Особливості професійної діяльності вчителя початкових класів

       Для школяра в першу чергу вчитель і батьки є носіями соціальних зразків поведінки, тобто переймаються не зовнішні звички улюбленої і поважаної людини, а властиве йому ставлення до інших людей.

       З усього сказаного вище можна зробити висновок, що здійснення педагогічного впливу є одною з основних функцій педагога та педагогічної спільноти в цілому. Формування якісного особистісного розвитку, вольової та моральної сфери учнів можливе лише за умови здійснення педагогічного тиску. Міра цього формуючого тиску для кожної дитини визначається індивідуально. Професійна майстерність вчителя полягає у визначенні цієї міри. Однак провідними або базовими тут стають морально-етичні якості особистості самого вчителя. Бо переступаючи поріг шкільного класу, вчитель отримує над ним владу.

        Професійні функції вчителя передбачають всі перераховані види джерел влади що до учнів. Вчитель здійснює оцінку знань та поведінку учня і таким чином реалізує владу винагороди, він же виступає носієм певних норм та правил, він пропонує учням певні еталони для наслідування і виступає експертом у своїй галузі наукових знань.

        На нашу думку, базовим чинником ефективності педагогічного впливу виступає морально-особистісна зрілість педагога, його альтруїзм, як ознака психічної та моральної норми. На нашу думку, професійно придатним може бути вчитель, який відповідає критеріям нормального людського розвитку.

       Висновки. Сутність процесу профілактики психологічного насильства в педагогічному процесі складає природовідповідність навчання і виховання, яка має прийти на зміну волюнтаристським методам тоталітарного суспільства. Необхідно зробити, щоб учителю і учневі було комфортно в навчальному закладі, щоб ні той, ні інший не витрачали душевних сил на подолання страху та роздратування. А щоб психологічний клімат навчального закладу був об’єктом турботи адміністрації, в перелік параметрів при перевірці роботи школи доцільно внести вивчення рівня тривожності вчителів і учнів. По-друге, необхідно відмовитися від традиції ототожнювати особистість класного керівника з класом, успіхи учнів з успіхами вчителя. Всі ж добре знають, що тут не існує прямої залежності.

      Учень ходить в школу не тільки для отримання знань вмінь та навичок з шкільних навчальних предметів. Він ще розв’язує важливу задачу накопичення соціального досвіду. Учитель, усвідомлює він це чи ні, виступає еталоном соціального функціонування для учнів. Аморальна, насильницька поведінка вчителя, з одного боку, засуджується учнями, а з другого – засвоюється.

      Необхідно усвідомити, що, все, що стосується професійної педагогічної діяльності, підлягає професійному навчанню та правовому регулюванню.

      В процесі професійної підготовки вчителя можна показати, яким чином відбувається сповзання педагогічного спілкування в сторону деструктивно тиску на дитину. На етапі вузівської підготовки вчителя необхідно впровадити спеціальні курси, спрямовані на формування особистісної зрілості та професійної ідентичності. Навчити розрізняти формуючий, конструктивний педагогічний тиск від тиску деструктивного, метою якого є самоствердження перед дітьми та демонстрація своєї переваги.

      Визнання явища психологічного насильства в педагогічній взаємодії нормальним, легітимізує це явище в інших соціальних сферах.

      В етичному кодексі педагога необхідно чітко прописати заборону на такі дії. Вчитель повинен усвідомлювати наявність феномену психологічного насильства, повинен знати про це, повинен бути попередженим про заборону на такі дії.

       З другого боку необхідно підвищувати правову самосвідомість суспільства. В кожному класі розмістити декларацію прав дитини.

       Формування державної соціальної політики спрямованої на створення педагогічної спільноти, здійснення заходів по підвищенню статусу педагога в суспільстві, створення спеціалізованих центрів психологічної підтримки педагогів.(Оскільки часто причиною психологічного насильства з боку педагогів є несвідома компенсація чисельних соціальних та особистих негараздів).

       Розробка Закону України про виховання та навчання. Здійснювати будь-яке навчання повинні люди з професійною педагогічною освітою.

       Необхідно розробити та чітко прописати процедуру дискваліфікації при наявності професійного зловживання та професійної непридатності.

 

"Педагогічна  практика". Випуск №3, 2007р.

Впровадження  принципу індивідуалізації в навчально-виховний процес початкової школи.

       У статті визначено cпособи реалізації принципу індивідуалізації в навчально-виховний процес початкової школи, розкрито основні напрями вивчення індивідуальних особливостей та пізнавальних можливостей школярів у процесі навчальної діяльності.

        Ключові  слова: індивідуалізація, індивідуальні  особливості, пізнавальні можливості, навчальна діяльність. Педагог повинен пам’ятати, що кожна дитина неповторна, вона має свій індивідуальний темп росту і розвитку, що передбачає індивідуальний спосіб навчання. Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання розвиток здібностей та інтересів школярів. Індивідуалізація – це процес постійного спостереження за формуванням дитини як особистості, адаптування матеріалів та занять, отримання інформації від сімей, взаємодія з дітьми, метою якої є підтримка їх розвитку. Можна індивідуалізувати завдання для кожної дитини, якщо педагог знає, в якій послідовності вона виконує завдання, можна адаптувати матеріали відповідно до рівня її розвитку, ускладнивши чи полегшивши їх, можна міняти роль, яку відіграє вчитель у становленні особистості, залежно від потреб дитини.

      Особистісний розвиток включає в себе такі компоненти:

- самосвідомість дитини (ставлення дитини до себе, важливість  думки іншого, наявність мети  та реальність її досягнення, рівень самостійності у виборі та прийнятті рішення, наявність прагнення до самоактуалізації, самоповага);

- соціально-етичний розвиток (вміння і бажання встановлювати  контакти з оточуючими, вміння  приймати та підтримувати ініціативу  інших до спілкування, знання  дитиною норм і правил поведінки  та їх реалізація у власній  поведінці, здатність дитини впливати  на характер стосунків, засоби  досягнення цього);

- емоційно-почуттєвий розвиток (вміння долати посильні труднощі, зосередитись на виконанні певного  завдання, вміння регулювати (тобто  проявляти або стримувати) емоційні  реакції адекватно до ситуації);

- прагматично-мотиваційний (провідні потреби та мотиви  діяльності, мотиви виконання моральних  норм, усвідомленість соціальної  позиції – позиції школяра,  прояви інтересів до діяльності, їх широта, вираженість);

- інтелектуальний розвиток (наявність оптимального до даного  віку кола знань, умінь та  навичок, розвиненість пізнавальних  психічних процесів (мислення, мовлення, пам’яті, уваги, уяви, сприймання), сформованість пізнавальної активності, самостійності в оволодінні інформацією.

      Третім компонентом індивідуального розвитку є розвиток діяльності, який включає в себе ігрову, образотворчу, навчальну, трудову діяльність та спілкування.

Мета освіти полягає не в передаванні конкретної інформації – знань, а у сприянні саморозвитку дітей, підготовці їх до майбутнього  самостійного життя, активної участі у  праці, реалізації своїх можливостей.

      У сучасних умовах провідними методами навчання, замість словесних та наочних, мають ставати практичні. Змінюється роль демонстраційного матеріалу: він перестає домінувати, диктувати усталений порядок дій, поступається перед роздатковим. Роздатковий матеріал, в свою чергу, урізноманітнюється, індивідуалізується  залежно від потреб та можливостей дітей. Зазначене сприяє тому, що діяльність школярів стає більш самостійною, вибірковою, практичною.

       Змінюється також роль зовнішнього оцінювання. Замість оцінки вчителя все більше використовується самооцінювання та взаємооцінювання. Тому дуже важливо вже у молодшому шкільному віці створювати умови для формування оцінних стосунків дітей один з одним, що суттєво впливає на характер відносин між ними,  ставлення до навчання, мотиви поведінки.

       Дуже важливо, щоб учитель у своїй роботі виходив із розуміння того, що успішно навчати, виховувати, розвивати дітей можна лише за такої умови: навчально-виховний процес повинен бути розрахований на всіх і, одночасно, на кожну дитину індивідуально.

Список використаної літератури.

 

1. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений /

2. А. Сластенин и др.; Под ред. В. А. Сластенина - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - Раздел 1. «Введение в педагогическую деятельность».С -3 - 58. (электронный ресурс кафедры).

2. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В. А. Сластенин и др.; Под ред. В. А. Сластенина - М.: «Школа-Пресс», 1997.

• Раздел 1. «Введение в педагогическую професию». - С. 3 - 71.

3. ПодласыйИ. П. Педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов. - М: Гуманитарный издат центр ВЛАДОС, 1999. - Кн. 1. - Тема «Учитель современной школы».

4.  Мезинов В. Н. Введение в педагогическую деятельность: Учебн. пособ. - Елец, 2005. - 112 с. - (электронный ресурс кафедры).

5.  Введение в педагогическую деятельность / А. С. Роботова, Т. В. Леонтьева,    И.Г.Шапошникова и др. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. - 208 с. (электронный ресурс кафедры ).

6.  Амонашвили Ш. А. Как живете, дети? - М.: Просвещение, 1986. - 176 с.

7. Амонашвили Ш. А. Школа жизни: Трактат о начальной ступени             образования.       -  М., 1998. - 80 с.

8.  Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика: Глава V. Профессионально- педагогическая деятельность. - СПб: Издательство "Питер", 2000.

9.   Все начинается с учителя / Сост. хрестомат. сборника К. А. Иванов; под ред. 5.И. Равкина. - М.: Просвещение, 1983.

10. Історія українсьеої школи і педагогіки: Хрестоматія / За ред. В. Г. Кременя. -   К., 2003,- 766 с.

11. Елканов С. Б. Профессиональное самовоспитание учителя. - М.:            Просвещение, 1986. - 143.

12.   Корчак Я. Как любить детей. - М.: Знание, 1991. - 191 с.

13. Мазоха Д. С. На шляху до педагогічної професії ( Вступ до спеціальності).      -К., 2005.- 168 с.

14.  Мищенко А. И. Введение в педагогическую профессию. - Новосибирск, 1991.

15. Педагогический поиск / Сост. И.Н.Баженова. - М.: Педагогика, 1988. - 472 с.

16.  Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям.

17.  Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю.

18.  Учитель крупным планом / Под ред. С. Г. Вершловского. - СПб, 1994.