Философия науки

Теми рефератів

ТЕМА 4. НАУКОВІ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

Мета: допомогти студентам зрозуміти сутність міфологічної, філософської, теологічної, повсякденної та наукової форми світорозуміння; виявити які наукові відкриття привели до переходу від класичної до некласичної та постнекласичної науки, якими ідеалами й нормами керується сучасасна наука.

План.

1.          НАУКОВА КАРТИНА ЯК ОНТОЛОГІЧНА СХЕМА РЕАЛЬНОСТІ

2.          НАУКОВІ РЕВОЛЮЦІЇ ЯК ПЕРЕБУДОВА ЗАСАД НАУКИ

3.          ГЛОБАЛЬНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ І СУЧАСНА НАУКОВА КАРТИНА

1.      НАУКОВА КАРТИНА ЯК ОНТОЛОГІЧНА СХЕМА РЕАЛЬНОСТІ

В минулому столітті Томас Хакслі, товариш та однодумець Ч. Дарвіна, стверджував, що питанням питань для людства, є проблема, яку можна знайти за плечима іншої, але яка набагато цікавіша, ніж будь яка з них - це визначення місця людини у природі та його відношення до космосу. А.Ейнштейн вважав ,що людина бажає якимось адекватним чином скласти в собі просту та ясну картину світу, і це не тільки щоб подолати світ, в якому вона живе, але й задля того, щоб у відомій мірі намагатися замінити цей світ створеною ним картиною. Цим займаються художники, поети та природознавці, кожний по-своєму.

Іншими словами, визначення місця людини у Всесвіті пов’язане з побудовою картини світу, як впорядкованої цілісності, що синтезує різні знання на основі системоутворювального початку принципу або ідеї, які задають світознавчу установку та ціннісні поведінкові орієнтири. В залежності від початкового принципу реалізуються конкретні способи інтерпретації картини світу, формуються образи всесвіту і людини, як двох взаємопов’язаних цілісностей, які визначають методи осягнення реальності з урахуванням суб’єкт-об’єктивних відносин, раціоналізації, символізації, предметно-чуттєвої достовірності. Серед історично виниклих визначень світу, як цілого (Всесвіту) й місця людини в ньому треба вказати на міфологічну, філософську, теологічну, наукову та повсякденну форми світорозуміння.

У сучасному динамічному швидкозмінному світі людина постійно має справу з принципово новими ситуаціями у всіх сферах свого життя. Зрозуміти картину світу, світогляд людини неможливо без певних філософських уявлень, що допомагають глибше осмислювати дійсність у єдності та розмаїтті всіх її сфер.

Такі поняття, як «картина світу», «стиль мислення», описують одне і те ж саме метатеоретичне знання.

Картина світу включає в себе наступні компоненти:

- загально філософське (метатеоретичне) положення про будову світу (онтологія) і його розвиток (динаміка, генезис);

- загальнонаукові принципи, які виступають в ролі нормативних регуляторів діяльності науковця (об’єктивність і достовірність наукового знання, істинність та ін.);

- ідеологічні стандарти й моральні цінності;

- евристичні моделі, які запозичені з інших галузей знання і які використовують як засіб пояснення соціальної реальності (наприклад, порівняння суспільства з живим організмом у Г.Спенсера).

Узагальнена характеристика предмета дослідження вводиться в картині світу засобом уявлень:

1)              про фундаментальні об’єкти, з яких  вважаються побудованими всі інші

об’єкти, які вивчаються відповідною наукою;

2)   про типологію об’єктів, які вивчаються;

3)   про загальні закономірності їх взаємодії.

Між різними картинами світу можуть існувати відносини: 1) наступності (в електродинамічну картину світу поступово зробили свій внесок Фарадей, Герц Лоренц); 2) не зведеності однієї картини світу до іншої (особливо на цей момент акцентував О.Шпенглер); 3) змагальності, конкуренції (ейнштейнівська картина світу альтернативна ньютонівській).

Наукова картина світу тісно пов’язана з буденною картиною світу (БКС), котру має кожен із нас. БКС будується протягом всього життя, постійно коректується оновлюється. Інколи її ототожнюють з життєвою філософією. В БКС входять судження почерпнуті із буденної свідомості і громадської думки. В БКС джерелом знань постає інтуїція, здоровий глузд, життєвий досвід, помилки, забобони, політичні пристрасті й стереотипи, вона черпається із спілкування з людьми, засобів масової інформації і т.п. На відміну від неї, джерелом знань в науковій картині світу є наука. Якщо буденна картина завжди індивідуальна, то наукова – плід колективної діяльності всього наукового співтовариства. В різні історичні епохи існували різні типи БКС. Вони відрізняються залежно від того, до якого класового прошарку, становища, нації належали їх творці, в яку історичну епоху вони проживали. Буденна картина світу залежить також і від рівня освіти, середовища проживання (місто чи село), й інших чинників. Істотно розрізняються картини світу пролетарів і буржуазії, підлітків і літніх, тощо. Хоча, безсумнівно, в усі картини світу входять якісь спільні, такі, що мають універсальне значення, елементи.

Слід зазначити, що тематики БКС і НКС досить часто в чомусь співпадають, оскільки обидві торкаються філософського осмислення суспільної реальності. Таке осмислення, не дивлячись на різні джерела, стосується одних і тих самих важливих тем: сім’ї й шлюбу, праці й трудових відносин, політики, економіки, мистецтва, релігії і т.д.

Буденна картина світу служить перехідною ланкою на шляху до формування НКС Картини світу здобуваються людиною разом з мовою спілкування у процесі соціалізації. Ми не обираємо собі мову, її нав’язує нам конкретна соціальна група, як відповідає за первинну соціалізацію. Суспільство заздалегідь готує нам висхідний символічний апарат, за допомогою котрого ми осягаємо світ, впорядковуємо свій досвід й інтерпретуємо власне існування. В наш апарат включені цінності, логіка і інформації, які складають наше знання. Деякі на все життя залишаються з однією єдиною картиною світу, колись у дитинстві чи юності нав’язаною суспільством, а інші часто змінюють її на іншу, інколи навіть протилежну, потрапляючи у життєві перипетії чи екстремальні ситуації, які змушують людину здійснювати щось на кшталт духовної революції - переоцінки всіх цінностей. Чим нижча соціальна мобільність людини й кількість її переміщень, тим консервативніший життєвий досвід і менша потреба в такій переоцінці, бо привитий у процесі соціалізації світогляд здається їй самоочевидним.

Оскільки схожу точку зору поділяють майже всі, з ким індивіду приходиться мати справу в рамках свого співтовариства, остільки зміна соціального класу, професії, місця роботи чи місця проживання приводить інколи до зміни світогляду і картини світу. Чим частіше відбувається зміна кіл спілкування, тим вища ймовірність зміни картин світу.

Отже, чим вища соціальна мобільність, тим вища ймовірність світоглядних революцій, ширший набір можливих картин світу і вища ідейна терпимість до інших поглядів і картин світу. Але можлива й інша закономірність: чим ширше коло людей які поділяють ваші погляди, тим нижча ймовірність того, що ви зміните картину світу.

Людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формується певна картина світу, свої власні риси та особливості, свій світогляд. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Саме світогляд, включає у себе те, що формує не той світ, про який ведуть розмову астрономи та фізики, а той, якому живе людина і який ми можемо назвати світом людини (або людським універсамом).

   Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світ Предмет світогляду – відношення «людина – світ» постає майже неозорим, безмежним тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезу цілу низку інтелектуальних утворень, таких як: знання, бажання, інтуїцію, віру, надію життєві мотиви, мету. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

Аналізу світогляду, поясненню даного поняття філософи України приділяв пильну увагу, особливо починаючи з 80-х років. Добре відомі праці В.І. Шинкарука, В.П.Іванова, М.В.Поповича та ін. Основна помилка у тлумаченні даного феномені яка трапляється іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду із знанням. Проте зв’язок світогляду із знанням не означає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сформувати його. Світогляд – це просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, і знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ; місце людини в цьому світі. Однак світогляд не є лише сукупністю знань про світ, це швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних власних проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засвоєння готового знання, а внутрішня робота і самоздобуття. Абсолютизація знання є вадою просвітницької концепції людини. Але вже в давнину знали, що всезнайство розуму не навчає. Саме стійка презумпція, що можна за допомогою абсолютного знання із зовні формувати особистість, спричинила до появи репресивної педагогіки з ї монологічністю та імперативними методами виховання типу «не хочеш - примусимо». Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвим установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є «само», тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження.

Сучасна доба пов’язана з важкими пошуками нових шляхів будівництва державності і формування національної культури. Для філософії це означає насамперед подолання

догматизму та оновлення її проблемного поля. Але оновлення не має обернутись кон’юнктурщиною.

Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін «світогляд» не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, – це споглядацьке просвітницьке тлумачення, – а як активне самовизначення людини в світі, яка шука шляхи від ідеї до дії. Світогляд з цих позицій є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають діяльність індивіда, або соціального суб’єкта, й органічно входять до його вчинків і норм мислення. За невідповідності між думкою та дією розквітає соціальна мімікрія й конформізм, лицемірство, тобто починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб’єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. Світогляд прийнято класифікувати на основі певних спільних ознак: