Особливості професійної діяльності вчителя початкових класів

      В умовах особистісно-орієнтованого навчання постає необхідність в основу критеріїв ефективної педагогічної діяльності ввести не тільки оцінки успіхів у навчанні дитини, а й відповідні виміри зусиль учителя щодо мотивації цієї діяльності, педагогічної культури, етичної компетентності.

      Велику увагу педагогічній етиці вчителя, вмінню знаходити вихід зі складних ситуацій приділяли такі педагоги як А.Макаренко, В.Сухомлинський.

      А.С. Макаренко писав: “Основним принципом в нашій педагогічній роботі – шкільній, позашкільній, дошкільній – є щонайбільша пошана до людини”.

      Ці проблеми порушував також В. Сухомлинський у книгах “Серце віддаю дітям”, “Сто порад учителеві”. “Вихователь тільки тоді є сіячем розумного доброго, вічного, коли він правильно бачить добро і зло, правильно оцінює найтонші пориви душі, думки, прагнення, наміри… Виховання перестає бути вихованням, коли дитина відчує, що з нею повелися несправедливо. Несправедливість породжує образу, обурення. Підлість і лицемірство”.

      У книзі “Сто порад учителеві” В. Сухомлинський зазначав: “Мудрість влади педагога – це насамперед його безмежна влада все розуміти… з винятковою педагогічною мудрістю ставитесь до найрізноманітніших необачних вчинків, у яких-не повинне зло, а найчастіше забудькуватість незнання чи помилка. Конфлікт між учителем і дитячою один з крайніх проявів педагогічної неграмотності… Дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим. Немає такої єдиної мірки, якою б можна було виміряти дорослого й дитину”.

       Якщо дитина робить щось “не так”, не допускайте “сильних”, “вольових” засобів впливу на неї, не допускайте, щоб у вашу складну лабораторію гуманізму увірвався стук кулака по столу й окрик “Бережіть, як найвище благо, людську гордість, недоторканість особистої честі дитини. Сильні й “вольові” засоби впливу, які ламають волю дитини, роблять її безсердечною”.

       Надзвичайно важливо при оцінюванні знань учнів пам’ятати про етичний вплив оцінки. Аналізуючи різноманітні ситуації оцінювання, І.А. Зязюн вважає, що “незадовільну оцінку молодші школярі сприймають як несправедливе ставлення через те, що вони бажають навчатися і не розуміють, за що карані”.

        Дбаючи про етичний вплив оцінки, наголошує О.Я. Савченко, “вчитель прагне, щоб дитина зрозуміла її справедливість, інакше найкращі наміри можуть призвести до протилежного результату. Отже, треба відповідально ставитися до оцінки, не оцінювати незасвоєне, не розпорошуватися на дрібниці, формулювати її по-різному не принижуючи людську згідність”.

       Оцінка у В.Сухомлинського завжди оптимістична – це винагорода за працю, а не покарання за лінощі. За 4 роки навчання дітей у початкових класах В.Сухомлинський не поставив жодної незадовільної оцінки. Ніхто з дітей не був покараний двійкою.

       Не потрібно забувати про те, що учні і особливо в початкових класах, завжди беруть приклад з учителя. У психолого-педагогічних дослідженнях останнього часу (Б.А. Вяткін) експериментально доведено, що учнів, які навчались у вчителів з високими рівнем загальної культури, значно відрізняються від учнів, що мають вчителів з низьким рівнем культури.

      У своїх працях М.О. Амонашвілі звертає увагу на те, що наслідування дітьми етичної поведінки вчителя має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу, взаємоповаги, невимушеності навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, - формує у школярів етичні норми, моральну поведінку в суспільстві.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури.

 

1.  Амонашвили Ш. А. Как живете, дети? - М.: Просвещение, 1986. - 176 с.

2. Амонашвили Ш. А. Школа жизни: Трактат о начальной ступени образования.       -  М., 1998. - 80 с.

3.  Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика: Глава V. Профессионально- педагогическая деятельность. - СПб: Издательство "Питер", 2000.

4.   Все начинается с учителя / Сост. хрестомат. сборника К. А. Иванов; под ред. 5.И. Равкина. - М.: Просвещение, 1983.

6. Історія українсьеої школи і педагогіки: Хрестоматія / За ред. В. Г. Кременя. -   К., 2003,- 766 с.

7. Елканов С. Б. Профессиональное самовоспитание учителя. - М.:            Просвещение, 1986. - 143.

8.   Корчак Я. Как любить детей. - М.: Знание, 1991. - 191 с.

9.Мазоха Д. С. На шляху до педагогічної професії ( Вступ до спеціальності).      -К., 2005.- 168 с.

10.  Мищенко А. И. Введение в педагогическую профессию. - Новосибирск, 1991.

11. Педагогический поиск / Сост. И.Н.Баженова. - М.: Педагогика, 1988. - 472 с.

12.  Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям.

13. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителю.

14.  Учитель крупным планом / Под ред. С. Г. Вершловского. - СПб, 1994.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Відомі педагоги минулого та сучасності.

Антона Семеновича Макаренка (1888 – 1939) – українського і російського педагога-новатора, класика світової педагогіки ХХ ст., творця нової методики виховної роботи з дитячим колективом, письменника, організатора і керівника колонії для неповнолітніх правопорушників і безпритульних під Полтавою, дитячої трудової комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, автора творів “Марш 30-го року”, “Педагогічна поема”, “Книжка для батьків”, “Методика організації виховного процесу”, “Проблеми шкільного радянського виховання”та ін..

Грінченко Борис  Дмитрович (27 листопада (9 грудня) 1863 — 23 квітня (6 травня) 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Виступав на захист української мови. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Я́н А́мос Ко́ме́нський (*28 березня 1592 — 1670) — чеський мислитель, педагог, письменник («Велика дидактика», «Материнська школа», «Світ чуттєвих речей в картинках»). Великою заслогую Коменського було те, що він вперше зібрав і систематизував всі відомості по педагогіці а також розробив революційні на той час ідеї, зокрема до таких належать ідея класно-урочної системи. Коменський вважав, що починати навчання треба якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов'язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все, що завгодно. Тільки для цього потрібно дотримуватися в навчанні послідовного і поступового просування вперед, слідуючи безсмертним та універсальним дидактичним правилам: «від близького до далекого», «від цілого до окремого», «від знайомого до незнайомого» для того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменський вважав також, що необхідно з дитинства виробляти позитивні етичні риси (справедливість, поміркованість, мужність; цікаво зазначити, що під останньою він розумів також наполегливість у праці). Важливу роль в етичному вихованні Вчитель відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки. До навчального плану гімназії Коменський ввів, нарівні з традиційними «сьома вільними мистецтвами», природознавство, історію, географію.

 Біографія  Й.-Г. Песталоцці

Народився в Цюрiху у родині лікаря. Батько був хірургом і належав до дворянської сім'ї. В п'ять років Песталоцці залишився без батька. Бажаючи найти сімейне щастя у мирному сільському колі, Песталоцці в 1769 одружився і поселився в селі. Вищу освіту здобував у Каролінському колегіумі. Протягом третини століття керував навчально-виховними закладами, де на основі дослідної роботи здійснював i розвивав свої педагогічні ідеї. Спочатку організував у своїй садибі “Нойгоф” “Установу для бідних“ (1774-1780 рр.) - один з перших в історії дослідний навчально-виховний заклад. З 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у м. СтанЦі. У період 1800-1804 рр. Песталоцці керував інститутом у Бургдорфi, який являв собою комплекс середніх шкіл - базу для підготовки учителів. Цей інститут у 1804 р. переводить до м. Iвердон i там керує ним до 1825 р. Роботу свого закладу поставив на високому рівні, чим здобув світову славу. Свій багатий педагогічний досвід Песталоцці теоретично узагальнив у творах “Лінгард i Гертруда“ (1781-1787), “Як Гертруда вчить своїх дітей“ (1801), “Лебедина пісня“ (1826) та ін. У його працях спостерігається великий вплив Руссо, особливо ідея зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій; створення теорії початкового навчання з опертям на психологічні засади; опрацювання методики початкового навчання. Освіту та виховання Песталоцці розглядав як основний засіб перебудови суспільства на розумних і справедливих началах. Він одним із перших серед педагогів звернувся до питання всенародної загальної освіти, оскільки головну причину бідувань простих людей вбачав у їх неуцтві та невмінні раціонально вести господарство. Спрямувавши свої зусилля на покращання життя селян, Песталоцці вважав, що виховання їх дітей повинно полягати у тому, що тільки власні сили людської природи є основою, яка формує людину, Песталоцці вважав метою виховання розвиток усіх природних сил та здібностей дитини, причому цей розвиток має бути різнобічним і гармонійним. Педагог не повинен придушувати природного розвитку дитини. Головний принцип виховання -- його відповідність природі. Властиві кожній дитині від народження задатки здібностей треба розвивати, вправляючи у послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини. Розвитку всебічної здатності до праці та “діяльної любові один до одного“. Вагому роль у релігійно-моральному вихованні він відводив сім'ї, родинному, зокрема материнському, вихованню. На його думку, родина -- це перший зразок науки життя в спільноті, науки взаємної допомоги. Важливим засобом морального виховання вважав вправляння дітей у моральних вчинках, які потребують самовладання і формують волю. Народну школу Песталоцці бачив, передусім, як трудову. Підготовку дітей до праці він мислив собі у тісному поєднанні з їх фізичним, моральним і розумовим розвитком. Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею, яку реалізував у “Нойгофі“. Проте це поєднання у нього носило механічний характер. Головним методологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності. Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його у потрібному напрямку. Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого. Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил та здібностей дитини.

Костянтин Дмитрович  Ушинський (19 лютого (2 березня) 1824, Тула — 22 грудня 1870 (3 січня 1871), Одеса), визначний російський педагог українського походження, один із засновників педагогічної науки в Росії. Дитячі роки Ушинський провів у с. Богданівці на Чернігівщині (зараз - Шосткинський район Сумської обл). Його батько, Дмитро Григорович, був офіцером, учасником Бородинської битви та війни 1812 року. Його було поранено. В 1838 р.- отримав дворянський титул. Вихованням старшого сина Дмитра Григоровича — Костянтина — займалася дружина (Любов Іванівна Капніст). Мати К. Д. Ушинського володіла іноземними мовами: німецькою, французькою, англійською. За походженням — німкеня. Саме вона прищепила своїм дітям любов до знань. Ушинський закінчив Новгород-Сіверську гімназію — першу гімназію на Лівобережній Україні. Продовжує навчання в Московському університеті (1840 рік, юридичний факультет). У віці 20 років блискуче завершує навчання. Йому пропонують залишитися на кафедрі для захисту магістерського ступеню. У червні 1844 року йому присуджено звання кандидата юриспруденції. На 2 роки залишається в університеті на стажування. Його направляють до Ярославського юридичного ліцею на роботу. Там він займає посаду в. о. професора кафедри камеральних наук(законодавство, право, фінанси). Має конфлікти з керівництвом. 15 грудня 1849 р. Ушинський подає заяву про звільнення. 1849 — посилає листи в 30 повітових училищ із проханням прийняти його на роботу, але ніхто не відповів. 1851 — одружується з Надією Семенівною Дорошенко. Вони мали 5 дітей: 3 сини й 2 дочки. Знаходить роботу в міністерстві внутрішніх справ у департаменті іноземних віросповідань (до 1 січня 1854 року). Зустрів колегу з Ярославського ліцею. Той пропонує йому посаду в Гатчинському сирітському інституті. 1854-1855 — Ушинський працює викладачем словесності й законодавства, а згодом стає інспектором Гатчинського сирітського інституту. Написав статтю «Про користь педагогічної літератури». Стаття має надзвичайний успіх. Він цікавиться педагогікою. Виходять інші статті: «Три елементи школи», «Про народність у громадському вихованні», «Шкільна реформа в Північній Америці». За кордоном зустрівся й подружився з М. Пироговим, який давав йому поради в лікуванні.1867 р. - Живе із сім'єю на хуторі Богданка. Знаходить роботу в Києві. Відпочиває в Криму. Коли повертається, дізнається про смерть свого старшого сина, Павла. Деякий час не спілкується із друзями. Переїздить із сім'єю до Одеси. Приїхав туди вже дуже хворим. Зупинився в готелі «Північний». Помер К. Д. Ушинський в Одесі 3 січня 1871 року, правлячи 3-й том «Педагогічної антропології». Поховано у Видубицькому монастирі (Київ).

Васи́лий Алекса́ндрович Сухомли́нский (28 вересня 1918, с. Васильевка Олександрійського повіту Херсонської губернії Російська імперія, що була, - 2 вересня 1970, сел. Павлыш Онуфриевского району Кіровоградської області, Українська РСР) - український радянський педагог. Член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968), кандидат педагогічних наук (1955), заслужений учитель школи Української РСР (1958), Герой Соціалістичної Праці (1968). Народився в родині сільського теслі. Після закінчення школи селянської молоді зробив у Кременчуцький медичний технікум. В 1939 році з відмінністю закінчив Полтавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови й літератури в сільських школах Онуфриевского району Кіровоградської області. Учасник Великої Вітчизняної війни. У липні 1941 року покликаний у Червону Армію. У званні молодшого політрука воював на Західному й Калінінському фронтах, брав участь у Смоленськом бої й битві під Москвою. У січні 1942 року був важко поранений осколком снаряда під саме серце. Дивом вижив і після виписки з уральського госпіталю з 1942 по 1944 роки працював директором школи селища Ува Удмуртской АРСР. Повернувшись на батьківщину, довідався, що його дружина, що участвовавшая в партизанськім підпіллі, з малолітнім сином були замучені фашистськими окупантами. З 1944 року - завідувач Онуфриевским районним відділом народної освіти. З 1948 року до останнього дня свого життя працював директором середньої школи селища Павлыш Онуфриевского району Кіровоградської області України. В 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: "Директор школи - організатор навчально-виховного процесу".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Схема структури педагогічної діяльності педагога як управлінської.

 

Етапи проекту	Результати діяльності						Функції
Підготовчий	У       П       Р       А       В       Л       І       Н       Н       Я					У       П       Р       А       В       Л       І       Н       Н       Я	Целеполагание       Діагностична
				ЦІЛЬ
				ДІАГНОЗ
				ПРОГНОЗ			Прогностична       Проективна     Планування     Інформаційна       Організаційна       Оцінна   Контрольна     Корекційна           Аналітична
				ПРОЕКТ
				ПЛАН
Реалізація				ІНФОРМАЦІЯ
				ОРГАНІЗАЦІЯ
				ОЦІНКА
				КОНТРОЛЬ
				КОРЕКЦІЯ
Завершальний				РЕЗУЛЬТАТ