Особливості професійної діяльності вчителя початкових класів

                                              Зміст

1. Педагогічний словник.
2. Реферат «Особливості професійної діяльності вчителя початкових класів».
3. Відомі педагоги минулого та сучасності.
4. Схема структури педагогічної діяльності педагога як управлінської.
5. Структурно-логічна схема теоретичної готовності вчителя до професійно-педагогічної діяльності.
6. Структурно-логічна схема практичної готовності вчителя до професійно-педагогічної діяльності.
7. Модель ідеального вчителя.
8. Схема структури педагогічного потенціалу вчителя.
9. Психологічний портрет дитини за твором образотворчого мистецтва.
10. Скласти анотацію двох статей з педагогічних журналів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Педагогічний словник.

1.Педагогічна  діяльність - це процес виконання педагогом своїх функціональних обов’язках, які визначені нормативними документами. Особливий вид професійної діяльності, спрямований на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури й досвіду, створення умов для їхнього особистісного розвитку й підготовку до виконання соціальних робіт у суспільстві називається, педагогічною діяльністю.

2.Професійно-педагогічна  діяльність – це особливий вид професійно-творчої діяльності педагога, спрямованої на передачу соціокультурного досвіду дітям у ході освітнього процесу і створення умов для їх розвитку.

3. Спеціальність (лат. specialis — особливий; від species — род, вид) — комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності.

4.Професія  — виокремлений ("окреслений") у рамках суспільного поділу праці комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати відносно постійно, та які становлять засоби утримання для неї.

5. Професіограма — перелік і опис загальнотрудових і спеціальних знань, умінь та навичок, необхідних для успішного виконання професійно-педагогічної діяльності. Профессиограмма педагога - це ідеальна модель учителі, викладача, вихователя, еталон, у якім представлені основні якості особистості, якими він повинен мати, знання, уміння й навички, необхідні для виконання своїх професійних функцій.

6.Педагогічна  майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності. Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей осо­бистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

7.Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

8.Готовність до  педагогічної діяльності - структуру готовності до інноваційної педагогічної діяльності розглядають як сукупність мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємообумовлені та пов'язані між собою.

9.Педагогічні  здібності -  сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує  всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм осо­бистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

10. Эмпатия - збагнення емоційних станів іншої людину у формі співпереживання й співчуття.

11. Рефлексія - обіг назад, відбиття; аналіз власних дій і станів. Самоаналіз педагогічної діяльності - вивчення вчителем стану, результатів своєї власної навчально-виховної роботи, установлення причинно-наслідкових взаємозв'язків між елементами педагогічних явищ, визначення шляхів подальшого вдосконалювання навчання й виховання учнів. Функції педагогічного аналізу: діагностична, пізнавальн, що перетворить, самоосвітня.

12. Педагогічні вміння - це сукупність дій, що послідовно розгортаються, частина з яких може бути автоматизована (навичка), заснованих на теоретичних знаннях і спрямованих на досягнення завдань виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему: «Особливості професійної діяльності вчителя початкових класів»

        Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів можливе лише за умови сформованості у сучасного вчителя високого рівня педагогічної культури і її етики. В основі етики вчителя лежать гуманістичні цінності. Любов до людей доброта, довіра, розуміння позиції іншого, прагнення до саморозвитку і само актуалізації, відкритість до нового досвіду тощо. Гуманістична природа педагогічної етики має значення для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір форм і методів навчання, допомагає відшукати правильну лінію у кожній унікальній ситуації діяльності. Найвимогливіший до вияву етичної поведінки вчителя молодші школярі, як показали результати опитування. Діти цієї вікової групи високо цінують моральні якості вчителя, практично ігноруючи професійні.

Школярі підкреслили, що вони поважають вчителя за його доброту, лагідність, справедливість, уміння добре  навчати і зрозуміти проблеми учня. Такі високі вимоги до вчителя  початкових класів з боку дітей пояснюються  їхніми віковими потребами й особливостями:

- зміною соціальної ситуації  розвитку, складністю адаптації  до неї;

- підвищенням вразливості,  виникненням тривожності;

- активним формуванням  самооцінки як компонента самосвідомості;

- емоційною залежністю  від учителя;

- схильністю віку до  формування моральних норм життя  шляхом наслідування поведінки  дорослих, особливо вчителя;

- безмежною довірою до  вчителя, визнанням його авторитету, лідерства.

       Однак недосконалість сформованості етичної компетентності вчителя в умовах професійно-педагогічної підготовки, неналежне ставлення адміністрації шкіл до цих питань закріплюють у початкуючого педагога етико-педагогічні помилки. Якщо різні складові професійної компетентності, а відповідно й етичної, не було сформовано на потенційному рівні, то з вікон і за наявності певних несприятливих умов процес, професійної деформації особистості відбуватиметься значно швидше. Недосконалість сформованої етичної компетентності фахівця призводить до того, що майбутній учитель не може правильно обрати тактику своєї поведінки. Етичні труднощі виражаються у недостатній тактовності, толерантності, чутках, обмані, непорядності, заздрості, необ’єктивності, себелюбстві, поспільності, неадекватній оцінці якостей співрозмовника.

       Аналіз етичної поведінки майбутніх учителів початкових класів під час проходження педагогічної практики у школах м. Києва дав змогу виявити такі помилки:

- загравання з дітьми, спроба ввійти в довіру;

- визначення “мазунчиків” у класі;

- вживання грубих порівнянь;

- деспотичні розпорядження;

- ігнорування індивідуальності, підлаштовування дитини під свій виховний еталон;

- нехтування цінностями  дитячого світу.

        Основні труднощі вчителі початкових класів мають у сфері взаємодії з учнями. Ускладнення найчастіше виникають за таких обставин:

- порушення учнями дисципліни  на уроці;

- відволікання уваги дітей  під час уроку;

- бійка на перервах;

- дитяча заздрість;

- неохайність деяких дітей  тощо.

Неправильна етико-педагогічна  поведінка в таких випадках може провокувати виникнення конфліктів. На основі вищезазначеного можна  видалити такі помилкові дії вчителя:

        Маніпулювання сприйняттям ситуації – свідчення її неправильного усвідомлення, перекручування фактів. Про таке сприймання ситуації вчителем свідчать його фрази: “Ти ніколи не виконуєш домашнє завдання”, “Ти завжди забуваєш свій щоденник удома”, “У твоєму диктанті безліч помилок” та інші. Категоричність висловлювань посилює їх негативний зміст, викликає у вихованця образу, бажання помститися, зневіру у власні можливості. Отже, внаслідок таких дій вчитель досягає результату, який протилежний очікуваному.

        Актуалізація неприємних спогадів характерна тоді, коли вчитель нагадує учневі про минулі проблеми, які ще болісно відгукуються. Позбавлені виховного впливу фрази вчителя на зразок: “Я думала, то був поодинокий випадок, а це, виявляється, твій характер”, “Я тебе захищала від нападок однокласників, а тепер розумію, що цього не варто було робити” руйнують особистість, на несвідомому рівні актуалізують негативні почуття та спогади.

          Пряме протиставлення сторін типове для ситуацій, коли вчитель прагне продемонструвати свою перевагу, але робить це невміло, принижуючи гідність вихованців, їхнє право на самостійність і самовизначення. Така його позиція ховається за словами: “Я вчитель, а ви – лише учні”, “Я людина доросла і тому знаю краще” і ін.

          Розбіжність у думках – найчастіше виявляється у випадках оцінювання знань і поведінки учнів, коли оцінка за поведінку переноситься на знання учнів або безпідставно занижується без необхідних пояснень.

Реформування школи, оновлення  змісту і структури середньої  освіти посилюють вимоги до професійної  компетенції вчителів. Піднесення якості підготовки педагогічних кадрів потребує перегляду як змісту, так і організації  навчання студентів у ВНЗ. Значною  мірою це стосується методичної освіти майбутніх учителів, основними завданнями якої є озброєння їх науковими  знаннями закономірностей навчання, розвитку та виховання, а також формування в них умінь і навичок практичної діяльності з викладання відповідного предмета.

Сьогодні, коли гуманітарна  складова навчання молодших школярів постійно розширюється, методико-філологічна  підготовка вчителя стає все більш  пріоритетною у загальній системі  професійної педагогічної освіти. У  таких умовах надзвичайно важливо  сформувати в майбутнього педагога готовність навчати дітей рідної мови на основі комунікативно-діяльнісного і функціонально-стилістичного підходів, які забезпечують учням якісне володіння лінгвістичними знаннями, мовними й мовленнєвими вміннями і навичками, необхідними для вільного користування українською літературною мовою.

Як справедливо вважають науковці (М.Пентилюк, Н.Свєтловська, М.Соловейчик та ін.), сучасному вчителеві початкових класів потрібна зовсім інша методична підготовка, яка б дозволяла йому вибрати певну методичну систему із низки існуючих нині і грамотно реалізувати її на практиці. Отже, професійна підготовка вчителів початкових класів до викладання освітньої галузі ”Мови й література” складається з сукупності наукових знань про мову й літературну творчість, вільного володіння способами методичної діяльності, готовності до повної реалізації освітньо-виховного та розвивального потенціалу чинної шкільної програми.

Робота в цьому напрямку може бути успішною лише тоді, коли будуть чітко сформульовані ті результати, на досягнення яких спрямовано весь процес навчання й виховання майбутніх  учителів. Заплановані результати мають  насамперед забезпечити готовність педагога до практичної діяльності, яка  визначається сформованістю професійних, у тому числі й методичних умінь.

Аналіз наукової літератури [6, 9, 10 та ін.] свідчить, що в комплексі  методичних умінь виділяють загальнометодичні, пов’язані із плануванням, проведенням і аналізом уроку, і частково-методичні вміння, тобто специфічні, ті, які дозволять учителеві управляти діяльністю учнів під час опрацювання конкретних питань змісту. Якість методичної підготовки, на думку Н.Істоміної, М.Соловейчик та інших, суттєво залежить від того, наскільки узгоджено вироблятимуться вміння обох груп. Чим краще вчитель усвідомлює взаємозв’язок конкретних методичних прийомів з виховним, освітнім та розвивальним аспектами навчання, тим вище рівень його методичної підготовки, тим ширші його можливості у здійсненні творчої методичної діяльності.