Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 

 

На правах рукопису

 

 

Ємельяненко Володимир Віталійович

 

УДК 343.346

 

 

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

 

Спеціальність 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче  право

 

 

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних  наук

 

 

 

 

Науковий керівник

Касинюк Василь Іванович

кандидат юридичних  наук, доцент

 

 

 

 

Харків — 2009

Зміст

ВСТУП.........................................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1

ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ ...............................................................................................................................13

1.1. Об’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом ........................................13

1.2. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом ....................................36

Висновки до розділу 1.............................................................................................................46

 

РОЗДІЛ 2

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ........................................................................................48

Висновки до розділу 2.............................................................................................................74

 

РОЗДІЛ 3

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ........................................................................................77

Висновки до розділу 3..............................................................................................................99

 

РОЗДІЛ 4

СУБ’ЄКТ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ..............................................................................................................................102

4.1. Юридична характеристика суб’єкта незаконного заволодіння транспортним

засобом......................................................................................................................................102

4.2. Кримінологічна характеристика суб’єкта незаконного заволодіння

транспортним засобом...........................................................................................................112

Висновки до розділу 4............................................................................................................116

 

РОЗДІЛ 5

КВАЛІФІКУЮЧІ  ОЗНАКИ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ  ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ......................................................................................119

Висновки до розділу 5............................................................................................................148

 

РОЗДІЛ 6

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ .............................................................................................................................152

6.1. Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння

транспортним  засобом...........................................................................................................152

6.2. Покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом...............................163

Висновки до розділу 6...........................................................................................................172

 

ВИСНОВКИ..........................................................................................................................175СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................186

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної небезпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.

Важливою умовою безпечної роботи транспорту є дотримання всіма особами встановленого порядку користування транспортними засобами, при якому використання певного транспортного засобу в сфері руху припустимо лише тими, хто має на це право. Порушуючи цей порядок, особа незаконно заволодіває транспортним засобом, чим створює загрозу для безпеки руху та позбавляє власника транспортного засобу можливості реалізовувати свої права відносно нього. Цим і обумовлена висока суспільна небезпечність подібних діянь.

Серед правових засобів, спрямованих на попередження незаконних заволодінь транспортними засобами, провідну роль відіграють кримінально-правові.

Вперше у вітчизняному законодавстві кримінальну відповідальність за угон дорожніх транспортних засобів було введено в 1968 р. — Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. був доповнений ст. 215³ «Угон автомототранспортних засобів», у якій йшлося про угон автомототранспортних засобів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Відповідну норму було включено до глави Х Кодексу «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я». У 1985 р. ця стаття отримала назву «Угон транспортних засобів», а диспозицію ч. 1 було сформульовано як угон автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Істотні зміни були внесені в цю статтю в 2000 р., коли вона була названа «Незаконне заволодіння транспортним засобом» і передбачала відповідальність за відповідне діяння, під яким розумілося вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Прийнятий у 2001 р. Кримінальний кодекс України (далі — КК) передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини КК «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». При цьому законодавча дефініція незаконного заволодіння транспортним засобом, що дається в п. 1 примітки до ст. 289 КК, залишилася незмінною.

Незважаючи на прийняття нової  кримінально-правової норми, кількість  відповідних злочинів у період з 2001 по 2003 р. виросла майже на 16 %. У 2004 р. кількість зареєстрованих незаконних заволодінь транспортними засобами зменшилася. Така тенденція спостерігається й до цього часу [67, с. 40; 225]. Проте кількість цих злочинів все ж таки залишається дуже високою, що може свідчити  про недостатню ефективність ст. 289 КК.

Питання відповідальності за незаконне  заволодіння транспортним засобом  розглядалися в роботах таких авторів, як О. І. Бойцов, М. М. Геловані, М. А. Єфимов, Ю. Ф. Іванов, В. А. Звіряка, В. І. Касинюк, М. Й. Коржанський, О. І. Коробєєв, О. С. Кузьміна, Б. О. Куринов, Ю. І. Ляпунов, П. С. Матишевський, В. А. Мисливий, В. П. Пантелєєв, М. О. Свірін, В. І. Ткаченко, Є. В. Фесенко, В. М. Хомич та ін. Останнім часом були захищені одна докторська дисертація (В. А. Мисливий, 2006 р.), де досліджувалися теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, і дві кандидатські дисертації (В. А. Звіряка, 1999 р.; Ю. Ф. Іванов, 1999 р.), в яких висвітлювалися питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Проте слід зазначити, що більшість робіт було написано в період чинності КК 1960 р., коли норму про відповідальність за відповідне діяння було сформульовано інакше, ніж зараз. Фундаментального вивчення складу незаконного заволодіння транспортним засобом в Україні за КК 2001 р. проведено не було. Погляди окремих учених викладені переважно на рівні підручників, навчальних посібників з Особливої частини кримінального права або науково-практичних коментарів до КК. Відсутнє також узагальнення практики застосування ст. 289 КК, призначення покарання за цією категорією справ. До цього часу не досягнуто єдності в поглядах на ряд дискусійних питань про об’єкт і предмет злочину, ознаки його об’єктивної та суб’єктивної сторін, відмежування від суміжних складів злочинів. Водночас ефективну боротьбу з незаконними заволодіннями транспортними засобами неможливо вести без єдиного розуміння й застосування відповідної кримінально-правової норми. У зв’язку з цим теорія кримінального права та судово-слідча практика мають потребу в науковому вирішенні поставлених питань.

Все викладене свідчить про актуальність теми дисертації, її теоретичну й практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106u002292). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 19 грудня 2003 р. (протокол № 5).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексна розробка теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин і покарання за нього, формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити родовий, основний і додатковий безпосередні об’єкти злочину, його предмет, а також визначити механізм заподіяння шкоди об’єктам; 2) охарактеризувавши ознаки об’єктивної сторони злочину, визначити зміст і форми незаконного заволодіння транспортним засобом; 3) розкрити ознаки суб’єктивної сторони цього посягання; 4) дати юридичну та кримінологічну характеристику суб’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом; 5) проаналізувати зміст кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак відповідного злочину; 6) дослідити покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом; 7) вивчити й узагальнити практику застосування ст. 289 КК; 8) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 289 КК і рекомендації з її практичного застосування.

Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Предметом дослідження виступає кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення загальної теорії пізнання та теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: логіко-історичний і історико-правовий (при аналізі розвитку поглядів на об’єкт злочину і юридичну природу незаконного заволодіння транспортним засобом), діалектичний (при дослідженні елементів і ознак складу злочину, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом), догматичний (при обробці законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які покликані регулювати суспільні відносини з охорони безпеки руху та експлуатації транспорту), порівняльно-правовий (при порівнянні чинного законодавства і законодавства минулих років, а також окремих положень зарубіжного кримінального законодавства із приписами КК), системно-структурний і функціональний (при дослідженні об’єктивних і суб’єктивних ознак незаконного заволодіння транспортним засобом, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин під кутом зору з’ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства, а також практики його застосування), статистичний (при узагальненні судово-слідчої практики й аналізі статистичних даних).

Емпіричною базою дослідження  є матеріали опублікованої судової практики, дані, одержані при вивченні 486 кримінальних справ, пов’язаних із незаконними заволодіннями транспортними засобами, статистична інформація МВС України.

Наукова новизна  отриманих результатів полягає в тому, що з часу прийняття КК 2001 р. дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, що передбачена ст. 289 КК. На думку автора, новими для науки кримінального права є досягнуті в результаті дослідження такі положення:

вперше:

– з’ясовано сутність структурних елементів суспільних відносин, на які безпосередньо посягає  незаконне заволодіння транспортним засобом, визначено механізм заподіяння шкоди основному та додатковому  обов’язковому об’єктам злочину;

– зроблено висновок, що незаконне заволодіння транспортним засобом є його угоном, у зв’язку  з чим пропонується доповнити  відповідною вказівкою ст. 289 КК. Визначено, що угон утворюють дії  із протиправного встановлення контролю над чужим транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом незалежно від мети. Аргументовано доводиться, що захоплення може бути вчинене як з використанням насильства, так і без насильства. Дається детальна характеристика форм угону, які пропонується виділяти залежно від способу вчинення злочину: таємно, відкрито (із застосуванням насильства або без нього), за допомогою обману або зловживання довірою;

– дається розгорнута класифікація мотивів незаконного заволодіння транспортним засобом, які пропонується ділити на дві групи. У першу входять мотиви, які задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі, а в другу – мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння;

– наводяться аргументи на користь того, що, незважаючи на факультативний характер мети незаконного заволодіння транспортним засобом, її встановлення має важливе значення для кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого;

– з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК) пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього та підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування;