Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА  ТА ПСИХОЛОГІЇ

Факультет правового забезпечення підприємницької діяльності та психології

Кафедра психологічних  дисциплін

 

 

 

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

 

СТУДЕНТА 41 НАВЧАЛЬНОЇ ГРУПИ

 

Шут Ганни  Сергіївни

 

 

 

ТЕМА: Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

 

 

 

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:  професор кафедри, доктор

психологічних наук, професор

Хохліна Олена Петрівна

 

„   ”      2012 р.

 

 

 

 

„До захисту допускається”

Завідувач кафедри: кандидат психологічних наук

І. В. Кущенко

 

„   ”      2012 р.

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ЛІДЕРСТВА В ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Суть лідерства

1.2. Стилі лідерства та їх характеристика

1.3. Дослідження лідерства  та його стилів у психології

1.4. Типологічні особливості  психіки людини як можливі  чинники стилю лідерства

Висновки до розділу

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ СТИЛЮ ЛІДЕРСТВА У СТУДЕНТІВ

2.1. Методика дослідження

2.2. Результати дослідження  та їх аналіз

Висновки до розділу

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Інноваційні процеси в Україні, що пов’язані з оновленням суспільного життя, стабілізацією соціально-економічної ситуації, модернізацією освіти, висувають принципово нові вимоги до професійної підготовки молодих спеціалістів. Глобальні соціальні зміни сучасного світу вимагають від молоді вміння адаптуватися до нових умов і, що більш важливо, здатності включатися в життя на рівні суб’єкта соціальних змін. Спостерігається необхідність у вихованні професійно компетентного, чуттєво розвиненого, конкурентоспроможного молодого фахівця. Потрібні нові гуманістично орієнтовані молоді лідери, здатні до продуктивного співробітництва, продукування неординарних ідей, готові до прийняття рішень і несення відповідальності за себе та свою діяльність. Для розв’язання цих завдань необхідно в доповнення до традиційного предметного навчання розвивати соціальне навчання як особливий вид психологічної допомоги, що забезпечує позитивне особистісне самовизначення та розкриття лідерських потенціалів молоді.

Окрім цього психолог у своїй  професійній діяльності часто виступає в ролі організатора, що вимагає  від нього певних лідерських здібностей, зокрема, вміння зацікавити інших своєю  ідеєю, готовність до тривалого та напруженого  процесу вибудови паритетів, уміння підтримати окрему індивідуальність, тощо. Отож, студента-психолога майбутня професія зобов’язує виявляти та розвивати  власні лідерські якості. У свою чергу, вищий навчальний заклад має  так організувати освітній процес, щоб протягом навчання студент не лише оволодів теоретичними знаннями (що, безумовно, є важливим), а й  набув достатньої лідерської компетентності, зокрема, спробував свої сили в організації  студентських заходів, набув досвіду  самоорганізації та самоконтролю, повправлявся у волонтерській діяльності, тощо. На жаль, у вищих навчальних закладах України не склалося системи професійної  підготовки з урахуванням лідерського  потенціалу студентів та цілеспрямованої  програми розвитку лідерських якостей.

Важливість розвитку лідерських якостей  студентської молоді в наш час  є беззаперечною. Проблема лідерства у психології знайшла своє відображення у працях таких дослідників, як К. Левін, Д. МакГрегор, М. Мескон, П. Друкер, А.Менегетті, М. І. Ільїн, І. Г. Лукманова, А. Н. Нємчин, Н. С. Жеребова, А.В.Петровський, Б. Д. Паригін, Ю. Н. Ємельянов, Л. І. Уманський, А.Н.Лутошкін, Г. М. Андрєєва, Є. Ю. Грудзинська, Д. В. Ольшанський, Н.М.Дятленко, Н. С. Малєєва та ін. Однак слід зауважити, що до теперішнього часу не лише не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а відрізняються й уявлення про природу та сутність цього феномену. На сьогодні відомі характеристики та риси, властиві лідерам, проте досі не існує чіткого визначення факторів, які впливають на схильність людини до певного стилю лідерства. Тому важливим є вивчення того, які типологічні властивості особистості сприяють формуванню того чи іншого стилю лідерства.

Актуальність та важливість вивчення типологічних чинників стилю лідерства у студентів й обумовили вибір теми дослідження.

Мета дослідження – визначення типологічних чинників стилів лідерства на основі виявлення наявності та характеру їх зв’язку з типологічними особливостями особистості.

Завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу літературних джерел з’ясувати сутність проблеми лідерства та його стилів.
2. Емпірично вивчити стилі лідерства та типологічні особливості особистості студентів.
3. З’ясувати наявність та характер зв’язку між стилем лідерства та типологічними особливостями особистості студентів.

Об’єкт дослідження – феномен лідерства.

Предмет дослідження – типологічні чинники стилів лідерства.

Методи дослідження. Для виконання першого завдання був використаний метод теоретичного аналізу літературних джерел з проблеми дослідження. Для розв’язання другого завдання використовувались стандартизовані психологічні методики: методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна, методика «Визначення переважаючого типу темпераменту» В.С.Івашкіна, опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом», опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г.С.Нікіфорова, методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса, тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелеєва – для вивчення самосвідомості. Для аналізу емпіричних даних були застосовані методи кількісної й якісної обробки.

Емпірична база дослідження. Дослідною роботою було охоплено 24 студента четвертого курсу факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, які навчаються за спеціальністю «Психологія».

 

РОЗДІЛ І

ПРОБЛЕМА ЛІДЕРСТВА  В ПСИХОЛОГІЇ

 

1.1. Суть лідерства

Недивлячись на те, що науково-емпіричні  дослідження лідерства проводилися  протягом усього ХХ століття, до теперішнього часу не лише не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а  відрізняються й уявлення про  природу та сутність цього феномену. Наприклад, деякі дослідники ототожнюють  лідерство та вплив, лідерство та владу, лідерство та керівництво. Кожна з цих моделей розуміння феномену лідерства розкриває лише одну зі сторін його природи. Зокрема, Ніцше вважав прагнення до лідерства природним прагненням людини, завадою якому слугує мораль. У Фрейда «витіснене» може сублімуватися в прагнення до лідерства. Відповідно до його схеми, людські маси мають потребу в лідері, аналогічному авторитарному батькові в сім’ї. За Адлером, прагнення до лідерства – компенсація почуття неповноцінності особистості [45].

Вивченню цієї проблеми присвячені роботи таких вчених, як К. Левін, Д.МакГрегор, М. Мескон, П. Друкер, А. Менегетті, М. І. Ільїн, І. Г. Лукманова, А. Н. Нємчин, Н. С. Жеребова, А. В. Петровський, Б. Д. Паригін, Ю.Н.Ємельянов, Л. І. Уманський, А. Н. Лутошкін, Г. М. Андрєєва, Д. Гоулман, Є. Ю. Грудзинська, Д. В. Ольшанський, Н. М. Дятленко, Н. С. Малєєва та ін. [1, 9, 11, 31-33, 42, 45, 52, 64].

Більшість визначень лідерства, які наводяться в підручниках, включають три компоненти: мета, вплив, група. Лідер – це особа, яка впливає на інших людей, причому люди розглядаються як члени групи, послідовники. Основний акцент при цьому робиться на цілі групи, які повинні бути адекватні та досягнуті. Таким чином, під лідерством розуміється процес впливу на інших членів групи заради досягнення поставлених цілей [9]. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер немислимий наодинці, він завжди є елементом групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому феномен лідерства відноситься до динамічних процесів малої групи.

А. Менегетті пропонує наступне визначення поняття «лідер»: «Лідер – це той, хто вміє розпізнати «божественну пропорцію», пропорцію даної реальності, рухи відносин життєвої енергії та від моменту до моменту, від ситуації до ситуації застосовувати потрібну «формулу» для отримання переможного рішення. Він – точний творець «формул життя», той, хто вирішує завдання загального існування» [32, с.11].

Кожен член групи відповідно до своїх ділових та особистісних якостей, свого статусу, тобто закріплених за ним прав та обов’язків, престижу, який відображає міру його заслуги, вкладу у спільну справу, має певне місце в системі групової організації. З цієї точки зору групова структура являє собою своєрідну ієрархію престижу та статусу членів групи. Вершину цієї ієрархії, на думку А. В. Петровського та М. Г. Ярошевського, займає лідер групи, який отримує право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що зачіпають інтереси всіх членів групи [42]. У процесі збільшення числа функцій і конкретизації групових цілей розвивається ієрархія за ступенем впливу серед членів групи. На верхній сходинці ієрархічної драбини опиняється лідер, в середині розташовуються лідери другого та третього рівнів і на нижчих сходинках знаходяться послідовники.

Лідерство – це здатність  окремої особистості спонукати  інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. Є. Н. Вєжновєц вважає, що лідерство виступає як один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності та передбачає досягнення особливого (лідируючого) положення певною особою (індивідуальне лідерство) або певною частиною групи (групове лідерство) відносно решти членів групи [45]. Лідерство є механізмом інтеграції студентів у групі.

Для визначення соціально-психологічної  сутності лідерства О. В. Євтіхов, спираючись на праці М.І. Ільїна, І.Г. Лукманової, А Н. Нємчина, Б.Д. Паригіна та ін., пропонує виділити загальні характеристики цього феномену:

1. Лідер повинен мати послідовників. Саме їх наявність відрізняє лідерів від не лідерів. За лідером слідують вірні йому люди, яких немає у не лідерів. Як зазначає У. Бланк, послідовники – це той елемент, який лежить в основі лідерства, саме його наявність дає людині право вважатися лідером. Лідер стає лідером лише тоді, коли в нього з’являються послідовники.

2. Лідерство – це сфера взаємодії. Ця теза є похідною від першої: якщо лідерам необхідні послідовники, то, лідерство не зводиться лише до проблеми особистості лідера, а скоріш є продуктом відносин між лідером та людьми, які йдуть за ним.

3. Лідерство засновано на авторитеті. В основі авторитету лежать якості, які мають високу цінність для членів конкретної групи. Наявність цих якостей у лідера визначає лояльність послідовників до його вчинків, прихильність і довіру його рішенням, які він може приймати самостійно, не радячись з групою. Авторитет має психологічну природу та формується на основі загальної зацікавленості членів групи в лідері та їх впевненості в його особливих необхідних для них здібностях.

4. Лідерство складається з подій (актів) лідерства. Зазвичай лідерство розглядається як тривалий процес, який складається з окремих подій, що мають початок і кінець. На думку У. Бланка, сфери взаємодії лідера та послідовників виникають, досягають зрілості та завершуються. Ці сфери оживають щоразу, коли зустрічаються лідер і послідовник, тобто вони реалізуються як дискретні взаємодії. Якщо людина здійснює множинні акти-події лідерства, то її положення може виявитися тривалим. Більша частина подій, які підтверджують факт лідерства, короткий термін дії. Ці події здійснюються як короткі взаємодії лідера та послідовників за особливих умов.

5. Лідерство засноване на неформальному впливові лідера. Ресурс впливу лідера на послідовників має виражений особистісний компонент (а не просто формальний). Він не може бути заснований на позиції зобов’язаності, дотримання уставів і посадових інструкцій. Не можна змусити інших слідувати за лідером. Це можливо в ситуації керівництва, а не лідерства. На відміну від керівника, лідер не наказує, а пропонує. І послідовник, навіть якщо він і знаходиться у відносинах субординації з керівником-лідером, піддається впливові та виконує доручення не тому, що зобов’язаний, а тому, що йому хочеться так вчинити в даному конкретному випадку.

6. Лідерство – когнітивний конструкт. Поняття «лідерство» когнітивно конструюється по мірі того, як певні вчинки асоціюються з уявленням про лідерську поведінку. Інакше кажучи, у кожної людини формується протягом життя своє суб’єктивне уявлення про те, що лідер – це індивід, який наділений певними якостями та поводиться певним чином. І при зустрічі з іншою людиною, яка відповідає уявленню про лідера, на нього навішується ярлик лідерства. При цьому очікується, що наявність підтверджених лідерських якостей буде в подальшому виявлятися й у відповідній лідерській поведінці. І навпаки: виявлена лідерська поведінка перетворюється на очікування того, що зразок такої поведінки володіє відповідними лідерськими якостями. З цього випливає, що для успішності становлення людини в якості лідера в конкретній соціальній групі їй необхідно вивчати якості, які члени цієї групи сприймають як лідерські, та фактори, які вони розглядають, коли приписують певні результати лідерству [11].

Сутність лідерства в умовах спільної діяльності становить вибір групою одного або кількох членів, до якого або до яких вона звертається, щоб зорієнтуватися в об’єкті групової діяльності (в розумінні її цілі, в застосуванні засобів, необхідних для успішного здійснення і т. д.). Симпатії чи антипатії можуть сприяти такому вибору, але не детермінують його. По суті, лідер, за А.В. Петровським та М.Г. Ярошевським, – це найбільш референтна для групи особа щодо спільної діяльності, якийсь загальний для групи середній член міжособистісних відносин, що впливає на її ефективність [42].