Философия науки

Наука – це цілком гідний об’єкт вивчення. У наш час вона опинилася під перехресним вогнем відразу декількох дисциплін, включаючи історію, соціологію, економіку, психологію. Філософія і методологія науки займають в цьому ряді особливе місце. Наука багатоаспектна і багатогранна, перш за все вона є виробництво знань. Наука не існує без знання. Саме виробництво знань робить науку наукою. Саме з цієї точки зору ми будемо в до неї підходити в подальшому дослідженні.

Філософія науки намагається відповісти па наступні основні питання: що таке наукове знання, як воно впорядковане, які принципи його організації та функціонування, що собою представляє наука як виробництво знань, які закономірності формування й розвитку наукових дисциплін, чим вони відрізняються один від одного і як взаємодіють ?

Наука – це певна людська діяльність, відокремлена в процесі поділу праці й спрямована на отримання знань. Вивчати науку – це значить вивчати дослідника за роботою, вивчати технологію його діяльності з виробництва знань.

Дослідник, який працює в тій чи іншій спеціальній галузі науки зазвичай обмежується описом тих аспектів своєї діяльності, які можна представити і як характеристику досліджуваних явище. Процедури наукового пошуку в різних галузях знання мають багато спільного, і вже це виводить їх за межі вузькопрофесійних інтересів тієї чи іншої спеціальної науки.

Однак, наука це далеко не тільки діяльність. Діяльність завжди персоніфікована, можна говорити про діяльність конкретної людини або групи людей, а наука виступає як певне надіндивідуальне, надособистісне явище. Це не просто діяльність Галілея, Максвелла або Дарвіна. Звичайно, дослідження цих науковців вплинули на науку, але кожен з них працював в межах науки свого часу й підкорявся її вимогам і законам. Якщо ми як-то розуміємо зміст виразів «працювати в науці», «вплив на науку», «підкорятися вимогам науки», ми тим самим інтуїтивно вже протиставимо науку діяльності окремої людини або групи людей і повинні тепер відповісти на питання: що собою представляє-це знеособлене ціле?

Наука це діяльність, яка можлива тільки завдяки традиції або, точніше, безлічі традицій, в межах яких ця діяльність здійснюється. Діяльність та традиції це два різних, хоча і нерозривно пов’язаних аспекти науки, які потребують різних підходів та методів дослідження. Звичайно, діяльність здійснюється в традиціях, тобто не існує без них, а традиції, в свою чергу, не існують поза діяльністю. Але вивчаючи традиції, ми описуємо деякий природний процес, в той час як акти діяльності завжди цілеспрямовані. Вони передбачають вибір цінностей і цілей суб’єктом діяльності, і не можна зрозуміти діяльність, не фіксуючи мети. Філософія науки, будучи дисципліною гуманітарною, стикається тут з кардинальною для гуманітарного знання дилемою пояснення та розуміння.

Розглянемо її більш детально. Уявімо собі експериментатора в лабораторії, оточеного приладами й різного роду експериментальними установками. Він повинен розуміти призначення всіх цих пристроїв, вони для нього – своєрідний текст, який він вміє читати і певним чином тлумачити. Звичайно, мікроскоп, який стоїть у нього на столі, винайшов і зробив не він, звичайно, його використовували й раніше. Наш експериментатор традиційний. Однак він може заперечити й сказати, що використовує мікроскоп зовсім не тому, що так робили до нього, а тому, що це відповідає його сьогоднішнім цілям. Щоправда, і цілі досить традиційні. але наш експериментатор знову-таки вибрав їх не в силу традиційності, а тому, що вони здалися йому цікавими і привабливими в певній ситуації. Вивчивши традиції, ми  ще не в змозі зрозуміти діяльність. Нам для цього потрібно вникнути в її цілі та мотиви, побачити світ очима експериментатора.

Співвідношення розуміючого і пояснюючого підходу - це дуже складна проблема не тільки філософії науки, але й гуманітарного пізнання в цілому. Аналіз науки як традиції і як діяльності це два способи аналізу, які доповнюють один одного. Кожен з них виокремлює особливий аспект складного цілого, яким є наука. І їх поєднання дозволяє виробити більш повне уявлення про науку.

Розглядаючи науку як діяльність, спрямовану на виробництво нового знання, і як традицію важливо взяти до уваги історичну мінливість наукової діяльності та наукової традиції. Інакше кажучи, філософія науки, аналізуючи закономірності розвитку наукового знання, зобов’язана враховувати історизм науки. У процесі її розвитку відбувається не тільки накопичення нового знання, але й перебудовуються раніше сформовані уявлення про світ. У цьому процесі змінюються всі компоненти наукової діяльності: вивчаючі нею об’єкти, засоби й методи дослідження, особливості наукових комунікацій, форми поділу і кооперації наукової праці В наш час змінився і сам характер наукової діяльності в порівнянні з дослідженнями класичної епохи. На місце науки невеликих спільнот вчених прийшла сучасна «велика наука» з її майже виробничим застосуванням складних і дорогих приладових комплексів, з різким збільшенням кількості людей, зайнятих у науковій діяльності та обслуговуючих її; з великими об’єднаннями фахівців різного профілю, з цілеспрямованим державним фінансуванням наукових програм і т. п.

XXІ століття може бути охарактеризоване як таке, що все більше розширює використання науки в самих різних галузях соціального життя. Наука починає все активніше застосовуватися в різних сферах управління соціальними процесами, виступаючи основою кваліфікованих експертних оцінок та прийняття управлінських рішень. З’єднуючись з владою, вона реально починає впливати на вибір тих чи інших шляхів соціального розвитку. Цю нову функцію науки іноді характеризують як перетворення її в соціальну силу. При цьому посилюються світоглядні функції науки та її роль як безпосередньої продуктивної сили.

Таким чином, предметом філософії науки є загальні закономірності й тенденції наукового пізнання як особливої діяльності з виробництва наукових знань, взятих в їх історичному розвитку і розглянутих в історично змінюється соціокультурному контексті.

Сучасна філософія науки розглядає наукове пізнання як соціокультурний феномен. І однією з найважливіших її завдань є дослідження того, як історично змінюються способи формування нового наукового знання й які механізми впливу соціокультурних факторів на цей процес.

Щоб виявити загальні закономірності розвитку наукового пізнання, філософія науки має спиратися на матеріали історії різних конкретних наук. Вона виробляє певні гіпотези і моделі розвитку знання, перевіряючи їх на відповідному історичному матеріалі. Все це зумовлює тісний зв’язок філософії науки з історико-науковими дослідженнями.

Філософія науки завжди зверталася до аналізу структури динаміки знання конкретних наукових дисциплін. Але разом з тим вона орієнтована на порівняння різних наукових дисциплін, на виявлення загальних закономірностей їх розвитку.

Що ж дає філософія науки людині, яка її вивчає, не будучи фахівцем у цій галузі? В наш прагматичний час від вивчення чогось зазвичай чекають безпосередньої користі. Яку користь може добути з філософії науки той, хто працює або готується працювати в науці над її конкретними проблемами? Чи можуть вони відшукати в філософії науки якийсь універсальний метод вирішення проблем, свого роду «алгоритм відкриття»? Подумки звертаючись до фахівців у галузі конкретних наук з цього приводу, можна було б сказати наступне: ніхто не допоможе у вирішенні ваших конкретних проблем, крім вас самих. Філософія науки не ставить собі за обов’язок чомусь вас навчити в вашої власній галузі. Вона не формулює спеціально ніяких конкретних рецептів або розпоряджень, вона пояснює, описує, але не пропонує. Філософія науки не потрібна науковому реміснику, не потрібна при вирішенні типових і традиційних завдань, але справжня творча робота, як правило, виводить дослідника на проблеми філософії та методології. Він має потребу в тому, щоб подивитися на свою галузь зі сторони, усвідомити закономірності її розвитку, осмислити її в контексті науки як цілого, потребує розширення кругозору. Філософія науки дає такий кругозір, а чи здобудете  ви з цього користь - це ваша справа.

Можна підійти до питання і з дещо інших позицій, з позицій ціннісних орієнтації, з точки зору усвідомлення людського життя. А чи здатне нас задовольнити просте загвинчування болту на конвеєрі без усвідомлення більш глобальної мети, без розуміння того процесу, учасником якого ми є? Ймовірно, не здатне. А це означає, що будь-який дослідник має потребу в розумінні того, що таке наука та наукове знання, в розумінні того глобального історичного процесу пізнання, на вівтар якого він самовіддано кладе свою голову. Філософія науки слугує й цим завданням.

3. ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ФІЛОСОФІЇ ТА НАУКИ

Далі слід розглянути  положення про практичну значущість філософії й науки. Тут існують такі протилежні точки зору  які полягають в тім, що наука має безпосередню практичну значущістю, а філософія ні. З допомогою, чи краще сказати на основі відкриттів науки можна побудувати машини, споруди, а філософські міркування не мають практичної цінності, вони непотрібні, а іноді й просто шкідливі, коли нагадують про долю кібернетики, генетики тощо. Але чи так це?

Знаменитий філософ науки Ф. Франк був упевнений, що філософія теж слугує практиці. Філософія надає методи, за допомогою яких можна направляти поведінку людей, філософія сприяє досягненню мети навіть ще більш прямим, ніж власне наука, філософія вимагає близької відповідності між принципами і досвідом здорового глузду. Наука ж, чим більше входила до глибини теоретичного мислення, тим більше віддалялась від буденного розуміння, формулюючи свої загальні принципи.

Взагалі вихід науки за межі здорового глузду цілком зрозумілий і необхідний. Саме філософія покликана пояснити це співвідношення здорового глузду й глибоких абстракцій науки.

Сучасна філософія покликана зробити предметом свого аналізу розгляд науки як сукупного цілого в її людському вимірі, нести відповідальність за науку перед людством. Задача філософії полягає в запобіганні негативним наслідкам найсучасніших технологічних розробок, пов’язаних з загрозою самого людства. Філософія тут вирішує етико-світоглядні проблеми. Той, хто хоче домогтися сутнісного розуміння сучасної науки, повинен добре засвоїти філософську думку в сфері науки. Філософія пояснює важливість відкритих наукою законів, тому зв’язок філософії й науки взаємний, органічний. Філософія зображує сучасну картину світу та її еволюцію. Тут вона виступає формою теоретичного освоєння дійсності, яка спирається на категоріальний апарат, ввібравши в себе історію людського мислення.

4. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ В СУЧАСНОМУ ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Стан сучасної вітчизняної освіти можна визначити як перехідний. Відходить в минуле радянська парадигма освіти, на її місце висувається нова система ідей, принципів, нормативних моделей. По суті, процес формування нової парадигми освіти є складовою деякого загальнокультурного процесу, який охоплює різноманітні сфери пострадянського інтелектуального простору. В якості найважливіших, які зачіпають чимало сфер культури тенденцій цього процесу можна виділити деідеологізацію, під якою розуміється  зняття ідеологічних регламентацій і установлень. У сфері освіти процес деідеологізаціі пов’язаний як з деякими чисто зовнішніми заходами – вилученням з навчальних планів специфічно ідеологічних дисциплін (історії КПРС, наукового комунізму, тощо), так і з заходами змістовного характеру-кардинальним переглядом тематики навчальних програм практично зі всіх курсів гуманітарних дисциплін. Разом з тим, є очевидним., що процес деідеологізаціі освіти - це аж ніяк не просто зміна пріоритетів - витіснення одних ідеологічних формул іншими. Деідеологізація-це, в першу чергу, відмова від спрощення, від готових універсальних схем, унітаризму. Звільнення від ідеологічного диктату здійснюється за допомогою розширення меж знання, зняття різного роду заборон, табу на інформацію, прориву інтелектуальної ізоляції, включення в світову інтелектуальну культуру.

Одна з прикмет цього складного процесу – поява нової дисципліни – філософії науки, вивчення якої передбачено для підготовки магістрів всіх спеціальностей. Такий стратегічний поворот продиктований цілою низкою причин. Головна з них – переоцінка ролі філософії у вихованні молодих дослідників. Якщо в минулому на першому місці в ряду завдань філософської підготовки магістрантів стояли завдання індоктрінації, то сьогодні на перший план висуваються дві взаємопов’язані й взаємообумовлені функції філософії – світоглядної та методологічної. Таким чином, мова йде не про заміну однієї дисципліни іншою, а про якісну внутрішньодисциплінарну заміну, сутнісній метаморфозі. Суть цієї метаморфози можливо не для всіх сьогодні зрозуміла, оскільки часто відбувається сплутання понять світогляд й ідеологія. Світогляд-поняття ємне, в короткій дефініції – це певний комплекс уявлень людини про світ. Ідеологія – поняття більш специфічне, зазвичай його використовують для позначення деякої системи ідей, які висвітлюють ту чи іншу політичну, економічну, соціальну програму. Ідеологія і світогляд не тотожні. На фундаменті деякого загального світогляду можуть базуватися різні ідеології, так само як і в межах єдиної ідеології можливі світоглядні розбіжності. Ототожнення світогляду та ідеології – прикмета ідеократії, в умовах якої ідеологія стає панівною, а всі форми культури  підпорядковані їй. Одна з ознак ідеократії – утвердження принципу партійності філософії. Справа в тім, що філософія з’явилась задовго до появи політичних партій і рухів, вона безпартійна, як безпартійна й наука. Цей феномен був усвідомлений світовим співтовариством тих філософів і вчених, які декларують ідеал аполітичності наукового знання. «Політика не повинна мати місця в навчальній аудиторії», – стверджував М. Вебер. Впровадження нової дисципліни – філософії науки-можна кваліфікувати як частину загальносвітової стратегії відмежування науки від політики, перетворення науки в деяку автономну сферу, в якій вищим авторитетом виступають не політичні лідери, чи їх ставленики, а фахівці – вчені. Звичайно, мова йде не про повний розрив держави й науки, а лише про подолання практики диктату політики в науці.

Однак, не в усіх ВНЗ поки що читається цей курс. Одна з причин неприйняття філософії науки базується на уявленні, згідно з яким загальна філософія охоплює весь спектр філософської проблематики, включаючи й ту її частину, яка з давніх пір умовно йменується метафізикою, тобто вченням про загальні, абстрактні від конкретного існування речей і людей принципах, формах, якостях буття. Філософія науки в такому баченні постає як галузь суто прагматична, як фізика в широкому сенсі слова, тобто вчення про речовий, фактажний світ. Перехід від загальної філософії до філософії науки в такій інтерпретації означає елімінацію метафізики, а отже, збіднення філософії, філософську убогість.