Инвестиции

     Особливістю теорії Дж. М. Кейнса є поглиблене дослідження  макроекономічних показників. В області  дослідження інвестиційних потоків це виявилося в аналізі доходів, тенденцій споживання, накопичення й заощадження в масштабі всього суспільства. Однак, особлива увага, що приділена макроекономічному аспекту, - не єдина відмінність кейнсианських і класичних економічних теорій. Наприклад, один з видатних представників класичної економічної школи, А. Маршалл, відмовився від каузального методу дослідження, зосередивши свою увагу на вивченні зв’язків взаємовпливу, тобто на функціональному аналізі.

     Аналіз  інвестиційних потоків, проведений Дж. М. Кейнсом, на відміну від досліджень А. Маршалла, має більш прикладний характер при виробленні державної й регіональної економічної політики, оскільки основна роль приділена не мікро-, а макроекономічним зв’язкам, що має принципове значення для інвестиційної політики як національної, так і регіональної влади.

     Важливість  досліджень Дж. М. Кейнса багато в чому полягає у виділенні самостійних  факторів, таких як гранична ефективність капіталу й норма відсотка, що найістотніше впливають на змінні величини зайнятості й, відповідно, розміри національного (регіонального) доходу. Однак, не можна не відзначити й того факту, що концепція, запропонована Дж. М. Кейнсом, у значній мірі зосереджена на короткостроковому аналізі, тобто дослідженні впливу різних факторів на залежні перемінні тільки протягом короткого періоду.

     У цілому аналіз інвестиційних процесів, запропонований Дж. М. Кейнсом, мав величезне практичне значення, а запропоновані ним категорії очікування, що властиві інвесторам, такі як очікуваний прибуток, рентабельність, очікувані зміни цін, безсумнівно, носять об’єктивний характер і мають практичне значення, використовувані як основа для складання прогнозів і екстраполяції поточних економічних процесів як при прийнятті інвестиційних рішень приватним інвестором, так і при виробленні економічної політики державними органами влади та управління різних рівнів.

     Відстоюючи  свою економічну концепцію, Дж. М. Кейнс  критикував ряд таких положень класичної  теорії, як закон ринків Ж.Б. Сея й  теорія безробіття А.С. Пігу.

     Відповідно  до класичної теорії, представником  якої є Ж. Б. Сей, кожен товаровиробник продає свій товар з метою придбання  іншого товару в іншого виробника, а  отже кожен продавець обов’язково  є покупцем, і тому загальне надвиробництво не може бути досягнуте, існувати може лише структурний дисбаланс, тобто надвиробництво в якихось специфічних областях, що самоліквідується протягом короткого проміжку часу відповідно до ринкової саморегуляції. Дж. М. Кейнс, критикуючи даний постулат, указав на значну самостійну роль грошового фактору, оскільки при здійсненні функції заощадження грошей суб’єкти економіки скорочують обсяги платоспроможного попиту, що може зумовити й загальне надвиробництво.

     Отже, у кейнсианській теорії зроблено висновок про те, що обсяг і динаміка національного доходу визначається не факторами пропозиції, а факторами платоспроможного попиту, яке й породжує пропозиція та ставить проблему платоспроможного попиту в центр аналізу – на противагу класикам і неокласикам, які вважали, що дана проблема не є істотною. Аналогічно проблемі ефективного попиту, як центральної, Дж. М. Кейнс підходив і до проблеми безробіття, тому що заробітна плата залежить від попиту на працю.

     Головними компонентами ефективного попиту є, згідно з Дж. М. Кейнсом, споживання й інвестиції, причому саме розмір інвестицій був визначений ним як головний фактор зайнятості й національного доходу.

     Для представників класичної економічної  школи формула I = S, тобто інвестиції мають дорівнювати заощадженням, була аксіоматичною, оскільки вони думали, що акт створення заощаджень автоматично стає фактом інвестування. Дж. М. Кейнс, однак, вважав, що далеко не всі заощадження трансформуються в інвестиції, і реальний розмір інвестицій визначається двома наступними величинами: по-перше, очікуваною прибутковістю капіталовкладень чи їх граничною ефективністю, а по-друге, нормою позикового відсотка, оскільки інвестор зацікавлений у продовженні капіталовкладень лише до тих пір, доки їх гранична ефективність залишається вище норми депозитного відсотка. Саме ця норма й буде, згідно кейнсианської теорії, визначати нижню межу прибутковості потенційних інвестицій, оскільки чим вона нижче, тим, відповідно, нижче й мінімально прийнятний дохід інвестора, а, отже, вище інвестиційна активність. Однак, інвестиційна активність чуттєва ще й до настроїв ринку, оскільки зниження очікуваного доходу від інвестицій до відсоткової норми здатне зумовити інвестиційну кризу й економічну депресію. Таким чином, було виведене твердження про те, що норма кредитного та депозитного відсотка самостійно впливає на величину інвестицій, а не визначається нею за допомогою перетинання графіків заощаджень і інвестицій, як це стверджували представники класичної й неокласичної шкіл.

     Сама  ж норма кредитного й депозитного  відсотка визначається в кейнсианській теорії як фактор, що формується під впливом попиту та пропозиції на гроші, як на специфічний ресурс. При цьому попит регулюється законом “переваги ліквідності”  (коливання й нестабільність на ринку грошей зумовлює перевагу грошової форми капіталу, і для подолання цього фактору потрібне підвищення ціни на даний ресурс, стабільність на грошовому ринку знижує побоювання власників капіталу, пропозиція збільшується й процентна ставка знижується), а пропозиція – кількістю грошей в обігу. Норма кредитного і депозитного відсотка є тим фактором, завдяки якому грошова сфера впливає на інвестиції.

     У теорії Дж. М. Кейнса значну увагу приділено  концепції мультиплікатора. Поняття  “мультиплікатор” означає “множник”. В умовах ринкової економіки збільшення інвестицій, тобто загальної агрегованої суми витрат неминучо збільшує сукупний платоспроможний попит, причому на величину, що перевищує величину зроблених витрат.

     Таким чином, мультиплікатор зумовлює зв’язок  між інвестиціями й національним доходом, тобто збільшення інвестицій в одній із галузей чи регіонів зумовлює збільшення споживання й доходу не тільки в даній галузі, але й у сполучених галузях, і кінцеве збільшення національного доходу значно перевищує обсяг інвестицій. Величина мультиплікатора залежить, насамперед, від граничної схильності до споживання, тобто чим більше споживана частина приросту доходу та сильніше діє фактор попиту, тим могутніше мультиплікаційний ефект. 

     1.2. Поняття інвестиційної привабливості  підприємства 

     В економічній літературі по-різному визначається сутність інвестиційної привабливості підприємства (ІПП). Так, у [82, с.4] розуміється, що “ІПП – це сукупність економіко-психологічних показників підприємства, які визначають для ... інвестора можливість одержання максимального прибутку в результаті... вкладення капіталу при мінімальному ризику вкладення коштів. Під психологічною складовою показників підприємства – об’єкта інвестицій – розуміється їх суб’єктивна оцінка інвестором”. На наш погляд, дане визначення не відображає сутності ІПП, бо не може бути сукупністю яких-небудь показників підприємства, як, наприклад, фінансовий стан компанії. ІПП відображає рівень, міру доцільності інвестування, що побічно визнає й автор, указуючи на “... можливість одержання...”.

     ІПП не може бути досягненням цілей, оскільки “інвестиційна привабливість підприємства – це гарантоване, надійне й своєчасне досягнення цілей інвестора (зокрема, одержання погодженого розміру доходів від економічних результатів діяльності виробництва, яке інвестується)” [68, с.169]. У даному визначенні присутні слова-синоніми “гарантоване” й “надійне” , що ускладнює сприйняття визначення. Більш того, ніякі інвестиції не можуть бути гарантованими й надійними. Тому досягнення цілей інвестора (у тому числі одержання доходу) гарантувати не можна. Таким чином, дане визначення не враховує вплив ризику при інвестуванні. Несвоєчасне досягнення чого-небудь не є досягненням у повному змісті цього слова, а результати діяльності виробництва не можуть бути неекономічними, тому що підприємство – осередок економіки.

     Інвестиційна  привабливість у даний час  є об’єктом вивчення багатьох економістів, однак дана проблема розглядається, в основному, з позиції оцінки діяльності підприємств. На думку різних учених, економістів [70, 96, 122, 162] інвестиційна привабливість – це оцінка діяльності підприємства при прийнятті інвестиційних рішень за багатьма показниками (фінансової стійкості, прибутковості, ліквідності активів і іншим); гарантоване, надійне та своєчасне досягнення цілей інвестора на базі економічних результатів діяльності даного виробництва, що інвестується; доцільність вкладення коштів у дане підприємство.

     Розглянемо  підхід, відповідно до якого інвестиційна привабливість розглядається як з погляду об’єкта інвестиційної  діяльності, так і з позицій її суб’єкта.

     Якщо  розглядати інвестиційну привабливість  з погляду суб’єкта, то її можна  визначити як здатність і можливість об’єкта інвестування задовольнити потреби суб’єкта – інвестора. Потреби  інвестора визначаються його цілями, а цілі інвестування можуть бути різними.

     Можна говорити про чотири рівні інвестиційної  привабливості: національний (державний); регіональний (область, економічний  район і т.п.); галузевий; і власне підприємства. Усі рівні взаємозалежні  між собою та взаємозумовлюють один одного. Так, важко уявити собі привабливий для інвестування регіон чи галузь у рамках загальнонаціональної інвестиційної непривабливості.

     Загальнонаціональний  чи загальнодержавний рівень інвестиційної  привабливості визначається шляхом аналізу макроекономічних показників, що характеризують інвестиційний клімат і стан поточної кон’юнктури інвестиційного ринку, дослідження факторів зовнішнього й внутрішнього характеру, здатних уплинути на поточний стан національного інвестиційного ринку й прогноз цієї зміни.

     Світова практика виробила ряд інтегральних показників, які характеризують стан економіки і, відповідно, рівень інвестиційної  привабливості окремих країн. На основі цих показників формуються рейтинги країн за їх інвестиційною привабливістю. Так, відомий журнал “Euromoney” раз на півроку публікує рейтинги, розроблені експертами на основі показників національного доходу, зовнішньої та внутрішньої заборгованості, доступності кредитних ресурсів для короткострокового й довгострокового інвестування, економічної ефективності інвестицій, політичної стабільності та ін.

     Іноземні  інвестори відзначають, насамперед, фактор політичної стабільності як найбільш важливий за інших рівних умов. Інвестиційний  капітал відрізняється трьома особливостями: він мобільний, уразливий і рідкісний. Капітали вільно переміщуються через кордони туди, де уряди стабільні й при зміні керівництва є гарантії дотримання непорушних основ ринкової економіки та наступність рамкових умов господарювання.

     Важливе значення в оцінці інвестиційної  привабливості країни відіграє тенденція її економічного розвитку. Аналізується динаміка таких показників, як валовий національний продукт, національний дохід, індекс цін, продуктивність праці в різних галузях, рівень заробітної плати та її частка в національному доході, місткість ринку й інші макроекономічні показники. Стрибкоподібна чи негативна динаміка основних показників розвитку економіки держави вважається несприятливою з погляду залучення інвестицій.

     Значно  впливають на національну інвестиційну привабливість бюджетна (податки й витрати) і кредитно-грошова політика уряду та її вплив на заощадження й інвестиції, інфляцію та курс національної валюти.

     Завершальним  етапом аналізу інвестиційної привабливості  тієї чи іншої держави є виявлення  можливостей для одержання задовільного (для інвестора) доходу при інших позитивних результатах.

     Для країн з розвиненим ринком серед  найважливіших індикаторів, які  характеризують стан економіки та її вплив на кон’юнктуру інвестиційного ринку, одне з перших місць займають біржові індекси (Доу-Джонса, Стандарт енд Пур, Рейтера, Франкфурт Альгемайнс Цайтунг, Ніккой і ін).

     Інвестиційний капітал не може бути збільшений за рішенням того чи іншого уряду, він  мігрує між країнами в залежності від умов середовища його функціонування й скрізь користується високим попитом. Заставою нормального розвитку економіки будь-якої держави є достатня пропозиція інвестиційного капіталу.

     Оцінюючи  галузеву інвестиційну привабливість, варто підкреслити, що вона, насамперед, залежить від загальнонаціональних умов інвестування, а методи й послідовність інвестиційного аналізу галузі багато в чому аналогічні загальнодержавним.

     Слід  зазначити, що інвестиційна привабливість  тієї чи іншої галузі залежить від  того, на якій стадії свого життєвого  циклу вона знаходиться. Кожна галузь економіки проходить як мінімум чотири стадії: народження, ріст, зрілість, спад.