Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

Лідер – член групи, за яким решта членів групи визнає право приймати відповідальні рішення в значимих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Найавторитетніша особистість, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємовідносин у групі.

У психології виділяють різні класифікації лідерів:

1) за змістом діяльності – лідер-натхненник і лідер-виконавець;

2) за характером діяльності – лідер універсальний і лідер ситуативний;

3) за спрямованістю діяльності – емоційний лідер і діловий лідер.

Лідером є такий  член малої групи, який висувається  в результаті взаємодії членів групи для організації групи при розв’язанні конкретного завдання. Він демонструє вищий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливу в розв’язанні даного завдання. Таким чином, лідер висувається в конкретній ситуації, беручи на себе певні функції. Решта членів групи приймають лідерство, тобто будують з лідером такі відносини, які передбачають, що він буде вести, а вони слідуватимуть за ним. Лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора групових справ.

Потреба у впливовому лідері особливо гостро відчувається групою в тих випадках, коли на шляху  досягнення групових цілей виникає  яка-небудь перешкода чи щось загрожує групі із-зовні, тобто коли складається  складна, критична ситуація. У таких  випадках завжди виникає нестача  узгодженого розуміння членами  групи того, яких заходів слід вжити, щоб досягти цілей або уникнути небезпеки. Якщо при цьому який-небудь індивід зуміє забезпечити досягнення цілей в силу своїх особистісних якостей, тоді він, як вважає Ю.Н.Ємельянов, імовірніше всього стане лідером даної групи [45]. Труднощі, з якими зустрічається група, обумовлюють не лише факт виникнення лідерства, а також об’єм і форми його поширення. У найбільш критичних ситуаціях лідерство фокусується, зосереджується в одних руках. Якщо ж проблеми, з якими стикається група, дуже складні за своїм діапазоном, функції лідерства зазвичай розподіляються між декількома особами. По мірі спрощення задач лідерство стає концентрованим. При легких групових задачах лідерство знову розпилюється (Задача настільки проста, що кожен може розв’язати її самостійно).

Сприятливі умови для  висунення нового лідера можуть виникнути  не лише під впливом зовнішньої загрози, але й внаслідок внутрішньо групових конфліктів. Новий лідер також  може з’явитися в період, коли старий лідер не відповідає своєму положенню  як стратег, експерт, плануючий та ін.

На думку Ю. Н. Ємельянова, такі особливості дозволяють визначити основні функції лідера:

1. Лідер як адміністратор.  Найбільш очевидною для лідера  є роль головного координатора  діяльності групи. Причому сутність  адміністративної функції полягає  не в самостійному виконанні  робота, а в розподілі її між  іншими членами групи.

2. Лідер як планувальник. Лідер часто приймає обов’язки розробника методів і засобів, за допомогою яких група досягає цілей. Ця функція може включати в себе як визначення безпосередніх кроків, так і розробку довготривалих планів діяльності. Часто лідер є єдиним, хто знає план дій, лише він знає подальші шляхи, решта членів групи знайомі лише з окремими, не пов’язаними між собою частинами плану.

3. Лідер як політик.  Однією з важливих функцій  лідера є встановлення цілей  та основної лінії поведінки  групи.

4. Лідер як експерт.  Лідер часто є тією особою, до якої звертаються як до  джерела достовірної інформації  чи кваліфікованого спеціаліста.  Майже в усіх випадках, коли  члени групи залежать від людини, знання і кваліфікація якої  необхідні для реалізації групових  цілей, навколо цієї особи відбувається  поляризація влади, яку вона  може використовувати для укріплення  своєї ролі лідера.

5. Лідер як представник  групи в зовнішньому середовищі. Лідер є особою, яка частіше  за все виступає в зовнішньому  середовищі від імені всіх. Тому  членам групи не байдуже, хто  та як їх представлятиме, лідер  у такому випадку ототожнює  собою всіх членів групи, їх  думку, бажання та ін. Він трансформує  інформацію, яка надходить від  групи та отримується для групи.

6. Лідер як регулятор  відносин всередині групи. Регулювання  особистісних і ділових стосунків  всередині групи здійснюється  через комунікативну мережу. У  деяких групах уся інформація  проходить через лідера, іноді  існують наближені до лідера  особи, які замикають на собі  цю мережу.

7. Лідер як джерело  заохочень і покарань. Ця функція  висуває високі вимоги до особистісних  якостей лідера. Лідер повинен  знати індивідуальну мотивацію  діяльності кожного члена групи,  визначати силу міри заохочення  та покарання для кожного члена  групи.

8. Лідер як зразок. У  деяких типах груп лідер може  слугувати моделлю поведінки  для решти членів групи, тобто  забезпечує їх наочним зразком  того, ким вони повинні бути  та що повинні робити.

9. Лідер як символ групи.  Групи з високим ступенем згуртованості  прагнуть відрізнятися від інших.  Лідери, будучи ядром таких груп, починають виконувати функцію  символів.

10. Лідер як фактор, який  відміняє індивідуальну відповідальність. Нерідко лідер звільняє членів  групи від відповідальності за  рішення та дії, якої вони  прагнули б уникнути. Таким чином,  у відповідь за відданість  послідовника лідер бере на  себе обов’язок приймати за  нього рішення. Причому послідовники  охоче передають свою свободу  лідерам (Еріх Фромм називав  це явище «втечею від свободи»).

11. Лідер як провідник  світогляду. Лідер у більшості  випадків слугує джерелом цінностей  і норм, які складають груповий  світогляд.

12. Лідер як «батько». Численні  функції лідера інтегруються  у всеохоплюючій ролі «батька»  для членів групи. Справжній  лідер – це фокус усіх позитивних  емоцій членів групи, ідеальний  об’єкт ідентифікації та почуття  відданості.

13. Лідер як «цап відбувайло».  Наскільки лідер може бути  об’єктом позитивних почуттів  у випадку досягнення групою  поставлених цілей, настільки  ж він може слугувати мішенню  для агресії зі сторони членів  групи у випадку невдачі. Коли  група знаходиться в стані  фрустрації, лідер може виявитися  заміщуючим об’єктом.

Перераховані функції  лідерів мають неоднакове значення для різних типів груп. Тому складно  виділити серед цих ролей лідера головні та другорядні, їх значення коливається залежно від внутрішніх та зовнішніх факторів [45].

Слід також звернути увагу  на умови, яких повинен дотримуватися, як вважають Л.Г. Подоляк і В.І. Юрченко, офіційний лідер (наприклад, староста студентської групи) для регулювання стосунків у групі загалом:

1. Використовувати добре організовану цікаву справу, щоб залучати всіх студентів у ділові стосунки. Це зближує студентів.
2. Враховувати стосунки в кожній мікрогрупі, сприяти збагаченню та зміцненню зв’язків між ними.
3. В оцінках товаришів бути справедливим, об’єктивним, не протиставляти мікрогрупи одна одній, не підтримувати суперництво, конкуренцію між ними.
4. Уміти прогнозувати соціально-психологічні наслідки тих або інших спільних справ.

Проте й роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-перше, лідер може підвищувати, а  може знижувати загальну ефективність у розв’язанні окремих завдань групи. По-друге, якщо ефективність діяльності групи підвищується тільки за рахунок неофіційного лідера (саме він користується найбільшим авторитетом), то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера.

Таким чином, Л. Г. Подоляк і В. І. Юрченко стверджують, що з боку офіційного лідера стиль керівництва групою повинен бути гнучким. Важливо знайти диференційований підхід до кожного відповідно до індивідуальних особливостей, сприяти згуртованості колективу, спрямувати його активність на виконання основних завдань професійної підготовки студентів [43].

На думку Д. Гоулмана, обов’язковою умовою лідерства є емоційний  інтелект [52]. Людина, яка його не має, може мати першокласну підготовку, мати гострий розум і постійно генерувати нові ідеї, але вона все одно не стане лідером. Складовими емоційного інтелекту є самосвідомість, самоконтроль, мотивація, емпатія та соціальні навички. Володіти цією якістю – означає розуміти свій і чужий емоційний стан, причому настільки добре, щоб вести за собою людей до досягнення спільних цілей.

Серед основних загальних якостей, які притаманні лідеру, Л. Г. Подоляк виділяє наступні:

• зацікавленість у досягненні групової мети;
• енергійність;
• ініціативність і соціальна активність;
• емоційна стійкість;
• упевненість у собі;
• організаторські здібності;
• досвід і навички організаторської діяльності;
• розумові здібності;
• доброзичливість і емпатія;
• емоційна привабливість тощо [43].

У структурі лідерських якостей лідерів можна виділити чотири основні компоненти:

1. Індивідуально-особистісний – включає комплекс особистісних і професійних якостей.

• Знання та відчуття себе.
• Впевненість у собі.
• Активна життєва позиція та прагнення до лідерства.
• Моральна нормативність, надійність, послідовність у вчинках.
• Розвинена лідерська Я-концепція.

2. Соціально-психологічний – включає якості, які проявляються у відносинах з іншими людьми.

• Міжособистісна чутливість, здатність розуміти потреби інших людей.
• Комунікативна компетентність.
• Уміння створювати умови для самореалізації послідовників.
• Справедливість.
• Здатність представляти та відстоювати інтереси групи в зовнішніх інстанціях, брати на себе відповідальність за групову діяльність.

3. Організаційно-управлінський – включає якості, необхідні в контексті організаційних взаємовідносин з підлеглими.

• Спрямованість на майбутнє та бачення перспективи.
• Чутливість до ситуації та гнучкість поведінки.
• Здатність створювати команду.
• Здатність організовувати групу на рішення поставленої задачі.
• Здатність контролювати результати спільної діяльності, дякувати та заохочувати.
• Готовність підтримати у важку хвилину.

4. Перцептивно-лідерський – включає якості, які приписує лідеру група.

• сприйняття індивіда групою як лідера;
• визнання його лідерського статусу й авторитету, наявність послідовників, готових іти за лідером;
• наявність особистих очікувань у членів групи від діяльності лідера;
• делегування членами групи частини особистої активності лідеру і т. п.

Виділені компоненти О. В. Євтіхов пропонує умовно розмістити в трьохрівневій моделі лідерських якостей (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Трьохрівнева модель лідерських якостей