Философия науки

Однак в науках фізико-хімічного циклу, ідея розвитку пробивала собі дорогу досить складно. Так, до другої половини XX ст. в ній панувала вихідна абстракція закритої зворотної системи, в якій часовий фактор не грає ролі. Навіть перехід від класичної ньютонівської фізики до некласичних (релятивістської та квантової) в цьому відношенні нічого не змінив. Щоправда, у класичній термодинаміці був зроблений певний несміливий прорив – введено поняття ентропії і уявлення про необоротні процеси, які залежать від часу. Цим самим у фізичні науки була введена «стріла часу». Але, в кінцевому рахунку, і класична термодинаміка вивчала лише закриті рівноважні системи, нерівноважні ж процеси розглядалися як другорядні відхилення, якими можна знехтувати в остаточному описі пізнавального об’єкту.

Проникнення ідеї розвитку в геологію, біологію, соціологію, гуманітарні науки в ХІХ – першій половині XX ст. відбувалося незалежно в кожній з цих галузей пізнання. Філософський принцип розвитку світу (природи, суспільства, людини) не мав спільного, стержневого для всього природознавства (а також для всієї науки) виразу. В кожній з галузей природознавства, він мав свої (незалежні від іншої галузі) форми теоретико-методологічної конкретизації.

Тільки до кінця XX ст. природознавство знайшло теоретичні та методологічні засоби для створення єдиної моделі універсальної еволюції, виявлення загальних законів природи, що зв’язують у єдине ціле виникнення Всесвіту (космогенез), виникнення Сонячної системи й нашої планети Земля (геогенез), виникнення життя (біогенез) і, нарешті, виникнення людини й суспільства (антропосоціогенез). Такою моделлю є концепція глобального еволюціонізму. В цій концепції Всесвіт постає як такий, що розвивається в часі як природне ціле, а вся історія Всесвіту від Великого Вибуху до виникнення людства розглядається як єдиний процес, в якому космічний, хімічний, біологічний та соціальний типи еволюції спадкоємні й генетично пов’язані між собою. Космохімія, геохімія, біохімія відображають тут фундаментальні переходи в еволюції молекулярних систем і неминучості їх перетворення в органічну матерію.

В концепції глобального еволюціонізму підкреслюється найважливіша закономірність – спрямованість розвитку світового цілого на підвищення своєї структурної організації. Вся історія Всесвіту – від моменту сингулярності до виникнення людини – постає як єдиний процес матеріальної еволюції, самоорганізації, саморозвитку матерії.

Важливу роль у концепції глобального еволюціонізму відіграє ідея відбору: нове виникає як результат відбору найбільш ефективних формоутворень, неефективні ж інновації відкидаються історичним процесом; якісно новий рівень організації матерії остаточно самостверджується тоді, коли він виявляється здатним ввібрали в себе попередній досвід історичного розвитку матерії. Ця закономірність характерна не тільки для біологічної форми руху, але й для всієї еволюції матерії. Принцип глобального еволюціонізму вимагає не просто знання часового порядку утворення рівнів матерії, а глибокого розуміння внутрішньої логіки розвитку космічного порядку речей, логіки розвитку Всесвіту як цілого.

На цьому шляху дуже важливу роль відіграє так званий антропний принцип. Зміст цього принципу в тому, що виникнення людства, пізнаванного суб’єкта (а отже, й випереджуючу соціальну форму руху матерії органічного світу) було можливим в силу того, що великомасштабні особливості нашого Всесвіту (її глибинна структура) саме такі, якими вони є, якщо б вони були іншими, Всесвіт просто не було б кому пізнавати. Даний принцип вказує на глибоку внутрішню єдність закономірностей історичної еволюції Всесвіту, Універсум і передумов виникнення й еволюції органічного світу аж до антропосоціогенезу. Згідно з цим принципом існує певний тип універсальних системних зв’язків, які визначають цілісний характер існування й розвитку нашого Всесвіту, нашого світу як певного, системно організованого фрагменту нескінченно різноманітної матеріальної природи. Розуміння змісту таких універсальних зв’язків, глибинної внутрішньої єдності структури нашого світу (Всесвіту) дає ключ теоретичному й світоглядному обґрунтуванню програм і проектів майбутньої космічної діяльності людської цивілізації. Відомо дві форми змін. При першій процес протікає поступово, безперервно, за рахунок кількісних зменшень або збільшень. Такий процес одержав назву «еволюція». Друга форма розвитку протікає більш складно. Тут спостерігається поява нової якості, а значить перерва поступовості, стрибок. Такий розвиток отримав назву «революція».

Еволюціонізм – це течія, яка визнає лише одну форму розвитку – безперервну, що протікають без стрибків, перерви поступовості, за рахунок кількісних змін. Рушійна сила еволюції – природний відбір. І якщо раніше вважалося, що сучасна людина вже вийшла з-під влади законів природного відбору, то зараз ці уявлення змінюються. За словами професора антропології Університету Юти Генрі Харпендінга, стверджувати, що природний відбір в наші дні припинився, було б неправомірно. Звичайно, часи, коли дітей, які народжувалися слабкими, кидали на напризволяще, а то й зовсім вбивали, давно пройшли. Радикально скоротилась дитяча смертність, збільшилася тривалість життя. Однак відбір не зупиниться, поки існують фактори, до яких людині доводиться пристосовуватись. Так, розходження в кольорі шкіри народів – прямий наслідок еволюції, оскільки, потрапивши в нові кліматичні умови, наші пращури були змушені адаптувати пігментацію шкіри до нових умов. «Але не варто думати, що еволюція робить нас кращими, – вважає Харпендінг. Вона не погана і не добра, просто виживають ті гени, які дозволяють вижити їх власнику «.

Одне з найбільш інтригуючих питань, яке виникло після публікації роботи американських біологів, – це навіть не темпи (вони в масштабах одного людського життя все одно не помітні), а напрямок еволюції: як, в який бік ми змінюється? Але що буде представляти собою людина в майбутньому, вчені передбачити не беруться. «Ніхто не знає, що нас чекає попереду, – міркує Джон Хаукс. Можливо, новий СНІД, підвищена радіація або потепління клімату – хто це може зараз сказати? Однак організм людини зможе перебудуватися й відповісти на зміну середовища. Й знову виникне відбір за цими новими показниками «. Так, завідувач лабораторією медико-генетичного наукового центру РАМН Віктор Спіцин взагалі впевнений, що кожен з нас може брати участь в еволюційній гонці й не програти в ній. «Можна здати генетичний аналіз і виявити свою схильність до тих чи інших спадкових захворювань, – говорить він. Тому можна заздалегідь прийняти превентивні заходи».

Таким чином, в даний час ідея глобального еволюціонізму – це не тільки констатуюче положення, але й регулятивний принцип. З одного боку, він дає уявлення про світ як про цілісності, дозволяє мислити загальні закони буття в їх єдності, а з іншого – орієнтує сучасне природознавство на виявлення конкретних закономірностей глобальної еволюції матерії на всіх її структурних рівнях, на всіх етапах її самоорганізації.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть історичні етапи розвитку науки як цілісної соціальної системи.
2. Які наукові відкриття привели до переходу до некласичної картини світу?
3. Якими ідеалами й нормами керувалася некласична наука?
4. В чому полягає головна особливість пізнавальної позиції суб’єкта філософських основах некласичної науки?
5. Визначте основні тенденції формування науки майбутнього.
6. Які ідеали й норми визначають постнекласичні наукові ідеали?
7. Вчому полягали принципові філософські обгрунтування й проблеми «дисціплінарно оргганізованної» науки? Який головний принцип організації?

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Наука і майбутнє людства.
2. Наукова картина світу і її функції.
3. Повсякденна, релігійна і філософська картина світу.

Література до модуля

1. Автономова Н.С. Рассудок, разум, рациональность. – М.: Наука, 1988.
2. Будко В.В. Философия науки: Учебное пособие. – Харьков: Консум, 2005.
3. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология М.Вебера и веберовский ренессанс. – М.: Политиздат, 1991.
4. Депенчук Н.П. Комплексні проблеми і інтегративні процеси в сучасному природознавстві// Філософ.думка. - 1979. - №1.
5. Диалектика в науках о природе и человеке. Единство и многообразие мира, дифференциация и интеграция научного знания. - М.: Наука, 1983.
6. Добреньков В. И., Кравченко А. И. Фундаментальная социология: В 15 т. -М., 2003.
7. Філософія: Курс Лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: « Каравела»; Львів: « Новий світ - 2000», 2001.
8. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство: Пер. с фр. – М.: Политиздат, 1990.
9. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003.
10. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. 2-е изд. – М., 1992.
11. Маркарян Э.С. Интегративные тенденции во взаимодействии общественных и естественных наук. - Ереван: Изд-во АН Арм.ССР, 1977.
12. Мирский Э.М. Междисциплинарные исследования и дисциплинарная организация науки. - М: Наука, 1980.
13. Патон Б.Е. Наука. Техника. Прогресс. - М: Наука, 1987.
14. Пуанкаре Анри. О науке. – М.: Наука, 1980.
15. Рассел Б. Человеческое познание. – К.: Ника-Центр, Вист-С, 1997.
16. Семенюк Е.П. Інтегращя науки і соціальна практика // Вісн. АН УРСР. - 1989. - № 1.
17. Синтез знания и проблема управления. - М.: Наука, 1978.
18. Синтез современного научного знания. - М: Наука, 1973.
19. Сичивица О.М. Сложные формы интеграции науки. - М.: Высш.шк., 1983.
20. Старостин Б.А. Параметры развития науки. – М.: Наука, 1980.
21. Сухина В.Ф., Кислюк К.В. Практикум по философии: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – Харьков: Фолио, 2001.
22. Филатов В.П. Епистемология: философское учення о знании / / Философия: Учебник / Под ред. В. Д. Губина, Т. Ю. Сидориной, В. П. Филатова. – М., 1996.
23. Философия науки / под ред.С. А.Лебедева: Учебное пособие для вузов. Изд. 4-е, перераб. и доп. – М.: Академический Проект, 2006.
24. Філософія: Підручник для вищої школи. - X.: Прапор, 2004.
25. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник: Пер. с англ. и нем. / Общ. ред. Л.Я. Гозмана и Д.А. Леонтьева. – М.: Прогресс, 1990.
26. Чуйко В.Л. Рефлексія основоположень методології філософії науки. – К.: Центр політ. філософії, 2000.

Модуль ІІ. Виникнення науки і основні стадії її розвитку

Тема 1. Виникнення і розвиток класичної європейської науки.

Мета: надати студентам загальне уявлення про генезис науки і наукового методу як особливої форми осягнення дійсності і розвиток окремих наукових галузей зі стародавніх часів до ХІХ століття

План.

1.            Пізнання в епоху класоутворення і Стародавніх цивілізацій

2.            Розвиток науки в період античності

3.            Релігія і наука: синтез епохи Середньовіччя

4.            Наукові зрушення в епоху Відродження

5.            Новий час – нова методологія і нова організація науки

1. Пізнання в епоху класоутворення і Стародавніх цивілізацій

Прийнято вважати, що пізнання стає науковим в ХVI-ХVII століттях, в епоху Великої наукової революції, початок якої був встановлений створенням геліоцентричної системи світу. Результатами цієї революції стали: виникнення наукового експерименту, усвідомлення закономірностей зв’язку теорії і емпірії, створення перших природничо-наукових теорій, перш за все, класичної механіки, впровадження ідеї математизації природознавства, інституціоналізація наукової діяльності. Але накопичення донаукових раціональних знань про природу почалося набагато раніше – ще в первісну епоху.

Для того, щоб уявити собі картину первісного пізнання, необхідно перш за все врахувати, що духовний світ первісної людини, первісна свідомість була двошаровою. Інакше кажучи, в первісній свідомості  можуть бути виділені два рівні:

1) рівень буденного, повсякденного, знання, що накопичувалося стихійно;

2) рівень міфотворчості (міфології) як деякої «дотеоретичної форми» систематизації буденного, повсякденного знання.

Первісна буденна свідомість включала дуже багато конкретних знань про те середовище, в якому людина жила, боролося за своє існування, вдосконалювала знаряддя праці.

В практичній повсякденній діяльності людина поступово накопичувала різноманітні знання не тільки про географічну місцевість, в якій вона мешкала, але й про тварин, рослини, про саму себе. В це час зароджуються і первісні класифікації тварин і рослин.

В далекі часи зароджується і первісна медицина – вироблялися різноманітні засоби лікування і самолікування, навіть прийоми примітивної хірургії: перев’язка, лікування ран і переломів, вивихів, аж до хірургічних операцій на черепі.

Найважливішою стороною розвитку первісної свідомості було формування здатності відображати і виражати кількісні характеристики дійсності.

Близько 100-40 тис. років тому зародилася традиція спостереження за небесними явищами, породжена практикою сезонних промислів. Вже на стоянках неандертальців (в печерах) результати цих спостережень фіксувалися в різного роду астральних малюнках (круг, хрест, групи ямок і ін.). У верхньому палеоліті (40-10тыс. літ тому назад) астральні малюнки ускладнюються, в них відображаються досить складні закономірності поведінки Місяця, Сонця. Близько 20 тис. літ тому назад з’являються певні прийоми рахунку часу за Місяцем і Сонцем. Велике значення у фіксації небесних явищ мав збіг ритмів природних процесів і суспільного життя, ритмів природи і фізіології людського організму. При цьому зачатки біологічних, астрономічних і математичних знань виникають в синкретичній єдності.

Серед безлічі різноманітних систем рахунку і після тривалого попереднього їх відсіву закріплюється переважно 10-а система. Це, безумовно, не можна вважати випадковим: 10 місяців вагітності, що для епохи матріархату було дуже важливим природним ритмом; 10 пальців руки як головного природного знаряддя праці, що зв’язує предмет праці і мету діяльності людини.

Вищим рівнем первісної свідомості була міфологія. Міфологія - це деякий «дотеоретичний спосіб» узагальнення, систематизації стихійно-емпіричних, буденних знань. Міфологія узагальнює світ у формі наочних образів. В первісності окремі сторони, аспекти світу узагальнювалися не в поняттях, як зараз, а в конкретних наочних образах. Сукупність зв’язаних між собою таких наочних образів і виражала собою міфологічну картину світу.

В міфологічній свідомості людина не виділяє себе з навколишнього середовища. Для міфу характерні не відділення об’єкту і думки про нього; речі і слова; фантазії і дійсності; речі і властивостей; просторових і часових відносин; реальності і «поезії». Міфологічне мислення ще не може забезпечувати логіко-понятійне осягнення об’єктивних зв’язків і відносин світу. Своєрідність міфології в тому, що вона не націлена на виявлення об’єктивних закономірностей світу. Міф виконує функцію встановлення ідеальної рівноваги між родовим колективом і природою.

Єдина, синкретична первісна свідомість диференціюється на відносно самостійні форми суспільної свідомості (основні компоненти духовної культури) - релігію, мораль, мистецтво, філософію, політичну ідеологію, правосвідомість, і, нарешті, науку.

Перші цивілізації Стародавнього Сходу почали складатися в Дворіччі і в долині Нілу в IV тис. до н.е. Економічною основою цих цивілізацій було іригаційне землеробство, яке хоча і вимагало колосальних трудових витрат, кооперації і особливої організації робіт, зате дозволяло одержувати декілька багатих врожаїв на рік. Отримання значного надмірного продукту постало економічною передумовою швидкого розвитку соціальних відносин, класоутворення, суспільного розподілу праці, виникнення спеціалізованих ремесел (гончарного, ткацького, кораблебудівного, металургійного, каменерізного і ін.), відособлення власності, генезису сусідсько-територіальних спільнот, утворення державного апарату.