Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

Важливою стороною, змістом  самосвідомості є також так звані  психічні стани, які пов’язані з підвищенням або зниженням життєдіяльності людини і які конкретно проявляються у підвищеній або зниженій життєздатності, бадьорості, пригніченості, млявості, збудженості, загальмованості, веселості, суму тощо. Проф. М. Д. Левітов переконливо показує, що таких різних станів у людини може бути сотні, і усвідомлюються вони нею часом з великими труднощами. Проте ці стани мають дуже важливе значення у житті, і усвідомлювати їх потрібно, оскільки вони пов’язані з основною життєдіяльністю людини. Отже, усвідомлення власних психічних станів є суттєвим моментом у змісті самосвідомості людини.

Крім усвідомлення свого  організму і своєї психіки, людина як діяльна істота усвідомлює також свої вчинки і дії. Поступове усвідомлення цих дій і вчинків виявляється у тому, що людина спочатку навчається виконувати ці вчинки і дії. Потім вона навчається привласнювати їх собі, розуміти їх як свої дії, навчається нести за них відповідальність. Це усвідомлення своїх дій і вчинків не зводиться лише до розуміння їх кількісних результатів і способів виконання. Воно включає в себе думки й наміри, мотиви і труднощі, які приховуються за цими вчинками і діями, здібності, які в них виявляються. Усвідомлюючи свої дії та вчинки, їх мотиви й цілі, людина робить їх предметом своєї самосвідомості.

Психологічний аналіз дій  і вчинків, на думку У. Кірєєвої, допомагає людині розібратися, чи задоволена вона своїми діями, чи ні, і робити для себе висновки на майбутнє. Не вміючи розібратися в цьому, людина щоразу припускає одні й ті ж помилки, і досвід її мало застерігає від повторення того, чого вона не хотіла б робити.

Епіцентром самосвідомості, за В. П. Зінченком, є процес усвідомлення власного Я як внутрішньої сутності людини. В. Джемс обґрунтував подвійний  характер самосвідомості, яка охоплює  такі елементи: пізнаване (об’єктне), тобто  емпіричне Его (те, яке підлягає спогляданню), та пізнавальне (суб’єктне), або чисте  Его. Останнє, на його думку, є незмінним, але мисленнєвим суб’єктом і  таким, котре спонукає до дії. З погляду  Б. Ф. Ломова, самосвідомість як складова свідомості характеризується внутрішнім знанням або переконанням, котре  виявляється в розумінні й  оцінці своїх власних станів, здатністю  людини ніби створювати саму себе шляхом інтеріоризації спостережень та дій, до яких вдаються стосовно неї інші люди [16].

Самосвідомість треба  розглядати як складне утворення  в структурі особистості, завдяки  якому відбувається процес урівноважування  та конструктивної взаємодії зовнішніх  обставин та внутрішніх умов [2].

 

Як показує робота Є. П. Ільїна та Нгуена Кі Тионга, схильність до того чи іншого стилю лідерства  пов’язана з багатьма особистісними  властивостями. Відносно кожного стилю  можна виділити комплекси цих  властивостей.

Схильність до авторитарно-демократичного стилю лідерства пов’язана з  незалежністю (схильністю до самостійного прийняття рішень), з егоїзмом, з прийняттям боротьби й агресивністю, зі спрямованістю на результат діяльності, з наполегливістю.

Вибір демократичного стилю  пов’язаний із залежністю, зі схильністю до уникнення боротьби, з альтруїзмом, спрямованістю на процес діяльності, з низьким рівнем психотизму, зі схильністю до компромісів, з не дуже високою самооцінкою.

Перевага ліберально-демократичного стилю характерна для людей з  особистісними властивостями, подібними  до тих, які мають особи з демократичним  стилем: уникнення боротьби, спрямованість  на процес діяльності, схильність до компромісів, не дуже висока самооцінка. Однак існують  і відмінності, причому не лише від  «демократів», а й від «автократів»: більш виражена схильність до егоїзму, психотизму та конфліктності (при найменшій  агресивності).

В. А. Толочек показав неоднорідність будь-якого з «класичних» стилів, що обумовлено відмінностями в особистісних властивостях [13]. Особистість являє собою синтез підструктур, які А. Г. Ковальов виділяє в структурі особистості: темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості, самосвідомості. Незалежність, довільність поведінки та зрілість людської особистості забезпечується цим синтезом. Принциповою є думка С. Л. Рубінштейна про те, що людина як особистість відіграє серцевинну роль у системі різноманітних суспільних відносин, оскільки є реальним їх носієм. З цього погляду особистість – це передусім суспільна категорія [48]. Тому, виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати про доцільність вивчення типологічних чинників стилю лідерства.

 

 

Висновки до розділу

 

Теоретичний аналіз літературних джерел дозволив з’ясувати наступні основні положення з проблеми дослідження:

1. Лідерство – це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. Цей феномен як один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності передбачає досягнення особливого положення відносно решти членів групи певною особою або певною частиною групи, які є лідерами.

Лідер – член групи, за яким решта членів групи визнає право  приймати відповідальні рішення  в значимих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів  і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Він здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів та є найавторитетнішою особистістю, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємовідносин в групі.

У психологічній літературі виділяють низку концепцій лідерства, основними з яких є теорія «рис лідера», поведінкова теорія та ситуаційний підхід. Жодна з них не розкриває повної картини цього феномену, а розглядає його лише під певним кутом зору, зосереджуючи увагу на певному визначальному факторі. Зокрема, у рамках поведінкового підходу, відповідно до якого вирішальним чинником є манера поведінки відносно підлеглих, виділено поняття стилів лідерства.

2. Стиль лідерства – типова для лідера система прийомів впливу на групу. Традиційною в психології вважається система класифікації, запропонована К. Левіном, яка включає наступні стилі лідерства: авторитарний, для якого характерні жорсткі способи управління, відхилення будь-чиєї ініціативи та обговорення рішень, які приймаються; демократичний, з притаманними йому колегіальністю та схваленням ініціативи; ліберальний стиль, що характеризується відмовою від управління, ухиленням від керівництва.

Науково-емпіричні дослідження  лідерства та його стилів проводилися  протягом усього ХХ століття та до теперішнього часу, проте досі не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а  також відрізняються й уявлення про природу та сутність цього  феномену. Не було знайдено прямого зв’язку між стилем керівництва та ефективним лідерством, а також різняться висновки щодо впливу стилю лідерства на продуктивність діяльності та ступінь задоволеності нею. Неоднозначність результатів досліджень, проведених у галузі психології, підтверджує доцільність подальшого вивчення проблеми лідерства та його стилів.

Було виявлено, що схильність до того чи іншого стилю лідерства пов’язана з багатьма особистісними властивостями, що виступають диспозиціями, про наявність яких свідчать стійкі закономірності мислення, переживань та дій і які дозволяють прогнозувати та пояснювати поведінку, є непрямими її причинами. Такими особистісними особливостями є індивідуально-типологічні властивості.

3. Індивідуально-типологічні особливості особистості – це ті психічні властивості, які є найбільш стійкими та постійно проявляються, забезпечують певний рівень поведінки та діяльності, типовий для неї. Відповідно до структури особистості, запропонованої А. Г. Ковальовим, індивідуально-типологічні властивості представлені у темпераменту, характері, здібностях, спрямованості, самосвідомості. Названі особливості мало змінюються та належать до найбільш стабільних властивостей, а тому накладають свій відбиток на діяльність людини у будь-якій галузі.

4. У причинно-наслідковому зв’язку особистісні риси розглядаються як причина, а поведінка – наслідок, що свідчить про можливість зв’язку схильності до того чи іншого стилю лідерства з особистісними властивостями та припустити можливість визначення типологічних чинників стилів лідерства.

 

РОЗДІЛ ІІ

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ТИПОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ

СТИЛЮ ЛІДЕРСТВА  У СТУДЕНТІВ

 

Основним завданням роботи на емпіричному етапі є вивчення зв’язку стилів лідерства студентів з типологічними особливостями їх психіки. У другому розділі обґрунтовано та висвітлено методику дослідження, наведено його результати.

 

2.1. Методика дослідження

Досягнення мети дослідження  передбачає вивчення стилів лідерства та типологічних особливостей особистості студентів, а також з’ясування наявності та характеру зв’язку між ними.

Для визначення типологічних чинників стилів лідерства у дослідженні використовувалися стандартизовані психологічні методики, призначені для вивчення стилю лідерства та типологічних особливостей особистості, відповідно до її структури (темперамент, характер, здібності, спрямованість, самосвідомість):

• методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна;
• методика «Визначення переважаючого типу темпераменту» В.С.Івашкіна;
• опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом»;
• опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г.С.Нікіфорова;
• методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса;
• тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелєєва [13, 46].

Таким чином, вивченню підлягали  тип темпераменту, тип акцентуації  характеру, тип мислення (що є вершинним психічним процесом серед тих, які визначають рівень інтелекту, тобто загальних здібностей), тип спрямованості та тип самосвідомості, які розглядалися можливими детермінантами становлення стилю лідерства. Ми виходили з наступного розуміння досліджуваних явищ:

Стиль лідерства – це типова для лідера система прийомів впливу на групу.

Типологічні особливості  – це ті психічні властивості, які є найбільш стійкими та постійно проявляються, забезпечують певний рівень поведінки та діяльності, типовий для неї.

Шлях дослідження індивідуальних особивостей, який Б.М.Тєплов назвав аналітичним і є, на його думку, досить продуктивним, передбачає виявлення окремих особистісних властивостей та з’ясування можливих співвідношень між ними. Лише кількісна оцінка досліджуваних особливостей дозволяє повною мірою з’ясувати співвідношення між різними властивостями, зрозуміти ступінь їх взаємозв’язку або, навпаки, незалежності один від одного.

 

2.1.1. Методика вивчення  стилів лідерства. Методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна являє собою опитувальник, за допомогою якого можна дізнатися про схильність суб’єкта до того чи іншого стилю керівництва, які є аналогічними зі стилями лідерства.

Студентам пропонувалося  уявити, що вони керують колективом та відповісти на запитання, викладені  в опитувальнику, вибравши з трьох  запропонованих варіантів відповіді  той, який більшою мірою характеризує їх поведінку в якості керівника. Наведемо для прикладу деякі запитання з цієї методики:

1. При прийнятті важливих  рішень Ви:

а) порадитеся з колективом;

б) намагатиметеся не брати  на себе відповідальність за прийняття  рішення;

в) приймете рішення одноосібно.

2. При організації виконання  завдання:

а) надасте свободу у  виборі способу виконання завдання учасникам колективу, залишивши  за собою лише загальний контроль;

б) не будете втручатися в  хід виконання завдання, вважаючи, що колектив сам зробить все як треба;

в) будете регламентувати діяльність членів колективу, суворо визначаючи, як треба робити.

3. При здійсненні контролю  над діяльністю підлеглих:

а) будете жорстко контролювати кожного з них;

б) довірите здійснення контролю самим підлеглим;

в) вважатимете, що контроль необов'язковий.

4. В екстремальній для колективу ситуації:

а) будете радитися з колективом;

б) візьмете все керівництво на себе;

в) повністю покладетеся на лідерів колективу.

5. Будуючи взаємини з членами колективу:

а) будете самі проявляти активність у спілкуванні;

б) будете спілкуватися в основному, якщо до Вас звернуться;

в) будете підтримувати свободу спілкування між Вами і підлеглими.

…

Методика складається  з 18 запитань, запропоновані до них  відповіді позначають автократичний, демократичний та ліберальний стилі  керівництва. За кожен зроблений вибір нараховується по 1 балу. Оскільки в чистому вигляді схильність до одного зі стилів керівництва практично не зустрічається, мова може йти про змішані стилі керівництва з тенденцією схильності до одного з них:

• якщо відповідей, які характеризують демократичний стиль керівництва, більше 12, то можна говорити про схильність до демократичного стилю;
• якщо менше та при цьому вибори автократичного стилю превалюють на 3 бали над ліберальним, можна говорити про схильність до авторитарно-демократичного стилю;
• а у випадку превалювання на 3 бали виборів ліберального над автократичним – про схильність до ліберально-демократичного стилю.