Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

Одна й та ж типологічна  властивість може мати як позитивні, так і негативні (з точки зору професійної успішності) прояви: слабкість  нервових процесів визначає низький  рівень працездатності й водночас високу чутливість; інертність нервових процесів проявляється в низьких показниках швидкості нервової діяльності та в  міцності зв’язків і т. д. Б. М. Тєплов та В. Д. Нєбиліцин зазначали, що кожна властивість нервової системи і будь-яке поєднання властивостей не є абсолютно адаптивними або абсолютно дезадаптивними та можуть набувати позитивного чи негативного значення залежно від вимог оточуючого середовища. Це означає, що типологічні властивості особистості є рівноцінними з точки зору їх соціальної значимості: немає таких властивостей нервової системи, які перешкоджали б високим досягненням у всіх видах діяльності, і немає таких властивостей нервової системи, які автоматично зумовлювали б високу успішність будь-якої діяльності [56]. Таким чином, природна недостатність у межах однієї функції компенсується перевагою в межах іншої, не менш важливої. А різні типи вищої нервової діяльності, як зазначав Б. М. Тєплов, необхідно розглядати не як різні ступені досконалості нервової діяльності, а як різні способи врівноважування організму з середовищем. Саме тому люди з протилежними типологічними властивостями можуть досягати однакового професійного успіху.

Вивчаючи типологічні  властивості, слід зважати на цілісність та унікальність особистості, що передбачає визначення її структури. Більшість вітчизняних психологів включає в поняття особистості комплекс природних властивостей, психологічна багатозначність яких визначається системою суспільних відносин, в яку включена людина. Існує велика кількість теорій і типологій особистісних рис. Найпоширенішою у вітчизняній психології є структура особистості, запропонована А. Г. Ковальовим [61].

Особистість в працях вченого виступає як інтегральне утворення психічних процесів, психічних станів і психологічних властивостей. Психологічні процеси становлять фундамент психічного життя людини. Психічні процеси формують психічні стани, які характеризують функціональний рівень психічної діяльності. За певних умов один зі станів може закріпитися і визначити деякі особливості характеру. Психічні властивості утворюються з психічних процесів, що функціонують на тлі психічних станів. Психічні властивості характеризують стійкий, відносно постійний рівень активності, характерний для даної людини. У свою чергу рівень активності визначає ту чи іншу соціальну цінність особистості та складає внутрішні суб’єктивні умови розвитку людини. В процесі розвитку психічні властивості певним чином поєднуються одна з одною, утворюючи складні структури.

Структура особистості за А. Г. Ковальовим включає такі компоненти (індивідуально-типологічні властивості особистості):

1. темперамент;

2. характер;

3. здібності;

4. спрямованість;

5. самосвідомість.

1.4.1. Темперамент – характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів [6].

В. Д. Нєбиліцин виділяє три головних, ведучих компоненти темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики та його емоційності. Кожен з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову та різні форми психологічних проявів.

• Найбільш широке значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність цього компонента полягає головним чином в тенденції особистості до самовираження, ефективного освоєння та перетворення зовнішньої дійсності; зрозуміло, при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначаються іншими («змістовними») особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступені активності розподіляються від млявості, інертності і пасивного споглядання, на одному полюсі, до вищих ступенів енергії, потужної стрімкості дій і постійного підйому – на іншому.
• До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає (або навіть, можливо, входить в неї як складова частина) група якостей, що складають другий – руховий, або моторний, – його компонент, провідну роль в якому грають якості, пов’язані з функцією рухового апарату. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м’язового руху (частина з них характеризує мовну моторику). Сукупність особливостей м’язової та мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їх носія.
• Третім основним компонентом темпераменту є "емоційність", що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. В якості основних характеристик «емоційності» виділяють вразливість, імпульсивність і емоційну стабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб’єкта, чуйність його до емоціогенних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном «імпульсивність» позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно розуміється швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим [34].

Темперамент, на думку С. Ю. Головіна, характеризує особистість з точки зору її динамічної своєрідності та накладає відбиток на протікання всіх сторін психічного життя. Найбільше проявляється в емоційному житті, руховій сфері, діяльності, поведінці, спілкуванні в цілому. На результатах діяльності темперамент може не позначатися. Впливає на формування багатьох здібностей, але на змістову сторону особистості темперамент не впливає. Мало піддається впливу середовища та вихованню, проте спостерігаються зміни проявів в онтогенезі.

Основні компоненти темпераменту та своєрідна єдність спонукання, дії і переживання дозволяють говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості – її спрямованості, характеру, здібностей та ін.

Найчастіше в психологічній  літературі виділяють такі типи темпераменту:

1. Холерик характеризується  як швидкий, поривчастий, різкий, стрімкий, з силою і швидким  темпом рухів, з високим рівнем  психічної активності, енергійністю  дій, здатного віддаватися справі  з пристрасністю, але неврівноваженого, схильного до бурхливих емоційних  спалахів і різких змін настрою. Він схильний до емоційних зривів, запальний, нетерплячий, іноді буває агресивним.

2. Сангвінік характеризується  як живий, рухливий, швидко відгукуються  на навколишні події, порівняно  легко і швидко переживає невдачі  і неприємності. Він відзначений  високою психічною активністю, енергійністю, працездатністю, швидкістю і жвавістю  рухів, різноманітністю і багатством  міміки, швидким темпом мови. Прагне  до частої зміни вражень, легко  і швидко відгукується на зовнішні  події, товариський. Емоції – переважно позитивні – швидко виникають і швидко змінюються.

3. Флегматик характеризується  як повільний, незворушний, з  низьким рівнем психічної активності, зі стійкими прагненнями і більш-менш постійним настроєм, із слабким зовнішнім виразом душевних станів (невиразністю міміки). Він важко переключається з одного виду діяльності на інший і пристосовується до нової обстановки. Переважає спокійний, рівний настрій. Почуття звичайно постійні. За несприятливих умов у флегматика може розвинутися млявість, блідість емоцій, схильність до виконання одноманітних звичних дій.

4. Меланхолік характеризується  як вразливий, схильний глибоко  переживати навіть незначні невдачі,  але зовні мляво реагує на  навколишнє. Характерний низький  рівень психічної активності, сповільненість  рухів, стриманість моторики й  мови, швидка стомлюваність. Меланхоліків  відрізняють висока емоційна  сенситивність, глибина і стійкість  емоцій при слабкому зовнішньому  вираженні, причому переважають  негативні емоції. При несприятливих  умовах у них може розвинутися  підвищена емоційна вразливість,  замкнутість, відчуженість [6].

1.4.2. Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці, діяльності та ставленні до суспільства, колективу, самого себе [44].

Формування характеру індивіда тісно пов’язано з волею. Як зазначає Н.Д.Левітов, вольові процеси лежать в основі формування спрямованості характеру і, особливо, – вольових якостей характеру, а також зумовлюють міру вираженості та інших якостей характеру (інтелектуальних, моральних). Оскільки, за В. І. Абраменком, Н. Д. Левітовим, С. Л. Рубінштейном, характер індивіда проявляється в його вчинках, то без докладання вольового зусилля здійснення жодного вчинку неможливе. Тому в роботах радянських психологів волю часто називають "стрижнем", "хребтом" характеру, а у випадку слабкого розвитку волі говорять про слабкохарактерність людини в цілому. Таким чином, можна зробити висновок про те, що воля є важливою детермінантою формування характеру в цілому і його окремих компонентів, проте зведення характеру тільки до вольового компонента є неправомірним. На думку з Г. М. Горбач,"... оскільки зовнішньою, чуттєвою стороною рис характеру є дії і вчинки, то як немає характеру без волі, так і немає волі без характеру. Але, крім вольових рис, в структурі характеру наявні також моральні, емоційні та інтелектуальні якості" [8].

Кожен тип характеру –  це не випадковий конгломерат властивостей: у їх поєднаннях просупає певна закономірність і логіка. Згідно з Е. Фроммом, типи характерів – це в загальному репрезентативні  для різних груп розряди, категорії  людей, поєднані спільністю внутрішніх і зовнішніх рис.

Як вважає А. Е. Лічко, акцентуація характеру (акцентуйована риса характеру) – «це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, через виявляється вибіркова вразливість відносно певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших». Тому акцентуація завжди передбачає посилення ступеня вираженості певної риси характеру суб’єктів незалежно на тлі інших особливостей, властивостей його характеру; ця риса і стає акцентуйованою.

Найчастіше в психологічній  літературі виділяють такі типи акцентуацій  характеру, запропоновані К. Леонгардом [25]:

1. Гіпертимний тип. Його  характеризує надзвичайна контактність, переважання піднесеного настрою,  балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки. Людина часто  спонтанно відхиляється від початкової  теми розмови. Виникають епізодичні  конфлікти з оточуючими людьми  через недостатньо серйозне ставлення  до своїх службових та сімейних  обов’язків. Люди такого типу  нерідко самі бувають ініціаторами  конфліктів, але засмучуються, якщо  оточуючі роблять їм зауваження  з цього приводу. З позитивних  рис, привабливих для партнерів  по спілкуванню, людей даного  типу характеризують енергійність, прагнення дій, оптимізм, ініціативність. Разом з тим вони володіють  і деякими негативними рисами: легковажністю, схильністю до  аморальних вчинків, підвищеною  дратівливістю, недостатньо серйозним  ставленням до своїх обов’язків. Вони важко переносять умови  жорсткої дисципліни, монотонну  діяльність, вимушену самотність, легко  відволікаються.

2. Дистимічний тип. Його  характеризує низька контактність, небагатослівність, домінуючий песимістичний  настрій, зосередженість на темному  боці життя. Такі люди є зазвичай  домосідами, обтяжуються галасливим  товариством, рідко вступають  у конфлікти з оточуючими, ведуть  замкнений спосіб життя. Вони  високо цінують тих, хто з  ними товаришує, і готові їм  коритися. Мають наступні риси  особистості, привабливі для партнерів  по спілкуванню: серйозність,  сумлінність, старанність, загострене  почуття справедливості. Негативні  риси: пасивність, сповільненість мислення, неквапливість, індивідуалізм.

3. Циклотимічний (афективно-лабільний)  тип. Йому властиві досить часті  періодичні зміни настрою, у  результаті чого так само часто змінюється їх манера спілкування з оточуючими людьми. В періоди піднесеного настрою вони комунікабельні, а період пригніченого – замкнені. У час душевного піднесення вони поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією характеру, а в період спаду – з дистимною.

4. Неврівноважений (збудливий)  тип. Даному типу притаманна  низька контактність у спілкуванні,  сповільненість усіх психічних  процесів, вербальних і невербальних  реакцій, недостатня керованість,  імпульсивність, алкоголізація. Нерідко  вони нудні та похмурі, схильні  до хамства та лайки, до конфліктів, у яких самі є активною, провокуючою  стороною. Вони недружелюбні в  колективі, владні в сім’ї.  В емоційно спокійному стані  люди даного типу часто сумлінні, охайні, люблять тварин і маленьких дітей. Проте в стані емоційного збудження вони бувають дратівливими, запальними, погано контролюють свою поведінку.

5. Застрягаючий тип. Його  характеризують патологічна стійкість  афекту, помірна комунікабельність,  наполегливість, занудство, злопам’ятність, схильність до повчань, небалакучість.  У конфліктах зазвичай виступає  ініціатором, активною стороною. Прагне досягти високих показників  у будь-якій справі, до якої  береться, висуває підвищені вимоги  до себе. Особливо чутливий до  соціальної справедливості, разом  з цим вразливий, підозрілий, мстивий,  довго пам’ятає образи. Іноді  надмірно самонадійний, ревнивий, висуває  занадто високі вимоги до близьких  та підлеглих на роботі.

6. Педантичний тип. Характеризується  ригідністю нервових процесів. У  конфлікти вступає рідко, виступаючи  в них скоріше пасивною, ніж  активною стороною. На службі  поводиться як бюрократ, висуваючи  до оточуючих багато формальних  вимог. Разом з тим охоче  поступається лідерством іншим  людям. Іноді виводить домашніх  надмірними вимогами охайності.  Його позитивні риси: сумлінність,  охайність, серйозність, обов’язковість, надійність у справах, а негативні,  які сприяють виникненню конфліктів, – формалізм, занудство.