Формування у молодших школярів вміння вчитися

      Також можна запропонувати учням провести певне дослідження - підрахувати, скільки всього часу вони за добу, тиждень, місяць, рік витрачають на уроки, на виконання домашнього завдання, на їжу, сон і т.д. Проведення цієї роботи навчить учнів не лише цінувати час, розуміти його швидкоплинність, важливість кожної хвилини, а й сприятиме формуванню у них вміння фіксувати дані спостереження, робити висновки.

     Організаційні вміння передбачають планування учнями навчальної роботи, яке на уроці  може бути самостійною дією і засобом  досягнення іншої мети. Планування являє собою мислительну дію, що має на меті усвідомлення змісту та послідовності розумових і практичних дій, необхідних для реалізації певної мети. Ефективним прийомом, який унаочнює об'єктивну потребу в планомірних діях, є самостійна робота учнів за технологічними картками на уроках трудового навчання.

   На  уроках у початкових класах чимало ситуацій, коли молодші школярі повинні:

• скласти план прочитаного тексту; виконати творчі роботи з розвитку мовлення (опис предметів і явищ, твір за спостереженнями, аналогії);
• спланувати розв'язування задачі;
• скласти характеристику природних об'єктів за планом;
• спланувати спостереження за розвитком рослин, змінами в природі;
• скласти план композиції малюнка;
• спланувати виконання саморобки, моделювання різних об'єктів за зразком і власним задумом;
• скласти план колективної роботи [27, с. 175].

 

22

     Планувальна функція навчального мовлення активно розвивається в процесі коментування учнями власних дій, коли відбувається випереджувальне визначення

словом  їх послідовності та аналізу виконання. Так, перш ніж розпочати якусь роботу, учень ставить перед собою такі запитання: Що я зроблю спочатку? Що

потім? Чим закінчу? Чи можна передбачити результат роботи? Цей елементарний самоаналіз сприяє організації розумових і практичних зусиль дітей, допомагає побачити складність роботи ще перед її виконанням [27, с. 175].

     Найпоширенішим видом роботи з планування у початковій школі є складання до тексту плану і переказ прочитаного. Успішне виконання даної роботи передбачає сформованість в учнів вміння визначати основну думку, адже щоб поділити текст на частини, треба спочатку навчитися розуміти про що йдеться в тексті в цілому та в окремих його частинах.Для цього необхідно систематично і послідовно проводити відповідну роботу. Спочатку діти мають навчитися ставити два основних запитання до тексту: "Про що тут розповідається?" та "Як про це розповідається?"

     Бажано також навчити вихованців виділяти три основні думки: що було на початку оповідання, що потім, чим воно закінчилося [27, с. 176]. Згодом вчити дітей визначати головну думку, проводячи з учнями такий діалог:

     - Про що йде мова у тексті?

     - Яка основна думка твору?

     - Про що розповідається спочатку? В яких абзацах це відображено? 

     - Яке речення тут висловлює  основну думку? Як коротко передати  усе, що тут сказано? Як можемо  назвати цю частину тексту? Далі робота проводиться аналогічно.

     Складаючи план, діти також мають усвідомити, що не варто придумувати будь-яку назву або брати перше-ліпше речення з уривка і вважати його пунктом плану, треба насамперед визначити, яку думку хотів передати письменник.

     Планування  твору чи будь-якої іншої діяльності – це важка для учнів аналітична робота, в основі якої лежить уміння членувати об'єкт на певні частини. 

23

     Для формування цього вміння діти, працюючи над текстом, виконують аналітичні завдання. Наприклад, такі: прочитай і знайди те, що тобі незрозуміло, що тебе вразило, що найбільше сподобалося, про що дізнався вперше, про що знаєш більше, ніж сказано в тексті; подумай, без якого речення уривок буде незрозумілий, які слова в цій частині тексту найважливіші й чому. Отже, замість тренувального

перечитування відбувається читання з аналізом, і діти сприймають текст не суцільно, а усвідомлюючи його елементи, що є неодмінною передумовою виділення основної думки й складання плану [27, с. 176].

     Узагальнюючи вимоги до складання плану, можемо сформулювати такі правила:

• до плану слід вносити тільки основну думку;
• усі пункти мають послідовно відображати за змістом;
• бути чітко сформульованими.

   Також пропонуємо до уваги учнів такий  алгоритм дій до складання плану:

• прочитай текст;
• розділи його на частини;
• визнач головну думку кожної частини;
• дай заголовок.

     Важливою  частиною вміння вчитися є вміння учнів самостійно визначати мету діяльності або свідомо приймати мету, поставлену вчителем. Для цього  на зразках власних міркувань педагог навчає дітей спочатку визначати, для чого потрібна робота, яка її мета, а потім свідомо вибирати засоби досягнення, порівнювати, як мета впливає на результат. Цю залежність доцільно простежити на різних завданнях:

• Порівняти розв'язування двох задач, в яких числові дані однакові, а запитання сформульовано по-різному. Чому результати різні?
• Розібрати одне й те саме слово з різними цілями (звукобуквений аналіз, склад слова, частина мови). Простежити, як змінюється результат залежно від мети завдання.

24

     Таким чином, методика формування організованості має бути різноманітною. Це, зокрема: роз'яснення, бесіда, переконання, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях.

     Загальнопізнавальні вміння і навички. Ядро навчальної діяльності — індивідуальна мислительна діяльність учня. Відомо, що в основі всіх розумових дій лежать процеси аналізу й синтезу, тобто розкладання та об'єднання. Виконуючи їх, учень спостерігає, виділяє ознаки, частини, диференціює, виявляє зв'язки. Отже, й формування кожного загальнопізнавального вміння передбачає опору на ці операції.

     Технологія  формування у молодших школярів мислительних умінь охоплює такі етапи педагогічного  керівництва:

     1. Організація роботи за зразком і над зразком, у процесі якої діти певною мірою оволодівають мислительним прийомом, наслідуючи способи міркування вчителя та товаришів.

     2. Цілеспрямоване формування структурних  елементів мислительних прийомів  через набуття індивідуального  досвіду виконання елементарних операцій виділення ознак, диференціювання суттєвого і несуттєвого, роз'єднання поняття, первинного узагальнення тощо.

     3. Оволодіння учнів контролем і самоконтролем, що передбачає систематичне запобігання можливим помилкам і навчання учнів спеціальних способів перевірки. Тут важлива переорієнтація уваги учня з кінцевого результату на спосіб його досягнення.

     4. Усвідомлене засвоєння знань, що виявляється у розумінні учнями зв'язків між поняттями, в умінні висловлюватись "своїми словами", згрупувати, систематизувати матеріал, і дієвості, що досягається шляхом розв'язання пізнавальних завдань на аналогію, диференціювання суттєвих ознак, бачення нової функції предмета, його різнобічного аналізу тощо.

     5. Формування стійких позитивних  мотивів учіння, які б спиралися не лише на почуття обов'язку, волю, оцінку-бал, які у цьому віці, а й на природну допитливість, інтелектуальність, що забезпечується стимулюючим педагогічним спілкування,

     25

використанням дидактичних ігор, взаємнонавчанням дітей з різними навчальними можливостями, створенням ситуацій успіху [26, с.2-4].

     При засвоєнні учнями конкретного мислительного  прийому необхідно враховувати висновок психологів про те, що не можна формувати в дитини розумові операції лише під впливом її особистого індивідуального досвіду, бо це загрожує виникненням шаблону мислительних процесів, що заважатиме дитині піднятися до узагальнення власних міркувань.

     Передумовою формування цілісного мислительного  прийому є  виконання елементарних операцій: виділення ознак, диференціювання істотного і неістотного, розчленування поняття, первинне узагальнення. Учні мають усвідомити, що не тільки предмети, а й кожне слово, речення мають свої певні ознаки, істотні й неістотні. Якщо досвід виконання таких операцій достатній, школярам легше усвідомити, які дії треба виконати, щоб, скажімо, виділити головне або встановити причинно-наслідкові зв'язки чи довести твердження.

     Важливо, щоб учні спостерігали, як думає сам учитель, тобто мали практичні зразки моделей мислення, як треба правильно міркувати під час розв'язування задачі, як аналізувати слова, описувати події. Не варто нехтувати роботою за зразком, але способи використання зразка мають ускладнюватися: від прямої вказівки "роби, міркуй, виконуй так само, як я" до використання його як опори для перенесення знань у нову ситуацію, коли відбувається робота над зразком. І чим різноманітнішими зразками дій оволодівають учні, тим вільнішим і результативнішим буде їхній самостійний пошук, змістовнішими навчальні мотиви й інтереси [27, с. 182].

     Треба, щоб учні неодноразово мали можливість чути, як думає вголос учитель ("Слухайте, як я міркую ..."), аналізували спосіб досягнення результату ("Щоб найти відповідь, я робив так"), розпізнавали навчальні задачі, де можна застосувати

відомий зразок міркування ("Так діяти, мислити можна ще тоді, коли ..."), шукали різні варіанти формулювання однієї думки, тобто розмірковували над думкою

(здійснювали  рефлексію), висловлювались за аналогією. 

26

На цьому етапі ефективним є засвоєння способу дії у парі, в процесі діалогу, з опорою на схему і зразок [26, с.2].

     Необхідно домагатись того, щоб сама дитина відчувала потребу в осмисленні способу виконання щойно завершеної роботи. Наприклад, учитель запитує: "Задачу розв'язано правильно. А як же здобули результат? Як його можна знайти в інший спосіб? Який спосіб кращий?". Якщо в учителя є можливість розгорнуто використати пізнавальний прийом, доцільно виділити логічним наголосом вирази: "Отже, зараз ми порівнювали, тобто визначали...", "Зробимо висновок, для цього треба..." Така робота мимоволі закріплює в свідомості дитини зв'язок між назвою прийому пізнання та змістом дій, що визначають його суть [27, с. 182].

     Методика  формування в учнів вміння порівнювати  предмети така. Насамперед слiд навчити дитину аналiзувати предмети. Учнi дiзнаються про те, що iснують рiзнi ознаки предметів: колір, розмiр, форма, матерiал тощо i вчаться виділяти їх. Для цього можна використовувати такі вправи:

• Назвати якомога більше ознак, властивостей до одного предмета.
• Впiзнати предмет за його ознаками.
• Пiдiбрати інший предмет до даного, за певною ознакою (за кольором, матеріалом, формою тощо).
• Знайти єдину ознаку, що об'єднує два майже різні предмети (наприклад, дерев‘янi пенал i лiнiйка).
• Підібрати предмети за певною ознакою: чотири предмети з дерева (пластмаси, картону); чотири предмети, одкаковi за формою; чотири предмети, однаковi за розміром; чотири предмети, однаковi за призначенням тощо.
• Пiдберіть предмети за кольором (наприклад, бiлий — снiг, вата, молоко).

     Умiння узагальнювати вченi розглядають як складний прийом розумової дiяльностi, який передбачає умiння аналiзувати явища, видiляти головне,

абстрагувати, порiвнювати. У процесi узагальнення учнi вiдносять предмети та явища до певних груп, класів тощо.  

     27

     Формуванню  даного вмiння сприяють такі вправи:

1. Назвати  дану групу слiв одним словом.

Окунь, карась —...

Мітла, лопата — ...

Літо, зима — ...

Огірок, помідор  — ...

Бузок, ліщина — ...

Шафа, диван  — ...

Червень, липень — ...

2. Вилучити  "зайве" слово.

Тюльпан, лілія, квасоля, ромашка, фіалка.

Річка, озеро, море, міст, ставок.

Лялька, скакалка, пісок, м'яч, дзиґа.

Стіл, килим, крісло, ліжко, табуретка.

Тополя, береза, ліщина, липа, осика.

Курка, півень, орел, гусак, індик.

Коло, трикутник, чотирикутник, указка, квадрат.

Сашко, Мишко, Андрій, Максимчук, Микола.

Число, ділення, додавання, віднімання, множення.