Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Незважаючи на це, на практиці зустрічаються випадки, коли суди не враховують стан сп’яніння як обставину, що обтяжує покарання, ніяк не мотивуючи при цьому своє рішення, що є порушенням вимог законодавства.

 

 

 

Висновки до розділу 6

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.

1.1. Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом пов’язується з позитивною посткримінальною поведінкою винного та має безумовний і обов’язковий характер.

1.2. При наявності в діянні винного множинності злочинів положення ч. 4 ст. 289 КК можуть застосовуватися тільки в тому випадку, коли в цю множинність не входить декілька (два і більше) незаконних заволодінь чужими транспортними засобами.

1.3. Частину 4 ст. 289 КК пропонується доповнити:

1.3.1. вказівкою на фізичний характер насильства: «(... із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування)»;

1.3.2. вказівкою на момент, до настання якого можливо добровільно заявити про вчинений злочин у правоохоронні органи: «...добровільно заявила про це правоохоронним органам до порушення кримінальної справи щодо неї…»;

1.3.3. вказівкою на тих осіб, кому транспортний засіб має бути повернутий: «…власнику чи користувачу…», а також далі словами: «…(при реальній можливості це зробити)... »;

1.3.4. словами: «Особа, яка протягом трьох років до вчинення цього злочину звільнялася від кримінальної відповідальності з цієї підстави, не може бути повторно звільнена від кримінальної відповідальності згідно з цією статтею»;

1.4. До збитків, які підлягають відшкодуванню винним, належать не лише прямі матеріальні збитки власника (користувача), але й упущена вигода.

1.5. Особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК (як і з інших підстав, установлених у КК), повинна відшкодувати судові витрати, пов’язані з провадженням за відповідною кримінальною справою. Цей обов’язок слід покладати на особу тією ж постановою суду, якою вона звільняється від кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим пропонується закріпити відповідне положення в ч. 3 ст. 93 КПК України: після речення «Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати» вказати: «Так само це питання вирішується у випадках звільнення від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України».

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, передбаченої ст. 289 КК, а також формулюванні пропозицій щодо вдосконалення редакції цієї статті та практики її застосування. Головні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження полягають у таких висновках.

1. Родовим об’єктом незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему.

2. На рівні безпосереднього об’єкта основного складу незаконного заволодіння чужим транспортним засобом виділяються основний та додатковий обов’язковий об’єкти. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК, є транспортний засіб, що характеризується двома групами ознак.

Першу групу становлять загальні ознаки, єдині для всіх видів майна. Це фізична, економічна, соціальна і юридична ознаки. При цьому частини 1 і 4 ст. 289 КК, а також пункти 1 і 2 примітки до цієї статті повинні бути доповнені вказівкою на юридичну приналежність транспортного засобу, а саме, що він є чужим для винного.

Другу групу становлять спеціальні ознаки, які дозволяють відмежувати транспортний засіб від іншого майна. Транспортний засіб: має бути наземним і дорожнім, механічним і самохідним; приводитися в рух двигуном внутрішнього згорання з робочим об’ємом не менше 50 куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим еквівалентним за потужністю двигуном; підлягає державній реєстрації; вимагає для керування ним досягнення особою певного віку, медичного висновку про придатність до керування, спеціального навчання й одержання прав на керування ним; його використання є джерелом підвищеної небезпеки.

4. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом як акт його протиправного фізичного вилучення будь-яким способом у власника, користувача або іншого правомірного володільця всупереч або поза їх волею є його угоном. Угон являє собою сукупність дій із протиправного встановлення контролю над транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом.

5. Угон характеризується лише об’єктивними ознаками. До його змісту не повинна включатися мета вчинення злочину.

6. Насильство не є визначальною ознакою захоплення чужого транспортного засобу. Захоплення може бути як насильницьким, так і ненасильницьким.

7. Злочин, передбачений ст. 289 КК, має формальний склад і вважається закінченим з моменту, коли транспортний засіб було протиправно переміщено з місця його первинного знаходження. При цьому відстань, на яку він був переміщений, і спосіб, яким це було вчинено, значення не мають. У випадках, коли вчиняється незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, що перебуває в русі, злочин є закінченим з моменту, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни в абз. 2 п. 15 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де роз’яснити питання про момент закінчення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом зазначеним чином.

8. Класифікація форм угону здійснюється за способом його вчинення. Злочин може бути вчинений таємно, відкрито без застосування якого-небудь насильства, відкрито із застосуванням психічного або фізичного насильства (небезпечного або такого, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого), шляхом обману або зловживання довірою.

9. Зважаючи на те, що незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є його угоном, який може бути вчинений не лише всупереч, але й поза волею власника чи користувача, пропонується внести відповідні зміни в диспозицію ч. 1 ст. 289 КК, ч. 4 ст. 289 КК, а також у пункти 1 і 2 примітки до цієї статті, виклавши їх у такій редакції:

— диспозиція ч. 1 ст. 289 КК: «незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)»;

— частина 4 ст. 289 КК: «...(за винятком випадків незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (угону) із застосуванням...»;

— пункт 1 примітки до ст. 289 КК: «під незаконним заволодінням чужим транспортним засобом (угоном) у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом чужого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч або поза їх волею»;

— пункт 2 примітки до ст. 289 КК: «...незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)...».

10. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) може бути вчинено тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що незаконно вчиняє дії по захопленню чужого транспортного засобу і його переміщенню з місця знаходження всупереч або поза волею власника (користувача, володільця), і бажає їх вчинити. Умисел на вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є конкретизованим і, як правило, заздалегідь обдуманим.

11. Мотив є факультативною ознакою суб’єктивної сторони незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Мотиви угону поділяються на дві групи. Першу групу становлять мотиви, які задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі. До них належать: бешкетництво, прагнення покататися, випробувати водійські навички, підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих, хуліганський мотив. У другу групу входять мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння. Сюди входять: користь, бажання доїхати до певного місця, перевезти вантаж, домогтися від потерпілого виконання певних дій або втриматися від них, помста, заздрість, бажання вчинити інший злочин з використанням цього транспортного засобу.

12. Мета є факультативною ознакою незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Угон може бути вчинений з метою: 1) обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб; 2) тимчасового використання транспортного засобу.

12.1. Мета обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб є корисливою та полягає в прагненні до протиправного збагачення злочинця, бажанні одержати конкретну майнову вигоду, стати єдиним і постійним власником чужого транспортного засобу.

12.2. Мета тимчасового використання транспортного засобу полягає у використанні корисних властивостей предмета злочину протягом більш чи менш тривалого часу для того, щоб: 1) покататися; 2) доїхати до певного місця; 3) перевезти вантаж; 4) викрасти людей або майно, що перебувають у транспортному засобі; 5) примусити потерпілого до виконання або невиконання певних дій; 6) знищити або пошкодити транспортний засіб.

12.3. Мета знищення або пошкодження транспортного засобу полягає в приведенні чужого транспортного засобу в такий стан, при якому він повністю перестає існувати або частково чи в цілому втрачає свої якості, що перешкоджає або утруднює його використання за призначенням.

13. Незважаючи на факультативний характер мети угону, її точне встановлення має важливе значення для правильної кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого.

14. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, дорівнює 16 рокам. Його пропонується знизити до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК.

15. Суб’єкт незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є загальним. Це фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і для якої транспортний засіб є чужим.

16. Не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно вчинили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі, а також посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами, не можуть бути суб’єктами тимчасового незаконного заволодіння транспортним засобом.

17. Особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу, не маючи відносно нього будь-яких прав, є суб’єктами незаконного заволодіння чужим транспортним засобом незалежно від його мети.

18. Члени сім’ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу визнаються суб’єктами незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Однак з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК України пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа повинна порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння чужим транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування.

19. Вчинення незаконного  заволодіння чужим транспортним  засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

20. Кваліфікуюча ознака повторності відсутня при декількох спробах незаконно заволодіти тим самим транспортним засобом або різними транспортними засобами при безуспішних спробах заволодіти одним із них, вчинених протягом короткого проміжку часу. Це положення слід закріпити в постанові ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».