Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Чинний КК не використовує термін «суб’єктивна сторона злочину».  
У теорії кримінального права його зміст розкривається за допомогою понять вини, мотиву й мети.

Відносно того, як співвідносяться між собою суб’єктивна сторона злочину й вина, у науці кримінального права висловлені три основні точки зору. Одні вчені-криміналісти ототожнюють ці поняття [32, с. 6-12; 48, с. 78; 49, с. 41-42, 59], інші розглядають вину як більш широке поняття, ніж суб’єктивна сторона [52, с. 114; 151, с. 91-99], треті вважають, що вина входить у зміст суб’єктивної сторони злочину як її обов’язкова ознака [4, с. 46; 23, с. 126; 212, с. 10; 276, с. 635].

Переконлива критика перших двох точок зору дана О. І. Рарогом [212, с. 6-10; 276, с. 629-635]. Найбільш прийнятною й такою, що відповідає законодавчому формулюванню вини, є позиція, відповідно до якої вина визнається обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину.

На відміну від вини, мотив і мета є її факультативними ознаками.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності тільки за наявності вини. Особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Об’єктивне ставлення у вину, при якому особа відповідає за вчинене безвинно, лише виходячи з тяжкості вчиненого діяння і його наслідків, справедливо відкинуто чинним кримінальним законом.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

На наш погляд, істотного  протиріччя в цих позиціях немає. Якщо перша точка зору виходить із суспільно-етичної оцінки мотиву й тому має загальнооцінний характер, то друга акцентує увагу на кримінально-правовому значенні того або іншого «низького» мотиву для кваліфікації діяння та призначення покарання і тому має більшу практичну спрямованість.

Вивчення матеріалів судово-слідчої практики показало, що мотиви, з яких відбувається незаконне заволодіння транспортним засобом, найрізноманітні. З огляду на конструктивні особливості транспортного засобу як предмета злочину всі мотиви цього злочину можна умовно розділити на дві групи: 1) мотиви, що задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі (підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих, просто покататися); 2) мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння (користь, бажання доїхати до певного місця, перевезти вантаж, помста тощо).

Домінуюче місце серед мотивів  незаконного заволодіння транспортним засобом посідають: 1) користь; 2) бешкетництво, прагнення покататися, випробувати свої водійські навички; 3) бажання підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих; 4) доїхати до певного місця; 5) перевезти вантаж; 6) домогтися від потерпілого виконання певних дій або втриматися від них; 7) помста; 8) заздрість; 9) хуліганський мотив; 10) бажання вчинити інший злочин з використанням цього транспортного засобу.

Одним із поширених мотивів незаконного заволодіння транспортним засобом є користь. Корисливий мотив — це спонукання винного до одержання для себе матеріальної вигоди [181, с. 151], прагнення задовольнити потребу в матеріальних благах [128, с. 134]. «Про користь може йтися тоді, — пишуть І. Я Козаченко й О. С. Бурлева, — коли визначальним у поведінці стає прагнення будь-яким способом задовольнити особистий матеріальний інтерес, одержати особисту майнову вигоду, матеріальну користь» [80, с. 23].

Незаконно заволодіваючи чужим транспортним засобом із корисливих мотивів, винний бажає одержати матеріальну вигоду шляхом обернення його на свою або інших осіб користь або ж шляхом тимчасового використання такого транспортного засобу у своїх інтересах.

При оберненні транспортного засобу на свою або інших осіб користь корисливий мотив має такий же зміст, як і в ряді злочинів проти власності, які раніше традиційно належали до розкрадань (крадіжка, грабіж, розбій тощо). Вигода, матеріальна користь у цих випадках досягається шляхом протиправного вилучення злочинцем транспортного засобу у власника чи користувача та обернення його на свою або інших осіб користь, коли винний або інші особи одержують можливість володіти, користуватися й розпоряджатися транспортним засобом як із своїм власним, а власник таку можливість втрачає. Злочинці найчастіше прагнуть або продати такий транспортний засіб, або ж розібрати його на запчастини, які використати за своїм власним розсудом.

На відміну від зазначеної групи  злочинів проти власності, корисливий мотив при незаконному заволодінні  транспортним засобом може виражатися й у заподіянні майнової шкоди власнику без обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб. Йдеться про тимчасове заволодіння транспортним засобом. У подібних випадках винний прагне уникнути матеріальних витрат, які він мав би понести. Так, винний може прагнути «заощадити» на проїзді, доїхавши до потрібного йому місця шляхом «тимчасового позичення» транспортного засобу.

Часто незаконне заволодіння транспортним засобом відбувається з мотивів бешкетництва, прагнення покататися на транспортному засобі, випробувати свої водійські навички. Ці мотиви подібні в тому, що всі вони обумовлені потребою в самому процесі поїздки на транспортному засобі, тому що саме цей процес може привести до задоволення потреб винного. При цьому винним може рухати:

1) прагнення покататися на певному  транспортному засобі;

2) прагнення покататися на будь-якому  транспортному засобі⁸;

3) прагнення випробувати свої власні сили й навички в керуванні транспортним засобом.

До цього мотиву близько примикає мотив підвищення або зміцнення свого авторитету серед знайомих. Однак такий мотив задовольняється не самим процесом поїздки, а її результатом — думкою оточуючих, що складається з приводу такої поїздки. Цей мотив веде до постановки мети покататися, але спонукає вчинити злочин саме потреба у підвищенні або зміцненні своєї «значущості» і «вагомості» серед приятелів і знайомих. Сама поїздка на транспортному засобі є лише свого роду засобом для створення сприятливої думки про винного з боку його знайомих.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Злочинні групи, які вчиняли ці посягання, часто діяли в такий спосіб. Транспортний засіб переміщувався в певне місце (так званий «відстійник»). У разі його виявлення та затримання винного останній говорив лише про мету «покататися». У випадку, якщо предмет злочину і сам злочинець залишалися незнайденими, відповідний транспортний засіб через деякий час продавався або переміщувався в майстерню, де розбирався на запчастини.

Крім того, на стадії порушення  кримінальної справи, у випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, давати належну кримінально-правову оцінку вчиненому діянню становило певні труднощі. Єдиний критерій розмежування угону й викрадення транспортних засобів — мету злочину — довести на практиці в ряді випадків було досить важко.

Пропозиції ж взагалі виключити з КК норму про відповідальність за тимчасове незаконне заволодіння транспортним засобом і кваліфікувати вчинене як викрадення (закінчене чи незакінчене) здаються сумнівними [185, с. 48]. Справа в тому, що для кваліфікації вчиненого як крадіжки, грабежу тощо необхідно встановити мету обернути транспортний засіб на користь винного або інших осіб. Однак це посягання може бути вчинено й з метою тимчасового використання транспортного засобу. Виключення з КК норми про відповідальність за тимчасове незаконне заволодіння транспортним засобом призведе до некараності подібних діянь [263, с. 14-15].

Зазначимо також, що в Російській Федерації, де нині у ст. 166 КК РФ 1996 р. передбачено кримінальну відповідальність за неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом без мети розкрадання, висловлюються пропозиції виключити вказівку на мету злочину з диспозиції статті, тобто піти шляхом українського законодавця [215, с. 178].

Незаконне заволодіння  транспортним засобом може бути вчинене з метою: 1) обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб; 2) тимчасового використання транспортного засобу.

Мета обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб є корисливою. Винний, вчиняючи злочин, прагне до протиправного збагачення, бажає одержати конкретну майнову вигоду, замінити власника у відповідних правовідносинах. Суб’єкт має на меті поставити себе на місце єдиного, притому постійного, а не тимчасового власника транспортного засобу, щоб одержати повну можливість володіти, користуватися й розпоряджатися ним на свій розсуд.

Така мета найчастіше виражається в прагненні до протиправного збагачення винним особисто себе. У цьому випадку суб’єкт незаконно заволодіває транспортним засобом або для особистого використання, або для його продажу, іншої оплатної передачі або розукомплектування.

Ця мета присутня й  у тому разі, коли винна особа незаконно вилучає транспортний засіб для обернення його на користь юридичних осіб, від функціонування яких прямо залежить його матеріальне благополуччя, а також на користь близьких для нього фізичних осіб. У цій ситуації соціально-юридична природа вчиненого залишається тією ж, оскільки «одержання матеріальної вигоди родичами, утриманцями, співмешканцями та іншими близькими до злочинця особами рівнозначно його особистому збагаченню» [9, с. 294]. Така позиція поділяється більшістю вчених-криміналістів [25, с. 51; 93, с. 77; 181, с. 150-151; 238, с. 62-63].

Зазначимо також, що корислива мета у винного є й тоді, коли він прагне обернути транспортний засіб на користь осіб, що діють з ним у співучасті. У цьому разі винний може керуватися різними мотивами (користь, прагнення показати свою сміливість, бути «як всі», страх перед іншими співучасниками злочину тощо), однак повинен усвідомлювати наявність корисливої мети хоча б в одного зі співучасників [9, с. 300; 25, с. 53].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

На думку Ю. Панової, якщо після незаконного заволодіння транспортний засіб було умисно знищено або пошкоджено винним, то незалежно від того, з якою метою вчинялося незаконне заволодіння, скоєне має кваліфікуватися за сукупністю злочинів: розкрадання або угон транспортного засобу без мети розкрадання та умисне знищення або пошкодження майна (ст. 166 КК Російської Федерації передбачає відповідальність за угон — протиправне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом без мети розкрадання) [177, с. 28; 257, с. 50].

О. І. Бойцов вважає, що транспортний засіб при його викраденні або тимчасовому заволодінні не може бути предметом умисного знищення або пошкодження майна. Свою позицію він аргументує тим, що незаконне заволодіння транспортним засобом включає не лише саме заволодіння, але й наступне використання або розпорядження злочинно добутим транспортним засобом як зі своїм власним. Притягати винного до кримінальної відповідальності ще й за знищення або пошкодження не потрібно, тому що це буде суперечити принципу non bis in idem [9, с. 753-755].

Слід приєднатися до позиції О. І. Бойцова, що сукупності злочинів при наявності мети обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб не буде. Умисне знищення або пошкодження транспортного засобу винним охоплюється ст. 289 КК, оскільки він повністю ставить себе на місце власника й може розпоряджатися транспортним засобом за своїм розсудом, у тому числі знищити або пошкодити його. Однак не можна погодитися з такою ж кваліфікацією при тимчасовому незаконному заволодінні чужим транспортним засобом (з метою покататися, перевезти вантаж тощо). Тим більше, що сам О. І. Бойцов вважає, що при неправомірному заволодінні транспортним засобом без мети розкрадання (ст. 166 КК Російської Федерації) винний посягає лише на право користування ним, а не на право власності на транспортний засіб у повному обсязі [9, с. 740]. Тому вважаємо, що незаконне заволодіння чужим транспортним засобом з іншою, ніж його обернення, метою і його подальше знищення або пошкодження повинне кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 289 і 194 КК.

Кваліфікація вчиненого лише за ст. 194 КК також буде недостатньою. У випадках коли винна особа заволодіває чужим майном не з корисливою метою, а з метою його пошкодження або знищення, діяння кваліфікується тільки як умисне знищення або пошкодження майна, оскільки винний у цьому разі не переслідує мету протиправного збагачення. При незаконному ж заволодінні транспортним засобом з такою метою шкода заподіюється ще й безпеці дорожнього руху механічного транспорту, що має бути враховано при кваліфікації.

Так, Дзержинський районний суд м. Харкова правильно кваліфікував за сукупністю злочинів, передбачених статтями 194 і 289 КК, дії Т., який незаконно заволодів автомобілем ЗАЗ з метою покататися, після чого приїхав до річки і, щоб приховати вчинений злочин, облив бензином транспортний засіб і підпалив його, внаслідок чого автомобіль було знищено [98].

У випадку, якщо відносно знищення транспортного засобу буде встановлено необережну форму вини, кваліфікувати дії винного за статтями 289 і 196 КК (необережне знищення або пошкодження майна) можна тільки при настанні передбачених у ст. 196 КК наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

У зв’язку з цим викликає інтерес кримінальна справа № 1-96, розглянута Ленінським районним судом м. Донецька у 2005 р. Згідно з матеріалами справи М. незаконно заволодів транспортним засобом з метою покататися. Коли стало закінчуватися пальне, винний заїхав до себе додому, взяв там каністру з бензином, яку поклав на заднє сидіння транспортного засобу, та поїхав кататися далі. Через деякий час М. зупинив автомобіль, після чого вийшов з нього, щоб покурити. Іскра від сигарети потрапила на каністру з бензином, внаслідок чого сталося займання транспортного засобу, який в результаті було знищено. Суд вірно кваліфікував дії М. тільки за ст. 289 КК. Якщо ж внаслідок таких дій настали б тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей (наприклад, тих, хто в цьому випадку міг знаходитися в автомобілі), вчинене потрібно було б додатково кваліфікувати і за ст. 196 КК.