Шпаргалка "Система національних рахунків"

Виникнення та розвиток міжнародних банків часто пов'язані  зі злиттями та поглинаннями в банківській  сфері. Протягом останніх десятиліть спостерігається  тенденція поглинання банків, розташованих за межами країни. Дія цієї тенденції  пояснюється низкою переваг, які отримують міжнародні банки. Зокрема, це можливість виконувати операції, заборонені або обмежені законодавством однієї країни, в іншій, стати "своїм" з погляду банківського законодавства країни, на яку поширюється діяльність, отримати готову інфраструктуру тощо. Глобалізація фінансових ринків створює широкі можливості для об'єднання різноманітних фінансових інституцій, веде до панування на фінансових ринках корпорацій, які за своєю сутністю є супермаркетами фінансових послуг. Основу процесів транснаціоналізації капіталу і поширення міжнародних банків становить також утворення глобальних фінансових ринків і необхідність фінансового посередництва на них. Забезпечити безперервний рух грошей на світовому фінансовому ринку і потреби транснаціонального капіталу в різноманітних фінансових послугах такого рівня здатні лише міжнародні банки як міжнародні фінансові посередники. Утворення ринку євровалют значно посилило процеси транснаціоналізації капіталу та розвитку міжнародних банків. Основна мета, яку ставлять перед собою європейські банки, — досягнення оптимального рівня, який дасть змогу ефективно діяти на єдиному європейському ринку. Оскільки в результаті введення євро найбільші національні банки перетворилися на регіональні банки єдиної Європи, їх розмір має відповідати масштабам зони євро. Великі європейські банки, відчуваючи посилення конкурентного тиску з боку банків США та Японії, вживають відповідних заходів до посилення конкурентоспроможності, у тому числі й за рахунок власного зростання та перерозподілу сфер впливу.

 

 

4. Джерела виникнення Системи національних рахунків.

 

Як стверджував колишній глава Центрального бюро статистики Голландії Д. Дерксен, автором термінів «національні рахунки», «національне рахівництво» (national book-keeping) є голландський статистик Ед Ван Кліфф, який 1941 року опублікував в голландському щомісячному журналі «De Economist» дві статті з побудованими ним таблицями національних рахунків для Голландії за 1938 рік. Проте Друга світова війна припинила практичні та наукові зв’язки європейських економістів. Нині вже важко сказати, хто в дійсності є винахідником системи національних рахунків, бо ті самі ідеї і приблизно в той самий час виникали в багатьох країнах, але через зрозумілі причини не ставали надбанням широкого загалу. Французські статистики, наприклад, впевнені, що перші національні рахунки були побудовані у Франції Р. Фроманом також стосовно 1938 року з використанням засадних принципів наукової праці економіста Венсена (1941), яка встановлювала зв’язок між рахунками підприємств і рахунками країни в цілому. Відомо також, що 1941 року в Англії Джеймс Мід і Річард Стоун розробили власну систему національних рахунків як наслідок глибокого вивчення національного доходу Англії. Цю роботу обидва винахідники вели в міністерстві фінансів з самого початку війни з ініціативи і за консультації Кейнса. Приблизно в той самий період (середина 30-х рр.) В.Леонтьєв почав роботу над своєю системою показників взаємозв’язку економіки, але у формі таблиць «витрати — випуск», в основу яких покладено ідею шахової таблиці з подвійним входом (double entry). Не завадить нагадати, що 1926 року було опубліковано баланс народного господарства СРСР за 1923/24 рік — перший у економіко-статистичній літературі баланс країни в цілому. Окрім того, було побудовано баланси за 1928, 1929 і 1930 роки, щоправда їх не публікували у відкритій пресі. 
Як бачимо, національні рахунки (у тій чи іншій формі) виникли майже одночасно і незалежно у багатьох країнах. Поширення кейнсіанства значно сприяло цьому. До того ж, Друга світова війна з її мобілізацією максимуму ресурсів, необхідністю глибокого осмислення галузевих взаємозв’язків в економіці втягнутих у війну країн примусила уряди не тільки скрупульозно обчислювати національний дохід, поглибити та поліпшити статистичну базу, а й зробити наступний крок — створити систему національних рахунків, що розкриває й деталізує всі внутрішні зв’язки національного господарства. Отже, історично і логічно національні рахунки були розвитком і поглибленням обчислення національного доходу, який вже на початку Другої світової війни робили у формі детальної таблиці, побудованої на солідній статистичній базі. Часто економісти, працюючи над проблемами національного доходу, самі відчували, що потрібно вийти за рамки обчислення цього одиничного показника і розкрити його зв’язки з іншими макроекономічними показниками, тобто національне рахівництво «народилося» з обчислення національного доходу. 
Але, все ж такі ідея побудови системи національних рахунків і здійснення цієї ідеї стало видатним досягненням економічної статистики та економічної науки взагалі.

 

 

 

 

 

5. Принципи Системи національних рахунків.

 

Система національних рахунків — це система показників розвитку економіки країни на макрорівні. В  її основу покладено різні економічні моделі та прогнози, які відповідають неоднаковим умовам роз-

витку країн з ринковою економікою через, наприклад, відмінність  систем оподаткування і кредитування, темпів економічного розвитку, державного регулювання тощо. Загалом ця система  охоплює всі економічні операції в країні та ресурси, якими вона володіє.

До основних принципів  побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить  дохід, вважається продуктивною. Тобто  в межах Системи національних рахунків враховується валовий продукт країни, що створюється у в сфері матеріального виробництва і в сфері послуг: приватними некорпоративними підприємствами; особами вільних професій (юристами, артистами, журналістами та ін.); працівниками сфери управління; фінансово-комерційними організаціями; некомерційними організаціями (асоціаціями, товариствами); в армії; присадибними господарствами; найманими працівниками домогосподарств; власниками житла, яке здається в оренду. Не враховується діяльність, здійснювана поза межами офіційної економіки (наприклад, наркобізнес, проституція), а також ведення домашнього господарства. Хоча останнім часом у США розробляються методи обчислення праці домашніх господинь, це "парадокс хатньої робітниці";

• економіка розглядається  як складний механізм взаємозв'язаних грошових і товарних потоків, представлених доходами та видатками країни. Вартість товарів і послуг створюється факторами виробництва, зокрема працею, землею, природними ресурсами, капіталом і підприємницькою діяльністю, що виступають як витрати. Отриманий прибуток є результатом не лише праці, а й сукупного використання всіх факторів, що формують доходи країни. Доходи одних суб'єктів господарювання перетворюються на витрати інших;

• рівність між доходами та витратами, що пояснює найважливіші аспекти економічного розвитку — виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства країни.

Система національних рахунків — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших  процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. З формуванням і розвитком ринкових відносин в економіці України постала необхідність використання вітчизняною статистикою моделі, рекомендованої ООН і прийнятої в міжнародній практиці. У 1993 р. відбувся перехід від балансу народного господарства до Системи національних рахунків. Система національних рахунків відображає статистичну модель ринкової економіки, дає можливість оцінити її ефективність. Україна не має значного досвіду застосування Системи національних рахунків, і це потребує глибинної теоретичної та практичної розробки її аспектів. Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно із Системою національних рахунків ООН 1993 p.

Однією з основних ідей Системи національних рахунків є упорядкування інформації про різнобічні аспекти економічного процесу у такий спосіб, щоб забезпечити виявлення загальної картини та основних результатів економічного процесу, а також структури економіки.

Відповідно до міжнародних стандартів інституційні одиниці у Системі національних рахунків згруповано в п'ять секторів:

• нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, що займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу  за цінами, які покривають витрати виробництва і дають прибуток (сектор бізнесу);

• фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

• сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального і місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

• сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в окремих випадках — як суб'єктів  некорпоративної діяльності;

• сектор некомерційних  організацій, що обслуговують домашні  господарства, до якого належать інституційні одиниці, створені окремими групами  домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних  інтересів, а також надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Загальна схема Системи національних рахунків.

Протягом майже сімдесяти  років у колишньому Радянському  Союзі розвивалась і використовувалася  система макроекономічних показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:• матеріальне виробництво;• невиробнича сфера.

Відповідно до цієї концепції, сукупний суспільний продукт (ССІГ) та національний доход (НД), як основні макроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта тощо) в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічного виробництва в радянській статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.Баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвом П.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чверть сторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в таких капіталістичних країнах, як США, Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки було проведено вже у формі Системи національних рахунків (СНР), яка виникла на основі вдоскона-лення методології розробки БНГ.

Відомо три історичні  етапи розвитку систем макроекономічних показників (табл. 2.1).

1 етап	30-і — початок 50-х  pp.	В колишньому СРСР склалась і закріпилася система статистичного обліку у формі БНГ
2 етап	50-60-ірр.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві  різні за змістом і формою системи  макроекономічних показників: • СНР  — в капіталістичних країнах  • БНГ — в соціалістичних країнах
3 етан	70-і pp. — до ц.ч.	Практично всі країни світу використовують СНР

З травня 1992 року за Указом Президента в Україні також впроваджується СНР, тобто наші статистика і облік  переходять на так звані міжнародні стандарти. Це стало актуальним у  зв'язку з проведенням ринкових реформ, внаслідок яких централізовано-планова економіка має бути трансформована у ринкову. Зрозуміло, що для описування та аналізу ринкової економіки потрібно мати систему статистичних показників, яка адекватно моделює економічні процеси. Такою системою показників є СНР.Отже, Система національних рахунків {СНР) — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

• всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домогосподарства;

• всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

• всі економічні активи і пасиви, які формують національне  багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).   • Головним показником при розробці СНР, основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді па економічній території країни.

Декілька слів потрібно сказати про терміни "внутрішній", "економічна територія", "резидент". Вони взаємопов'язані, а тому розглянемо їх разом.

Термін "внутрішній" протистоїть термінові "національний". Він означає, що при вимірюванні  ВВП враховуються результати виробництва  підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

Під "економічною територією" країни розуміють територію, яка  адміністративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн.

В цілому фізична особа  або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з  будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів:

• у випадку підприємств (фірм) — центр інтересів міститься на території тієї країни, де вони здійснюють свою діяльність. Тобто всі підприємства, організації, установи, які здійснюють свою діяльність на території певної країни, у відповідності із СНР, вважаються її резидентами, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Відповідно, іноземні філіали внутрішніх підприємств (або їхні дочірні компанії) не є резидентами економіки тієї країни, де розташована головна компанія;

• щодо фізичних осіб —  резидентами при розробці національних рахунків вважаються всі ті, хто працює і проживає на території країни протягом року або більше, незалежно від громадянства і національності. До резидентів не належать іноземні туристи, сезонні робітники, іноземці, які прибули в короткотермінові відрядження, іноземні дипломати (незалежно від терміну їхнього перебування). Проте іноземці, які проживають на території даної країни протягом тривалого часу і пов'язані з нею економічно, належать до резидентів даної країни;• органи державного управління є резидентами своєї країни навіть у тих випадках, коли розглядається діяльність, яку вони виконують за кордоном (наприклад, посольства іноземних держав і громадяни тієї ж країни, що працюють в них, є резидентами своєї економіки).Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за короткостроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можливо, отримують аналогічні доходи із-за кордону. Отже, щоб мати уявлення про доходи, які отримують резиденти даної країни у зв'язку з їхньою участю у виробництві ВВП даної країни та частково ВВП інших країн, потрібно ВВП даної країни зменшити на величину доходів, які виплачуються нерезидентам, та додати аналогічні доходи, які отримали резиденти цієї країни із-за кордону.