Инвестиции

     фінансові (доходи бюджету, а також забезпеченість коштами позабюджетних фондів на душу населення, доступність фінансових ресурсів з державного та регіонального  бюджетів, доступність кредиту в  іноземній валюті, рівень банківського відсотка, розвиненість міжбанківського співробітництва, кредити банків, питома вага довгострокових кредитів, сума внесків на душу населення, частка збиткових підприємств).

     Відмінними  рисами багатофакторного підходу до оцінки інвестиційного клімату є  протилежність категорій інвестиційного клімату й інвестиційного ризику; розмежування понять інвестиційного й підприємницького клімату; зв’язок інвестиційного клімату з інвестиціями в реальний сектор економіки; упор на об’єктивний характер інвестиційного клімату країни (регіону), його незалежність від волі окремих інвесторів; зв’язок інвестиційного клімату з інвестиціями в основний капітал; багаторівневий характер даного підходу; зв’язок інвестиційного клімату з інвестиційним потенціалом і умовами діяльності інвестора; пріоритет якісної однорідності факторів при класифікації регіонів.

     При факторному підході до оцінки інвестиційного клімату господарських систем різного  рівня зведеним показником виступає сума великої кількості середньозважених оцінок за усіма факторами:

      ,     (1.1)

     де  Q - сумарна зважена оцінка інвестиційного клімату регіону, галузі;

     x_j - середня бальна оцінка ј – го фактору для регіону, галузі;

     р_ј - вага ј – го фактору.

     Зведений  показник оцінки інвестиційного клімату  у певній мірі характеризує привабливість тієї чи іншої господарської системи для вкладення інвестицій, але його не слід розглядати як кінцевий єдиний показник, що визначає рівень привабливості.

     Третій  підхід – ризиковий. Прихильники  даного підходу в якості складових  інвестиційного клімату розглядають два основних варіанти: інвестиційний потенціал і інвестиційні ризики; інвестиційні ризики й соціально-економічний потенціал, іноді враховуються тільки ризики (кредитні). Перший варіант ризикового підходу до аналізу інвестиційного клімату розрахований на стратегічного інвестора. Інвестиційний потенціал при цьому оцінюється на основі макроекономічної характеристики, що включає наявність на території факторів виробництва, у тому числі трудових ресурсів з врахуванням їх освітнього рівня; споживчий попит; результати господарської діяльності населення в регіоні; рівень розвитку науки й впровадження її досягнень; розвиненість ведучих інститутів ринкової економіки; забезпеченість комплексною інфраструктурою.

     Інвестиційні  ризики оцінюються з позиції імовірності втрат інвестицій і доходу. У числі цих ризиків враховуються економічний, фінансовий, політичний, соціальний, екологічний, кримінальний і законодавчий. На основі великої групи показників оцінюється рейтинг кожного регіону в цілому за кожною складовою блоку інвестиційного потенціалу й за кожним ризиком.

     В основі другого варіанта ризикового підходу лежить оцінка рівня інвестиційного клімату з позиції розвитку регіональної суспільної системи в цілому. Автори даного варіанта враховують крім інших показників людський потенціал, матеріальну базу розвитку, соціально-політичну обстановку й фактори політичного ризику, стан економіки й рівень управління нею.

     Як  правило, у зарубіжних країнах оцінку інвестиційного клімату здійснюють відносно макроекономічної сфери. Спеціальні консалтингові фірми, експерти банків, журналів і газет проводять аналіз за різною кількістю країн (від 15 до 178) у залежності від інтересів читачів, замовників і ін. При цьому число показників, що враховуються, коливається від 9 у журналі “Euromoney” до 381 у роботах Швейцарського інституту розвитку менеджменту.

     Методика  журналу “Euromoney” включає опитування експертів, що представляють великі банки розвинених країн, але вона враховує й статистичну інформацію про стан того чи іншого фактору. Серед характеристик цих факторів прогнози макроекономічних показників; ризик неплатежів за товари; ризик неповернення кредитів; ризик з виплати дивідендів; ризик націоналізації, конфіскації й експропріації майна; показники боргів; оцінки кредитоспроможності країн; політика в області банківських активів, міжнародних облігацій; політика у відношенні знижок і штрафів.

     Значення  названих показників визначаються експертно- або розрахунково-аналітичним шляхом. Вони виміряються за 10-ти бальною  шкалою, а потім зважуються відповідно до важливості того чи іншого показника та його внеском у підсумкову оцінку. Методичні підходи й склад показників постійно переглядаються в залежності від кон’юнктури світового ринку. На основі цих характеристик двічі на рік (у березні й вересні) виробляється оцінка інвестиційного ризику й надійності країн. Разом з тим, метод “Euromoney” не позбавлений недоліків:

     по-перше, він не визначає розбіжностей між  реальними та портфельними інвестиціями;

     по-друге, навряд чи правомірно оцінювати однією сукупністю показників інвестиційний клімат в Україні, США, Китаї, Німеччині, з одного боку, і Люксембурзі, Естонії, Албанії й інших малих країнах – з іншого;

     по-третє, у числі показників відсутня інноваційна  складова, що грає велику роль у макроекономічній динаміці багатьох країн.

     Для портфельних інвесторів розроблено відповідні методичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості, що базуються на визначенні спеціальних  фінансових чи кредитних рейтингів  країн. На їх розробці спеціалізуються ряд відомих експертних агентств: Мооdу’s, Arthur Andersen, Standard & Рооr’s, IBCA та ін.

     Близькими до цілей дослідження є оцінки конкурентоспроможності країн світу, проведені протягом декількох десятиліть групою експертів Світового економічного форуму, а також щорічні доповіді Всесвітнього банку. Результати даних досліджень у тій чи іншій мірі відображають відносний рівень ризику інвестування в різних країнах і служать найважливішим орієнтиром для зарубіжних інвесторів.

     Вивчення  вітчизняного й зарубіжного досвіду оцінки інвестиційного клімату показує, що часто не враховується ряд важливих методологічних положень, вироблених сучасною економічною наукою.

     1. Інвестиційний клімат країни, і  навіть регіонів, у літературі  розглядається, як правило, з  позиції абстрактного стратегічного інвестора, який прагне до прискореного, максимального, безперешкодного одержання прибутку (доходу). Але капітал буває різний (промисловий, торговий, позиковий, акціонерний), як і інвестиції, а інвестори переслідують певні цілі. Позиковий капітал, орієнтований на одержання максимуму прибутку в короткий проміжок часу, діє через фінансові, портфельні інвестиції. Промисловий капітал поряд із прибутком прагне до стійкого впливу на діяльність підприємства, корпорації, регіону, що визначає бажання інвестора встановити довгострокові стосунки, брати участь у процесі ухвалення рішення та в управлінні підприємством. Заради останньої цілі інвестор готовий миритися з деяким зниженням прибутковості інвестування в короткостроковій перспективі. Цей капітал діє через інвестиції реальні, прямі, капіталостворюючі та інвестиції в людину. Для всіх різновидів інвестицій необхідний різний інвестиційний клімат.

     2. Одержувач інвестицій і інвестор  переслідують, як правило, неоднакові  цілі. Перший прагне вирішити комплекс соціально-економічних задач при мінімумі залучених коштів, другий – одержати максимум прибутку й закріпитися на ринках, в економічних системах на тривалий період. Отже, інвестиційний клімат повинен відповідати балансу інтересів.

     3. Інтегрований інвестиційний ресурсний фактор у суспільному відтворенні діє в системі факторів-ресурсів (науково-технічних, технологічних, підприємницьких, інформаційних, управлінських та ін.), що знаходяться у взаємодії, погодженій в часі та просторі. З одного боку, інвестиційний клімат має бути стабільним протягом тривалого часу, а з іншого боку – досить гнучким, враховуючим зміни в співвідношенні факторів-ресурсів суспільного відтворення. Одночасно він має бути націлений на формування системи факторів-ресурсів у народному господарстві країни чи регіону.

     4. Сьогодні існує об’єктивна потреба  в інноваційній “наповненості”  інвестицій, що залучаються. Сполучення  інвестицій з інноваційними факторами  розвитку особливо актуальне  при залученні інвестицій у  сферу малого інноваційного підприємництва (венчурного інвестування). Це зумовлює особливі вимоги до інвестиційного клімату, його складових, механізму інвестування.

     5. Зв’язок інвестування із соціальною  динамікою, як правило, розглядають  з погляду необхідності вирішення  соціальних задач (забезпечення зайнятості, підвищення життєвого рівня, формування творчого характеру праці й ін.). Однак інвестиції мають бути чітко пов’язані з розвитком людського капіталу, ростом кваліфікації працівників у всіх сферах життєдіяльності, що потрібно враховувати при створенні відповідного інвестиційного клімату країни чи її регіону.

     6. Інвестиційний клімат не повинен  порушувати комплексні властивості  економічної стійкості й економічної  безпеки господарських систем. Це  зумовлює необхідність оптимізації існуючої структури економіки. Зневага розвитком машинобудівного комплексу, питома вага якого в економіці має бути не менш 20-25% переконливо продемонструвала негативні результати подібної політики.

     7. З метою забезпечення балансу  інтересів інвесторів і соціально-економічної системи, що інвестується, потрібна комплексна оцінка ефективності використання залучених інвестицій і сприятливості інвестиційного клімату. З цього погляду навряд чи правомірно розглядати як ознаку найбільш раціонального інвестиційного клімату обсяги залучених інвестицій і їх ріст без урахування наслідків для соціально-економічної, екологічної та науково-технічної перспективи розвитку господарської системи.

     Дані  положення можуть бути покладені  в основу аналізу переваг і  недоліків методів оцінки інвестиційного клімату. Як основний показник оцінки інвестиційної привабливості господарської системи, у тому числі й регіональної, прихильники обмеженого підходу пропонують прийняти рівень прибутковості використовуваних активів, що розраховується за двома варіантами:

     відношення  прибутку від реалізації товарів  і послуг до загальної суми використовуваних активів;

     відношення  балансового прибутку до загальної  суми використовуваних активів.

     Даний підхід приваблює порівняльною простотою  аналізу й розрахунків. Він універсальний і його можна використовувати для дослідження інвестиційного клімату в господарських системах різного рівня. У ньому врахована головна ціль підприємницької діяльності будь-якого інвестора – одержання прибутку й повернення вкладених коштів через певний проміжок часу. Однак він не відповідає більшості методологічних підходів. У ньому не відображений баланс інтересів, а інвестиційний клімат не пов’язаний з інноваційним типом розвитку й економічною стійкістю. Цей метод взагалі ігнорує об’єктивні зв’язки фактора інвестицій з іншими ресурсними факторами розвитку господарських систем.

     Найбільш  відповідає більшості методологічних вимог факторний метод оцінки інвестиційного клімату. До його переваг  можна віднести врахування взаємодії  багатьох факторів-ресурсів, а також ієрархічності національної економічної системи; використання статистичних даних, що нівелюють суб’єктивізм експертних оцінок; диференційований підхід до різних рівнів економіки, регіонів при визначенні їх інвестиційної привабливості; прагнення забезпечити максимально ефективне використання всіх можливих джерел інвестицій. Сформульовані вище додаткові методологічні вимоги до характеристики інвестиційного клімату дозволяють запропонувати ряд напрямків удосконалення факторного методу його оцінки. Це:

     сполучення  інтересів інвесторів і соціально-економічної  системи країни, регіону, яка інвестується; врахування необхідності структурних  перетворень і забезпечення економічної  стійкості країни чи регіону;

     упор  на оцінку стану, розвитку й ефективного використання науково-технологічного й інноваційного потенціалів;

     вилучення з набору обов’язкових таких важко  визначаємих факторів, як відношення працівників регіональних органів  до підприємництва; відношення населення  до вітчизняних і іноземних підприємців; відношення регіональної влади до іноземних інвесторів і т.п.;

     структуризація  інвестиційного клімату регіонів за галузями, хоча б основними, пріоритетними  в економіці;

     відображення  рівня розвитку міжрегіональної  кооперації й міжрегіонального розподілу праці.