Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Так, незаконне заволодіння  транспортним засобом повинно визнаватися закінченим тоді ж, коли визнаються закінченими всі ці злочини. Наприклад, відомо, що вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимог, пов’язаних з погрозою. Відповідно незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене шляхом «вимагання», також має визнаватися закінченим з цього ж моменту. Однак в цьому випадку не одержує повного розвитку об’єктивна сторона злочину, що виражається у вилученні транспортного засобу. Ніякого вилучення в такому разі ще не відбулося, висловлення вимог, поєднаних із погрозою, є лише початком здійснення об’єктивної сторони злочину. Таке діяння повинне кваліфікуватися як замах на незаконне заволодіння транспортним засобом⁶.

Крадіжка (ст. 185), грабіж (ст. 186), розбій (ст. 187), вимагання (ст. 189), шахрайство (ст. 190), привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) є самостійними злочинами й не мають прямого відношення до незаконного заволодіння транспортним засобом (ст. 289). Тому вони не можуть використовуватися для характеристики об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 289 КК. Точніше було б вказати на те, що незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинено способом, який характерний для крадіжки, грабежу, шахрайства тощо.

Більш переконливою видається позиція В. І. Касинюка, який при характеристиці форм незаконного заволодіння транспортним засобом вказує, що злочин може вчинятися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою, із застосуванням насильства або погрози його застосування [123, с. 793]. Так само це питання вирішується й у п. 15 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» [204, с. 9].

Як вже було зазначено, в основу класифікації форм незаконного заволодіння транспортним засобом повинен бути покладений спосіб вчинення злочину.

Точне визначення того, яким саме способом був протиправно вилучений транспортний засіб, має важливе значення для  оцінки характеру й ступеня суспільної небезпечності посягання, правильної кваліфікації вчиненого та індивідуалізації покарання.

Спосіб вчинення злочину — це певний порядок, метод, послідовність рухів і прийомів, що застосовуються винним при вчиненні посягання [127, с. 71-75]. Як зазначає М. І. Панов, «спосіб вчинення злочину виступає в ролі ознаки, що характеризує якісну своєрідність злочину, показує його індивідуальні особливості, властиві дії в конкретному злочині» [176, с. 32-33].

Перш ніж характеризувати форми незаконного заволодіння транспортним засобом, звернемося до питання про поняття «угон», оскільки нині як у теорії кримінального права, так і в судово-слідчій практиці цей термін широко використовується при характеристиці посягання, що розглядається.

Б. О. Куринов, характеризуючи об’єктивну сторону угону, визначав його як «незаконное, умисне, без мети розкрадання заволодіння чужим транспортним засобом шляхом незаконної поїздки на ньому [132, с. 140]. Автором допущено неточність, коли вказується, що заволодіння транспортним засобом вчиняється шляхом поїздки на ньому. Очевидно, що для того, щоб здійснити поїздку, спочатку необхідно заволодіти транспортним засобом. Однак хочемо звернути увагу на більш істотний, на наш погляд, момент, а саме, що у визначення угону автором включено суб’єктивну ознаку — мету вчинення злочину.

Цим же шляхом йдуть і інші автори. Так, В. С. Гуславський, О. М. Опальченко,  
А. І. Терещенко визначають угон як «незаконне умисне, відкрите або таємне, без мети викрадення, вилучення чужого транспортного засобу для поїздки на ньому, перевезення вантажу чи використання для виконання певних робіт на певний час тощо» [44, с. 207]. Подібну позицію займає й О. М. Костенко, який називає угоном незаконне заволодіння транспортним засобом без мети викрадення [277, с. 125].

Звідси виникає питання: поняття угону характеризується лише об’єктивними ознаками або ж і суб’єктивними?

Українські тлумачні словники не містять терміна, тотожного «угону». Відповідно до словника С. І. Ожегова угнати означає викрасти (худобу чи транспортний засіб) [170, с. 821]. В. І. Даль пише про вчинення угону коней, худоби злодіями [50, с. 469]. Таким чином, в словниках не вказано, що угон має відбуватися без мети викрадення.

Відсутні чіткі відмінності між крадіжкою й угоном у законодавстві ряду зарубіжних країн. У тексті прийнятого в США в 1992 р. закону про боротьбу з угоном автомобілів слова «угон» і «крадіжка» використовуються як синоніми [70, с. 83]. Як зазначає Ю. Ф. Іванов, «у Великій Британії будь-яке використання транспортного засобу без дозволу власника або іншої уповноваженої особи розцінюється як замах на власність і кваліфікується як крадіжка» [70, с. 83].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Таким чином, можна зробити  висновок, що вживання в теорії кримінального права та судово-слідчій практиці терміна «угон» щодо незаконного заволодіння транспортним засобом має під собою реальні підстави і повністю обґрунтовано. Угон — це сукупність дій із протиправного встановлення контролю над транспортним засобом і переміщення його в просторі будь-яким способом.

Оскільки термін «угон» повно відображає специфіку незаконного заволодіння чужим транспортним засобом, його доцільно закріпити в ст. 289 КК. Диспозицію ч. 1 даної статті необхідно сформулювати так: «Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)». Аналогічні доповнення пропонується внести й у ч. 4 ст. 289 КК, а також у пункти 1 та 2 примітки до статті.

З’ясувавши це питання, можемо перейти до характеристики форм угону, які виділяються залежно від способів, якими він може бути вчинений.

Угон може бути вчинений таємно, відкрито (з насильством або без насильства), шляхом обману або зловживання довірою.

1. Таємний угон. Таємний спосіб вчинення угону нічим за своїм змістом не відрізняється від такого при крадіжці (ст. 185 КК). Під таємним способом дії в юридичній літературі розуміють такий спосіб, при якому винний діє непомітно для інших (на думку самого винного), а також за відсутності потерпілого або інших осіб, у веденні або під охороною яких перебуває відповідне майно, а також коли відповідні особи присутні, але не усвідомлюють того, що вчинюється злочин, або він вчинюється непомітно для них. При цьому сам винний повинен усвідомлювати, що його діяння є таємним, а не явним [153, с. 43]. Угон буде таємним і тоді, коли він відбувається в присутності сторонніх осіб, які не помічають цього або ж не усвідомлюють протиправність дій винного, вважаючи, що той діє правомірно⁷. Так, наприклад, дії винної особи, що впевнено підійшла до незамкненого автомобіля, потім проникла до нього і здійснила поїздку сприймаються оточуючими як дії законного власника або іншого правомірного користувача транспортного засобу. Інші особи у цьому випадку не усвідомлюють факту вчинення злочину.

Угон повинен визнаватися таємним і в тому разі, коли винний діє в таких умовах, які, на його думку, виключають втручання сторонніх осіб при їх усвідомленні протиправності дій винного. Особа, що угоняє, у цій ситуації розраховує на потурання таких осіб (наприклад, своїх родичів або друзів).

2. Відкритий угон. Угон визнається вчиненим відкрито, коли винний діє «помітно для потерпілого або сторонніх осіб, тобто в такій обстановці та за таких умов, коли ці особи не просто присутні на місці злочину, але спостерігають дії, що вчиняються винним, і, головне, усвідомлюють їх злочинний характер» [24, с. 53]. При цьому винний повинен усвідомлювати цю обставину. Якщо ж він думає, що його дії непомітні для оточуючих, тоді як насправді це не так, угон повинен вважатися таємним.

У юридичній літературі підкреслювалося, що відкриті дії порівняно з таємними є більш зухвалими і цинічними, свідчать про більшу суспільну небезпечність діяння [24, с. 53-54]. Як писав Г. А. Кригер, «винний у цих випадках свідомо йде на ризик бути затриманим, нерідко психологічно підготовлений до використання насильства для досягнення своїх цілей» [93, с. 119].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

При угоні за допомогою обману винний повідомляє потерпілому неправдиві відомості в обсязі, достатньому для вселяння обманюваному неправильних уявлень про певні факти та введення його в оману, яка пов’язує поведінку винного з діями обманюваного, а також його уявленнями й судженнями про відповідні обставини [175, с. 11].

Під зловживанням довірою слід розуміти «протиправне, умисне використання відносин довіри для заподіяння шкоди інтересам довірителя або іншим правоохоронюваним інтересам» [175, с. 29]. При цьому цей спосіб вчинення злочину не є різновидом обману, як вважали деякі вчені-криміналісти [93, с. 156; 153, с. 64; 238, с. 76], а є самостійним. В основі відносин довіри можуть бути певні фактичні або юридичні обставини [175, с. 20-29].

Обман і зловживання довірою є частиною діяння більш високого рангу (угону), як такі, що обслуговують його, і завжди виступають як спосіб вчинення останнього [175, с. 5], а саме — є способом одержання доступу до транспортного засобу, встановлення контролю над ним і спрямовані відповідно на досягнення проміжної мети злочину. Іншими словами, обман і зловживання довірою є допоміжними діями, що забезпечують можливість вчинення основної дії — протиправного переміщення транспортного засобу як складової частини його угону.

Так, Б., перебуваючи в приятельських відносинах з А., вирішив незаконно заволодіти мотоциклом, який є власністю А., з метою обернути його на свою користь. Зловживаючи довірою потерпілого, винний попросив дати покататися на мотоциклі. Той дозволив це зробити, після чого Б. уїхав на транспортному засобі й згодом продав його [115].

У випадку якщо винний шляхом обману або зловживання довірою встановив  контроль над транспортним засобом (захопив його), однак не перемістив на яку-небудь відстань, його дії не можна розглядати як закінчений злочин. Таке діяння є замахом на незаконне заволодіння транспортним засобом.

Вдаючись до обману або зловживання довірою, винний викликає у власника, належного користувача або володільця транспортного засобу оману, у силу якої той добровільно надає доступ до власного або довіреного йому транспортного засобу, створюючи тим самим умови для вчинення угону. Особливість об’єктивної сторони злочину в цьому випадку полягає саме в тому, що власник (користувач, володілець) сам добровільно допускає до транспортного засобу винного. Показова в цьому відношенні кримінальна справа за обвинуваченням К.

Визнаний  судом винним у незаконному заволодінні  транспортним засобом К. перебував у приятельських відносинах з П., який був власником автомобіля ВАЗ-2103. При цьому П. іноді надавав К., що не мав прав на керування транспортним засобом, можливість їздити на автомобілі у своїй присутності. Зайшовши до будинку, де проживав П. і перебував зазначений автомобіль, К. попросив у матері П. надати доступ до транспортного засобу, щоб покататия на ньому. Мати П. відмовила в цьому, сказавши, що не зробить цього без дозволу сина, якого на той момент не було вдома. Після цих подій К., вживши алкогольні напої, написав на аркуші паперу від імені П. «дозвіл» на керування відповідним транспортним засобом і пред’явив його матері П. Перебуваючи в омані, та надала К. доступ до автомобіля. Захопивши за допомогою обману транспортний засіб, К. почав кататися на ньому, в результаті чого трапилась дорожньо-транспортна пригода [117].

Такими є ознаки об’єктивної сторони незаконного заволодіння транспортним засобом. Однак їх наявність ще не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність винного за ст. 289 КК. Для цього необхідно встановити також ознаки суб’єктивної сторони злочину. Їхній характеристиці присвячений наступний розділ.

 

Висновки до розділу 2

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом із зовнішньої сторони є актом його протиправного фізичного вилучення будь-яким способом у власника, користувача чи іншого правомірного володільця всупереч або поза їх волею. При цьому відбувається протиправне вилучення (виведення) чужого транспортного засобу з володіння власника (користувача, володільця) і перехід його в незаконне володіння винного, при якому предмет злочину протиправно фізично переміщається у володіння злочинця. Вчиняється тільки шляхом дії.

2. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є його угоном, під яким розуміється сукупність дій з протиправного встановлення контролю над ним (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом.

3. Угон характеризується лише об’єктивними ознаками. До його змісту не повинна включатися мета вчинення злочину.

4. Насильство не є визначальною ознакою захоплення чужого транспортного засобу. Захоплення може бути як насильницьким, так і ненасильницьким.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

– пункт 2 примітки до ст. 289 КК: «... незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)...».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ

ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

 

Суб’єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків [121, с. 161]. Якщо об’єктивна сторона злочину характеризується ознаками, що відображають реальні явища, і тому сприймається безпосередньо за допомогою органів почуттів, то суб’єктивна сторона злочину відображає внутрішній світ людини й не може сприйматися безпосередньо. Вона пізнається тільки шляхом аналізу й оцінки об’єктивних характеристик злочину [276, с. 629].

Встановлення суб’єктивної сторони злочину має істотне значення. Оскільки вона є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, її відсутність свідчить і про відсутність складу злочину в цілому. Суб’єктивна сторона злочину впливає на кваліфікацію й дозволяє відмежувати схожі за об’єктивними ознаками злочинні діяння. Крім того, її зміст істотно позначається на індивідуалізації відповідальності за вчинене.