Философия науки

Широта і глибина проблем залежить від широти і глибини знання, на основі якого вони формулюються. Разом з тим будь-яка наукова проблема відрізняється від простого питання тим, що відповідь на неї не можна знайти шляхом реформування існуючого знання. Вирішення проблеми передбачає вихід за межі відомого і тому не може бути знайдене за уже відомими правилами. Можна лише визначити етапи, що передують постановці та вирішенню проблеми.

До них належать: обговорення нових даних, які не можуть бути вирішені в межах існуючих теорій; аналіз і оцінка тих ідей і методів вирішення проблеми, які можуть бути запропоновані на основі нових даних; визначення типу вирішення проблеми, його зв’язку з вирішенням інших проблем і можливостей контролю вирішення; попередній опис проблеми. В результаті встановлюється специфіка даних, яке необхідно пояснити, виділяються частково відповідні їм знання і проголошується необхідність для їх пояснення гіпотези, якої не вистачає. Це і є формулювання проблеми.

Процес дослідження розпочинається не з формулювання проблеми, а з усвідомлення проблемної ситуації. Проблемна ситуація виникає при активному і свідомому зіткненні людини з довкіллям через її практичну чи теоретичну діяльність.

Проблема як особлива форма діалектичної суперечності відображає зіткнення між прагненням до поставленої мети і можливостями її здійснення. Проблема у процесі пізнання постає як рушійна сила і стимул для дослідження. Проблема є усвідомленням суперечності, суперечність між знанням і знанням незнання.

Проблемна ситуація має дві сторони: гносеологічну і предметну. Наукова проблемна ситуація – це така ситуація, в котрій дослідником усвідомлюється, що знань об’єктивної реальності, які він має, недостатньо для досягнення мети в межах цієї реальності.

Предметний бік проблеми – деяка соціальна суперечність, яка вимагає організації цілеспрямованих дій. Іншими словами, соціальна проблема – це завдання соціальної дії.

Об’єкт соціологічного дослідження містить соціальну проблему і характеризується двома обставинами. По-перше вона виступає як прагнення щось  змінити у становищі, яке склалося (причому, це завдання може лише невиразно відчуватися, або бути виразно сформульованим). По-друге, практичне завдання дії може мати множину варіантів рішення, кожен із котрих має свої наслідки. Саме багатоманітність можливих рішень соціальних проблем є передумовою існування соціологічного аналізу і пророджує проблемну ситуацію.

При виконанні навчального дослідження можна скористатися такою схемою процесу розроблення проблеми.

Усвідомленість проблеми показує, якою мірою  враховуються фактори проблемної ситуації суб’єкта, її структура і процес розвитку. Констатація проблеми є той рівень пізнання, при якому усвідомлюється наявність і структура однієї чи декількох проблем.

Необхідно розрізняти проблеми, які пов’язані з двома формами суперечностей. Суб’єктивна суперечність – це, коли дослідник усвідомлює, що рівень його знань і вмінь недостатній для досягнення визначеної цілі. «Нестача знання» може бути доповнена. Об’єктивна суперечність, коли дослідником усвідомлюється, що наявних у розпорядженні суспільства знань, методів, засобів недостатньо для усунення усвідомленої суперечності між поставленою метою та її реалізацією.

Тобто, в наукове поняття проблеми включаються не тільки пізнавальні, але й реальні труднощі реалізації мети. Проблемна ситуація, констатація, усвідомлення проблеми знаходяться під впливом як «зовнішніх» – конкретно-історичних, так і «внутрішніх» індивідуально різних умов. Часто першопочаткове усвідомлення «охоплює» проблему лише в загальному вигляді – неструктуровано. Шляхом розумових операцій дослідник усвідомлює умови, зв’язки, причини труднощів в реалізації мети. Шляхом аналізу і синтезу проблеми виявляються її ядро і структура. Попередня вихідна проблема може бути точніше сформульована, розчленована на окремі проблеми – істотні й неістотні, центральні і периферійні. Засобом диференціації і систематизації елементів проблеми визначається тип проблеми та її форма. Ця частина процесу розробки проблеми позначається як її уточнення.

Фіксація проблеми – це визначення змісту проблеми. Слід враховувати, що уточнення проблеми містить і стверджує тенденцію до її розв’язки. Це вимагає такого формулювання проблеми, котре полегшило б перехід до її пояснення і розв’язання. Фіксована проблема повинна відповідати наступним формальним вимогам:

-         допускати якомога точніше розмежування між «проблематичним» (невідомим, пошуковим) і «непроблематичним» (відомим, даним);

-         чітко відокремлювати одне від одного істотне й неістотне відносно даної проблеми;

-         розчленовувати на елементи й упорядковувати за окремими проблемами, а також за їх пріоритетом.

Ступінь складності науково-пізнавальної проблеми залежить від:

-         складності об’єктів, які містять суперечність і об’єктивно потребують цілеспрямованого регулювання;

-         від рівня зрілості потреби у розв’язанні даних суперечностей;

-         від стану наукового і практичного знання у відповідній царині.

Слід розрізняти питання і проблему. Вони тісно пов’язані, але відрізняються одне від одного за рядом ознак. Проблема означає пошук відомостей поза існуючою системою знань, питання передбачає пошук інформації в межах існуючої системи знань. Це не виключає випадків, коли із питань виникають проблеми і, в свою чергу, проблеми формулюються у вигляді питань чи виключають їх.

Розв’язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.

2. Роль гіпотези в науковому пізнанні

Гіпотеза – форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення.

Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним і потребує перевірки, обґрунтування. В процесі доведення гіпотез одні з них стають істинними теоріями, інші – видозмінюються, конкретизуються, а треті – заперечуються, перетворюються на хибне знання (перевірка дає негативний результат).

Висування нової гіпотези спирається на результати перевірки старої. Це відбувається навіть тоді, коли ці результати були негативними.

Гіпотези є основним методологічним інструментом дослідження, допоміжною ланкою між теоретичною концепцією і емпіричною базою.

Гіпотези вказують на спосіб узгодження чинників, що становлять проблемну ситуацію, визначають спосіб вирішення проблеми дослідження й досягнення його мети. Характер основних гіпотез припускає логіку дослідження, всі подальші процедури направлені на обгрунтування, підтвердження або спростування гіпотез. Гіпотеза може бути сформульована лише в результаті попереднього системного аналізу об’єкта як його результат, Існують деякі загальні вимоги, щодо гіпотез, які підлягають емпіричній перевірці:

-   гіпотеза не повинна містити понять, які не уточнені й емпірично не інтерпретовані;

-   вона не повинна допускати ціннісних суджень;

-   гіпотеза не повинна включати багато обмежень і допущень;

-   гіпотеза повинна бути такою, щоб її можна було перевірити при даному рівні знань і методів;

-   вона не повинна суперечити раніше встановленим науковим фактам;

-   у формулюванні гіпотези повинен бути закладений спосіб її перевірки в конкретному соціологічному дослідженні.

Гіпотези можуть виникати й формулюватися на основі загальних уявлень про предмет, попередніх досліджень і спостережень, виходити з теорій, що описують об’єкт, а також на основі міркувань здорового глузду.

Гіпотези розрізняються за ступенем спільності припущень як гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки. Гіпотеза-підстава може не мати прямих емпіричних ознак, але поняття вивідних гіпотез повинні бути співвіднесені з емпіричними індикаторами. В емпіричному дослідженні перевіряються саме гіпотези-наслідки. Підтвердження або спростування гіпотез-наслідків - шлях доказів обґрунтованості гіпотез-підстав.

З погляду завдань дослідження гіпотези підрозділяються на основні і неосновні.

За ступенем розробленості і обґрунтованості розрізняють первинні і вторинні гіпотези. Доцільно висувати серію альтернативних гіпотез. За змістом припущень можна виділити описові і пояснювальні гіпотези. Описові - це припущення про істотні властивості об’єктів, про характер зв’язку між елементами об’єкту, що вивчається. Пояснювальні відносяться до припущень про ступінь тісноти зв’язків взаємодії і причинно-наслідкову залежність соціальних явищ, які вивчаються. Ці гіпотези вимагають експериментальної перевірки.

Фактично весь дослідницький процес складається з безперервної постановки і перевірки різних припущень: від центральної гіпотези всього дослідження, наслідків з неї, вторинних гіпотез, після відкидання помилкових, постановки приватних задач методичного характеру і т. ін.

Стадію гіпотези пройшла більшість відомих і визнаних за істинні наукових теорій та відкриттів. Роль гіпотези в сучасній науці дуже велика. А для того щоб довести чи спростувати гіпотезу, важливими є два типи критеріїв перевірки істинності .гіпотетичного знання — теоретичний та практичний. Якщо гіпотеза перевірена й доведена, вона стає науковою теорією, тобто переходить до розряду достовірного, істинного знання.

3. Теорія як найрозвинутіша форма наукового знання.

Теорія – найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв’язків певної сфери дійсності.

Термін «теорія» уживається у двох значеннях. У широкому значенні під теорією розуміють сукупність ідей, спрямованих на тлумачення й пояснення якого-небудь явища, у більш вузькому значенні – теорія є вища, найрозвиненіша форма організації наукового знання. У цьому значенні поняття «наукова теорія» відрізняється строго логічною організацією й об’єктивним змістом – відображенням сутності явищ, загальних законів функціонування й розвитку. Тому однією з головних особливостей наукової теорії є те, що вона дає можливість зрозуміти об’єкт пізнання в його внутрішньому зв’язку й цілісності як систему. Завдяки цьому теорія виконує не тільки функцію пояснення, але й не менш важливу – функцію наукового передбачення.

У теоретичному рівні знання виділяють два підрівні:

-     часткові теоретичні моделі й закони, що ставляться до досить обмеженої області явищ,

-     розвинена теорія, що представляє собою узагальнену теоретичну модель, яка охоплює всі часткові випадки

Яким ж критеріям повинна відповідати теорія для того, щоб вважатися науковою в загальноприйнятому змісті? Джордж Гейлорд Сімпсон (1964) указував: «У будь-якім визначенні науки говориться, що твердження, яке не можна підтвердити спостереженнями, не є твердженням про щось конкретне, і, зрештою, не є наукою». У визначенні слова «наука» в Оксфордському словнику англійської мови говориться: «Область вивчення, зв’язана або з комплексом доведених істин, або зі спостережуваними фактами, які класифіковані й більш-менш систематизовані стосовно загальних законів, що включає надійні методи для відкриття нових істин в області її застосування».

Таким чином, для того, щоб віднести теорію до розряду наукових, вона повинна підтверджуватися подіями або процесами, які можна спостерігати, теорія повинна передбачати результати майбутніх природних явищ або лабораторних експериментів. Крім того, звичайно накладається додаткове обмеження: наукова теорія повинна мати можливість фальсифікуватись. Це значить, що може бути придуманий такий експеримент, невдалі результати якого спростовували б саму теорію.

Отже, наукова теорія - це система знань, яка описує й пояснює певну сукупність явищ, дає обґрунтування всіх висунутих положень і зводить відкриті в даній області закони до єдиної підстави. Наприклад, теорія відносності, квантова теорія, теорія держави й права й т.д.

Основними особливостями наукової теорії є:

1.Знання про певний предмет або певної, органічно зв’язаної групи явищ - наукова теорія. Об’єднання знання в теорію визначається її предметом.

2.Теорія в якості найважливішої її ознаки характеризується поясненням відомої сукупності фактів, а не просто їхнім описом, розкриттям закономірностей їхнього функціонування й розвитку.

3.   Теорія повинна мати прогностичну силу, пророкувати плин процесів.

4.   У розвинутій теорії всі її головні положення повинні бути об’єднані загальним початком, підставою.

5.Нарешті, всі вхідні в зміст теорії положення повинні бути обґрунтовані.

6.   Має бути представлено різноманіття наукового знання.

7.   Необхідність наявності предметності, дозволу проблеми, обґрунтованості, інтерсуб’єктивної перевірки, системності як універсальної ознаки науковості.

Що ж стосується особливості структури наукової теорії, то вона включає, по-перше, підстави теорії (аксіоми геометрії Евкліда, принципи діалектики); по-друге, закони, що виступають як косяк наукової теорії, її бази; по-третє, вузлові поняття, категоріальний апарат теорії, за допомогою якого виражається й викладається основний зміст теорії; нарешті, по-четверте, ідеї, у яких органічно поєднане відображення об’єктивної реальності й постановка практичних завдань перед людьми.