Философия науки

Ці нові інноваційні моделі й стратегії знаходять своє вираження в зміні пріоритетів філософії науки. На перший план висуваються нові установки, а саме - осмислення росту наукового знання, побудова концепцій і моделей розвитку наукового знання як сукупності інновацій, що зводяться в наукові дослідницькі програми. Якщо вважати за основу філософії науки проблему росту науки й побудову моделей розвитку наукового знання, то теоретичне знання постане як момент дискурсивної практики, а базисні допущення й моделі як певні диспозиції і складові актів мислення – спостереження, виміру, пошуку правил відповідності між емпіричною й теоретичною мовами і т.п. У такому випадку пізнання виявиться взаємодією різних факторів – членів наукового співтовариства, сполученого з іншими співтовариствами – інженерів, техніків, експериментаторів і ін., а об'єкт дослідження - артефактом, їхня взаємодія – дискурсом, тобто надфразовою цілісністю, що представлена насамперед у мові, в обміні інформацією, у спільних зусиллях з пошуку нової інформації.

Крім того, сучасна філософія науки виходить із мультипарадигмальності наук, множинності засобів пояснення досліджуваних процесів і явищ, мультиваріативності науково-раціонального дискурсу. Постнекласична наука відстоює ідею принципової множинності описів і пояснень, наполягаючи лише на ясності й методологічній прозорості вихідних принципів і посилань, на послідовності й аргументованості наукового дискурсу, що здійснюється в діалозі й критиці інших принципів і способів мислення. Наукове знання трактується як побудова ймовірних гіпотез, що випливають із безлічі статистичних рішень, динамічних порівнянь і точок біфуркацій – вибору траєкторій подальшої еволюції знання. Це означає, що затверджується ймовірнісне трактування наукового знання й пробабілізм як фундаментальна концепція, у якій дається оцінка й інтерпретація знання й ймовірнісних методів його досягнення. Змінилися критерії науковості: ідея істини як регулятива наукових пошуків замінюється ідеєю правдоподібності гіпотез і теоретичних конструкцій.

Філософія науки, постає динамічною теорією наукової раціональності, виходить із іншого розуміння статусу знання: знання споконвічно піддається помилкам, у ньому чимало є омани, оскільки воно є лише наближенням до істини. І емпіричне, і теоретичне знання мають певний ступінь правдоподібності: оцінка його надійності завжди дискусійна, відносна, у ній зберігається можливість помилки, критиці наукових досягнень.

Постнекласична наука досліджує не тільки складні, складно організовані системи, але й надскладні системи, відкриті й здатні до самоорганізації. Об'єктом науки стають і "людиномірні" (глобально-екологічні, медико-біологічні й т.п.) комплекси, невід'ємним компонентом яких є людина. Увага науки змістилася з явищ повторювальних і регулярних на явища неповторювальні і неупорядковані, вивчення яких приводить до винятково важливих висновків. На зміну таким постулатам класичної науки, як простота, стабільність, детермінованість, висуваються постулати складності, ймовірності, нестійкості. Результатом вивчення різних складно організованих систем, здатних до самоорганізації (від фізики й біології до економіки й соціології), є формування нового нелінійного мислення, нової "картини світу". Її основні характеристики - нерівновага, нестійкість, незворотність. Разом з поняттями флуктуації, біфуркації й когерентності вони утворять нову базову модель світу й пізнання, дають науці нову мову.

Питання для самоконтролю

1.      Назвіть основні риси постпозитивістського напрямку в науці.

2.      Поясніть поняття наукова парадигма.

3.      В чому полягає сутність наукової аномалії та наукової революції за Т.Куном

4.      Опишіть концепцію методології науково-дослідних програм І.Лакатоса.

5.      Що означає принцип «позитивної евристики»?

6.      Поясніть сутність наукової моделі плюралістичної епістемології П.Фейєрабенда.

7.      В чому виражається циклічність розвитку науки за І.Лакатосом.

8.      Назвіть методологічні установки наукової моделі С.Тулміна.

9.      В чому полягає зміст наукового дослідження за М.Полані ?

10. Назвіть характерні риси постнекласичної науки.

11. Поясніть, як співвідносяться постнекласична наука та постмодерн.

12. Дайте характеристику постмодерністського ставлення до традиційної наукової раціональності.

13. Охарактеризуйте інструментарій постмодерністської філософії.

14. Назвіть основні ідеї постструктуралізму.

15. Дайте характеристику постнекласичного статусу знання.

Теми рефератів

1.      Постмодерністська альтернатива методології науки.

2.      Вплив синергетики на розвиток наукових досліджень.

3.      Вплив постнекласичної науки на зміну світоглядних установок сучасної цивілізації.

4.      Наука та проблема діалогу культур.

5.      Циклічна модель розвитку науки Т.Куна і І.Лакатоса.

6.      Модель плюралістичної епістемології П.Фейєрабенда.

7.      Модель пристосувального еволюціонізму С.Тулміна.

8.      Концепція неявного знання М.Полані та її вплив на подальшу еволюцію постпозитивістської філософії.

Тема 4. Сучасний стан та основні тенденції розвитку науки в Україні

Мета: ознайомити студентів з основними проблемами сучасної української науки та пріоритетними напрямками  наукових досліджень

Питання

1. Наука в Україні: орієнтири і ресурси виживання.

2. Сучасна програма розвитку перспективних технологій в Україні

3. Роль окремих інститутів у науково-технологічному розвитку держави

1. Наука в Україні: орієнтири і ресурси виживання

Наука в сучасному світі стала не тільки головною виробничою силою, але і способом життя держав, світової спільноти, соціальних груп, колективів, осіб. Наукова продукція оточує людину у власному будинку і на робочому місці, наука поєднала людство в тісне планетарне співтовариство. На жаль, темпи входження України в світове наукове виробництво дещо сповільнилися, а в щоденному житті населення переважає імпортна наукова продукція. Що ж відбувається з українською наукою, чому вона не «розквітає» за рахунок відкритої інтеграції зі світовим науковим співтовариством, а постійно послаблює свої позиції? Відповідь проста: наука завжди була тісно пов'язана з державними, класовими, груповими, клановими інтересами і певною мірою обслуговувала ці інтереси. Причому і природничі, і суспільні науки. Тому ступінь залучення наукових досягнень у виробництво і щоденне життя, фінансування науки визначаються цими інтересами.

Безпека країни постійно зменшується, тому що правляча еліта незацікавлена науковими розробками та їхніми замовленнями. Якщо капітал вивозиться за кордон де навчаються діти, які і залишаються жити в технологічно розвинутих країнах, куди потім втечуть і батьки, чи існуватиме інтерес до розвитку української науки? Небезпека майбутнього країни буде збільшуватися, тому що є обґрунтована загроза інтелекту нації, країна втрачає свої освітні і наукові школи, значна частина наукових кадрів не тільки виїжджає за кордон, але і стає так званою «внутрішньою еміграцією» — заробітчанами, щоб просто вижити. Тобто, українська наука втрачає і еліту, і «середню ланку», без якої нормальний розвиток науки неможливий. Наукова еліта заснована на «середньому класі» науки, без якого її ефективність низька.

В Україні кожного року послаблюється когнітивна функція науки — виробництво нового знання і соціальна — забезпечення науково-технічного і соціального прогресу, розвитку економіки, медицини, освіти, транспорту і зв'язку і т.п. Результатом  цього є тенденція деінтелектуалізації українського суспільства по всій вертикалі: від еліт до люмпенів.

Сучасна українська масова свідомість зорієнтована на інше відношення до науки, ніж було за радянських часів, і не відповідає орієнтаціям розвинутих інформаційних суспільств в яких вчені («білі комірці») — вельмишановний і забезпечений соціальний прошарок. Підкреслений зовнішній інтелектуалізм радянського суспільства (наша наука найпрогресивніша) змінився підкресленим антиінтелектуалістським культом «розподілу грошей сьогодні і зараз», який відкидає всі «міркування» про інтереси країни, якщо це не приносить грошей «зараз і багато». Наука ж передбачає як швидкий, так і досить віддалений результат. Сучасну «ділову людину» України, в більшості, не цікавить престиж країни, перспектива перетворення в процвітаючу або відсталу країну. Якщо наука не дає прибутку зараз, вона не потрібна. Тому розрахунок на меценатство — це ілюзії. Без державної підтримки науці не вижити.

Оскільки «ринковий потенціал» самої науки в Україні низький через відсутність внутрішньої трансформації, реформ в управлінні нею, то вона переживає загальну кризу в усіх вимірах: когнітивному, функціональному, соціальному, інформаційному, виховному і інших «зрізах». Проте загальна криза неоднаково зачепила всі наукові галузі.

Дуже довго природничі науки, особливо ті, які обслуговували військово-промисловий комплекс, вважалися «справжніми», а суспільні — ідеологізованими, «несправжніми». Перехідний період в Україні демонструє цікаве явище. Тоді як природознавство втрачає престиж, такі суспільні науки, як соціологія, політологія, психологія, юридичні науки переживають період відносного розквіту. За останні десять років виникли сотні нових соціологічних, політологічних, психологічних, юридичних центрів, які в нових умовах впевнено тіснять «чисту, фундаментальну академічну суспільну науку». Конкурс на ці спеціальності в вузи постійно зростає.

Щоб усвідомити і тлумачити даний феномен, недостатньо «прикритися» загальною тезою, що головні проблеми в країні — політичні, соціальні, психологічні, юридичні, або ж, що відбувається гуманітаризація суспільних відносин, а поглиблене вивчення фізичних і математичних явищ і теорій не актуально. Ми спостерігаємо «будівельний бум» в Києві і обласних центрах, а конкурс у будівельні інститути не збільшується. Це означає, що ситуація в іншому — суспільство орієнтується на інші цілі, ніж створення «наймогутнішої військової держави — СРСР».

Функції і популярність тих або інших наук корисно розглянути ще в іншій площині — залежність їхньої спрямованості від державного замовлення (безпосереднього та опосередкованого). Можна згадати, що головними спеціальними функціями радянської науки були її державні функції: обґрунтування історичної неминучості соціалістичної революції і перемоги комунізму у світовому масштабі, укріплення воєнної могутності соціалістичного табору (необхідно просувати «світову революцію»), поширення марксистсько-ленінського світогляду, ідеології, боротьба з релігією і буржуазним способом життя, боротьба із зовнішнім і внутрішнім ворогом і т.п. Функції, які виконує наука в пострадянському цивільному суспільстві, інші: вироблення нового знання, прискорення науково-технічного прогресу, обслуговування ринкових відносин, світоглядна, освітня і інші на користь всього суспільства або його значної частини.

Але є ще і псевдоелітарна функція науки (а можливо і «лакейська»), яка полягає в обслуговуванні політичної і економічної еліти суспільства. В СРСР вчені не тільки брали участь у написанні доповідей для партійної і державної еліти, в розробці партійних програм, але і «таємно» писали ці книги, спогади, мемуари, статті. Менш виступали консультантами, оскільки вся «мудрість» для партії бралася з робіт Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, Брежнєва (якому теж писали вчені-невидимки). В західних суспільствах псевдоелітарна функція науки виявляється чесніше, оскільки багато хто з вчених вважає неможливим виконувати таку роботу, а консультування, наукове обслуговування політиків і бізнесменів виконується, в більшості випадків, відкрито. В цьому випадку вчені займаються специфічним бізнесом - продають свій інтелект, свої послуги.

Основні «адресати», «клієнтура» науки визначаються характером суспільства. Сучасне українське суспільство «олігархістсько-кланове», «перехідне», «транзитне». Така у нас і наука, особливо гуманітарна, яка знаходить свого адресата — окремі групи, клани, у тому числі напівкримінальні і кримінальні. Існуючі еліти, у тому числі правляча, використовують політичну, економічну, соціологічну, юридичну науки чисто прагматично: дисертації, книги, виступи, статті і т.п. —  це «калька» з діяльності радянської номенклатури. Звідси збільшення інтересу до певних суспільних наук, журналістики. На створення іміджів політикам, «зондування» громадської думки, розробку політологічних моделей, проведення виборчих кампаній — знаходяться гроші для фінансування таких проектів та робіт. Є потреба в розробці економічних, юридичних документів, бізнес-планів, угод, маркетингових проектів — ця сфера науково-практичної діяльності переживає «бум», тоді як більшість галузей науки знаходяться в «комі». Навіть історичні науки, які пережили свій «зірковий час» в 1987-1993 рр., сьогодні входять у кризу.

Таким чином, тимчасовий розквіт окремих суспільствознавчих наукових дисциплін, особливо у вузько-прагматичному (прикладному) спектрі, мало впливає на загальний стан української науки, яка більше мертва, ніж жива. В масовій свідомості формується думка, що фундаментальна наука — це справа багатих країн, тим більш, що українська фундаментальна наука не може пристосуватися до ринку, не може знайти державних і приватних замовлень.

Кризі науки сприяє неготовність наукової керуючої еліти до позитивної трансформації. Більша частина керівників наукових установ отримали свої посади ще за часи «брежнєвського застою» або в період різкого загострення проблем соціалізму в 80-ті роки. Вони займають позицію «чекання» в реформуванні науки, в пошуку нових форм наукової діяльності і наукової співпраці. Чого тільки коштують «стратегії радикального скорочення» кількості вчених, коли консервативне керівництво багатьох установ і адміністративних структур відсікає здатну молодь і будує замкнуті «корпорації» вчених похилого віку, інкорпоруя в свої ряди урядовців (або колишніх урядовців). Ці «корпорації» втрачають зв'язок з передовим рівнем розвитку науки і вже не «підпитують» систему вищої освіти.

Низка наук, особливо суспільних, мають ще одну функцію — рекрутування інтелектуальної еліти в політику, бізнес, управлінські системи. Якщо проаналізувати власні структури, сферу бізнесу, засоби масової інформації, то ми побачимо багато фахівців з ученими ступенями (деякі з фахівців-управлінців навіть самі написали дисертації). Їх багато в парламенті, уряді, адміністрації Президента, судовій владі. Безумовно, вихідців з науки можна звинувачувати в багатьох гріхах політики і бізнесу. Але, могло б бути набагато гірше, якщо б їх там не було?

І взагалі, «розгін» наукових кадрів у різні сфери вітчизняного матеріального і духовного виробництва важко оцінити однозначно. З одного боку, це обезкровлює науку як соціальний інститут. Але з іншого — наука є чудовою школою мислення, яка доповнює вузи, в яких навчають одержувати знання і мало навчають самостійно мислити. Наука піднімає рівень інтелекту правлячої еліти, відкриває більш широкі горизонти для творчості. Ті ж сфери, куди йдуть навчатися, допомагають ученим вижити в нелегкі часи. Одночасно укріплюється зв'язок науки з практикою, теорії з реальними умовами суспільного життя.

Наприкінці XX століття стало очевидним, що будь-який науковий проект не може розглядатися окремо від політичних, економічних, соціальних умов. Тим більш у сфері суспільних наук. Саме тому необхідне дослідження сутності і функцій науки не тільки у філософській, соціологічній, але і політичній, етичній формах.