Проблеми соцiально-економiчного розвитку малих монофунцiональних мiст та шляхи iх вирiшення

   В альтернативних секторах економіки  чисельність зайнятих зростає, але  не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшується лише на 1-2 відсотки щорічно, що не має ґрунтовного економічного пояснення. Єдине пояснення цьому - зростання неофіційної зайнятості, тобто діяльності тільки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати, залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

   Інший важливий фактор на ринку праці - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

   високі  темпи спаду продуктивності праці. За період з 2000 по 2008 роки продуктивність праці скоротилася на 40%. Це призвело до непродуктивного характеру зайнятості, втрати працівниками своїх знань, кваліфікації, досвіду.

   Крім  того, гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого безробіття. Охоплюючи майже третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу по безробіттю.

   Важливим  є також загострення суперечностей  між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна  плата регулювалась адміністративними важелями. Сучасні ціни на товарну продукцію за темпами зростання набагато перевищують темпи зростання заробітної плати, що призводить зменшення середньодушового доходу та отримання його нижчого за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.

   Разом з цим збільшується чисельність безробітного населення, що перебуває на обліку у районному центрі зайнятості. Чисельність безробітних в                         смт Олександрівка за період з 2005 по 2008 роки показаний на рис. 2.8.

   Рис. 2.8

Динаміка  чисельності безробітних по смт Олександрівка

    Як свідчать дані рис. 2.8 поступово щорічно відбувається збільшення зареєстрованих безробітних.

   Серед причин незайнятості найбільш вагомими видаються вивільнення у зв’язку  реорганізацією, ліквідацією виробництва, скорочення штатів та звільнення за власним бажанням.

   В розрізі вікових груп населення  зазначені причини виявилися  найбільш вагомими з точки зору формування контингенту незайнятих серед осіб найбільш працездатного віку – 25-54 років. Занепокоєння викликає той факт, що значна частина (31-43%) працездатного населення у віці 30-44 років звільнилася за власним бажанням, головним чином через низький рівень оплати праці.

   Останній  чинник та загалом низький рівень розвитку сфери прикладання праці  в монофукціональному місті суттєво ускладнюють можливість працевлаштування громадян, які мають освіту. У першу чергу до категорії важко працевлаштовуваних відноситься молодь після закінчення ВУЗу, ПТУ та середньої школи, тобто так звана первинна зайнятість. Серед професійних груп населення найбільшу частку в загальному обсязі безробітних становлять фахівці та професіонали, кваліфіковані робітники з інструментом, оператори та складальники устаткування і машин. Викликано це, головним чином, зниженням виробництва на ВАТ «2-й ім. Петровського цукровий завод».

   Низький рівень сфери прикладання праці  відповідним чином зумовлює рівень ефективності пошуку роботи та працевлаштування. Фактично роботу знаходять лише 5% тих, хто таким пошуком займається. При цьому слід відзначити такий момент, що пошуком роботи займається 93% безробітного населення.

   Починаючи з 2005 року найбільшого поширення набуває зайнятість у приватному секторі економіки.

   Основна частка працюючих в умовах приватної  власності займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

   У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес зростання приватного сектору економіки веде й до негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності. Тіньовий сектор в селищі становить до 25% валової доданої вартості. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей, що може призвести до соціального вибуху. 
 
 

   2.2.4. Незабезпеченість медичними та педагогічними кадрами

   За  останні десятиліття склалася складна  кадрова ситуація в системі охорони  здоров'я, освіти та культури селища, що зумовлено низьким рівнем заробітної плати, довготривалим терміном навчання у вищих медичних навчальних закладах, відсутністю належних умов проживання, високозатратним  будівництвом власного житла, відсутністю державного житлового будівництва.

   В смт Олександрівка станом на 1 січня 2009 року згідно з штатним розписом 41 штатна лікарська посада, а фактично працює на зазначених посадах -                   25 осіб, що мають відповідну освіту, тобто укомплектованість лікарським складом складає 61 відсоток від потреби, при середньообласному показнику - 89,5%.  Разом з цим, із 25 працюючих лікарів, 19 - люди пенсійного та передпенсійного віку. Деякі дільничні лікарі обслуговують по три-чотири дільниці, що призводить до перевантаження медичного персоналу. Враховуючи те, що заводська поліклініка була передана на баланс Олександрівської селищної ради в незадовільному стані, місцева влада більшу частину коштів, що передбачались на заклади охорони здоров’я направила на поточний ремонт приміщень, відповідно коштів на придбання житла молодим медичним кадрам не вистачило.

   Для повного забезпечення лікарськими  кадрами селища на теперішній час потрібно 16 лікарів. За останні 5 років до центральної районної лікарні прибуло  лише 2 молодих спеціалісти, при цьому вибуття лікарів склало 9 осіб, тобто відтік медичного персоналу перевищує прибуття у 4,5 рази. 

   В селищі працює 2 дошкільних навчальних закладів, 3 загальноосвітніх навчальних заклади, Олександрівська філія Кіровоградського ліцею побутового обслуговування №14,  на базі Олександрівської ЗШ І-ІІІ ступенів №2  працює навчально-консультативний пункт навчально-наукового педагогічного комплексу „Спеціалізована середня школа – кібернетико-природничий ліцей – кібернетико-технічний коледж”, де жителі як селища Олександрівка, так і всього району шляхом заочного навчання здобувають спеціальності „програміст” та „фінансист”.

   Всього в закладах освіти селища штатних посад 102 одиниці, а фактично працює в навчальних закладах – 88 осіб. Тобто забезпечення педагогічними працівниками складає 86,3% до потреби. Разом з цим, слід зазначити що                     з 88 вчителів - 27 пенсійного віку, або кожний третій вчитель. При надлишковій кількості спеціалістів початкових класів, вчителів зарубіжної літератури, української мови, напружена ситуація з вчителями фізики, хімії, іноземної мови  та математики. Щоб повністю покрити потребу у наданні знань з цих предметів районним відділом освіти був розроблений план-графік щодо суміщення проведення навчання з фізики, хімії, іноземної мови та математики одним вчителем в двох-трьох навчальних закладах. 

   В селищі працює 2 клубних заклади та 2 бібліотеки, штатними розписами яких передбачено 22 одиниці. Фактично працює 15 осіб, або 68,2% від потреби. Причому  вищу  фахову освіту у галузі культура мають лише 6 осіб, середню спеціальну освіту 2 осіб, що становить 53,3%, решта працівників клубних закладі не мають відповідної фахової підготовки. Не заповненими є вакансії художніх керівників, бібліотечних працівників. В ряді закладів на посадах керівників працюють особи  пенсійного та передпенсійного віку. 

   Однією з основних причин небажання молодих спеціалістів працювати в закладах освіти, охорони здоров'я та культури є відсутність гідного житла та належних побутових умов.

   Все вищеперелічене негативно впливає  на роботу закладів освіти, культури, охорони  здоров'я селища, на рівень надання медичних, педагогічних та культурних послуг як дорослому населенню так і молоді та дітям. 
 
 

РОЗДІЛ  3

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МОНОФУКЦІОНАЛЬНОГО МІСТА 

   3.1. Розгляд монофункціонального міста як міста-корпорації 
 

   Як  було доведено у попередніх розділах роботи, соціально-економічний стан міст, долю яких визначають підприємства однієї галузі або взагалі одне-два  підприємства, навколо яких зосереджується все міське життя, має свої особливості  порівняно з містами з диверсифікованим виробництвом.                           Це необхідно враховувати під час управління такими територіальними утвореннями. В противному разі згадані особливості можуть стати каменем спотикання для ефективного менеджменту в рамках місцевого самоврядування. Найбільш компетентні й коректні пропозиції щодо розвитку комплексних цільових програм з регіональної проблематики висували такі вчені, як                        А.Г. Аганбегян, Р.І. Шніппер, М.К. Бандман. Вони розглядали монофункціональні міста як міста-корпорації. У межах системного підходу до розгляду АТО як об’єкта управління, а саме організаційно-економічного підходу до міста як до корпорації, видається можливим самостійне розв’язання основних його проблем.

   Місто об’єднує людей, але фінансове забезпечення життя населення здійснюється на локальних підприємствах. Місто поєднує одне й друге, проте ця єдність суперечлива. Надходження до бюджету від різних підприємств різні як за загальною сумою, так і за часткою на одну людину. Але для забезпечення населення комунальними послугами, послугами медичних та освітніх закладів, транспортом тощо - тим, що належить до реалізації мети-інтересів, необхідне створення умов (рівних можливостей) для кожного. Відразу окреслюються дві проблеми: 1) щодо джерел фінансування та 2) раціонального використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Щоб уникнути протиріч при їх вирішенні, потрібно цей процес зацікавлено організувати - так, як це робиться в бізнесі. Із соціально-економічного погляду вважаю за доцільне представити місто як корпорацію. При переході до міста як корпорації програму його розвитку потрібно розглядати як бізнес-план, першим пунктом якого є визначення стратегічної лінії міського розвитку. Ця лінія є директивою для всіх інших планів і підпрограм, що входять у програму розвитку. Відповідно до неї міський розвиток спрямовується на покращання якості життя мешканців міста та перетворення його на привабливе місце для життя та бізнесу. Програма (бізнес-план) дає змогу скласти необхідне уявлення про майбутнє міста. Вона визначає цілі, стратегії та дії за всіма програмними напрямами розвитку міста (розвиток містоутворюючих підприємств, підприємств комунального господарства міста, малого бізнесу тощо), зумовлюючи потреби та джерела необхідних засобів, організацію партнерів для реалізації відповідних завдань; орієнтується на механізм консультацій з громадянами (громадські слухання) та юридичними особами. Це означає створення нового підходу до планування, в якому враховані потреби міста як системи, що самовизначається. Підхід до міста як до корпорації дає змогу на основі соціально орієнтованих ринкових відносин вирішити два принципово важливі завдання для обґрунтованого формування й успішної реалізації програми його розвитку:

   1. Системно, відповідно до її природи описати економіку міста, виявити його внутрішні економічні та соціальні взаємозалежності та реальні можливості фінансово-економічного забезпечення розвитку та вирішення соціальних питань. Залежність соціальних результатів від економічних змушує ставитися до господарських процесів у містах як до бізнес-процесів, що вимагають пошуків та залучення джерел (можливостей) та точок зростання при мінімальних витратах на одиницю результату (міні-програм).

   2. Корпоративний характер економіки міста та необхідність забезпечення його функціонування в умовах, коли ресурси постійно зменшуються, зумовлюють реалізацію в управлінні містом принципу узгодженості інтересів. Це можливо за умови корпоративного управління соціально-економічними процесами, що інформаційно описуються в програмних моделях, в яких зрозумілі цілі, інтереси та ресурси виконання програм.

   Таке  управління не може з’явитися відразу. Воно формується поступово.

   Так, першими кроками на шляху формування повноцінного корпоративного управління в смт Олександрівка стало розроблення та прийняття стратегії соціально-економічного розвитку смт Олександрівка на період до 2015 року, а також створення Олександрівської спілки підприємців. 
 

   3.2. Стратегія соціально-економічного  розвитку смт Олександрівка на період до 2015 року 

   3.2.1. Мета та стратегічні завдання розвитку на період до 2015 року

   Основна мета розвитку селища: ефективне використання природно-ресурсного потенціалу, вирівнювання соціально-економічного розвитку окремих  територій, мінімізації можливих збитків від світової фінансової кризи.

   Першочергові  завдання:

   у промисловому комплексі:

   - зміцнення промислового потенціалу селища шляхом створення відповідних умов для техніко-технологічного оновлення виробництва продукції промислового сектору економіки, модернізації та переоснащення основних засобів промислових підприємств на основі інновацій та енергозбереження;

   ефективного використання наявного потенціалу промислових  підприємств;

   посилення інноваційної активності підприємств  та підвищення їх конкурентоспроможності;

   впровадження  систем управління якістю за вимогами                                    ДСТУ ІSО 9001:2001.