Проблеми соцiально-економiчного розвитку малих монофунцiональних мiст та шляхи iх вирiшення

   Інформаційною базою дослідження є аналітичні й статистичні матеріали центральних  органів державної влади, Державного Комітету статистики України, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Національної академії державного управління при Президентові України, інші нормативно-правові документи, показники програми економічного і соціального розвитку смт Олександрівка,  особисті дослідження автора.

   Для обробки інформації і виконання  розрахунків використовувалися  програмні комплекси: Microsoft Office Word 2003, Microsoft Office Excel 2003  та ін.

   Основні ідеї та положення магістерського дослідження  враховані в програмах розвитку смт Олександрівка та Олександрівського району, так як економічний потенціал смт Олександрівка складає 72% виробництва валового продукту всього Олександрівського району, а саме: програма соціального і економічного розвитку смт Олександрівка (Олександрівського району) на            2009 рік, стратегія соціально-економічного розвитку смт Олександрівка (Олександрівського району) на період до 2015 роки, програма розвитку малого підприємництва смт Олександрівка (Олександрівського району)                               на 2009-2010 роки, програма зайнятості смт Олександрівка (Олександрівського району) на 2009 рік. 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОДИНИЦІ 

   1.1. Теоретичні основи  утворення та розвитку міст 
 

   Місцями проживання і діяльності людей є  населені пункти. В сучасній науці  виділяють два їх типи – міські і сільські поселення. При їх виділенні  враховуються кількість населення, структура його зайнятості у галузях  господарства, історико-географічні умови формування.

   Містом  у найзагальнішому розумінні  вважається населений пункт, жителі якого зайняті переважно у  несільськогосподарських галузях  виробництва. Однак, містом населений  пункт стає тільки тоді, коли він  досягне певного рівня складності своєї функціональної структури та буде вузлом зосередження найважливіших видів діяльності людей – адміністративних, економічних, соціальних, інформаційних. Визначну роль міст щодо навколишніх територій підкреслював М.М.Баранський: «міста плюс транспортна мережа, це кістяк, на якому все інше тримається, це кістяк, який формує територію, надає їй певної конфігурації».

   Перші міста в Україні виникли ще 2,5 тисячоліття тому. Це були поселення, засновані грецькими колоністами, на місці яких знаходяться теперішні  Севастополь (кол. Херсонес), Керч (кол. Пантікапей), Феодосія (кол. Теодосія), Ялта (кол. Яліта), Білгород-Дністровський (кол. Тіра), Євпаторія                             (кол. Керкінітіда), а також зниклі міста Ольвія, Німфей, Тірітака. В них велася жвава торгівля, розвивалися ремесла (ювелірство, гончарство, каменярство, ткацтво та ін.), рибальство і виноробство. Крім того, вони були центрами культури (храми, бібліотеки, театри). Занепад цих міст стався у 3-4 столітті, до остаточної загибелі їх призвела навала гунів, але окремі з античних міст відродилися і пізніше відіграли значну роль у розвитку південної частини нашої країни.

   На  початку ХХ ст. в мережі міст України  чітко виділились великі міста Одеса (404 тис. осіб), Київ (248 тис. осіб), Львів (206 тис. осіб), Харків                    (174 тис. осіб), Катеринослав (120 тис. осіб), та середні міста – Миколаїв, Єлизаветград, Кременчук, Бердичів, Полтава, Житомир, Херсон. У цих містах проживала майже половина міського населення України. Крім того, на той час існувало багато невеликих міст і містечок, які вже традиційно склалися як міські поселення, та нових, що виникали навколо промислових підприємств. У 1925 році у  Радянській Україні назву «містечко» було ліквідовано, а населені пункти, які її мали, стали селищами міського типу (смт). Уже в 1926 році було впорядковано перелік міських поселень, які були представлені 91 містом і                    328 селищами міського типу (місто нараховувало понад 10 тис. жителів, а               смт - понад 2 тис. жителів). Разом з цим, у 1956 - 1965 рр. в Україні ще існували так звані «робітничі селища» (з людністю понад 500 осіб, більшість із них – робітники і службовці), населення яких відносилося до групи міських жителів.

   Активний  розвиток міст спостерігався впродовж всього ХХ ст., що призвело до значного збільшення як їх кількість так і чисельності мешканців. Найбільше нових міст виникло у міжвоєнні роки та відразу після Другої світової війни. Це було зумовлено як масштабною індустріалізацією країни, так і впровадженням нової схеми адміністративно-територіального устрою та наданням статусу «селище міського типу» великим селам.

   Ознаками  сучасного міського способу життя  є вищий благоустрій поселень (наявність централізованого водо- і теплопостачання, впорядкованих  вулиць, зон відпочинку та ін.), особливе (міське) управління, вищий рівень забезпеченості населення об’єктами соціальної інфраструктури, наявність міського житлового фонду, багатоповерховість забудови та ін. Крім міст, до міських поселень в Україні відносяться ще й селища міського типу. До них, згідно з “Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального поділу Української РСР”, затвердженим указом Президії Верховної Ради від 12 березня 1981 р. (4), відносяться населені пункти, розміщені при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, що мають державний житловий фонд, з чисельністю населення понад 2 тис. осіб, в яких не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їх родин. В окремих випадках до категорії селищ міського типу відносять населені пункти з людністю менше 2000 осіб, але більше 500 осіб, якщо вони мають близьку перспективу економічного і соціального розвитку, збільшення кількості населення. Селища міського типу, як і міста, організовують виробничу діяльність, забезпечують культурно-побутове обслуговування населення навколишньої сільської місцевості.

   За  своїми функціями і структурою зайнятості населення селища міського типу дуже подібні в сучасних умовах із містами, що мають менше                        10 тис. жителів. Селища, які є центрами адміністративних районів, іноді мають функціональну структуру господарства, подібнішу до середніх та великих міст, ніж малі міста, які таких функцій не виконують. Нерідко в селищах міського типу частка населення, яке зайняте у несільськогосподарських галузях, є вищою, ніж в окремих малих містах. Критерії, за якими розрізняють міста і селища міського типу, не витримуються, тому, на мою думку, малі міські поселення з кількістю жителів менше 10 тис. осіб і селища міського типу доцільно об’єднати єдиною назвою “містечка”. 
 

1.2. Сучасна мережа  адміністративно-територіальних  одиниць України 

   Відповідно  до Конституції України (1) систему  адміністративно-територіального  устрою України складають: Автономна Республіка  Крим,  області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Кількість областей України – 24 одиниці – вже тривалий час залишається стабільною, на відміну від кількості міст, селищ міського типу та сіл. Динаміка розвитку адміністративно-територіальних одиниць (АТО) України за роки незалежності представлена в табл. 1.1.

   Таблиця 1.1

Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні

(на 1 січня)

   Як  видно з даних табл. 1.1., упродовж років незалежності України кількість  міст збільшилась на 21 АТО, або на 4,8%, але разом з цим кількість  селищ міського типу – зменшилась на 36 АТО (на 3,9%), таким чином відбулось загальне зменшення міських поселень на 15 АТО, або на 1,1%; кількість сільських населених пунктів також зменшилась на 328 АТО, або на 1,1%. 

   Разом з цим чисельність населення  України за період 1991 – 2008 роки, як це показано в табл. 1.2., зменшилась на 5,9 млн. осіб, або на 11,3%, але частка міського населення збільшилась на 1 відсотковий пункт і становить станом                на 1 січня 2009 року 68,4% до загальної кількості всього населення України.

   Таким чином можна зробити висновок, що міські поселення все більше відіграють провідну роль у соціально-економічному розвитку як АТО так і всієї держави в цілому, стають центрами притяжіння сільського населення та основних виробничих потоків.

   Таблиця 1.2

Чисельність населення України

(на 1 січня)

   1.3. Теоретико-методологічні  основи монофункціональних  міст  
 

   Сьогодні  в Україні, як зазначалось у підрозділі 1.2 нараховується                  1345 міських поселень, в тому числі 458 міст, та 887 селищ,  в яких проживає                                                31,6 млн. чол., що становить 68,4% від усього населення країни.  Основною ознакою міст, від якої залежать всі інші, є людність. За цією ознакою всі міста поділяються на такі класи: малі (до 50 тис.осіб), середні (50-100 тис.осіб), великі (100-500 тис. осіб), дуже великі (500-1000 тис.осіб) та міста-мільйонери (мільйонники) – понад 1 млн.осіб). В кожну з цих груп входять міські поселення, які дуже подібні за функціями, способом життя людей, економічними та соціальними проблемами, тощо.

   Найчисленнішу групу становлять міста з людністю до 50 тис. чол. –                         349 одиниць, або 76% загальної кількості, в тому числі:

- з  чисельністю населення до 10 тис.  чол. – 79 міста;

- з  чисельністю населення від 10 до 20 тис. чол. – 160 міст;

   - з чисельністю населення від  20 до 50 тис. чол. – 110 міст.

   Значна  частина малих міст – це адміністративні центри районів, що зумовило особливу їх роль у формуванні поселенської мережі та розвитку і розміщенні продуктивних сил України. З малими містами безпосередньо пов'язане життя майже 22 млн. міських та сільських жителів.

   Найбільш  поширеними в Україні є малі міста, які належать до категорії центрів низових локальних систем розселення та господарських центрів місцевого значення (майже 50% загальної кількості). Близько 25% малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною базою – це міста з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріального виробництва.

   Відповідно  до затвердженої Законом України  Генеральної схеми планування території України (3059-14) виділяються такі типи малих міст:

   - міста, що прилягають до центрів  систем розселення;

   - міста, що мають значні рекреаційний  та оздоровчий потенціали;

   - міста, що мають значні природний  та історико-культурний потенціали;