Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Ноября 2012 в 11:31, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Система національних рахунків"
5 Діяльність некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства (партійні, профспілкові та громадські організації)
6 Діяльність домашньої найманої прислуги (наймані няні, кухарі, прачки, садівники, прибиральниці, шофери й т. ін.)
7 Житлові послуги, що надаються домовласниками будинків і квартир для власного спо-живання
СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосеред-кованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлен-ня інформації про виробництво заборонених законом товарів та послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, нарко-бізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних по-казників, але не дає змоги їх уникнути.
До річного результату виробництва СНР не включає:
• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійсню-
ється без участі людської діяльності;
• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
Окрім зазначеного вище, СНР-93 ґрунтується на концепції первинних доходів.
Ця концепція дуже близька за змістом до концепції факторних доходів. Головна від-мінність між ними полягає в тому, що теорія факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. Первин-ні ж доходи формуються такими факторами: земля, праця, капітал, здатність до під-приємництва. Концепція первинних доходів виходить із того, що органи державного управління по суті є фактором виробництва.
Форми первинних доходів та суб’єкти, що їх отримують
№ Отримувачі первинних доходів Форми доходів
1 Підприємства і корпорації Прибуток
2 Власники землі і капіталу Орендна плата, рента, процент
3 Наймані працівники домогосподарств Заробітна плата
4 Органи державного управління Податки на виробництво та на імпорт
Первинні доходи, згідно з цією концепцією, — це доходи, які отримують суб’єкти економіки в процесі первинного розподілу створеної вартості.
16. Сутність нагромадження і закон нагромадження.
Для розширеного відтворення
Розширене та якісне вдосконалення основних
фондів сфери матеріального виробництва
являє собою виробниче нагромадження.
Розширення, реконструкція, оновлення
житлового фонду, лікарень, навчальних
закладів, об'єктів культури, спорту, науки
- це невиробниче нагромадження.
В умовах ринкової економіки об'єктивна
потреба нагромадження випливає з необхідності
зростання життєвого рівня населення.
Але досягнення цього наштовхується на
кожному етапі розвитку суспільства на
недостатній обсяг і якість національного
багатства. Існування цієї суперечності
пов'язане з постійним зростанням потреб
населення, необхідністю забезпечення
раціональних норм споживання, новими
вимогами підвищення рівня життя, що випливають
із науково-технічного прогресу.
Засобом розв'язання цієї суперечності
виступає нагромадження, яке забезпечує
зростання і необхідний обсяг національного
багатства у вигляді виробничих і невиробничих
фондів, життєвих засобів. Отже, підвищення
життєвого рівня населення об'єктивно
обумовлює зростання обсягу та якості
національного багатства на основі нагромадження.
Цей причинно-наслідковий зв'язок має
постійний характер і являє собою економічний
закон нагромадження. Формами його прояву
є взаємозв'язок величини виробничого
нагромадження і розмірів споживання
населенням, безперервне зростання й удосконалення
функціонуючих виробничих фондів, збільшення
кількості зайнятих працівників і вдосконалення
структури сукупного робітника, примноження
національного багатства, підвищення
життєвого рівня населення.
Методами використання закону нагромадження
є регулювання капітальних вкладень; забезпечення
їх ефективності; використання всіх факторів,
що визначають розміри нагромадження.
Фонд нагромадження і його структура
Фонд нагромадження - це частина національного
доходу, що використовується для приросту
виробничих основних і невиробничих основних
фондів, а також оборотних засобів і резервів.
Нагромадження здійснюється шляхом капітальних
вкладень. Але це не означає, що нагромадження
і капітальні вкладення - тотожні поняття
й кількісно збігаються.
Збіг стосується тільки коштів, що йдуть
на збільшення основних фондів. А відмінність
між капітальними вкладеннями і нагромадженням
полягає в тому, що капітальні вкладення
включають фонд амортизації, а нагромадження
- приріст оборотних фондів і фонду оплати
праці для нових працівників.
Структура фонду нагромадження визначається
співвідношенням між фондом виробничого
нагромадження і фондом невиробничого
нагромадження. Барометром нормального
розвитку економіки є активна інвестиційна
політика, що спрямовується на постійне
оновлення й нарощування виробничого
потенціалу і розв'язання соціальних завдань.
В умовах адміністративно-командної системи
недооцінювалося невиробниче нагромадження.
Щодо виділення ресурсів на соціальні
об'єкти діяв "залишковий принцип".
Частка так званої невиробничої сфери
у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася.
Сформувалася "теорія", згідно з якою
головним є виробниче споживання, а невиробниче
має другорядне значення. Тимчасом, як
доводить світовий досвід, вкладення є
соціальну інфраструктуру досить ефективні.
Це - умова розвитку самого виробництва.
І занедбаність соціальної інфраструктури
у нашій країні була однією з істотних
причин зменшення темпів розвитку економіки.
На сучасному етапі обсяг будівництва
у соціальній сфері збільшиться. Деяке
скорочення виробничого споживання не
стосується агропромислового комплексу
і виробництва товарів народного споживання,
а лише виробничих об'єктів, що мають низьку
будівельну готовність і споруджуються
за застарілими проектами.
Ефективність нагромадження
Соціально-економічна ефективність нагромадження
(ЕФН) визначається співвідношенням між
зростанням фонду нагромадження (ФН) і
зростанням реальних доходів населення
(РД) і може бути представлена такою формулою:
ЕФН= РД / ФН
По суті ця формула показує кількісний
вираз закону нагромадження.
Крім цього, ефективність нагромадження
можна вимірювати за допомогою формули
ефективності капітальних вкладень:
ЕКВ=НД / КВ
де ЕКВ - ефективність капітальних вкладень;
НД- приріст національного доходу;
КВ - капітальні вкладення.
Підвищення ефективності капітальних
вкладень означає збільшення випуску
потрібної для суспільства і прогресивної
продукції при найменшій сумі вкладень
або зменшенні питомих капітальних вкладень
на одиницю продукції.
Існують різноманітні шляхи підвищення
ефективності нагромадження. Серед них
першочергове значення мають такі:
поліпшення технологічної структури капітальних
вкладень (технологічна структура капітальних
вкладень відображає склад капітальних
вкладень залежно від виду робіт і затрат
для створення й удосконалення основних
фондів. У ньому виділяються капітальні
вкладення на будівельно-монтажні роботи,
на придбання устаткування, інструменту,
інвентаря та ін.);
удосконалення відтворювальної структури
капітальних вкладень (підвищення питомої
ваги капітальних вкладень на технічне
переозброєння і реконструкцію діючих
підприємств при зниженні частки нового
будівництва);
значне скорочення тривалості будівництва
за рахунок концентрації всіх ресурсів,
виключення випадків перевищення нормативних
строків спорудження об'єктів і зменшення
обсягу незавершеного будівництва;
здійснення необхідної реконструкції
виробничої бази будівельного комплексу
для нарощування обсягів будівництва
житла й інших об'єктів соціальної сфери.
Вирішальним засобом підвищення ефективності
капітальних вкладень виступає науково-технічний
прогрес.
Перехід до ринкових відносин вимагає
впровадження спеціальних заходів щодо
підвищення ефективності нагромадження.
Насамперед передбачено послідовний перехід
до ринку будівельної продукції.
17. Фонд нагромадження і його структура.
Для розширеного відтворення
Розширене та якісне вдосконалення основних
фондів сфери матеріального виробництва
являє собою виробниче нагромадження.
Розширення, реконструкція, оновлення
житлового фонду, лікарень, навчальних
закладів, об'єктів культури, спорту, науки
- це невиробниче нагромадження.
В умовах ринкової економіки об'єктивна
потреба нагромадження випливає з необхідності
зростання життєвого рівня населення.
Але досягнення цього наштовхується на
кожному етапі розвитку суспільства на
недостатній обсяг і якість національного
багатства. Існування цієї суперечності
пов'язане з постійним зростанням потреб
населення, необхідністю забезпечення
раціональних норм споживання, новими
вимогами підвищення рівня життя, що випливають
із науково-технічного прогресу.
Засобом розв'язання цієї суперечності
виступає нагромадження, яке забезпечує
зростання і необхідний обсяг національного
багатства у вигляді виробничих і невиробничих
фондів, життєвих засобів. Отже, підвищення
життєвого рівня населення об'єктивно
обумовлює зростання обсягу та якості
національного багатства на основі нагромадження.
Цей причинно-наслідковий зв'язок має
постійний характер і являє собою економічний
закон нагромадження. Формами його прояву
є взаємозв'язок величини виробничого
нагромадження і розмірів споживання
населенням, безперервне зростання й удосконалення
функціонуючих виробничих фондів, збільшення
кількості зайнятих працівників і вдосконалення
структури сукупного робітника, примноження
національного багатства, підвищення
життєвого рівня населення.
Методами використання закону нагромадження
є регулювання капітальних вкладень; забезпечення
їх ефективності; використання всіх факторів,
що визначають розміри нагромадження.
Фонд нагромадження і його структура
Фонд нагромадження - це частина національного
доходу, що використовується для приросту
виробничих основних і невиробничих основних
фондів, а також оборотних засобів і резервів.
Нагромадження здійснюється шляхом капітальних
вкладень. Але це не означає, що нагромадження
і капітальні вкладення - тотожні поняття
й кількісно збігаються.
Збіг стосується тільки коштів, що йдуть
на збільшення основних фондів. А відмінність
між капітальними вкладеннями і нагромадженням
полягає в тому, що капітальні вкладення
включають фонд амортизації, а нагромадження
- приріст оборотних фондів і фонду оплати
праці для нових працівників.
Структура фонду нагромадження визначається
співвідношенням між фондом виробничого
нагромадження і фондом невиробничого
нагромадження. Барометром нормального
розвитку економіки є активна інвестиційна
політика, що спрямовується на постійне
оновлення й нарощування виробничого
потенціалу і розв'язання соціальних завдань.
В умовах адміністративно-командної системи
недооцінювалося невиробниче нагромадження.
Щодо виділення ресурсів на соціальні
об'єкти діяв "залишковий принцип".
Частка так званої невиробничої сфери
у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася.
Сформувалася "теорія", згідно з якою
головним є виробниче споживання, а невиробниче
має другорядне значення. Тимчасом, як
доводить світовий досвід, вкладення є
соціальну інфраструктуру досить ефективні.
Це - умова розвитку самого виробництва.
І занедбаність соціальної інфраструктури
у нашій країні була однією з істотних
причин зменшення темпів розвитку економіки.
На сучасному етапі обсяг будівництва
у соціальній сфері збільшиться. Деяке
скорочення виробничого споживання не
стосується агропромислового комплексу
і виробництва товарів народного споживання,
а лише виробничих об'єктів, що мають низьку
будівельну готовність і споруджуються
за застарілими проектами.
Ефективність нагромадження
Соціально-економічна ефективність нагромадження
(ЕФН) визначається співвідношенням між
зростанням фонду нагромадження (ФН) і
зростанням реальних доходів населення
(РД) і може бути представлена такою формулою:
ЕФН= РД / ФН
По суті ця формула показує кількісний
вираз закону нагромадження.
Крім цього, ефективність нагромадження
можна вимірювати за допомогою формули
ефективності капітальних вкладень:
ЕКВ=НД / КВ
де ЕКВ - ефективність капітальних вкладень;
НД- приріст національного доходу;
КВ - капітальні вкладення.
Підвищення ефективності капітальних
вкладень означає збільшення випуску
потрібної для суспільства і прогресивної
продукції при найменшій сумі вкладень
або зменшенні питомих капітальних вкладень
на одиницю продукції.
Існують різноманітні шляхи підвищення
ефективності нагромадження. Серед них
першочергове значення мають такі:
поліпшення технологічної структури капітальних
вкладень (технологічна структура капітальних
вкладень відображає склад капітальних
вкладень залежно від виду робіт і затрат
для створення й удосконалення основних
фондів. У ньому виділяються капітальні
вкладення на будівельно-монтажні роботи,
на придбання устаткування, інструменту,
інвентаря та ін.);
удосконалення відтворювальної структури
капітальних вкладень (підвищення питомої
ваги капітальних вкладень на технічне
переозброєння і реконструкцію діючих
підприємств при зниженні частки нового
будівництва);
значне скорочення тривалості будівництва
за рахунок концентрації всіх ресурсів,
виключення випадків перевищення нормативних
строків спорудження об'єктів і зменшення
обсягу незавершеного будівництва;
здійснення необхідної реконструкції
виробничої бази будівельного комплексу
для нарощування обсягів будівництва
житла й інших об'єктів соціальної сфери.
Вирішальним засобом підвищення ефективності
капітальних вкладень виступає науково-технічний
прогрес.
Перехід до ринкових відносин вимагає
впровадження спеціальних заходів щодо
підвищення ефективності нагромадження.
Насамперед передбачено послідовний перехід
до ринку будівельної продукції.
18. Ефективність нагромадження.
Для розширеного відтворення
необхідне нагромадження - використання
частини національного доходу на
збільшення основних і оборотних
фондів, а також страхових запасів.
Розширене та якісне вдосконалення основних
фондів сфери матеріального виробництва
являє собою виробниче нагромадження.
Розширення, реконструкція, оновлення
житлового фонду, лікарень, навчальних
закладів, об'єктів культури, спорту, науки
- це невиробниче нагромадження.
В умовах ринкової економіки об'єктивна
потреба нагромадження випливає з необхідності
зростання життєвого рівня населення.
Але досягнення цього наштовхується на
кожному етапі розвитку суспільства на
недостатній обсяг і якість національного
багатства. Існування цієї суперечності
пов'язане з постійним зростанням потреб
населення, необхідністю забезпечення
раціональних норм споживання, новими
вимогами підвищення рівня життя, що випливають
із науково-технічного прогресу.
Засобом розв'язання цієї суперечності
виступає нагромадження, яке забезпечує
зростання і необхідний обсяг національного
багатства у вигляді виробничих і невиробничих
фондів, життєвих засобів. Отже, підвищення
життєвого рівня населення об'єктивно
обумовлює зростання обсягу та якості
національного багатства на основі нагромадження.
Цей причинно-наслідковий зв'язок має
постійний характер і являє собою економічний
закон нагромадження. Формами його прояву
є взаємозв'язок величини виробничого
нагромадження і розмірів споживання
населенням, безперервне зростання й удосконалення
функціонуючих виробничих фондів, збільшення
кількості зайнятих працівників і вдосконалення
структури сукупного робітника, примноження
національного багатства, підвищення
життєвого рівня населення.
Методами використання закону нагромадження
є регулювання капітальних вкладень; забезпечення
їх ефективності; використання всіх факторів,
що визначають розміри нагромадження.
Фонд нагромадження і його структура
Фонд нагромадження - це частина національного
доходу, що використовується для приросту
виробничих основних і невиробничих основних
фондів, а також оборотних засобів і резервів.
Нагромадження здійснюється шляхом капітальних
вкладень. Але це не означає, що нагромадження
і капітальні вкладення - тотожні поняття
й кількісно збігаються.
Збіг стосується тільки коштів, що йдуть
на збільшення основних фондів. А відмінність
між капітальними вкладеннями і нагромадженням
полягає в тому, що капітальні вкладення
включають фонд амортизації, а нагромадження
- приріст оборотних фондів і фонду оплати
праці для нових працівників.
Структура фонду нагромадження визначається
співвідношенням між фондом виробничого
нагромадження і фондом невиробничого
нагромадження. Барометром нормального
розвитку економіки є активна інвестиційна
політика, що спрямовується на постійне
оновлення й нарощування виробничого
потенціалу і розв'язання соціальних завдань.
В умовах адміністративно-командної системи
недооцінювалося невиробниче нагромадження.
Щодо виділення ресурсів на соціальні
об'єкти діяв "залишковий принцип".
Частка так званої невиробничої сфери
у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася.
Сформувалася "теорія", згідно з якою
головним є виробниче споживання, а невиробниче
має другорядне значення. Тимчасом, як
доводить світовий досвід, вкладення є
соціальну інфраструктуру досить ефективні.
Це - умова розвитку самого виробництва.
І занедбаність соціальної інфраструктури
у нашій країні була однією з істотних
причин зменшення темпів розвитку економіки.
На сучасному етапі обсяг будівництва
у соціальній сфері збільшиться. Деяке
скорочення виробничого споживання не
стосується агропромислового комплексу
і виробництва товарів народного споживання,
а лише виробничих об'єктів, що мають низьку
будівельну готовність і споруджуються
за застарілими проектами.
Ефективність нагромадження
Соціально-економічна ефективність нагромадження
(ЕФН) визначається співвідношенням між
зростанням фонду нагромадження (ФН) і
зростанням реальних доходів населення
(РД) і може бути представлена такою формулою:
ЕФН= РД / ФН
По суті ця формула показує кількісний
вираз закону нагромадження.
Крім цього, ефективність нагромадження
можна вимірювати за допомогою формули
ефективності капітальних вкладень:
ЕКВ=НД / КВ
де ЕКВ - ефективність капітальних вкладень;
НД- приріст національного доходу;
КВ - капітальні вкладення.
Підвищення ефективності капітальних
вкладень означає збільшення випуску
потрібної для суспільства і прогресивної
продукції при найменшій сумі вкладень
або зменшенні питомих капітальних вкладень
на одиницю продукції.
Існують різноманітні шляхи підвищення
ефективності нагромадження. Серед них
першочергове значення мають такі:
поліпшення технологічної структури капітальних
вкладень (технологічна структура капітальних
вкладень відображає склад капітальних
вкладень залежно від виду робіт і затрат
для створення й удосконалення основних
фондів. У ньому виділяються капітальні
вкладення на будівельно-монтажні роботи,
на придбання устаткування, інструменту,
інвентаря та ін.);
удосконалення відтворювальної структури
капітальних вкладень (підвищення питомої
ваги капітальних вкладень на технічне
переозброєння і реконструкцію діючих
підприємств при зниженні частки нового
будівництва);
значне скорочення тривалості будівництва
за рахунок концентрації всіх ресурсів,
виключення випадків перевищення нормативних
строків спорудження об'єктів і зменшення
обсягу незавершеного будівництва;
здійснення необхідної реконструкції
виробничої бази будівельного комплексу
для нарощування обсягів будівництва
житла й інших об'єктів соціальної сфери.
Вирішальним засобом підвищення ефективності
капітальних вкладень виступає науково-технічний
прогрес.
Перехід до ринкових відносин вимагає
впровадження спеціальних заходів щодо
підвищення ефективності нагромадження.
Насамперед передбачено послідовний перехід
до ринку будівельної продукції.
19. Рахунки нагромадження.
На відміну від поточних рахунків,
рахунки нагромадження відображають
інший набір операцій і показників, що
їх відносять до набуття, використання
і вибуття активів — об’єктів, користування
якими триває і в наступних періодах. За
концепцією побудови системи національних
рахунків зміни, що мають місце в активах
і пасивах на початок і кінець звітного
періоду, включено в баланс активів і пасивів,
складений на різних рівнях економіки,
і відбито в рахунках нагромадження. Останні
включають чотири рахунки СНР: рахунок
капіталу; фінансовий рахунок; рахунок
інших змін в обсязі активів і рахунок
переоцінки. У національних рахунках України
нині є тільки рахунок капіталу. Рахунок
капіталу (рахунок операцій з капіталом
в СНР-93) призначено для характеристики
процесу реального нагромадження основного
й оборотного капіталу, нематеріальних
і фінансових активів, а також джерел фінансування.
У цьому рахунку відображається вартість
нефінансових активів, набутих інституційними
одиницями-резидентами, або їх вибуття,
показується зміна чистої вартості власного
капіталу за рахунок заощадження і трансфертів.
У СНР-93 велику увагу приділено показникам,
що характеризують процес нагромадження:
операціям з капіталом, джерелам фінансування
капітальних витрат і операціям з фінансовими
інструментами. Капітальні витрати і джерела
їх фінансування реєструються на рахунку
операцій з капіталом, тоді як для відображення
операцій з фінансовими інструментами
передбачено окремий фінансовий рахунок.
На рахунку операцій з капіталом фіксуються
джерела фінансування капітальних витрат
(заощадження, капітальні трансферти)
і самі капітальні витрати. Останні включають
нагромадження основного капіталу, приріст
матеріальних оборотних коштів, купівлю
цінностей і витрати на придбання землі,
а також приріст інших невироблених активів
Як бачимо, у рахунку капіталу відображається
вартість придбаних інституційними одиницями-резидентами
нефінансових активів і показується зміна
чистої вартості власного капіталу за
рахунок заощадження і трансфертів капіталу.
Рахунок капіталу враховує операції всіх
секторів економіки з нефінансовими активами.
Основним джерелом фінансування операцій
з капіталом є заощадження, яке переноситься
з рахунків використання доходів. Іншим
джерелом фінансування цих операцій є
одержані капітальні трансферти за відрахуванням
переданих капітальних трансфертів.
Основним показником ресурсної частини
рахунка (зміни в зобов’язаннях і чистому
багатстві) є чисте заощадження, що переноситься
з рахунка використання доходів. Цей показник
відображає ту частину доходів, що залишається
після витрат на кінцеве споживання.
Теоретично цей показник може бути й від’ємним.
Однак у такій масштабній економіці, як
українська, заощадження завжди відігравали
дуже важливу роль, забезпечуючи приріст
національного багатства.
Крім показника «заощадження» у ресурсній
частині рахунка є ще показник «капітальні
трансферти, одержані від інших країн».
Ці трансферти використовуються для фінансування
валового нагромадження або для придбання
нематеріальних і фінансових активів.
На рівні економіки в цілому в складі ресурсів
рахунка капіталу відображається надходження
капітальних трансфертів господарським
одиницям-резидентам тільки від інших
країн. Це можуть бути, наприклад, субсидії
на будівництво будинків для міжнародних
організацій і інших подібних об’єктів,
безоплатні надходження і дарунки капітального
характеру, тобто ті, що належать до основного
капіталу, а також податки на капітал,
на спадок, пожертвування від нерезидентів
та ін.
У розділі «Використання» (зміни в активах)
рахунка виділено напрямки використання
ресурсів.
Основним показником, що характеризує
використання, в рахунку капіталу є валове
нагромадження основного капіталу. Крім
цього, тут є показники споживання основного
капіталу (–), змін у запасах матеріальних
оборотних засобів, придбання за виключенням
вибуття цінностей, придбання за виключенням
вибуття невироблених нефінансових активів.
Балансуюча стаття рахунка операцій з
капіталом — це чисте кредитування (+)
або чисте запозичення (–). Вона показує
перевищення (+) або нестачу (–) джерел
фінансування витрат на чисте придбання
нефінансових активів. На рівні економіки
в цілому чисте кредитування або чисте
запозичення показують кількість ресурсів,
які держава надає у розпорядження «іншого
світу» або які «інший світ» надає державі.
Раніше ніж розглядати рахунок капіталу
необхідно дати визначення і класифікацію
економічних активів, які розглядаються
в цьому рахунку.
Економічні активи — це об’єкти, на які
інституційні одиниці мають права власності
(індивідуальні або колективні), здобуваючи
внаслідок цього певний економічний зиск.
Кожний економічний актив має функціонувати
як запас вартості, який залежить від розміру
економічних вигод, які може одержати
їхній власник завдяки володінню ними
або їх використанню. Однак ця вартість,
як правило, не лишається постійною, оскільки
вигоди часто зменшуються з часом. Від
різних видів активів можуть бути одержані
різні види вигод.
Видів активів може бути чимало. Це, наприклад,
будівлі або верстати (машини); доходи
від власності — відсотки, дивіденди,
рента тощо; активи-засоби збереження
вартості, які можуть бути використані
через їх реалізацію або ліквідацію. Певні
активи можуть зберігатися тільки як носії
вартості (дорогоцінні метали або камені
тощо), бо непридатні для одержання від
них будь-яких інших вигод.
20. Баланс активів.
Дані бухгалтерського обліку, згруповані
на бухгалтерських рахунках, в подальшому
узагальнюються у фінансовій звітності
підприємств. Фінансову звітність складають
таким чином, щоб надати інформацію про
стан активів, капіталу і зобов'язань,
про доходи, витрати та фінансові результати,
рух грошових коштів та капіталу. Головною
формою фінансової звітності є баланс
(від лат. bis lans — дві чаші).Баланс [П(С)БО
1] — це звіт про фінансовий стан підприємства,
який відображує на певну дату його активи,
зобов'язання і власний капітал (додаток
В).Баланс — це двостороння таблиця, в
якій ліва частина — це актив, а права
— пасив.В активі згруповано активи підприємства;
в ньому три розділи — "Необоротні активи",
"Оборотні активи" та "Витрати
майбутніх періодів".У пасиві п'ять
розділів — "Власний капітал", "Забезпечення
наступних витрат і платежів", "Довгострокові
зобов'язання", "Поточні зобов'язання",
"Доходи майбутніх періодів".
Кожний розділ складається зі статей відповідно
до об'єктів бухгалтерського обліку та
рахунків. В активі відображаються залишки
по рахунках класів 1—3, у пасиві — класів
4—6. Рахунки класів 7—9 призначені для
складання форми № 2 фінансової звітності
"Звіт про фінансові результати".
Актив = Пасив, або балансове рівняння
Активи = Капітал + Зобов'язання.
Підсумок балансу, який однаковий в активі
і пасиві, називається валютою балансу.
Баланс необхідний для контролю за наявністю
та структурою активів, капіталу та зобов'язань
підприємства, для аналізу фінансового
стану підприємства, його платоспроможності,
ліквідності тощо.
Бухгалтерська звітність — це звітність,
яка складається на підставі даних бухгалтерського
обліку для задоволення потреб певних
користувачів.
Бухгалтерська звітність підприємства
включає в себе фінансову, податкову та
статистичну звітність.
Фінансова звітність — це бухгалтерська
звітність, яка містить інформацію про
фінансовий стан, результати діяльності
та рух грошових коштів підприємства за
звітний період.
Звітним періодом вважається рік, проміжна
фінансова звітність подається щоквартально.Склад
фінансової звітності
Квартальна:
— форма № 1 — "Баланс" [П(С)БО
2], наведений у додатку В;
— форма № 2 — "Звіт про фінансові результати"
[ЩС)БО 3], наведений у додатку Г.Річна:
— форми № 1, 2;— форма № 3 — "Звіт
про рух грошових коштів" [П(С)БО 4];—
форма № 4 — "Звіт про власний капітал"
[П(С)БО 5];
— форма № 5 — "Примітки до фінансових
звітів" [14].
Порядок подання фінансової звітності
регламентовано наказом Міністерства
фінансів України [13].
Вплив господарських операцій на баланс.
Господарські операції зумовлюють певні
зміни в балансі. Наприклад, оплата рахунків
постачальника призводить до зменшення
валюти балансу на суму оплати, бо зменшується
залишок по субрахунку 311 (актив балансу)
і по рахунку 63 (пасив балансу).Розрізняють
чотири типи операцій, що впливають на
баланс.
Информация о работе Шпаргалка "Система національних рахунків"