Кримінальна відповідальність за незаконно заволодіває транспортним засобом

Частина 3 ст. 289 КК містила кваліфікуючу ознаку вчинення злочину щодо транспортного засобу, вартість якого в 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі — НМДГ). Так, у перші роки дії КК 2001 р. розмір НМДГ становив 17 грн. Відповідно вартість такого транспортного засобу становила 4250 грн. (17 х 250). Це означало, що на практиці незаконне заволодіння майже будь-яким транспортним засобом кваліфікувалося за ч. 3 ст. 289 КК за вказаною кваліфікуючою ознакою. При цьому санкція ч. 3 ст. 289 КК була на той момент дуже суворою — від десяти до п’ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Слід також зазначити, що посилення відповідальності за вчинення цього злочину пов’язувалося не з розміром заподіяної шкоди, а з вартістю транспортного засобу, які не завжди співпадали. Якщо посягання вчинялося з метою покататися, доїхати до певного місця, перевезти вантаж тощо, то вартість транспортного засобу істотно не впливала на ступінь суспільної небезпечності вчиненого.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Встановлення в діянні особи всіх ознак складу злочину є єдиною й достатньою законною підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності за ст. 289 КК і призначення їй покарання. Однак за певних умов особа, що вчинила цей злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Питанням покарання  і звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом присвячено останній розділ дисертації.

 

Висновки до розділу 5

Викладене дає підставу для таких висновків:

1. Повторність незаконного заволодіння чужим транспортним засобом.

1. 1 Винення незаконного заволодіння транспортним засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

1. 2 Кваліфікуюча ознака повторності відсутня при декількох спробах незаконно заволодіти тим самим транспортним засобом або різними транспортними засобами при безуспішних спробах заволодіти одним із них, вчинених протягом короткого проміжку часу. Це положення слід закріпити в постанові ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

2. Вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб та організованою групою.

2. 1. Кваліфікуюча ознака вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб можлива як при співвиконавстві, так і при співучасті з розподілом ролей.

2. 2. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом організованою групою відрізняється від вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб більшим кількісним складом учасників (три і більше), стійкістю (що не є обов’язковим для попередньої змови групи осіб) і спрямованістю на вчинення декількох злочинів.

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

6. 2. Визначення розміру реальних збитків залежить від мети незаконного заволодіння транспортним засобом. Якщо злочин вчиняється з метою обернення його на користь винного або інших осіб, розмір таких збитків становить вартість транспортного засобу. Якщо ж винний незаконно заволодіває транспортним засобом з метою покататися, доїхати до певного місця, перевезти вантаж тощо, розмір таких збитків визначається, виходячи із суми, на яку зменшилася реальна вартість транспортного засобу з урахуванням витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення такого стану транспортного засобу, який він мав до незаконного заволодіння.

6. 3. Для уточнення обсягу заподіяних злочином збитків у частинах 2 і 3 ст. 289 КК доцільно вказати, що йдеться про значну й велику матеріальну шкоду власнику транспортного засобу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 6

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ

 

6.1. Звільнення від кримінальної відповідальності

на підставі ч. 4 ст. 289 КК

 

Основною формою реалізації кримінальної відповідальності є покарання за вчинений винним злочин. Але боротьба зі злочинністю не обмежується лише застосуванням покарань [5, с. 8-9; 60, с. 3-4]. У ряді випадків, коли реалізація кримінальної відповідальності є нераціональною або недоцільною, держава відмовляється від засудження та кримінального переслідування винних осіб.

Перш, ніж характеризувати звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом необхідно коротко розглянути питання про те, що являє собою кримінальна відповідальність і звільнення від неї.

У кримінальному законі відсутнє визначення кримінальної відповідальності. У науці ж кримінального права щодо цього питання немає єдиної точки зору. На думку одних авторів, кримінальна відповідальність є реальним застосуванням санкції кримінально-правової норми [62, с. 39; 140, с. 85-88]. Інші вчені вважають, що кримінальна відповідальність — це обов’язок особи, яка вчинила злочин, понести визначені законом обмеження та позбавлення [13, с. 25; 75, с. 21; 182, с. 40]. Треті ототожнюють кримінальну відповідальність із кримінально-правовим відношенням [2, с. 27; 217, с. 12; 221, с. 157-159]. Висловлено також думку, що кримінальна відповідальність — це засудження особи від імені держави за вчинений нею злочин [167, с. 39; 231, с. 71].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Виходячи з цього, заяву можна було б вважати добровільною і в тому випадку, коли вона зроблена на досудовому слідстві за таких обставин, коли винний зрозумів неминучість свого викриття у вчиненні злочину та вирішив удатися до відповідних «хитрощів» у вигляді «добровільної» заяви (з наступним поверненням транспортного засобу власнику та відшкодуванням завданих збитків). Таке рішення навряд чи можна визнати правильним.

На нашу думку, добровільну заяву в правоохоронні органи про вчинення злочину (юридичний факт, що за наявності інших умов припиняє відповідні кримінально-правові відносини) винний має зробити тільки в певний проміжок часу. Початковим моментом при цьому є вчинення особою злочину, передбаченого ст. 289 КК, а кінцевим моментом, на наш погляд, доцільно визнати порушення кримінальної справи щодо такої особи органом, наділеним законом правом на порушення кримінальної справи.

Виходячи з цього, пропонуємо de lege ferenda доповнити відповідною вказівкою ч. 4 ст. 289 КК: «Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею… але добровільно заявила про це правоохоронним органам до порушення кримінальної справи щодо неї …».

На наш погляд, термін «добровільно» характеризує не лише повідомлення правоохоронним органам про вчинений злочин, але й повернення винним транспортного засобу власнику, а також відшкодування збитків.

4. Винний повинен добровільно повернути транспортний засіб власнику.

Це означає, що особа  самостійно вирішує повернути транспортний засіб, яким вона незаконно заволоділа, відповідній особі.

Звертає на себе увагу та обставина, що в ч. 4 ст. 289 КК міститься припис повернути транспортний засіб винятково власнику. Така позиція викликає сумніви. Сам законодавець, визначаючи в п. 1 примітки до цієї статті поняття незаконного заволодіння транспортним засобом, встановив, що він може бути вилучений у власника чи користувача.

Виходячи з цього, вважаємо, що винний має повернути транспортний засіб тій особі, у якої його було вилучено, тобто власнику чи користувачу. Адже злочинець може й не знати, кому належить право власності на транспортний засіб, але чітко усвідомлювати де, звідки й коли він незаконно заволодів транспортним засобом. Не слід забувати й про те, що особи часто володіють і користуються транспортними засобами на підставі довіреності, виданої власником. Встановлення ж і повернення транспортного засобу самому власнику буде в цьому випадку не лише вкрай проблематичним, але й нераціональним, коли протиправне вилучення вчинене у правомірного користувача.

Отже, ч. 4 ст. 289 КК слід доповнити вказівкою на те, що транспортний засіб має бути повернуто власнику чи користувачу цього транспортного засобу.

Крім того, на практиці не виключені випадки, коли винним знищується транспортний засіб або приводиться  в такий стан, при якому він повністю втрачає свою цінність і не може бути використаний за призначенням, а також коли він протиправно вилучається у винного (угон транспортного засобу, який вже було угнано). Чинна редакція ч. 4 ст. 289 КК не дозволяє звільнити особу в подібних випадках від кримінальної відповідальності. Вважаємо, що в цих ситуаціях (при дотриманні інших умов) винний також має бути звільнени й від кримінальної відповідальності.

З урахуванням цього пропонується в ч. 4 ст. 289 КК після слів «повернула транспортний засіб власнику чи користувачу» додати слова: «(при реальній можливості це зробити)».

5. Винний повинен добровільно повністю відшкодувати завдані збитки.

Збитки є різновидом понесеної власником (користувачем) транспортного засобу матеріальної шкоди, втрати і витрати майнового характеру, які перебувають у причинному зв’язку зі вчиненим злочином і можуть бути виражені в грошовому еквіваленті.

Як правило, їх утворюють витрати з ремонту транспортного засобу, вартість пально-мастильних матеріалів, амортизаційний знос. При неможливості повернути транспортний засіб розмір збитків установлюється, виходячи з його вартості на момент вчинення злочину.

Ми приєднуємося до позиції  тих авторів, які вважають, що до збитків, які підлягають відшкодуванню  винним, належать не лише прямі матеріальні збитки, але й упущена вигода [35, с. 296; 43, с. 142; 46, с. 191-192; 60, с. 93-94]. Такий підхід відповідає чинному законодавству (ч. 2 ст. 22 ЦК) і судовій практиці.

Так, про необхідність відшкодування доходів, які потерпілий не одержав, мова йде в абз. 2 п. 36 постанови ПВС України від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» [208, с. 123].

Збитки за загальним  правилом можуть бути відшкодовані як самим винним, так і іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами [203, с. 14].

Вырезано. Для  заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Про надмірну суворість санкцій ст. 289 КК свідчить і судова практика. Її вивчення показало, що суди використовують всі передбачені КК способи пом’якшення відповідальності винних осіб.

Так, відповідно до даних, отриманих в результаті вивчення матеріалів 486 кримінальних справ, реальне позбавлення волі призначене 54% винних, а 46% осіб звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). При цьому тільки 65% осіб із тих, які були засуджені до реального відбування покарання, воно призначене в межах санкції статті. Іншим 35% винних було призначене покарання більше м’яке, ніж передбачено законом (ст. 69 КК). При цьому нерідкими є випадки призначення покарання майже рівного його нижчій межі, встановленій у Загальній частині КК. Так, Ворошиловський районний суд м. Донецька із застосуванням ст. 69 КК призначив винним покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, у виді позбавлення волі на строк 1,5 року, тоді як санкція передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років [106; 112].

Серед тих, хто був  звільнений від відбування покарання  з випробуванням, у межах санкції  воно призначено 78% осіб; до 22% винних застосовувалася  ст. 69 КК.

Призначаючи більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, суди найчастіше призначають покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціях ст. 289 КК (90% випадків). Перехід до більш м’якого виду основного покарання застосовується досить рідко (10% випадків).

При цьому важливо  відзначити, що при призначенні покарання  в межах санкцій різних частин ст. 289 КК, воно визначається в переважній більшості випадків ближче до нижчої межі.

Ще Монтеск’є стверджував, що «у країнах, де покарання не жорстокі, вони справляють на розум громадян враження настільки ж сильне, як найжорстокіші покарання в інших країнах» [273, с. 48]. Водночас, як справедливо зазначалося в юридичній літературі, покарання не повинне бути й безпідставно м’яким, а бути розумним і доцільним [273, с. 52].

З огляду на це законодавець в редакціях ст. 289 КК від 22 вересня 2005 р. та від 15 квітня 2008 р. пом’якшив  покарання за відповідний злочин [196; 198]. Тим самим покарання за це посягання стало відповідати покаранням за однорідні з ним злочини та ступеню його реальної суспільної небезпечності.

За своїм характером санкції всіх частин ст. 289 КК є відносно визначеними й характеризуються досить широким діапазоном між нижчою й вищою межами покарання. Це дозволяє суду максимально конкретно індивідуалізувати відповідальність винного.

Санкція ч. 1 ст. 289 КК передбачає як альтернативні покарання штраф, обмеження волі та позбавлення волі. Проведене дослідження показало, що суди рідко застосовують штраф, часто віддаючи перевагу призначенню покарання у виді позбавлення волі. У той же час абз. 3 п. 2 постанови ПВС України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 рекомендує судам обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, якщо санкцією передбачаються більш м’які види покарання [152, с. 257; 205, с. 257].

Вважаємо, що покарання у вигляді штрафу за незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є досить ефективним і здатне досягти цілей, закріплених у ч. 2 ст. 50 КК. Однак діапазон між нижчою й вищою межами цього покарання, встановлений у санкції ч. 1 ст. 289 КК (від 1000 до 1200 НМДГ), є занадто малим. На нашу думку, вищу межу штрафу має бути підвищено до 2000 НМДГ, що підвищить його ефективність, дозволивши суду більшою мірою індивідуалізувати це покарання.

Санкція ч. 2 ст. 289 КК передбачає додаткове факультативне покарання у виді конфіскації майна.