Инвестиции

     Народження  галузі – це розробка й упровадження на ринок нових видів товарів. Обсяг потреб у цих видах товарів  викликає будівництво нових підприємств, які поступово формують нову галузь господарювання. На цій стадії здійснюються значні обсяги інвестування, як правило, без будь-якого прибутку.

     Стадія  росту – це визнання споживачами  нових видів товарів, швидкий  ріст обсягу попиту на них. У початковому  періоді спостерігається інвестиційний бум і ріст числа нових компаній. Поступово обсяг нового будівництва скорочується, і основний обсяг інвестицій спрямовується на розширення вже наявних виробництв.

     Зрілість  галузі характеризується найбільшим обсягом  попиту на продукцію, удосконаленням її якісних характеристик. Інвестиції в основному спрямовуються на технічне переозброєння діючого виробництва та модернізацію обладнання. Це найбільш тривала стадія життєвого циклу. Якщо на цій стадії не дається новий імпульс до продовження її розвитку, то настає спад.

     Спад  характеризується зниженням обсягу попиту на товари даної галузі в  зв’язку з розвитком нових  галузей. Цю стадію проходять ті галузі, що знаходяться під значним впливом  науково-технічного прогресу.

     Заслуговує  на увагу методика оцінки привабливості галузей, розроблена українським економістом І. Бланком [24]. В основу оцінки інвестиційної привабливості галузей ним були покладені дані офіційної статистики, що характеризують роль окремих галузей в економіці держави, перспективність і ефективність їх розвитку, рівень державної підтримки цього розвитку й інші дані по галузях економіки, що впливають на прийняття інвестиційних рішень.

     Дослідження інвестиційної діяльності пропонується проводити в два етапи. На першому  етапі проводиться макроекономічний аналіз ефективності діяльності галузей з укрупненого їх угрупування, прийнятого в офіційній статистиці. У процесі цього аналізу вибираються галузі, які викликають найбільший інвестиційний інтерес з позицій довгострокової ефективності капіталу, що інвестується.

     На  другому етапі по цим галузям  проводиться поглиблений аналіз діяльності окремих підгалузей з  використанням більш широкої  системи показників.

     Як  основний показник макроекономічної оцінки ефективності діяльності галузей автор пропонує прийняти рівень прибутковості використовуваних активів, що розраховується в двох варіантах: прибуток від реалізації продукції (товарів, послуг), віднесений до загальної суми використовуваних активів; балансовий прибуток, віднесений до загальної суми використовуваних активів.

     При розрахунку цих показників враховуються ринкові принципи оцінки вартості активів, вплив інфляції на рівень витрат і  ціну на продукцію, податкова політика й інші фактори.

     За  прогнозними показниками прибутковості  використовуваних активів здійснюється ранжирування галузей за ступенем їх інвестиційної привабливості. Однак при високих темпах інфляції, які зберігаються, відбувається швидке знецінювання активів підприємств, нарощування ж виробництва в цих умовах більш ніж проблематичне, тому рейтингові оцінки інвестиційної привабливості галузей за наведеною методикою можуть виявитися некоректними.

     Світова тенденція свідчить про перспективність  інвестування у високотехнологічні виробництва, банківську справу, засоби телекомунікації.

     Підприємства  ряду галузей володіють достатніми управлінськими навичками та висококваліфікованим персоналом, але брак сучасного й  надійного обладнання, а також  відсутність ризикового (венчурного) капіталу служать стримуючим фактором для їх розвитку.

     Стратегія інвестиційної діяльності буде неповною без врахування регіональних масштабів  існуючих потенційних промислових  схем і макроекономічного оточення на регіональних ринках. Інвестування у виробництво на такому регіонально  диверсифікованому ринку як Україна вимагає проведення ретельного дослідження. Найбільш важливими факторами, оцінюваними у відношенні інвестиційної привабливості регіональних ринків, є наявність сировинної бази; наявність водних ресурсів і можливостей з очищення й переробки стоків; забезпечення електроенергією; інфраструктура й легкість доступу на основні ринки; постачання, транспорт і комунікації; наявність кваліфікованої робочої сили; дистрибутивні системи, близькість до ринків; готовність місцевої влади сприяти інвестиційному процесу.

     У ході аналізу інвестиційної привабливості  регіону виявляються сильні й  слабкі сторони його галузевого розвитку.

     Всесвітній  Банк розробив перелік основних задач  для урядів великих районів, що розвиваються, з метою залучення інвестицій: створення прозорої правової бази; забезпечення макроекономічної стабільності; інвестування в сферу послуг і інфраструктуру; захист навколишнього середовища.

     Довгостроковий  успіх інвестиційної політики України  буде визначатися перетвореннями в  політичній, правовій, економічній, фінансовій і адміністративній системах, культурі й освіті.

     Отже, конкретна реалізація реальних інвестиційних  проектів будь-якого масштабу остаточно  реалізується в рамках того чи іншого суб’єкта господарювання (підприємства, організації). Тому заключним етапом аналізу інвестиційного ринку є оцінка інвестиційної привабливості підприємства.

     При цьому інвестициійно привабливими є ті підприємства, що знаходяться  на стадії росту. На стадії зрілості інвестування є доцільним в тому випадку, якщо продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, а обсяг інвестицій у технічне переозброєння відносно невеликий і швидко окупиться.

     Для економіки становлення ринкових відносин найбільш значимими об’єктами  аналізу й оцінки з погляду  потенціалу інвестування є наступні основні напрямки:

     ресурсний потенціал підприємства. Інвестору  необхідно мати достовірну інформацію про дійсну вартість основних факторів виробництва, як уже задіяних у виробництві, так і тих, які можна задіяти  при здійсненні відповідних інвестицій;

     фінансовий  стан підприємства. Оцінка інвестиційної  привабливості підприємства припускає  проведення великого фінансового аналізу  його діяльності, що дозволить оцінити  можливу прибутковість і терміни  повернення коштів, що інвестуються, виявити  найбільш значимі за фінансовими наслідками фінансові ризики;

     ринкову вартість бізнесу підприємства, особливо такого елемента, як гудвіл;

     можливі в існуючих правових умовах методи страхування ризиків;

     конкурентоспроможність  підприємства й можливість реалізації наступальної стратегії на ринку;

     готовність  керівництва підприємства забезпечити  інвесторам прийняті в цивілізованому світі умови інвестування: фінансова  прозорість, звітність і персональна  відповідальність за прийняті рішення;

     можливість  ефективного освоєння інвестованих коштів;

     перспективні  моделі фінансового забезпечення інвестиційних  програм.

     Кожен із зазначених напрямків аналізу  інвестиційної привабливості підприємства формує свою систему показників і  критеріїв. Значна увага при аналізі  інвестиційної привабливості підприємства приділяється інвестиційному клімату. При цьому в економічних дослідженнях і публікаціях інвестиційний клімат і інвестиційна привабливість використовуються як синоніми [176].

     Найчастіше  під інвестиційним кліматом розуміють  узагальнену характеристику сукупності соціальних, економічних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що визначають привабливість і доцільність інвестування в ту чи іншу господарську систему (економіку країни, регіону, корпорації) [176].

     Близьке, але трохи інше визначення приводить І. А. Бланк [24]. Інвестиційний клімат країни – це система правових, економічних, соціальних умов інвестиційної діяльності в країні, що істотно впливають на прибутковість інвестицій і рівень інвестиційних ризиків.

     Під інвестиційною привабливістю галузей економіки пропонується розуміти інтегральну характеристику окремих галузей економіки з позиції перспективності розвитку, прибутковості інвестицій і рівня інвестиційних ризиків[24].

     Під інвестиційною привабливістю регіонів пропонується розуміти інтегральну характеристику окремих регіонів країни з позицій інвестиційного клімату, рівня розвитку інвестиційної інфраструктури, можливостей залучення інвестиційних ресурсів і інших факторів, які істотно впливають на формування прибутковості інвестицій і інвестиційних ризиків.

     Під інвестиційною привабливістю підприємств (компаній) розуміється інтегральна  характеристика окремих підприємств  – об’єктів майбутнього інвестування з позиції перспективності розвитку, обсягу й перспектив збуту продукції, ефективності використання активів і їх ліквідності, стану платоспроможності та фінансової стійкості.

     Історія порівняльних оцінок інвестиційної  привабливості чи інвестиційного клімату  нараховує більш 80 років. Одним з  перших у цій області було здійснене дослідження співробітниками Гарвардської школи бізнесу [181]. В основу зіставлення країн за інвестиційною привабливістю було покладено експертну шкалу, що включає наступні характеристики кожної країни: законодавчі умови для іноземних і національних інвесторів, можливість вивозу капіталу, стійкість національної валюти, політична ситуація, рівень інфляції, можливість використання національного капіталу.

     Даний набір показників був недостатньо  детальним для адекватного відображення всього комплексу умов, прийнятих до уваги інвесторами. Тому надалі розвиток методик порівняльної оцінки інвестиційної привабливості різних країн здійснювався шляхом розширення й ускладнення системи оцінюваних експертами параметрів і введення кількісних показників.

     В даний час існує три найбільш характерних підходи до оцінки інвестиційної привабливості. Перший – обмежений. Він базується на оцінці динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу й обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу національного доходу, пропорцій накопичення й споживання; ходу приватизаційних процесів; стану законодавчого регулювання інвестиційної діяльності; розвитку окремих інвестиційних ринків, у тому числі фондового й грошового.

     Другий  – розширений, факторний. Він ґрунтується  на оцінці великої кількості факторів, що впливають на інвестиційний клімат. Серед них виділяють:

     економічний потенціал (забезпеченість регіону  ресурсами, біокліматичний потенціал, наявність вільних земель для  виробничого інвестування, рівень забезпеченості енерго- та трудовими ресурсами, розвиненість науково-технічного потенціалу й інфраструктури);

     загальні  умови господарювання (екологічна безпека, розвиток галузей матеріального  виробництва, обсяги незавершеного  будівництва, ступінь зношеності основних виробничих фондів, розвиток будівельної бази);

     зрілість  ринкового середовища в регіоні (розвиненість ринкової інфраструктури, вплив приватизації на інвестиційну активність, інфляція й її вплив  на інвестиційну діяльність, ступінь  залучення населення до інвестиційного процесу, розвиненість конкурентного середовища підприємництва, ємність місцевого ринку збуту, інтенсивність міжгосподарських зв’язків, експортні можливості, присутність іноземного капіталу);

     політичні фактори (ступінь довіри населення  регіональній владі, взаємини центра й влади регіону, рівень соціальної стабільності, стан національно-релігійних відносин);

     соціальні і соціокультурні (рівень життя населення, житло-побутові умови, розвиненість медичного  обслуговування, рівень злочинності, величина реальної заробітної плати, вплив міграції на інвестиційний процес, відношення населення до вітчизняних і іноземних підприємців, умови роботи для іноземних фахівців);

     правові (відношення влади до іноземних інвесторів, дотримання законодавства органами влади, рівень оперативності при прийнятті рішень щодо реєстрації підприємств, доступність інформації, рівень професіоналізму місцевої влади, ефективність діяльності правоохоронних органів, умови переміщення товарів, капіталів і робочої сили, ділові якості й етика місцевих підприємців);