Проблеми соцiально-економiчного розвитку малих монофунцiональних мiст та шляхи iх вирiшення

   1950-1965 роки були роками подальшого удосконалення виробництва. За цей період виробнича потужність заводу доведена до 1800 тонн буряків за добу, а рафінадного відділення - до 180 тонн.

   У 60-х роках ХХ століття ВАТ „2-й  ім. Петровського цукрорафінадний завод” був лідером по виробництву цукру–піску та цукру-рафінаду не лише на території України, а й на всій території Радянського Союзу. На ньому вироблялось 65% всього внутрішнього виробництва цукру-рафінаду, який займав помітне місце у експорті товарів народного споживання.

 Стрімкого розвитку виробництво 2-го ім. Петровського цукрозаводу за рахунок його удосконалення набуло в кінці 60-х на початку 70-х років, коли головним інженером заводу був призначений Цюкало Юрій Федорович, а директором Завгородній Василь Федорович. Різні були вони за професіями. Юрій Федорович - інженер-технолог цукрової промисловості, з перших днів, після закінчення Київського технологічного інституту харчової   промисловості, працював на 2-му ім. етровського цукровому заводі — змінним інженером, заступником головного інженера, головним інженером. А Василь Федорович, за фахом агроном, був військовим льотчиком, який пройшов всю війну і закінчив її з багатьма бойовими нагородами та пораненнями. Після війни працював на різних посадах в сільському господарстві, пройшовши шлях від самих низів до голови колгоспу, працівника обкому Комуністичної партії. Василь Федорович не був інженером цукрового виробництва, але він був великим „інженером людських душ». Не зважаючи на різницю в професіях Цюкала Ю.Ф. та Завгороднього В.Ф., у них була одна спільна мета — вивести на високий рівень роботу заводу за рахунок підвищення ефективності виробництва. Але здійснити це неможливо було без згуртованого колективу висококваліфікованих спеціалістів. Саме тоді почалося формування колективу, про який заговорили не тільки в Україні, а й на теренах усього Радянського Союзу під назвою „колектив 2-го ім. Петровського цукрового заводу». В цей час на заводі багато уваги приділяється техніко-економічному та соціальному розвитку підприємства, високопродуктивній його роботі і особливо підготовці кадрів. Широкого розвитку набуває раціоналізаторський та винахідницький рух. Багато технічних розробок набули великого галузевого значення і були прийняті як типові в цукровій промисловості Радянського Союзу. Серед них, наприклад, листові фільтри-згущувачі ФіЛС,  водокільцевий газовий компресор ВГК-150, вакуум-насос РМК-6,5, відстійник з фільтруючим шаром осаду, барометричний конденсатор та інші. Зараз багато цукрових заводів колишнього Радянського Союзу працюють на фільтрах ФіЛС і їх аналогах. Але мабуть ніхто не знає, що перші зразки цих фільтрів були зроблені в майстерні 2-го ім. Петровського цукрозаводу за кресленнями інженерів заводу. В даний час всі цукрозаводи закуповують газові компресори на Сумському машинобудівному заводі, і ніхто не знає, а якщо казати, то і не повірить, що перші компресори ВГК-150 і РМК-6,5 в Радянському Союзі були виготовлені не на машинобудівному заводі, а на цукровому - в майстерні саме нашого цукрового заводу. А технологічна схема очищення дифузійного соку, за якою працюють майже всі цукрові заводи Росії та України, була розроблена спільно з Всесоюзним науково-дослідним інститутом цукрової промисловості і вперше застосована на 2-му ім. Петровського цукрозаводі, і була прийнята типовою для цукрової галузі всього СРСР ще в 1978 році. Керівником і натхненником всіх цих розробок був головний інженер заводу, кандидат технічних наук Цюкало Юрій Федорович. Особлива роль належала  і директору заводу Завгородньому Василю Федоровичу. Будучи не спеціалістом цукрової промисловості, він, звичайно, не міг давати якісь вказівки в розробках обладнання і в технологічному виробництві взагалі,  та  Василь Федорович був високоосвіченою, моральною, з великим інтелектом людиною, який і не дозволив би собі дати право втручатися в роботу своїх підлеглих, яких він дуже цінував як спеціалістів. Але він вважав своїм обов’язком створити належні умови для їх продуктивної праці і не тільки на виробництві, а й поза ним. І Василь Федорович це робив. Крім того, за його ініціативою, було викладено бетоном жомову яму, розпочато тверде покриття кагатного поля, заасфальтовано територію цукрозаводу, побудовано житло для працівників, і все це робилося в умовах великого дефіциту будівельних матеріалів.

 Удосконалення виробництва дало можливість колективу  значно підвищити показники роботи підприємства, продуктивність заводу доведена до 2700 тонн буряків за добу, а рафінадного відділення - 240 тонн рафінаду. Завод працював цілий рік.

 Не  можна не згадати події 70-х років  минулого століття. По всій Україні  було вирощено високий урожай цукрових буряків, але були складні погодні умови і зберігати сировину було дуже складно, вона гнила, погано піддавалася переробці. Знижувалася продуктивність цукрових заводів, різко зменшувався вихід цукру. І саме в ці роки виявився характер колективу 2-го ім. Петровського цукрового заводу. Завдяки гнучкості технологічної схеми і злагодженій роботі всіх служб заводу колектив вдало переробляв і поганої якості сировину. Були навіть такі дні, коли 2-й ім. Петровського цукровий завод виробляв за добу більше цукру, ніж всі решта 9 заводів області разом взяті.

 За  досягнуті успіхи в виконанні плану та соцзобов’язань колектив заводу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16.02.1976 року нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 

 Подальшого  розвитку виробництво нашого заводу набуло в 80-х  — на початку 90-х років, коли директором заводу був призначений Щербина Микола Лукич. Він продовжив втілювати в життя заводу лінію, започатковану Завгороднім В.Ф. Юрій Федорович Цюкало і Микола Лукич чітко розуміли, що стрімкий розвиток народного господарства в нашій країні може спричинити відтік із заводу кваліфікованих спеціалістів. Тому пріоритетним  було визначено капітальне будівництво і реконструкцію цехів і ділянок виробництва, а також вкладення коштів в соціальну сферу, і не тільки заводу, а й усього селища. В 1980 році було замінено дифузійний апарат англійського виробництва на новий польський. За короткий час було демонтовано старе обладнання, розібрано старі фундаменти, запрошувалися навіть підривники. Цілодобово, в три зміни, незважаючи на морози, було забетоновано нові фундаменти, змонтовано нове обладнання. І вже нове виробництво почали на новому дифузійному апараті. В цей час також було багато робіт проведено по удосконаленню технологічної схеми заводу.

 Велику  допомогу надавав цукрозавод й іншим  установам району. А допомога лікувальним  і дитячим закладам на заводі взагалі  вважалась громадянським обов’язком. Великою подією на цукрозаводі була реконструкція ТЕЦ, адже за короткий термін треба було демонтувати старе обладнання, побудувати нове приміщення, нові фундаменти під обладнання і провести його монтаж, в той же час не зупиняючи виробництво по переробці цукру-сирцю. Монтаж котлів проводила спеціалізована бригада тресту «ПТМ». Всі будівельні роботи проводилися працівниками заводу. Працювали цілодобово, в три зміни. Це було нелегко. Для прикладу - тільки під 80 метрову димову трубу необхідно було зробити фундамент із залізобетону об’ємом більше 400 м. А це в умовах цукрового заводу було складно, тому що бетон треба було готувати безперебійно. Але на 2-му ім. Петровського цукровому заводі все було можливо, і нове цукрове виробництво було розпочате вчасно.

 ТЕЦ працювала на мазуті, були складнощі  з доставкою мазуту та його вивантаженням  з цистерн на заводі. Постало питання  переведення котлів на газ. Це знову  реконструкція, і не тільки ТЕЦ, а  також і газових мереж селища. Так було побудовано за Олександрівкою АГРС, будинок оператора, змонтовано газовий трубопровід біля компресорної станції і, звичайно, від АГРС до ТЕЦ заводу. Звичайно, всі ці реконструкції проводилися паралельно з виконанням планових завдань. А завдання були великі. Це 2700  тонн переробки буряків за добу, 450 тонн цукру-сирцю за добу і випуск цукру-рафінаду до 400 тонн.

 Звичайно, для досягнення великих успіхів  у виконанні планів, визначених державою, необхідно мати висококваліфікованих фахівців цукрового виробництва. Разом з заводом росли і люди. Більше 30 чоловік одержали спеціальну освіту без відриву від виробництва, з них 10 чоловік – вищу.

 У  ці роки на цукрозаводі великі кошти спрямовуються на капітальне будівництво в соціальній сфері. Все відійшло в історію. І багато жителів Олександрівки, вмикаючи газові прилади в своїх оселях, і не здогадуються, що газ в селищі з’явився завдяки 2-у ім. Петровського цукровому заводу. Було нелегко одержати дозвіл на підключення Олександрівки до газової мережі, не зважаючи навіть на те, що газовоперекачувальна станція була побудована на території району. Питання це не вирішувалося навіть на рівні високих посад. А  Щербина Микола Лукич і Цюкало Юрій Федорович вирішили це питання. Звичайно, велика підтримка була від тодішнього керівництва району. Перші газові мережі в селищі були прокладені заводом, а перший газ в будинках олександрівців з’явився в оселях цукровиків по вул. Гагаріна. До речі, першими селами району, які було газифіковано, — це відділки радгоспу 2-го ім. Петровського цукрокомбінату.

   У ці роки заводом було також  побудовано 4 свердловини артезіанської води для селища, 2,5 км трубопроводу питної води від напірної башти до багатоповерхових житлових будинків заводчан біля кагатного поля.

   У цей час на заводі з  великим розмахом ведеться будівництво  житла. Своїми силами побудовано 2 чотириквартирні житлові будинки для спеціалістів заводу. І, звичайно, „дітище” Миколи Лукича - 5 багатоповерхових будинків біля кагатного поля, майже в центрі Олександрівки.

 Планував  Микола Лукич побудувати там ще й дитсадок з усіма вимогами того часу, включаючи і басейн. Було вже розпочато будівництво фундаментів, але події початку 90-х років не дали задумане втілити в життя.

 На  перший погляд, може здаватися, що 2-у  ім. Петровського цукровому заводу виділялися кошти в необмеженій кількості, а він їх витрачав, як заманеться. Насправді це зовсім не так. При плановій економіці керівники галузі, як правило, більше фінансують ті підприємства, в яких були проблеми з виконанням планових завдань. Тому керівництву заводу необхідно було докласти чимало зусиль, щоб в різних кабінетах високопосадовців аргументовано довести необхідність виконання тих чи інших робіт, а особливо в соціальній сфері. Але і Юрій Федорович, і Микола Лукич змогли це довести, і завод отримував кошти. Тому й будували житло, проводили газифікацію, ремонтували дороги, і не тільки біля заводу, а й навіть дорогу до другого кагатного поля, яке знаходиться за селищем.

 У ті роки колектив, керований Щербиною М.Л. та Цюкалом Ю.Ф., знали в усьому Радянському Союзі. Завод багато відвідувало делегацій з інших підприємств галузі, наші спеціалісти їздили на інші цукрові заводи, навіть в Прибалтику та Білорусію по обміну досвідом. Колектив неодноразово виходив переможцем не тільки республіканських, а й всесоюзних соцзмагань. Але настали 90-ті роки. На жаль, не обійшли стороною негативні явища, які почалися у всіх сферах народного господарства України після розпаду Радянського Союзу, і Олександрівський район. Зменшилися площі під посів цукрових буряків, знизилася його урожайність, звичайно зменшився і валовий збір сировини. Був такий рік, що завод працював всього лиш 21 добу. Продукція не реалізовувалася. Почалися затримки з заробітною платою. Були навіть і неоплачувані відпустки. Але і в цей період керівництво заводу  докладало зусилля для збереження кваліфікованих, провідних спеціалістів підприємства. Активну роль відігравала і профспілкова організація.

   У процесі приватизації у вересні 1992 р. була заснована організація  орендарів „2-й ім. Петровського цукровий завод”.

   Відповідно  до плану приватизації орендного  підприємства „2-й ім. Петровського цукровий завод”, що було зареєстровано розпорядженням Представника Президента України по смт. Олександрівка від 3 листопада               1992 р. №12, згідно з рішенням засновників (протокол від 16 червня 1994 р. №1) шляхом перетворення орендного підприємства у процесі приватизації у червні 1994 р. було створено відкрите акціонерне товариство „2-й ім. Петровського цукровий завод” як юридична особа господарювання, з колективною формою власності, з юридичною адресою: Кіровоградська область, Олександрівський район, смт. Олександрівка, вул. Леніна, 44.

   Засновниками  товариства (одночасно і акціонерами) стали:

   1) регіональне відділення Фонду  державного майна України по  Кіровоградській області (13,2%);

   2) організація орендарів „2-й ім. Петровського цукровий завод” (86,8%).

   Статутний фонд станом на 25 травня 1994р. склав 46 318 375                          (сорок шість мільярдів триста вісімнадцять мільйонів триста сімдесят п’ять тис.) карбованців, який був поділений на 1 854 454 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 25 тис. крб. кожна.

   Відповідно  до статуту вищим органом управління є загальні збори акціонерів, які  скликаються не рідше одного разу на рік. Для оперативного контролю за поточними справами виробництва  на підприємстві діють: наглядова рада, правління та ревізійна комісія.

   Протягом  наступних років відбувалось  реформування не лише виробничого процесу, а й органів управління підприємства.

   Регіональне відділення Фонду державного майна  України по Кіровоградській області  продало свою частку акцій, і тому на даний  момент 100% акцій знаходяться у власності акціонерів.

   Відповідно  до статуту вищим органом управління є загальні збори акціонерів, які  скликаються не рідше одного разу на рік. Для оперативного контролю за поточними справами виробництва  на підприємстві діють: наглядова рада, правління та ревізійна комісія.

 Важким  був  і початок  2000-го року. Криза  цукрової промисловості України, яка розпочалася в 90-х роках, поглиблювалася. Багато цукрових заводів зупинялося. Так в 1990-му році в Україні працювало 192 цукрових заводи, а в 2000-му році — вже тільки 146. Але керівництвом заводу  спрямовано всі зусилля на те, щоб ВАТ „2-й їм. Петровського цукровий завод” працював. Зрозуміло, що без належної сировинної бази виробництво цукру неможливе, і тому новообраний голова правління Осипенко Володимир Валентинович активно включився в роботу по відновленню зв’язків   з   сільгоспвиробниками,   що   вирощували   цукрові буряки. Це було нелегко. Через нестачу коштів порушувалася агротехніка вирощування буряків, в додаток - несприятливі погодні умови. Урожайність низька. Тому,  щоб забезпечити завод   сировиною, Осипенко В.В. змушений був збирати  її  з  усієї   Кіровоградської   області    а   також Дніпропетровської і сусідньої Черкаської. Все це було на взаємовигідних умовах. У цей час правління заводу приймає рішення вирощувати цукрові буряки самим, взято в оренду землі в селі Трилісах. Звичайно, спочатку це було складно. Але це було показовим прикладом, можна сказати агітацією сільгоспвиробникам сіяти цукрові буряки. У майбутньому планувалося збільшувати площі під вирощування цукрової сировини.