Шпаргалка "Система національних рахунків"

 

21. Баланс пасивів.

Пасиви відображають джерела коштів підприємства. Структуру  І розділу пасиву ми уже розглядали в темі "Фінанси акціонерних  товариств". Зупинимось більш детально на другій значній складовій джерел зобов'язаннях підприємства. 
Згідно з П(С)БО 2 зобов'язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і поліпшення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні він оди. 
Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.Зобов'язання відображається у балансі, якщо: 
його оцінка може бути достовірно визначена:існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому ньому внаслідок його погашення. 
Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучення коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у минулому обов'язків. Разом з тим, підприємство може мати обов'язок діяти певним чином, але це не обов'язково призводить до виникнення і відображення у його балансі певного зобов'язання. Обов'язки підприємства розглядаються як його зобов'язання, якщо вони:Існують на даний момент і є наслідком минулих господарських операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг) або подій (понесені чи ймовірні збитки, за які підприємство несе відповідальність).Необхідно відрізняти теперішні та майбутні зобов'язання. Так, рішення керівництва підприємства придбати активи у майбутньому саме собою не призводить до виникнення зобов'язання.Як правило, зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив, тобто в результаті минулих операцій або інших минулих подій. Так, придбання товарів і отримання послуг призводить до виникнення кредиторської заборгованості (якщо вони не були попередньо сплачені), а одержання позики банку призводить до зобов'язання повернути.У той же час, зобов'язання щодо замовлених, але ще не отриманих активів не відображається у балансі замовника, оскільки в такому випадку виникає безумовна зустрічна вимога — зобов'язання покупця оплатити певний товар компенсується його правом на отримання цього товару. Як правило, зобов'язання виникає, коли отримані права використання товарів чи послуг.Пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з .метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності із здійсненням нормальної підприємницької діяльності.Мають бути виконані неминуче. Економічні наслідки невиконання зобов'язання, наприклад, у зв'язку зі штрафними санкціями, не дадуть підприємству можливості уникнути вибуття ресурсів на користь іншої сторони.Мають визначений термін виконання, хоча точна дата може бути не відомою.Прийняті відносно суб'єктів (юридичних чи фізичних осіб або їх групи), які можуть бути ідентифіковані якщо не в момент прийняття зобов'язання, то в момент його виконання. 
Зобов'язання можуть мати юридичну силу внаслідок укладених контрактів або статутних вимог (наприклад, кредиторська заборгованість за отримані товари чи послуги). Вони також можуть виникати в результаті бажання підприємства підтримувати свою ділову репутацію (якщо, наприклад, підприємство вирішило виправити недоліки своєї продукції, виявлені після закінчення гарантійного строку).Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило, віддає ресурси, що втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони.Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватись:сплатою грошових коштів;передаванням інших активів;наданням послуг;заміною даного зобов'язання іншим;перетворенням зобов'язання на капітал.Борг також може бути анульовано, коли боржник офіційно на законній підставі або за волевиявленням кредитора звільняється від прийнятих ним на себе зобов'язань. Анулювання боргу не призводить до зменшення ресурсів боржника але збільшує прибуток підприємства і сприяє виникненню додаткових зобов'язань з його оподаткування. 
Зобов'язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов'язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні — зобов'язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості і якості. 
Значна частина зобов'язань підприємства регулярно (щомісячно) нараховується з відображенням в обліку по дебету рахунків активів або витрат, а по кредиту — нарахованих зобов'язань. У таких випадках визнання зобов'язань (кредиторської заборгованості) безпосередньо залежить від визнання відповідних активів або витрат. 
Другою умовою визнання зобов'язання у балансі є можливість його достовірної оцінки. Як правило, сума зобов'язання визначається однозначно і прямо вказується у відповідних документах. Проте існують ситуації, коїш сума платежу залежить від подальших подій. Зобов'язання визнається у таких випадках, якщо його можна оцінити з певною мірою достовірності. 
Звичайно, сума, що підлягає сплаті для погашення заборгованості, визначається угодою (контрактом) або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів тощо). 
Зобов'язання, що виникли внаслідок авансової оплати покупцем товарів чи послуг за визначеними цінами, асортиментом, кількістю і якістю можуть змінювати свою грошову оцінку в часі, але незмінними залишаться обумовлена кількість та якість товару. 
У деяких випадках в момент виникнення зобов'язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов'язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від майбутніх подій, у звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв, виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців. 
Такі види зобов'язань відображаються у II розділі пасиву балансу "Забезпечення наступних витрат і платежів". 
Для визначення балансової вартості зобов'язань використовують такі види оцінок: 
історична собівартість:поточна собівартість:вартість розрахунку (платежу);теперішня вартість; 
Історична собівартість зобов'язання — сума надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або, за деяких інших обставин, суми грошових коштів чи їх еквівалентів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства. 
Поточна вартість зобов'язання — недисконтована сума грошових коштів чи їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на поточний момент. 
Вартість погашення — недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, що, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної господарської діяльності підприємства. 
Теперішня вартість зобов'язання — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства. 
Залежно від терміну погашення зобов'язання поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 "Баланс" зобов'язання класифікується як поточне, якщо воно бути погашене протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. 
Усі інші зобов'язання є довгостроковими. 
До поточних зобов'язань, звичайно, належать:  
заборгованість із розрахунків з бюджетом по податках та інших платежах; 
кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги; 
заборгованість з оплати праці; 
заборгованість зі страхування; 
авансові платежі замовників; 
короткострокові кредити банку; 
нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо. 
При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов'язань застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів. 
Зобов'язання, що пов'язані з витратами, які виникають у ході нормального операційного циклу (в результаті придбання сировини, нарахування комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коїш термін їх погашення настає після 12 місяців віддати балансу. 
Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною діяльністю підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців з дати балансу. 
Проте слід мати на увазі, що до складу довгострокових включається лише та частина зобов'язань, що не підлягає погашенню протягом 12 місяців, віддати балансу. 
Поточне зобов'язання може бути перекласифіковане у довгострокове, якщо: 
первісний строк погашення зобов'язання перевищував 12 місяців; 
підприємство має намір рефінансувати зобов'язання на довгостроковій основі; 
цей намір підкріплений відповідною угодою про рефінансування або переглянутим графіком платежів, який буде погоджено до затвердження фінансових звітів. 
Суму такого зобов'язання та пояснювальну інформацію про причину його виключення зі складу поточних зобов'язань слід наводити у примітках до балансу. 
У тих випадках, коли кредитна угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу позикодавця, в разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим становищем позичальника, зобов'язання розглядається як непоточне лише тоді, коли: 
позикодавець погодився до затвердження фінансових звітів не вимагати сплати, яка обумовлена порушенням відповідних умов; 
немає свідчень про можливість виникнення подальших порушень протягом 12 місяців від дати балансу. 
У статті "Довгострокові кредити банків" відображається сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням. 
У попередніх розділах ми вже розглянули таке поняття, як відстрочений податковий актив, який виникає, коли податкове зобов'язання, визначене згідно з чинним законодавством, перевищує суму нарахованого облікового податку на прибуток.

 

22. Рахунки активів.

 

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку здійснюється за такими ознаками: за взаємозв’язком із балансом, за ступенем деталізації облікової інформації, за економічним змістом, за порядком відображення у фінансовій звітності, за призначенням та структурою.

За взаємозв’язком із балансом рахунки поділяють на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства, пасивні — капіталу, забезпечень та зобов’язань. Активно-пасивні рахунки використовують для обліку розрахунків.

За ступенем деталізації  облікової інформації бухгалтерські рахунки бувають синтетичні та аналітичні. Синтетичні — призначені для обліку господарської діяльності підприємства в узагальненому вигляді (наприклад, рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами”). Для додаткової деталізації всередині синтетичного рахунка використовують субрахунки (наприклад, 372 “Розрахунки з підзвітними особами”). Якщо необхідна детальна характеристика об’єктів обліку, то застосовують аналітичні рахунки (наприклад, 3721 “Розрахунки з підзвітною особою Петренко А.Т.”).

Відповідно до економічного змісту рахунки поділяють на рахунки активів, джерел утворення активів та господарських процесів. Рахунки активів — це рахунки 1—3 класів Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі — План рахунків). На них обліковують необоротні активи, оборотні активи, відкладені витрати та необоротні активи, призначені для продажу. Рахунки джерел утворення засобів об’єднують рахунки класів 4—6 Плану рахунків та включають джерела власних, залучених засобів, відкладені доходи. Рахунки господарських процесів включають рахунки обліку доходів і результатів діяльності (7 клас) та рахунки обліку витрат (8 і 9 класи).

Згідно з порядком відображення у фінансовій звітності  рахунки класифікують на балансові, номінальні та позабалансові. Балансові рахунки мають початкове та кінцеве сальдо й відображаються в балансі (1—6 класи Плану рахунків). Номінальні рахунки не мають залишків на початок і кінець періоду та використовуються для заповнення звіту про фінансові результати (7—9 класи Плану рахунків). На позабалансових рахунках обліковують активи та зобов’язання, які не належать підприємству або визнання яких на звітну дату неможливе (0 клас Плану рахунків).

За призначенням та структурою бухгалтерські рахунки поділяють  на основні, регулюючі, бюджетно-розподільчі, операційні, фінансово-результатні та інші. Основні, у свою чергу, групують на матеріальні, нематеріальні, грошові, капіталу, розрахунків. Регулюючі рахунки бувають контрактивні й контрпасивні, а операційні рахунки — калькуляційні, збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі.

Рахунки активів — це рахунки 1—3 класів Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі — План рахунків). На них обліковують необоротні активи, оборотні активи, відкладені витрати та необоротні активи, призначені для продажу. Рахунки джерел утворення засобів об’єднують рахунки класів 4—6 Плану рахунків та включають джерела власних, залучених засобів, відкладені доходи. Рахунки господарських процесів включають рахунки обліку доходів і результатів діяльності (7 клас) та рахунки обліку витрат (8 і 9 класи).

Активні рахунки призначено для обліку наявності та змін активів  підприємства. Сальдо (залишки) за такими рахунками показують в активі бухгалтерського балансу.

Початкове й кінцеве  сальдо на активному рахунку записують  у його дебеті. Господарські операції, що призводять до збільшення активного рахунка, відображають у дебеті, а ті, що призводять до його зменшення, – у кредиті. Структура активного рахунка підприємства має такий вигляд (рис. 1):

 

Дт                                                  Код та назва рахунка                                                 Кт
Сальдо за рахунком на початок періоду
Збільшення рахунка  за звітний період	Зменшення рахунка за звітний період
Оборот за дебетом	Оборот за кредитом
Сальдо за рахунком на кінець періоду

 

Рис. 1. Структура активного  рахунка

Кінцеве сальдо активного  рахунка визначають, додаючи до початкового  сальдо суму оборотів за дебетом та зменшуючи отриману суму на обороти  за кредитом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Рахунки пасивів.

 

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку здійснюється за такими ознаками: за взаємозв’язком із балансом, за ступенем деталізації  облікової інформації, за економічним  змістом, за порядком відображення у  фінансовій звітності, за призначенням та структурою.

За взаємозв’язком із балансом рахунки поділяють на активні, пасивні та активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів підприємства, пасивні — капіталу, забезпечень та зобов’язань. Активно-пасивні рахунки використовують для обліку розрахунків.

За ступенем деталізації  облікової інформації бухгалтерські  рахунки бувають синтетичні та аналітичні. Синтетичні — призначені для обліку господарської діяльності підприємства в узагальненому вигляді (наприклад, рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами”). Для додаткової деталізації всередині синтетичного рахунка використовують субрахунки (наприклад, 372 “Розрахунки з підзвітними особами”). Якщо необхідна детальна характеристика об’єктів обліку, то застосовують аналітичні рахунки (наприклад, 3721 “Розрахунки з підзвітною особою Петренко А.Т.”).

Відповідно до економічного змісту рахунки поділяють на рахунки активів, джерел утворення активів та господарських процесів. Рахунки активів — це рахунки 1—3 класів Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі — План рахунків). На них обліковують необоротні активи, оборотні активи, відкладені витрати та необоротні активи, призначені для продажу. Рахунки джерел утворення засобів об’єднують рахунки класів 4—6 Плану рахунків та включають джерела власних, залучених засобів, відкладені доходи. Рахунки господарських процесів включають рахунки обліку доходів і результатів діяльності (7 клас) та рахунки обліку витрат (8 і 9 класи).

Згідно з порядком відображення у фінансовій звітності  рахунки класифікують на балансові, номінальні та позабалансові. Балансові рахунки мають початкове та кінцеве сальдо й відображаються в балансі (1—6 класи Плану рахунків). Номінальні рахунки не мають залишків на початок і кінець періоду та використовуються для заповнення звіту про фінансові результати (7—9 класи Плану рахунків). На позабалансових рахунках обліковують активи та зобов’язання, які не належать підприємству або визнання яких на звітну дату неможливе (0 клас Плану рахунків).

За призначенням та структурою бухгалтерські рахунки поділяють  на основні, регулюючі, бюджетно-розподільчі, операційні, фінансово-результатні та інші. Основні, у свою чергу, групують на матеріальні, нематеріальні, грошові, капіталу, розрахунків. Регулюючі рахунки бувають контрактивні й контрпасивні, а операційні рахунки — калькуляційні, збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі.

 

Пасивні рахунки призначено для відображення наявності та змін капіталу й зобов’язань підприємства. Сальдо (залишки) за такими рахунками записують у пасиві бухгалтерського балансу.

Початкове та кінцеве  сальдо на пасивних рахунках записують  у кредиті. Господарські операції, що призводять до збільшення пасивного рахунка, відображають у його кредиті, а операції, що призводять до зменшення пасивного рахунка, – у дебеті. Структура пасивного рахунка має такий вигляд (рис. 2.1):

 

Дт                                            Код та назва рахунка                                          Кт
	Сальдо за рахунком на початок періоду
Зменшення рахунка за звітний період	Збільшення рахунка  за звітний період
Оборот за дебетом	Оборот за кредитом
	Сальдо за рахунком на кінець періоду

 

Рис. 2.1. Структура пасивного  рахунка

 

Кінцеве сальдо пасивного  рахунка обчислюють, додаючи до початкового  сальдо суму оборотів за кредитом та віднімаючи суму оборотів за дебетом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

24. Рахунки доходів.

 

Для накопичення інформації про доходи та витрати підприємства Планом рахунків передбачені окремі класи рахунків.

Клас 7 “Доходи і результати діяльності” – призначений для узагальнення інформації про доходи і результати діяльності підприємства. Рахунки з номера з 70 по 78 – це рахунки доходів. Рахунок 79 призначений для узагальнення інформації про результати діяльності підприємства. Рахунки цього класу є пасивними (крім рахунку 79 “Фінансові результати” та субрахунку 704 “Вирахування з доходу”).

Згідно з Інструкцією до застосування Плану рахунків всі підприємства зобов’язані вести рахунки цього класу.

Клас 8 “Витрати за елементами”  – призначений для узагальнення інформації про витрати підприємства в розрізі елементів. Рахунки цього класу є активними.

Підприємства самостійно приймають рішення щодо застосування чи не застосування рахунків цього класу.

Клас 9 “Витрати діяльності”1 – призначений для узагальнення інформації про витрати підприємства. Рахунки цього класу є активними.

Згідно з Інструкцією до застосування Плану рахунків усі підприємства зобов’язані вести рахунки цього класу.

Рахунки 8 класу щомісячно закриваються в кореспонденції з рахунком 23 “Виробництво” та відповідними рахунками 9 класу (91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут” та 94 “Інші витрати операційної діяльності”). Рахунки 7 та 9 класів можуть закриватись щомісячно або в кінці звітного року в кореспонденції з рахунком 79 “Фінансові результати”.

Слід звернути увагу, що для всіх підприємств (крім тих, які ведуть тільки рахунки 8 класу) рахунок 79 “Фінансові результати” кореспондує лише з рахунками 7 та 9 класів, а також з рахунком 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)” в порядку його закриття.

Структура рахунків 7, 8 та 9 класів побудована таким чином, щоб надавати змогу підприємствам без особливих труднощів заповнювати Звіт про фінансові результати. Найменування рахунків 7 та 9 класів повністю співпадають з відповідними рядками      І розділу Звіту про фінансові результати, а рахунки 8 класу (крім рахунку 85 “Інші затрати”) повністю співпадають з відповідними рядками ІІ розділу Звіту про фінансові результати.

Фінансовий  результат діяльності підприємства за поточний звітний період (місяць, квартал або рік) визначається на рахунку 79 “Фінансові результати”  після закриття рахунків доходів та витрат.