загалу, читаємо в «Кредо» альманаху, але воно не повинно йти тими шляхами, за які галасують пролеткультівці». Члени цієї групи декларували своє намагання синтезувати всі можливі стильові методи й художні течії, називаючи таку ідею «спіралізмом». Утім, на практиці найближчими для них були футуризм та імпресіонізм, причому Косинка відверто схилявся до останнього.

     На  сторінках альманаху, який мав таку ж назву, що й група, Григорій Косинка  опублікував три свої твори – «Мент», «Під брамою собору», «За земельку», які разом із першою його опублікованою новелою «На буряки» привернули до молодого письменника увагу критики й читачів, адже в ті роки в українській прозі було небагато творів, у яких знайшло б відображення сучасне життя, зміни, які спричинили революція та не вповні завершена Громадянська війна. Ці твори свідчили, крім того, що автор блискуче володіє стилем і майстерно зображує своїх героїв. Зрештою, героєм перших творів Косинки був фактично він сам – автобіографічний елемент у всіх цих текстах дуже помітний [42, c. 85].

     Ескіз «Під брамою собору» й етюд «Мент» – данина письменника самодостатнім імпресіоністичним поетикам. Перший твір про взаємини між жебраками, представниками суспільного дна, які складаються за принципом домінування грубої фізичної сили. Другий – образок «живого чуття» поміж «канцелярського болота» – винесений, мабуть, із вражень під час служби Косинки в земській управі. Стилістично обидва твори тяжіють до наслідування раннього українського модерну. Ці твори нехарактерні для Косинчиної творчості (бодай уже тим, що їхньою темою є міське життя), але вони – свідчення пошуків автором «своєї» – найближчої за світовідчуттям і світоусвідсмленням – традиції, до котрої Косинка має намір долучитися.

     Цей закономірний для початку творчого шляху період пошуку «своєї традиції»  продовжується новелами «За земельку»  та «В хаті Штурми», у яких використані  сюжети, уже добре відомі з класичної  української літератури: перша новела – про трагедію «шлюбу за земельку», друга – про злидні, шо насунулися на сім'ю Штурми з того часу, як йому на цукроварні відбило пальці. У цих творах уже увиразнюється авторський стиль Косинки: він не стільки оповідає, як накладає густі мазки, дуже влучно й точно вихоплює з круговерті подій знакові деталі, надзвичайно емоційно насичені, котрі часто можуть сказати значно більше, ніж проста оповідь.

     Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана  з проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися  під впливом традицій модерної української  новели межі XIX-XX ст. Уже перша збірка новел «На золотих богів», яка вийшла в 1922 p., не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, але й засвідчила те, що в літературу прийшов справді самобутній прозаїк, виробивши власний стилістичний почерк, прозаїк, котрий вдало засвоїв класичну традицію та крізь її призму здатний осмислювати сучасні проблеми. Ця збірка засвідчила, крім того, що молодий талановитий новеліст не збирався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Йому боліли й рани бідного окраденого селянства («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира» і кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан («Місячний сміх», «Троєкутний бій»).

     «Троєкутний бій» – ще один виняток із переважно селянської тематики новеліста. Він описує реальні історичні події, що сталися в Києві ЗО серпня 1919 р. Об'єднані підрозділи армії Української Народної Республіки й Української Галицької Армії цього дня після виснажливих боїв узяли нарешті Київ. Але сталося так, що одразу ж по цьому в столицю України ввійшли російські білогвардійські війська генерала Денікіна. Україна на той час потребувала міжнародного визнання, і провідники наївно сподівалися на західну підтримку, тому керівництво намагалося не сваритися з білогвардійцями, за якими стояли країни Антанти. Але населення й рядові вояки сприймали білогвардійців як чужинців. Григорій Косинка дуже виразно, в експресіоністичній манері, відобразив ці події у новелі. Рвана ритміка його фраз і двомовні діалоги створюють ефект нагнітання. За допомогою різноманітних поетичних засобів – метафор, порівнянь – Косинка майстерно передає перепади настроїв, зміни емоційної тональності у процесі розгортання «троєкутного» протистояння, в результаті якого рідний Київ стає потичинівськи «сторозтерзаним». При цьому автор практично не коментує, не оцінює прямо описуваних ним подій, але його глибока симпатія до «уенерівців», «Зеленої Буковини» незмінно читається між рядків (так само, як і органічна відраза до нахабних золотопогонних зайд) [52, c.51].