Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Проте у разі, коли подібні наслідки настають у результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керувала транспортним засобом, дії винного повинні кваліфікуватися за статтями 289 та 286 КК.

 

Висновки до розділу 3

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Вина в незаконному заволодінні чужим транспортним засобом.

1. 1. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) може бути вчинене тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що незаконно вчиняє дії по захопленню чужого транспортного засобу і його переміщенню з місця знаходження всупереч або поза волею власника (користувача, володільця), і бажає їх вчинити.

1. 2. Умисел на вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є конкретизованим і, як правило, заздалегідь обдуманим.

2. Мотив незаконного заволодіння чужим транспортним засобом.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

3. 3. Незважаючи на факультативний характер мети незаконного заволодіння транспортним засобом, її точне встановлення має суттєве значення для правильної кваліфікації. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого, а також індивідуалізації покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4

СУБ’ЄКТ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ

ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

 

4.1. Юридична характеристика суб’єкта

незаконного заволодіння  транспортним засобом

 

Суб’єкт злочину є обов’язковим елементом всіх складів злочинів. Відповідно до ст. 18 КК суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

З цього законодавчого визначення можна зробити висновок, що суб’єкт злочину характеризується такими ознаками: 1) це особа фізична; 2) осудна; 3) що досягла певного віку. Саме такими ознаками цей елемент складу визначається й більшістю вчених-криміналістів [26, с. 6; 121, с. 148; 146, с. 6; 172, с. 29; 174, с. 8; 242, с. 9-15; 261, с. 23]. Це ознаки так званого загального суб’єкта злочину, які є обов’язковими для будь-якого складу злочину.

Питання про осудність особи, тобто  її здатність під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними [145, с. 3], виникає при незаконному заволодінні чужим транспортним засобом рідко. Це пояснюється певною складністю об’єктивної сторони досліджуваного посягання, що передбачає досить напружену психічну діяльність при вчиненні злочину. Не зупиняючись на детальному розгляді цього питання, вкажемо лише, що коли психічний стан особи викликає сумніви в здатності нею усвідомлювати свої дії та керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, відповідна експертиза має бути проведена.

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, — це встановлений у кримінальному законі календарний період часу, що пройшов від народження особи до часу вчинення нею злочину й характеризується певним психофізичним станом суб’єкта. Із цим станом пов’язана низка медико-біологічних, соціально-психологічних і правових змін особи [157, с. 17].

Відповідно до ст. 22 КК кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, може наставати з 16 років, а злочинів, передбачених частинами 2 і 3 ст. 289 КК — з 14 років.

На нашу думку, встановлення кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289 КК, з 16 років не можна визнати правильним. Насамперед звертає на себе увагу непослідовність законодавця при вирішенні цього питання.

Так, за законодавством, що було чинним раніше, кримінальна відповідальність за угон транспортних засобів без мети крадіжки (ст. 215³ КК 1960 р.) могла наставати з 16 років. Вчені, які досліджували цю проблему, висловлювали обґрунтовані пропозиції знизити вік кримінальної відповідальності за посягання до 14 років, аргументуючи це тим, що злочин є досить поширеним серед підлітків 14- і 15-річного віку й у багатьох випадках супроводжується порушенням правил дорожнього руху, внаслідок чого заподіюється шкода життю та здоров’ю людей. Крім того, безкарність цієї категорії осіб, а також труднощі доведення на практиці мети угону використовувалися злочинними групами для вчинення розкрадань транспортних засобів [64, с. 60; 71, с. 16; 72, с. 169].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

При цьому характерно, що у багатьох випадках незаконного використання транспортного засобу для поїздки винні не справлялись з керуванням, внаслідок чого наступали дорожньо-транспортні пригоди.

Ще однією категорією осіб, яка викликає розбіжності серед учених щодо визнання їх суб’єктами незаконного заволодіння транспортним засобом, є члени сім’ї та близькі родичі власника чи користувача транспортного засобу.

Більшість авторів вважає, що ці особи не повинні відповідати за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, якщо вони використовують його для поїздки [76, с. 47; 84, с. 47-48; 132, с. 142; 133, с. 104; 249, с. 401-402]. Пояснюють вони це тим, що «згадані особи виходять у своїй поведінці з дійсного або передбачуваного права на користування транспортним засобом» [85, с. 111], «мають право ним користуватися» [133, с. 104] і т. д. Крім того, О. І. Коробєєв, М. Й. Коржанський і В. А. Мисливий розширюють цей перелік і особами, яким власник дозволяв колись користуватися транспортним засобом [84, с. 47-48; 86, с. 204].

Насамперед слід зазначити, що за рамки цього кола осіб повинні вийти ті члени сім’ї та близькі родичі власника чи користувача, які мають юридичні права на відповідний транспортний засіб. Зокрема, подружжя відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, а також ч. 3 ст. 368 ЦК України є співвласником усього майна (включаючи й транспортний засіб), набутого за час шлюбу, якщо інше не встановлено законом або договором (режим спільної сумісної власності) [219, с. 24; 271, с. 145]. Статтею 175 Сімейного кодексу встановлений режим спільної сумісної власності батьків і дітей на майно, набуте ними за рахунок їх спільної праці або спільних коштів, що належать їм на праві спільної сумісної власності. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Такі особи через те, що є співвласниками транспортного засобу, не можуть бути суб’єктами злочину, передбаченого ст. 289 КК, і саме про цю категорію осіб говориться в п. 18 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 [204, с. 9].

Невизнання ж суб’єктами розглядуваного злочину всіх інших родичів, а тим більше знайомих, яким власник чи користувач раніше дозволяв користуватися транспортним засобом, є досить спірним.

На нашу думку, статус членів сім’ї, близьких родичів і знайомих власника чи користувача транспортного засобу при заволодінні відповідним транспортним засобом без дозволу останніх мало відрізняється від статусу осіб, що мають за характером роботи доступ до транспортного засобу, пов’язаний з їх обслуговуванням або охороною (механіки, слюсарі, охоронці тощо). Такі особи мають лише доступ до транспортного засобу, однак не мають щодо нього ніяких прав.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Вважаємо, що подібні ситуації свідчать не про те, що близькі родичі та члени сім’ї потерпілого не повинні визнаватися суб’єктами незаконного заволодіння транспортним засобом. На нашу думку, у таких випадках потрібно надати можливість самому власнику чи користувачу транспортного засобу вирішувати питання про необхідність притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності. Саме так вирішується це питання у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн [31, с. 135; 252, с. 86; 256, с. 191; 259, с. 285].

Виходячи з цього, вважаємо, що ця проблема повинна бути вирішена у такий спосіб. В КПК України необхідно передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа повинна порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому зазначене процесуальне положення, на нашу думку, не повинне поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства чи погрозою його застосування.

Крім юридичних ознак, що характеризують суб’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом, важливе значення мають і його кримінологічні ознаки. Їх аналіз дасть змогу правильно вирішити питання про індивідуалізацію покарання, встановити причини та умови вчинення цих злочинів, вжити необхідних заходів з їх попередження [88, с. 5-11; 139, с. 22; 143, с. 23].

 

4.2. Кримінологічна характеристика суб’єкта

незаконного заволодіння  транспортним засобом

 

Аналіз вивчених нами матеріалів 486 кримінальних справ про незаконні заволодіння транспортними засобами свідчить про те, що ці злочини вчиняються переважно особами чоловічої статі (97%). Частки кожної вікової групи злочинців від загального числа незаконних заволодінь транспортними засобами такі: від 14 до 16 років — 5%, від 16 до 18 років — 12%, від 18 до 25 років — 52%, від 25 до 40 років — 26%, більше 40 років — 5%.

З наведених даних  видно, що найбільш криміногенним віком для вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом є вік від 18 до 25 років. В цьому віці вчиняється більше половини цих злочинів. Удвічі менша кількість злочинів вчиняється особами у віці від 25 до 40 років. На частку неповнолітніх осіб припадає 17% всіх угонів транспортних засобів.

Поведінка людини багато в чому визначається її культурним рівнем, одним з показників якого є освіта. Проведене кримінологічне дослідження показало, що 42% всіх злочинців мали неповну середню освіту, 30% — середню, 26% — середню спеціальну, 2% — вищу. Показник рівня освіти виглядає так:

 

 

 

Освіта	Вік (у роках)
	14-16	16-18	18-25	25-40	більше 40	у середньому
Неповна середня	100%	78%	40%	25%	–	42%
Середня	–	14%	33%	28%	66%	30%
Середня спеціальна	–	8%	23%	47%	34%	26%
Вища	–	–	4%	–	–	2%

 

З таблиці видно, що переважна більшість  неповнолітніх і значна частина  повнолітніх осіб, які вчинили злочини, мала освіту нижче 9 класів. Наведені дані свідчать про високий рівень малоосвіченості серед суб’єктів незаконного заволодіння чужим транспортним засобом, що сприяє формуванню антисоціальних установок особи та створює сприятливий ґрунт для вчинення злочину.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Суспільна небезпечність осіб, які вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом повторно, вище, ніж у осіб, які вперше вчинили злочин. Саме тому в ч. 2 ст. 289 КК повторність вказана в якості кваліфікуючої ознаки.

На нашу думку, виявлені кримінологічні ознаки суб’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом сприятимуть встановленню причин і умов вчинення цього злочину та дозволять більш ефективно вести боротьбу з цими посяганнями.

 

Висновки до розділу 4

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Юридична характеристика суб’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом.

1.1. Пропонується знизити вік кримінальної відповідальності за вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (ч. 1 ст. 289 КК) до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК.

1.2. Суб’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом є загальним. Це фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і для якої транспортний засіб є чужим.

1.3. Не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно вчинили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі, а також посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами, не можуть бути суб’єктами тимчасового незаконного заволодіння транспортним засобом.

1.4. Особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу, не маючи відносно нього яких-небудь прав, є суб’єктами незаконного заволодіння транспортним засобом незалежно від його мети.

1.5. Члени сім’ї, близькі родичі й знайомі власника чи користувача транспортного засобу (крім співвласників) визнаються суб’єктами незаконного заволодіння транспортним засобом.

1.6. З урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК України пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа повинна порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування.