Шпаргалка "Система національних рахунків"

Активи, у свою чергу, розрізняються за належністю до певного внут­рішнього сектора країни-кредитора, а зобов'язання — внутрішнього сектора країни-боржника. Таких секторів у платіжному балансі виділено чотири: центральний банк, органи державного управління, комерційні банки й інші сектори економіки (домогосподарства, недержавні некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства, інші фінансові установи).

За строками погашення зобов'язання поділяються на короткострокові й довгострокові. До довгострокових належать зобов'язання із строком пога­шення більше одного року, інші належать до короткострокових.

Резервні активи являють собою ліквідні іноземні активи, що перебувають у власності або під контролем центрального банку країни: готівка й депозити в іноземних валютах, облігації, казначейські векселі та інші ліквідні боргові зобов'язання нерезидентів, деноміновані в іноземних валютах, монетарне золото, СПЗ1, резервна позиція країни в МВФ. Резервні активи використо­вуються центральними банками для усунення диспропорцій платіжного ба­лансу або регулювання валютного курсу (валютних інтервенцій). У статті "резерви" відображується зміна резервних активів на балансі центрального банку протягом певного періоду. Сальдо статті "резерви" платіжного балансу називається балансом офіційних розрахунків.

Резервні активи є ліквідними зобов'язаннями іноземних центральних банків, державних та недержавних фінансових інститутів інших країн. Купівля іноземних активів до резервів центрального банку є "імпортом зобов'язань" нерезидентів, своєрідною портфельною або іншою закордонною інвестицією центрального банку. Тому збільшення офіційних валютних резервів відображається в дебеті, а зменшення — в кредиті. Якщо за підсумком операцій з резервами запас резервних активів протягом звітного періоду збільшується, баланс офіційних розрахунків буде від'ємний. При зменшенні резервів, навпаки, додатний.

 

 

 

 

 

 

29. Рахунки прямих інвестицій.

Ця частина платіжного балансу відбиває міжнародні угоди, пов'язані зі зміною права власності  на іноземні фінансові активи чи пасиви країни. Насамперед це операції, що полягають у заявленії і та погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн, і навпаки.

Цей рахунок поділяється  на рахунок операцій з капіталом  та рахунок фінансових операцій.

Рахунок операцій з капіталом

На цьому рахунку  відображаються всі виплати з капітальних трансферів, а також придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів.

Трансфер вважається капітальним, якщо вибувається передача права власності на основний капітал  або анулювання боргу кредитором за обставин, коли одна із сторін не отримує вартісного еквівалента. Анулювання боргу кредитором являє собою списання частини боргу банком або будь-якою іншою приватною чи урядовою структурою. Капітальні трансфери можуть здійснюватися як у грошовій, так і у матеріальній формі. Грошові капітальні трансфери призначені для придбання / розміщення основних фондів. До цього розділу платіжного балансу вносяться інвестиційні гранти (наприклад, на будівництво доріг, мереж зв'язку, лікарень, аеропортів). Капітальні трансфери в матеріальній формі є відображенням зміни права власності на основні фонди, списання дебіторської заборгованості.

Чисті капітальні трансфери  відображають результат цієї групи  операцій, тобто різницю між дебетовими і кредитовими записами.

Стаття "Придбання/продаж нематеріальних нефінансових активів" охоплює операції з активами, які не є результатом виробництва (земля, надра), а також невідчутні активи (патенти, авторські права, торговельні знаки і т. п.). Важливо пам'ятати, що розрахунки за використання невідчутних активів відображаються на рахунку поточних операцій, а придбання чи продаж — на рахунку операцій з капіталом.

Рахунок фінансових операцій

Цей рахунок містить  операції з прямого і портфельного інвестування та інші інвестиції.

Прямі інвестиції — це операції, внаслідок яких резидент однієї країни (прямий інвестор) стало впливає на резидента іншої економіки (підприємства прямого інвестування). Вплив прямого інвестора є сталим, якщо він відіграє суттєву роль в управлінні підприємством і володіє понад 10% звичайних акцій або голосів акціонерів, або еквівалентом такої участі, якщо підприємство не є корпорацією. Прямими інвесторами можуть бути фізичні особи, громадські установи, уряди, державні й приватні корпоративні та некорпоративні підприємства. До підприємств прямого інвестування належать дочірні компанії, де інвестор-нерезидент володіє понад 50 % акцій або голосів; асоційовані компанії, де частка інвсстора-нерезидента є меншою за 50 % акцій або голосів; відділення - некорпоративні підприємства, які перебувають у безпосередній або непрямій власності прямого інвестора.

Прямі інвестиції складаються  з акціонування, тобто придбання  нових акцій дочірніх та асоційованих підприємств; інвестування, тобто зворотних  вкладень частини нерозподіленого  у формі дивідендів прибутку; інших інвестицій, які головним чином являють собою внутрішньофірмове кредитування материнською компанією своїх дочірніх та асоційованих компаній.

 

30. Рахунки портфельних інвестицій.

Облік прямих інвестицій здійснюється за принципом їх спрямованості — окремим рядком показуються інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку.

Портфельні інвестиції — це, на відміну від прямих інвестицій, такі операції з торгівлі фінансовими інструментами між нерезидентами, які не дають права прямого контролю щодо об'єкта інвестування. До фінансових інструментів належать акції, облігації та похідні від них так звані фінансові деривативи (опціони, варанти, свопи, ф'ючерси); інструменти грошового ринку — казначейські векселі, банківські акцепти, короткострокові боргові зобов'язання з банківською підтримкою, депозитні сертифікати та ін.Стаття "Портфельні інвестиції" фінансового рахунку охоплює операції з акціями, іншими цінними паперами та похідними фінансовими інструментами, за винятком тих випадків, коли ці операції належать до прямого інвестування чи операцій з резервними активами. Характерною особливістю цих інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Операції з портфельного інвестування поділяються на дві групи: операції з фінансовими активами (зарубіжними цінними паперами) і операції з фінансовими зобов'язаннями (вітчизняними цінними паперами).

Залежно від виду фінансового інструменту розрізняють такі операції з портфельного інвестування:

• операції з цінними паперами, які не дають права на участь у капіталі, тобто операції з акціями різних типів, сертифікатами участі, які замінюють акції, всіма видами капіталовкладень у довірчі товариства та інвестиційні фонди;

• операції з борговими цінними паперами:

1) з облігаціями та іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язаннями;

інструментами грошового ринку (борговими цінними паперами, термін погашення яких з моменту їхнього випуску становить рік або менше року — казначейськими зобов'язаннями, векселями, банківськими акцептами, короткостроковими депозитними сертифікатами);

3) з похідними фінансовими інструментами (огщіонами, варантами).

Інші інвестиції — це всі міжнародні інвестиції, які не віднесено до прямих, портфельних та операцій з резервними активами. На цьому рахунку відбиваються всі операції щодо залучення коштів і кредитних ресурсів:

• рух комерційних кредитів, які безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами і є короткостроковими;

• позики, тобто пряме надання кредитних ресурсів. Сюди належать позики для фінансування торговельних угод, авансові платежі, іпотечний кредит, фінансовий лізинг, кредити МВФ;

• готівкові гроші та депозити — депозити до запитання, строкові, ощадні та ін., банкноти та монети, які перебувають в обігу; отримання готівки в національній валюті нерезидентами і в іноземній валюті резидентами, а також відкриття ними відповідних рахунків.

Подібно до портфельних інвестицій, інші інвестиції поділяються на "інші інвестиції — активи" та "інші інвестиції -зобов'язання" відповідно до їхньої національної належності.

 

 

 

31. Рахунки комерційних кредитів та позик.

Міжнародний кредит використовується в основному для кредитування зовнішньої торгівлі та у вигляді довгострокових кредитів для певних потреб.

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту.

Розрізняють такі форми кредитування експорту:

а) форма купівельних авансів, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

б) форма банківського кредитування: надання кредитів під товари в країні експортера; надання позик під товари в дорозі; надання кредиту під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити, не забезпечені товарами, які отримують експортери від банків, з якими вони мають міцні зв´язки або участь у капіталі.

Кредитування імпорту має дві форми:

а) комерційного кредиту;

б) банківського кредиту.

Комерційні кредити поділяються на:

а) кредит за відкритим рахунком, який надається за угодою, згідно з якою експортер записує на рахунок імпортера у вигляді боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов´язується погасити кредит у встановлений термін;

б) вексельний кредит, коли експортер, укладаючи угоду на продаж товару в кредит, виставляє переказний вексель (трату) на імпортера. Останній, отримавши товарні документи, акцептує трату (бере зобов´язання оплатити вексель в указаний термін).

Банківські кредити на імпорт бувають таких видів:

а) акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити трату експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов´язання перед експортером;

б) акцептно-рамбурсний кредит, суть якого полягає в тому, що банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов´язується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну. Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні документи до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред´являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера.

Серед нових методів фінансування експорту необхідно відзначити:

а) пряме банківське кредитування іноземних покупців, поширеною формою якого сьогодні є відкриття банками кредитних ліній для оплати зовнішньоторговельних угод. Різновидом кредитної лінії є поновлювана (роловерна) кредитна лінія, яка застосовується у кредитних операціях євровалютного ринку;

б) фінансування зовнішньоторговельних операцій на основі факторингу.

 

Факторинг — це придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов´язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи надані послуги. Підприємство-постачальник (експортер) поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Своєю чергою, факторингова фірма чи банк бере на себе вимоги клієнта до боржників і зобов´язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму під час укладення угоди. За здійснення факторингових операцій експортер вносить плату, передбачену угодою. Вартість факторингу може бути дещо вищою від відсотків за кредит, оскільки сюди входить не лише плата за кредит, а й вартість інших послуг;

в) кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі форфейтингу.

Форфейтинг — це купівля банком-форфейтором в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов´язань та разового збору за зобов´язання купити векселі експортера.

Серед інших кредитно-фінансових засобів стимулювання експорту можна відзначити лізингові операції та кредити за компенсаційними угодами.

Лізинг є різновидом орендних операцій і являє собою довготермінову оренду машин, обладнання, споруд виробничого призначення тощо. Під час лізингових операцій орендодавець купує вищеназвані товари і передає їх за угодою орендареві для виробничого використання, зберігаючи право власності на них до кінця угоди. Оплачується оренда частинами протягом всього її терміну. Отже, оренда є своєрідною формою отримання кредиту.

Набуває поширення надання банками довгострокових кредитів за компенсаційними угодами, які базуються на взаємних поставках товарів на однакову суму. Найчастіше суть цієї операції полягає в тому, що якась країна отримує від іншої в кредит на довгий термін (15-20 років) машини, обладнання тощо і в рахунок погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції, виробленої на цьому обладнанні.

Важливою формою міжнародного кредиту є міжурядові позики, які надаються за рахунок засобів державного бюджету у вигляді допомоги. Вони можуть бути безвідсотковими або з невисокою відсотковою ставкою, надаватися на пільгових умовах. Наприклад, в 1945 р. США надали Великобританії урядову позику в сумі 750 млн. дол. на 50 років з розрахунку 2 % річних за умови відміни валютних обмежень та інших перепон для проникнення американського капіталу в стерлінгову зону. Сьогодні значні міжурядові позики надаються країнам, що розвиваються, у формі програм "допомоги".

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Рахунки резервних активів.

Вони являють собою ліквідні активи Нацбанку у вільно конвертованій валюті у банках-нерезидентах, а також золоті запаси Нацбанку, активи в МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних правах запозичення.  Особливість платіжного балансу України полягає в тому, що зміна резервних активів не виділяється в самостійний розділ, а відноситься окремою статтею на рахунок капітальних операцій. Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалан-сованими можуть бути лише окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозв'язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.