Философия науки

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об’єднує наявність переконання, ядра та смислу світогляду як такого оскільки саме переконання і з’єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність.

Немає переконань – немає й світогляду, він або не сформувався, або девальвувався.

Отже, вирішальний вплив на картину світу виявляє філософія, а світогляд в цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії.

Наукове світорозуміння впорядковує визначену сферу явищ світу як цілісного утворення за певними правилам з використанням особливої мови. Воно виявляє теоретичну модель, як логічно несуперечну замкнуту систему знань, яка побудована на основі аксіом, які доведені емпіричним досвідом (експериментом, спостереженням та інш.)

Наукова картина розглядається, як цілісне та систематизоване утворення, яке формується та розвивається на основі фундаментальних досліджень фізики, астрономії, біології та інших ретельно існує набір часто наукових локальних образів, визначених фрагментів світу, як цілого ( механічної, хімічної, біологічної картини реальності) При цьому необхідно підкреслити, що об’єднання локальних картин самих по собі не дає єдиного і цілісного образа світу й людини, а представляє лише мозаїчну панораму. Найчастіше всього лише фізична картина світу приймається за зразок світу в цілому, хоча мова йде лише про Всесвіт, як об’єкт фізичного пізнання. Під Всесвітом розуміються різноманітні фізичні явища, які прямо або побічно увійшли в сферу споглядання та діяльності.

Людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, тому важливо розглянути, яким постає буття у людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з’ясувати насамперед за допомогою науки. Розуміючи певну необхідність позанаукових знань, врешті-решт до науки ми звертаємось саме тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілої системи.

Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланка наукової картини світу (НКС).

НКС є інтегральним досягненням багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень, величин або перших (вихідних)предметних визначень сутнісного (в межах окремих наук, чи в межах наук загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія.

Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:

1.     буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді:

2.     буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку «всього з усім»;

3.     до сучасної наукової картини входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро, макро, мегапроцеси. Мікропроцеси – це процеси субатомарного рівня, мікропроцеси – це рівень тіл, мегапроцеси – це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званого «великого об’єднання» яка б дала змогу пов’язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але на разі такої теорії не існує;

4.     багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними підходами. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес рухається у напрямку дедалі тотального прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми суттєвого є більш детерміновані, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;

5.     сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв’язок суб’єкта та об’єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб’єкт постає органічною часткою світу як об’єкта.

В зв’язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії ( хаосу, невпорядкованості) та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого невпорядкованість і мінливість відбувається через рух у напрямі гнучкіших і складніших форм організації.

Отже, буття є справді складно організованою, ієрархічно-побудованою та самоконцентрованою системою. Суперечливість цієї системи виявляється в тому, що вона є єдиною і множинною, яка набуває форми просторово-часових співвідношень.

Звичайно завершують усю будову наукової картини світу філософські уявлення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріального (або матеріально-чуттєвого) та духовного буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, роз’єдністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття позапросторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для самого себе, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, не можна задовольнитися тими ознаками (або критеріями) справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що має просторово-часові характеристики.

Отже сучасна наука різними напрямами та галузями створює сучасну наукову картину світу, яка окреслює досить складну картину проявів буття; в сучасній науковій картині світу буття постає системним, багаторівневим, ієрархічно впорядкованим та динамічним.

2. НАУКОВІ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

Наука – явище конкретно-історичне, яке проходить у своєму розвитку ряд якісно своєрідних етапів. Питання про періодизацію науки та її критеріях до сьогодні є дискусійним і активно обговорюється у вітчизняній та зарубіжній літературі. Один з підходів, який отримав у нас найбільше визнання, розроблена на матеріалі історії природознавства, насамперед фізики (В.С.Сьопін, В.В.Ільїн та ін.) і складається з наступного.

Науці як такої передує переднаука (докласичний етап), де зароджувалися елементи (передумови) науки. Тут маються на увазі зародки знань на Древньому Сході, в Греції та Римі, а також в середні віки, навіть до ХVІ-ХVІ сторіччя. Саме цей період частіше за все вважають початком, вихідним пунктом природознавства (і науки в цілому) як систематичного дослідження реальної дійсності. Наука як цілісний феномен виникає в Новий час внаслідок відмежування від філософії та проходить в своєму розвитку три основних етапи: класичний, некласичний, постнекласичний (сучасний). На кожному з цих етапів розробляються відповідні ідеали, норми та методи наукового дослідження, формулюється визначений стиль мислення, своєрідний понятійний апарат тощо. Критерієм (основою) даної періодизації є співвідношення (протиставлення) об’єкту та суб’єкту пізнання.

1. Класична наука (ХVII-ХІХ ст.). З перших двох глобальних революцій у розвитку наукових знань, які виникали у ХVІ-ХVII ст., склали принципово нове у порівнянні з античністю та середньовіччям розуміння світу, і почалась класична наука, позначивши генезис науки як такої, як цілісної триєдності, тобто особливої системи знання, своєрідного духовного феномену та соціального інституту.

Підготовчий етап першої наукової революції припадає на епоху Відродження. В цей період виникає поступова зміна світоглядної орієнтації: для людини значним стає існуючий світ, а автономним, універсальним та самодостатнім - індивід. В протестантизмі виникає розділення знання і віри, обмеження сфери застосування людського розуму світом «земних речей», під якими розуміється практично орієнтоване пізнання природи. Тому первісне «ціле» науки у відміні від філософії – це математичне природознавство, і насамперед механіка.

Серед тих, хто безпосередньо підготовлював зародження науки, був Микола Кузанський, який у своїх філософських поглядах на світ вводить методологічний принцип співпадіння протилежностей – єдиного і безкінечного, максимуму і мінімуму, з якого виходить тезис об відносності будь-якої точки відрахунку, тих передумов, які лежать у фундаменті арифметики, геометрії, астрономії та інших знань. Звідціля він робить припущення про передбачуваний характер усякого людського знання, а не тільки того, яке ми отримуємо, спираючись на досвід, як думали в античності. Тому він урівнює в правах і науку, обґрунтовану на досвіді, і науку, основану на доказах. Ці ідеї зробили вплив на Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Миколу Коперника, Галілео Галілея, Йоганна Кеплера.

В цей період був зроблений переворот в астрономії. Микола Коперник стверджував, що всі небесні тіла є сферами, які обертаються по кульових орбітах навколо Сонця, яке знаходиться у центрі, тобто формувалася геліоцентрична концепція сприйняття світу.

Джордано Бруно був більше натурфілософом і відстоював ідею нескінченності Всесвіту, яка для нього була єдиною та нерухомою.

Галілео Галілея справедливо відносять до тих, хто стояв у витоків формування науки. Він розглядав проблеми руху, які лежать в основі класичної науки. Він започаткував ідеї закону інерції і застосований метод заклав основи класичної фізики, також обґрунтував геліоцентричну систему Коперніка, додавши її своїми відкриттями.

Йоганн Кеплер встановив три закони руху планет відносно Сонця , тобто природознавець зробив спробу не філософського, а механічного пояснення руху небесних тіл.

Френсіс Бекон один з перших в силу економічних, політичних та інших причин починає об’єктивно розмежовувати на два самостійні і специфічні табори філософію та науку.

Успішний розвиток класичної механіки призвів до того, що у вчених виникло прагнення пояснити на основі її законів усі процеси та явища дійсності. В кінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. намічається тенденція використання наукових знань у виробництві, причиною цього був розвиток машинної індустрії, яке прийшло на зміну мануфактурному виробництву, що призвело до розвитку технічних наук.

У XIX ст. діалектичні ідеї проникають в геологію та біологію. В цей період розробляється еволюція виникнення видів Ж.Б. Ламарка і Ч.Р. Дарвіна, Г Мендель закладає основи генетики, М.Я. Шлейден та Т. Шванн утворюють клітинну теорію будови рослинних та тваринних організмів.

Серед відкриттів в хімії важливе місце займає відкриття періодичного закону хімічних елементів Д.М. Менделєєвим.

Таким чином, класична наука, досліджуючи свої об’єкти, намагалася при їх описі та теоретичному поясненні усунути по можливості все, що відноситься до суб’єкту, засобами, прийомами та операціями його діяльності. Таке усунення розглядалося як необхідна умова отримання об’єктивно-істинних знань про світ. В цей час господарює об’єктивний стиль мислення, прагнення пізнання предмету самого по собі, безвідповідно до умов його вивчення суб’єктом.

2. Некласична наука (перша половина XX ст.). В кінці XIX - початку XX ст. вважалось, що наукова картина світу практично побудована, і якщо і буде яка-небудь робота дослідникам, то це вчення деяких деталей. Але раптом послідував цілий ряд відкриттів, які ніяк в неї не вписувалися.

Було багато революційних відкриттів в області фізики. А. Бекерель відкрив мимовільне випромінювання уранової солі, Марія Складовська-Кюрі відкриває полоній і радій, Е. Резерфорд експериментально встановлює, що атомі мають ядро, в якому зосереджена їх маса, а також ще багато відкриттів важливих для розвитку науки в цілому.

Ейнштейн побудував математичну теорію броунівського руху, розробив квантову концепцію світла, а за відкриття фотоефекту у 1921 році йому була присуджена Нобелевська премія.

Якщо в класичній науці універсальним способом знання об’єктів теорії були операції абстракції і безпосередньої генералізації емпіричного матеріалу, то в некласичній введення об’єктів здійснювалося шляхом математизації, яка виступає основним індикатором ідей в науці, які призводять до утворення нових розділів та теорій.

На основі фізики розвивається хімія, особливо в області будови речовини. Виникають такі хімічні дисципліни, як фізико-хімія, стереохімія, хімія комплексних сполук, починається розробка методів органічного синтезу.

В області біології Д.І. Івановим був відкритий вірус і закладено початок вірусології, Т. Хант винайшов хромосоми і встановив носій наслідуваної інформації - ДІЖ, Г.А. Натсон та Г.Д. Меллер зробили ряд відкриттів в області генетики.

Також було зроблено низку відкриттів в астрономії і вчені прийшли до висновків, що Всесвіт знаходиться у стані безперервної еволюції. Ціолковським були закладені основи космонавтики.