Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Соціальний зв’язок між суб’єктами полягає в такій їх поведінці, при якій виключається стан неприпустимого ризику заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям. Такий стан досягається за допомогою дотримання відповідними суб’єктами Правил дорожнього руху.

Випадки заподіяння шкоди  зазначеним суспільним відносинам особливо характерні для тимчасового заволодіння транспортним засобом, коли винна особа перебуває в особливому психофізичному стані, обумовленому вчиненням злочину, коли відбувається істотне зниження «водійської надійності» [61, с. 8] винних осіб. Ситуації вчинення злочину особами, що не мають прав водія, не знайомими з технічними особливостями транспортних засобів, якими незаконно заволодівають, або в стані сп’яніння дуже часто зустрічаються на практиці. У подібних випадках незаконного заволодіння транспортним засобом винна особа не дотримується встановлених правил, чим розриває соціальний зв’язок між суб’єктами суспільних відносин. Саме він є предметом злочинного впливу.

Механізм заподіяння шкоди об’єкту, що розглядається, полягає в тому, що, розриваючи соціальний зв’язок, винний порушує всю структуру відповідних суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. У результаті виникає загроза заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, матеріальним цінностям і навколишньому природному середовищу. Сама шкода може бути заподіяна, а може й ні. В будь-якому разі її заподіяння перебуває за межами складу злочину, передбаченого ст. 289 КК. Так, якщо особа, яка незаконно заволоділа транспортним засобом, вчинить при керуванні ним таке порушення правил безпеки дорожнього руху, яке потягло заподіяння потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень або смерті, діяння винного за наявності всіх необхідних ознак має бути додатково кваліфіковано за ст. 286 КК.

Як було зазначено, при незаконному  заволодінні транспортним засобом  поряд з відносинами, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту, шкода завжди заподіюється й відносинам власності. Це дозволяє говорити про те, що вони є додатковим обов’язковим об’єктом розглядуваного злочину. Він доповнює основний безпосередній об’єкт, вказує на численність порушуваних при цьому суспільних відносин, розкриває разом з основним об’єктом дійсну сутність посягання².

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Законодавець, визначаючи в примітці до ст. 289 КК поняття незаконного заволодіння транспортним засобом, прямо вказав на можливість заподіяння шкоди не лише власнику, але й користувачу транспортного засобу. Незаконне заволодіння транспортним засобом всупереч волі його користувача кваліфікується так само, як ніби воно було вчинено всупереч волі самого власника.

Однак слід зазначити, що за рамками цього складу злочину залишається порушення титульних прав користувача, вчинене з боку власника, тому що в цьому разі вирішального значення набуває юридична природа відносин між власником транспортного засобу і його користувачем, які мають не абсолютний, а відносний характер.

Із цього випливає, що додатковим обов’язковим об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є як відносини власності, що виникають між власником і невласниками, так і інші речові відносини, що виникають між володільцем обмеженого речового права на транспортний засіб (титульним володільцем) і всіма іншими особами, крім самого власника.

Підбиваючи підсумок викладеному, підкреслимо, що незаконне заволодіння  транспортним засобом поряд з  основним безпосереднім об’єктом (безпека дорожнього руху механічного транспорту) має й додатковий обов’язковий об’єкт (відносини власності на транспортний засіб та інші речові відносини щодо нього). Разом вони визначають сутність цього посягання.

Саме таке розуміння безпосереднього  об’єкта дозволяє розкрити зміст злочину, що роглядається, полегшує кваліфікацію відповідних діянь на практиці й допомагає правильно встановити ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін незаконного заволодіння транспортним засобом.

Соціально-правова природа  посягання багато в чому визначається особливістю предмета цього злочину. Його аналізу присвячено наступний підрозділ.

 

1.2. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом

 

 

До цього часу в науці кримінального права залишається дискусійним питання про предмет злочину і його місце в складі злочину. На думку А. А. Піонтковського, введення до вчення про об’єкт злочину предмета посягання є необґрунтованим. Останній він відносив до об’єктивної сторони [184, с. 141]. Однак більшістю вчених-криміналістів ця точка зору не була підтримана, оскільки не дозволяла розкрити сутність не лише предмета, але й об’єкта злочину [135, с. 303-307; 232, с. 34]. «Предмет злочину, — пише Б. С. Никифоров, — не лежить за межами об’єкта й не спричиняє самостійного існування відносно нього» [162, с. 130]. М. Й. Коржанський вважає, що предмет злочину — це сторона суспільних відносин, конкретний матеріальний об’єкт, у якому проявляються певні властивості суспільних відносин, шляхом психічного або фізичного впливу на який заподіюється соціально небезпечна шкода в сфері цих суспільних відносин [82, с. 99, 103].

Інакше до проблеми предмета злочину підійшов Є. О. Фролов, висловивши думку, що предмет злочину належить і до об’єкта посягання, і до об’єктивної сторони, будучи перехідною ланкою між ними [266, с. 224].

Уточнюючи цю позицію, В. К. Глистін зазначав, що коли предмет знаходиться всередині охоронюваних відносин, то він належить до об’єкта, якщо ні, то до об’єктивної сторони [42, с. 50-51].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Аналіз статей 286, 287, 289, 290 КК дає підставу стверджувати, що всі транспортні засоби, про які йдеться, є дорожніми, тобто призначені для руху по дорогах³, тому на них поширюються Правила дорожнього руху. Із цього виходить, що до предметів незаконного заволодіння транспортним засобом не належить залізничний, повітряний, річковий і морський транспорт (включаючи й маломірні судна). У разі незаконного заволодіння ним кримінальна відповідальність буде наставати за ст. 278 КК «Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна». Відповідно до абз. 3 п. 2 згаданої постанови ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 не є предметами цього злочину «рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших видів залізниць (пасажирські й вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо)». Водночас такі види транспорту, як всюдиходи, аеросани й амфібії⁴ обґрунтовано віднесені зазначеною постановою (абз. 2 п. 2) до предмета розглядуваного злочину [204, с. 7].

Заслуговує  на увагу й та обставина, що в Україні  встановлений особливий порядок  реєстрації й обліку транспортних засобів  [73; 189; 190]⁵.

Крім зазначених видів транспортних засобів деякі автори окремо виділяють  бойові, спеціальні або транспортні  самохідні машини Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України тощо [40, с. 9; 56, с. 19]. У разі вчинення незаконного заволодіння таким транспортним засобом особою, що є суб’єктом військових злочинів, відповідальність наставатиме за ст. 410 КК. Якщо ж посягання вчиняється особою, що не є таким суб’єктом, кваліфікація вчиненого за ст. 289 КК може здійснюватися лише тоді, коли цей транспортний засіб є дорожнім. В іншому разі таку техніку не можна визнавати предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК. Це підтверджується й тим фактом, що в ч. 1 ст. 410 КК законодавець сформулював один із предметів цього злочину, використовуючи терміни «засіб пересування», «військова та спеціальна техніка», а не «транспортні засоби». Потенційна небезпека при використанні цього предмета злочину і його особливий правовий режим обумовлені не потужністю техніки, а іншою їх технічною характеристикою й спеціальним призначенням (ця техніка оснащена зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами тощо).

З огляду на викладене, видається можливим виділити спеціальні ознаки, що характеризують транспортний засіб як предмет злочину, передбаченого ст. 289 КК.

По-перше, це самохідні механічні  транспортні засоби, що приводяться в рух установленими на них двигунами внутрішнього згорання з робочим об’ємом не менше, ніж 50 куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим рівнозначним за потужністю двигуном. Транспортні засоби, що приводяться в рух мускульною силою людини або гужовою тягою, не можуть бути предметом незаконного заволодіння чужим транспортним засобом.

По-друге, це наземні дорожні транспортні  засоби, тобто ті, які призначені для експлуатації переважно на автомобільних дорогах загального користування всіх категорій і сконструйовані відповідно до їх норм [154]. Порядок використання таких транспортних засобів регулюється Правилами дорожнього руху й іншими нормативно-правовими актами, що видаються з урахуванням цих Правил.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

.

 

Висновки до розділу 1

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Об’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом.

1. 1. Родовим об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему.

1. 2. На рівні безпосереднього об’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом виділяються основний і додатковий обов’язковий об’єкти. Основним безпосереднім об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника.

2. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом.

Транспортний засіб  як предмет злочину, передбаченого ст. 289 КК, характеризується двома групами ознак.

2. 1. Першу групу становлять загальні ознаки, єдині для всіх видів майна. Це фізична, економічна, соціальна і юридична ознаки. При цьому частини 1, 4 ст. 289 КК, а також пункти 1, 2 примітки до цієї статті повинні бути доповнені вказівкою на юридичну приналежність транспортного засобу, а саме, що він є чужим для винного.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ

ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

 

Всі елементи складу злочину — об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона — перебувають у нерозривному взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожен із цих елементів має свій зміст, відмінний від змісту інших елементів. Але тільки їх сукупність є необхідною й достатньою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Об’єктивна сторона злочину являє собою зовнішню форму процесу посягання на охоронюваний законом об’єкт [127, с. 8], є зовнішнім актом злочинної поведінки, що відбувається в умовах певного місця, часу та обстановки [234, с. 6].

В. М. Кудрявцевим вірно зазначено, що, «розглядаючи об’єктивну сторону злочину як зовнішню характеристику процесу вчинення злочину, слід мати на увазі, що вона є «зовнішньою» лише стосовно суб’єктивного, психологічного змісту діяння. Але ця сторона злочину одночасно є внутрішньою характеристикою для самого механізму злочинного посягання на охоронюваний об’єкт, тому що вона розкриває його внутрішню структуру та взаємодію утворюючих його ознак» [127, с. 11].

В акті злочинної поведінки виражається єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак. З метою більш глибокого наукового пізнання злочину ці поняття розглядаються відносно окремо. Але такий поділ має певною мірою умовний характер [121, с. 116; 137, с. 213; 147, с. 6; 276, с. 237; 279, с. 4], у кожному конкретному злочині всі ці ознаки утворюють психофізичну єдність.

Таким чином, хоча діяння являє собою  єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак, до об’єктивної сторони складу злочину воно входить тільки своїм зовнішнім проявом [127, с. 10].

Як зазначав А. Н. Трайнін, «специфіка кожного складу злочину виявляється головним чином в об’єктивній стороні; тут найчастіше проходить межа, що відокремлює один злочин від іншого та злочинну дію від незлочинної» [241, с. 131]. Чітке встановлення ознак об’єктивної сторони складу злочину багато в чому дозволяє визначити зміст інших елементів складу.

Серед ознак об’єктивної сторони злочину виділяють: діяння (дія або бездіяльність), наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідком, місце, час, спосіб, засоби, знаряддя й обстановку вчинення злочину [137, с. 213; 147, с. 8].

Як відомо, всі ознаки об’єктивної сторони залежно від їхнього описання в диспозиціях статей КК поділяються на обов’язкові та факультативні. Під обов’язковими ознаками розуміють ті, що властиві всім без винятку складам злочинів. Під факультативними ж розуміють ознаки об’єктивної сторони, властиві лише деяким складам.