Проблеми соцiально-економiчного розвитку малих монофунцiональних мiст та шляхи iх вирiшення

   за  КПКВ 2711100 «Субвенція з державного бюджету  місцевим бюджетам на заходи з енергозбереження, у тому числі оснащення інженерних вводів багатоквартирних житлових будинків засобами обліку споживання води і  теплової енергії, ремонт і реконструкцію  теплових мереж та котелень, будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів» у сумі -                     600,0 млн. грн., головний розпорядник коштів - Міністерство житлово-комунального господарства України;

   за  КПКВ 2701180 «Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства в т.ч. на здешевлення кредитів для виконання цієї програми» у сумі 850,0 млн. грн., головний розпорядник коштів - Міністерство житлово-комунального господарства України;

   за  КПКВ 2711140 «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування» у сумі 2000,0 млн. грн., головний розпорядник коштів - Міністерство житлово-комунального господарства України;

   за  КПКВ 2711020 «Субвенція з державного бюджету  місцевим бюджетам на придбання вагонів  для комунального електротранспорту (тролейбусів і трамваїв)» у  сумі 150,0 млн. грн., головний розпорядник  коштів - Міністерство житлово-комунального господарства України;

   за  КПКВ 1811070 «Субвенція з державного бюджету  місцевим бюджетам на створення рекреаційних зон, меморіальних та музейних комплексів, а також розвиток історико-культурних пам'яток та заповідників» у сумі 130 млн. грн., головний розпорядник коштів - Міністерство культури і туризму України;

   за  КПКВ 2761120 «Субвенція з державного бюджету  місцевим бюджетам на фінансування у 2008 році Програм-переможців Всеукраїнського  конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування 2007 року» -                            20 млн. грн. та інші.

   Крім  того, вперше до складу видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, включено кошти на забезпечення реалізації програм  соціально-економічного розвитку регіонів у сумі 1000, 0 млн. гривень.

   Крім  того, Державним бюджетом України  на 2008 рік була затверджена додаткова  дотація з державного бюджету  на забезпечення утримання соціальної інфраструктури міста Славутича  у сумі 6,0 млн. гривень.

   Але незважаючи на всі вищеперелічені заходи, і на даний час питання соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст стоїть гостро та потребує особливої уваги та позитивного вирішення.

   1.4. Загальна характеристика  адміністративно-територіальної  одиниці 

   1.4.1. Характеристика Олександрівського району 

   Олександрівський  район утворений у 1923 році. Розташований на північному заході Кіровоградської області і займає територію                                1,160 тис. квадратних кілометрів. Територія Олександрівщини займає 0,2 % площі України і 4,9 % площі Кіровоградської області. Населення станом на 1січня 2009 року становить 30,3 тисячі жителів (на 01.01.2009 року).

   Олександрівський  район розташований на межі Лісостепу  і Степу, у помірному поясі  центральної частини України, на північному заході Кіровоградської області. На півночі район межує з Чигиринським, на північному заході – з Кам’янським районами Черкаської області, на сході й південному сході – зі Знам’янським, на півдні – з Кіровоградським, на заході – з Новомиргородським районами Кіровоградської області. Район простягається з північного сходу на південний захід на 95 км, з півночі на південь – на 50 км. Крайні точки району: північна – на північ від с. Поселянівка, південна – південніше с. Мар’янівки, західна – західніше с. Світова Зірка, східна – східніше с. Ружичевого. Поверхня  району являє собою горбисту рівнину, порізану долинами річок, ярами і балками, що становить складову частину Придніпровської височини Східноєвропейської рівнини. Середня висота над рівнем моря - від 120 до 150 метрів (найвища - 232 метри).

   Клімат  району помірно континентальний. Зима м’яка, з частими відлигами. Середня  температура  січня - мінус 6,6 градуса. Літо жарке, середня температура липня  - плюс 20,2 градуса. Опадів випадає в середньому                          450 - 500  міліметрів. Клімат району сприятливий для вирощування зернових і технічних культур, розвитку овочівництва і тваринництва. Ріки належать до басейну Дніпра і Південного Бугу. Найбільш значні притоки Дніпра Тясмин, Інгулець,  Південного Бугу - Інгул.

   У ґрунтовому покриві переважають  чорноземи. Землі в значній мірі розорані. Олександрівщина спеціалізується  на вирощуванні зернобобових і технічних культур, виробництві молока і м'яса.

   Ліси  займають 16 процентів території  району. Найбільшими лісовими масивами є Червононерубаївське та Чутянське лісництва. В лісах переважають дуб, граб, клен, сосна.

   Тваринний  світ представлений мешканцями лісостепу  і степу. Серед них  косуля,  дикий кабан, лисиця, заєць-русак,  лось, куниця лісова, ласка, їжак,  миші та інші.  3 птахів поширені орли,  шуліки, горлиці, дятли,  качки, дрозди, ворони, синиці, горобці та інші.

   У надрах району залягають горючі сланці, буре вугілля, торф, граніт, пісковик, пісок  та інші корисні копалини.

   Транспорт на Олександрівщині представлено залізничним (станції Фундукліївка і Цибулеве), автомобільним і трубопровідним видами.

   У районі 3 селищні та 20 сільських рад, яким підпорядковано 3 селища міського типу та 48 сільських населених пунктів. 

   1.4.2.  Загальна характеристика смт Олександрівка 

   Олександрівка — селище міського типу, районний центр  Олександрівського району Кіровоградської  області Сучасна Олександрівка  займає територію 16,025 кв. км. Олександрівській селищній раді, територія якої становить  28,656 кв. км, підпорядковані села Китайгород і Северинівка. Населення становить 11,9 тисячі жителів. У національному складі переважають українці. Мешкають росіяни, білоруси, євреї, вірмени, цигани та інші.

   Географічні координати райцентру смт Олександрівка  – 49° північної широти і 32°15´ східної довготи. Відстань від Олександрівки до м. Кіровограда становить 54 км, від Києва – 250 км. 

   Як  містечко Олександрівка згадується у привілеї польського короля Станіслава Августа, який 17 травня 1785 року дозволив тут проведення дванадцяти щорічних ярмарків і двох щотижневих торгів. Крім того, він  надав Олександрівці частково міські права. У 1786 році  збудовано першу церкву. У 1787 році Олександрівка перейшла у власність російського князя Г. Потьомкіна, який подарував її своєму родичеві полковнику Т. Бжозовському. Останній продав містечко разом з кріпаками кільком поміщикам.

   У 1855 році селяни Олександрівки, що входила  тоді до Чигиринського повіту Київської  губернії, протестуючи проти свавілля поміщиків, взяли активну участь у повстанні „Київське козаччина".

   У 1860 році в Олександрівці відкрито церковнопарафіяльну першу школу.

   З розвитком капіталістичних відносин у 1839 році в містечку побудовано цукрозавод, а в середині XIX століття — тютюнову фабрику, пивоварний і два цегельних заводи. У 50-х роках XIX століття цукрозавод бере в оренду і реконструює торговий дім Яхненків-Симиренка. Представники торгового дому почали закуповувати цукрові буряки не тільки в поміщицьких, а й у селянських господарствах Олександрівки. Економічному розвиткові містечка сприяло відкриття в 1876 році залізничного руху через станцію Фундукліївка. названу на честь київського губернатора І. І. Фундуклія. На початок XX століття в Олександрівці, яка в 1866 році стала волосним центром, існували заводи шипучих вод, пивоварний, цегельний, цукровий, діяло вісім вітряків, п'ять кінних млинів. готель, шість заїздів, дві казенні винні лавки. Але найбільшим підприємством був цукрозавод.

   У січні 1918 року в містечку встановлено  радянську владу, але в період громадянської війни вона кілька разів переходила з рук у руки, поки остаточно не утвердилася в січні 1920 року.

   Містечком Олександрівка перестала бути в 1921 році, одержавши статус села, а  з 1923 року Олександрівка — районний центр Черкаської округи.

   Після ліквідації округ вона входить до складу Кам'янського району Київської області, а в 1935 році стає райцентром спочатку Київської, а з                  1939 року — Кіровоградської області.

   У 1936 році Олександрівку повністю електрифіковано  і радіофіковано, розпочато повну перебудову цукрозаводу, яку завершено в 1937 році. Діють лікарня, пологовий будинок, клуб, бібліотека, в середній школі 16 вчителів навчають 280 дітей.

   У період німецько-фашистської окупації (5 серпня 1941 — 8 січня                    1944 року) окупанти вели політику зниження промислового комплексу Олександрівщини, а відступаючи, повністю зруйнували цукрозавод, залізничну станцію, нафтобазу, лікарню, аптеку, три школи, багато житлових будинків, спалили маслозавод та млин.

   У повоєнні роки не тільки було відбудовано зруйноване війною народне господарство, а й споруджено автовокзал, кінотеатр, два будинки культури, бібліотеку, аптеку, універмаг, банно-пральний комбінат, чимало житла та інших об'єктів. Діють чотири загальноосвітні школи, де навчається                     1859 учнів. До послуг дітей та юнацтва — станція юних техніків, районний Будинок дитячої творчості. У селищі функціонує центральна районна лікарня з поліклінікою, три аптеки та п'ять їх філіалів, районний (на 500 місць) та міський Будинки культури, клуб цукрозаводу, районні бібліотеки для дітей та дорослих, бібліотека цукрозаводу, дитяча музична школа, центр «Родинний дім». У районному Будинку культури високу виконавську майстерність демонструють народні самодіяльні колективи: хор «Тясмин2, театр, дискотека "Райдуга", Звання "народний" носить фольклорний ансамбль «Джерельце» районного Будинку дитячої творчості,

   В Олександрівні видається районна  газета «Вперед», газета районної організації  Народного Руху України "Мета", працюють редакція районного радіомовлення, студія телебачення "Оріон".

   У 1957 році Олександрівка стала селищем  міського типу,

   Так звані роки перебудови породили негативні  явища. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в економіці селища починають наростати негативні  тенденції: закрито швейний і галантерейний цехи фабрики "Україна", кінотеатр, банно-пральний комбінат, частина обслуговуючих підприємств цукрозаводу працює періодично, зростає кількість безробітних. У цей період відбулася приватизація всіх підприємств. Але найбільший негативний вплив «перебудови» відчули працівники цукрозаводу, а так як цукрозавод – містоутворююче підприємство, то і вся економіка смт Олександрівки. 
 

   1.4.3. Історія Олександрівського  цукрозаводу –  бюджетоутворюючого  підприємства 

   Перше повідомлення про цукровий завод в смт. Олександрівка відноситься до 1839 року. Завод являв собою примітивне виробництво, на якому різка буряка проводилась вручну на металевих тертушках, а з стружки віджимали сік. Сік разом з вапном підігрівали в котлах, фільтрували через полотно. Отриманий сік варили в котлах; згущений сік відстоювався, на дні котла одержувалась жовта кристалічна маса, яку споживали у їжу.

 З розвитком  в царській Росії техніки удосконалювався  і технологічний процес виробництва цукру. Вогневий засіб отримання цукру замінили паровим, який був застосований на побудованому новому цукровому заводі в 1852 році в селі Олександрівці на місці старого. Ручний засіб фільтрування замінили фільтрпресами, впроваджується вакуумне уварювання сиропу, застосовуються центрифуги для отримання білого цукру. У 1867 році завод працював 135 діб та виробив 9 тис. пудів цукру.

 У 1919 році завод був націоналізований. В 1923 році завод отримав 25% довоєнної продукції, а в 1926 році на заводі було вже перероблено                          170 тис. центнерів цукрових буряків.

 За  ініціативою Наркома харчової промисловості СРСР Мікояна А.І., який відвідав Олександрівський цукрозавод в 1935 році, на місці старого заводу розгорнулося будівництво нового, який введений в ряди, діючих підприємств в 1937 році. Заводу присвоєно ім’я Г.І.Петровського. Продуктивність заводу була 12 тис. центнерів перероблених буряків за добу. В серпні 1941 року Олександрівку захопили фашисти, настали чорні дні окупації. Але навіть і тоді наш цукровий завод працював. Тільки відступаючи, окупанти наважились зруйнувати його.

 8 січня 1944 року Олександрівка була звільнена від окупантів. Цукровий завод лежав в руїнах. В 1945 році почалася підготовка до будівництва нового заводу. На розчищенні території працювали літні люди, діти, жінки.                                     В 1946 році розпочалося будівництво нового цукрозаводу. Ряди будівельників поповнювалися за рахунок демобілізованих з лав Радянської армії солдат та офіцерів. При заводі було створено ремісниче училище, яке готувало робітників будівельних професій.

 Ентузіазм колективу, чітке та злагоджене керівництво  будівництвом вже в 1947 році дало можливість приступити до монтажу обладнання. Монтаж і пусконалагоджувальні роботи проводились за участю інженерно-технічних працівників Чехословацької республіки, все обладнання було також із Чехії. Будівництво до грудня 1948 року було закінчено, проведено пусконалагоджувальні роботи, і вже 1 січня 1949 року на заводі було зварено перший цукор. Це була радісна подія для Олександрівщини. Протягом 1949  року було проведено монтаж обладнання рафінадного цеху. Завод мав виробничу потужність 1200  тонн цукрових буряків за добу, з рафінадним відділенням продуктивністю 160 тонн рафінаду.