Ефективність управління скаладними сиситемаи

  У скарбниці вітчизняної педагогічної науки важливе місце посідають твори В.О. Сухомлинського, в яких глибоко і переконливо розкриті ідеї гуманізації та демократизації управління педагогічними і учнівськими колективами, ефективність якого однозначно оцінювалась досягненням мети — формування вільної, розкріпаченої, самостійної, гармонійно розвиненої особистості. В.О. Сухомлинський увійшов в історію вітчизняної та світової науки педагогіки як гуманіст, демократ. Його ідеї та методи управління загальноосвітньою школою залишаються і на сьогодні актуальними і практично значущими для керівників шкіл².

  Визначення  ефективності управління школою пов'язане  з розробкою критеріїв та параметрів оцінювання його стану. На емпіричному  рівні такі критерії розроблені. Є.С. Березняком — це:

• охоплення всіх дітей шкільного віку навчанням;
• створення відповідних умов для навчання;
• рівень вихованості учнів та випускників школи;
• глибина вивчення основ наук, якість знань, умінь та навичок учнів;
• залучення до справи навчання і виховання учнівських організацій та самоврядування;
• послідовне здійснення принципу виховуючого та розвиваючого навчання;

   — боротьба педколективу за підвищення якості знань учнів;

• впровадження принципі» наукової організації праці;
• стан трудової дисципліни в школі;

   — організація системи внутрішньошкільного контролю, вивчення системи роботи вчителів;

• робота школи з батьками та шефами³.

  Аналізуючи  праці з проблем управління школою 70-х — 80-х років, можна помітити, що питання його ефективності у більшості випадків не виділялося в окремий її аспект. У працях Б.С. Кобзаря, С.Є. Хозе, М.А. Шубіна, П.Т. Фролова превалює розкриття змісту, функцій, видів діяльності керівників шкіл і меншою мірою — питання «виміру» ефективності їх праці — кінцевого результату навчально-виховного процесу.

  Внутрішньошкільний  контроль за викладанням навчальних предметів природничо-математичного та гуманітарного циклів досліджувалися М.П. Легким, Н.М. Островерховою, В.Г. Постовим, Д.І. Рум'янцевою та ін. Провідна ідея їх "дослідження — визначення вузлових тем програмного матеріалу, перевірка яких забезпечує оптимальність інформації про рівень умінь та навичок учнів; розробка критеріїв та методики оцінювання ефективності контролюючої функції керівника школи.

  Координуюча та коригуюча управлінська функція  стала предметом дослідження  С.О. Сисоєвої. В результаті нею доведено, що координування та коригування здійснюється на всіх стадіях управлінського циклу; розроблено коригуючи функції керівників школи в процесі планування її роботи, організації та контролю; критерії ефективності координуючої та коригуючої діяльності керівника школи (уміння визначити об'єктивну потребу втручання в ті чи інші ситуації, внесення корективів, адекватність методів їх здійснення, оперативність та систематичність корекції).

  Для нашого часу характерними є принципово нові зміни у соціально-політичній та економічній сферах життя суспільства, які стали новим імпульсом інтенсифікації дослідження проблем управління загальноосвітньою школою та оцінки його ефективності. Про це, зокрема, йдеться у праці «Педагогічні інновації у сучасній школі», про оновлення функцій управління школами нового типу; особливу значущість таких управлінських функцій як прогностична, координуюча, науково-методична та контролююча; орієнтовні варіанти психологічних, педагогічних та організаційних дій керівників у процесі становлення школи нового типу.

  Підвищення  ефективності управління школами нового типу автори вбачають у оптимізації кожної з управлінських функцій, оновленні їх змісту і методів реалізації.

  Ефективність  управління певною мірою залежить від  поглиблення аналітичної діяльності керівників школи, діагностичного характеру функцій управління, забезпечення системного підходу до їх реалізації¹.

  Привертає увагу освітян стаття СУ. Гончаренка та Ю.І. Мальованого «Соціально-педагогічні  проблеми розбудови української школи», до яких автори відносять: формування в галузі народної освіти гуманної та демократичної ідеології, нових ідеологічних уявлень, адекватних сучасному суспільству, що відображають прогресивні цінності і ідеали людства; суспільних, політичних, ідеологічних відносин; нової педагогічної ідеології та нового педагогічного мислення, вільного від стереотипів; пошук і обгрунтування соціально-домінантних характеристик соціально-педагогічної дійсності; нових соціально-економічних умов розвитку української держави, комплексу філософських та педагогічних ідей, інтелектуальної основи розбудови нової школи, проблему ідеалу освіченої людини, мети освіти, впливу на освіту і виховання сучасної політики, ідеології, філософії².

  Стратегія розвитку освіти, безперервної системи  навчання і виховання, формування інтелектуального та культурного потенціалу народу як найвищої цінності нації визначена у державній національній програмі «Освіта». В ній наголошується, що головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культур³.

  У зв'язку з цим одним із найважливіших  показників ефективності управління школою на сучасному етапі є результативність національного виховання учнів; його системний характер; втілення в життя ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв українського народу; форм соціаль-

ної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності  підростаючих поколінь відповідно до природньо-історичного розвитку .матеріальної та духовної культури нації.

  Кожне нове покоління включається у  вже сформовану національну систему  виховання, яка відображає історичні, географічні, економічні, етнографічні та психологічні особливості даного народу, адекватна його світосприйманню і світорозумінню, самобутньому культурно-історичному шляху розвитку.

  Національна система виховання грунтується  на засадах родинного виховання, народної педагогіки, принципах наукової педагогіки, що ввібрала в себе кращі надбання національної виховної мудрості. Вона включає ідейне багатство народу, його морально-естетичні цінності, трансформовані в засобах народної педагогіки, принципах, формах і методах організації виховного впливу на молодь, а також постійну і систематичну виховну діяльність родини, громадських навчально-виховних закладів, організацій.

  Український філософ, поет, педагог Г. Сковорода  підкреслював: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Великий Кобзар Т. Шевченко написав і видав український буквар (1861 р.), наснаживши його ідеями і засобами народної педагогіки, народознавства. Він мріяв створити підручники для народних шкіл, боровся за національні педагогічні кадри. Необхідно, щоб в основі навчання і виховання в школах України була рідна мова, щоб ці процеси були пройняті, як вважали A.C. Макаренко, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський та інші видатні педагоги, народним духом, національними особливостями. Крім рідної мови в школі дітям належить грунтовно засвоювати народознавчі, людинознавчі предмети, зокрема: історію, літературу, географію, етнографію, фольклор, психологію рідного народу, оволодівати культурою інших народів, а також світовою культурою. К. Ушинський зазначав: «Будь-яка школа — є неодмінно народною школою. Будь-яке виховання є національним само по собі, без будь-якого клопоту, поки народи не злилися в одне людство». Вагомий внесок у розробку проблеми національного виховання зробили вчені-педагоги П.Р. Ігнатенко та Ю.Д. Руденко. Їх праця «Народознавство в школі» та інші використовуються широкою освітянською громадськістю.

  Питання націоналізації середньої та вищої  школи в нашій країні є нагальним, але сам процес протікає більшою  мірою як насаджений «зверху». Особливо це стосується реалізації закону «Про мову в Українській PCP». Впровадження його занадто швидкими темпами в деяких регіонах країни дає негативну реакцію населення, що призводить до нестабільної, неспокійної атмосфери.

  Деякі регіони нашої країни, впроваджуючи програму націоналізації школи, обрали самостійний шлях. Наприклад, львів'яни розробили свій варіант концепції розвитку освіти та загальноосвітньої школи і впроваджують її в життя..

  Вивчення  та аналіз літератури з проблеми ефективності управління загальноосвітньою школою дозволив розробити та експериментально перевірити педагогічно доцільні підходи до її оцінки —- системно-комплексний, аспектний, фрагментний.

  Системно-комплексний  підхід до оцінки ефективності управління діяльністю загальноосвітньої школи  полягає у поєднанні оцінки процесу управління та його впливу на кінцевий результат керованої системи, тобто рівень освіти, розвитку та виховання учнів.

  Аспектний підхід до оцінки управління діяльністю загальноосвітньої школи полягає у визначенні пріоритетних аспектів її діяльності та впливу їх стану на кінцевий результат роботи школи.

  Фрагментний підхід до оцінки ефективності управління діяльністю загальноосвітньої школи  полягає у виборі і оцінці найбільш суттєвого на даний момент, фрагменту  її діяльності та ступеня впливу його на стан і кінцевий результат роботи школи.

  В якості прикладу реалізації системно-комплексного підходу до оцінки ефективності управління школою може служити аналіз підсумків навчального року.

1. Результати  навчально-виховної роботи:

• динаміка росту (спаду) успішності учнів у порівнянні з минулим навчальним роком в цілому по школі та в розрізі класів;
• ріст (спад) кількості учнів, які навчаються на «4» та 
  «5» у порівнянні з минулим навчальним роком (по школі, 
  класах);
• результати екзаменів (випускних, перевідних) у порівнянні з минулим навчальним роком та поточними оцінками;
• інформація про результати контрольних робіт, проведених адміністрацією школи та працівниками органів освіти;
• розподіл випускників школи за каналами навчання та працевлаштування;
• робота педагогічного колективу з другорічниками та учнями, які відстають у засвоєнні програмного матеріалу, набутті базових знань;
• результативність громадсько-корисної та продуктивної праці учнів (праця на виробництві, у шкільних майстернях, кооперативах, комерційних структурах тощо);
• стан дисципліни в школі та окремих учнів, рівень культури, ставлення до навчання, громадських доручень;
• діяльність учителів щодо розвитку творчого потенціалу учнів, залучення їх до різних видів творчої (урочної та поза-урочної) діяльності; забезпечення умов для розвитку та саморозвитку суб'єктів цілісного навчально-виховного процесу.

2. Аналіз стану  викладання навчальних предметів:

• стан виконання навчальних планів та програм за змістом, кількістю годин, видами навчальної діяльності;
• раціональний вибір варіантів навчальних планів, розроблених Міністерством освіти України, у відповідності до особливостей структури організації навчально-виховного процесу в школі;
• розробка та впровадження авторських, альтернативних навчальних планів, програм, ефективність їх реалізації;
• розробка та впровадження нових спецкурсів з навчальних предметів, окремих галузей науки, інтегрованих курсів та спецкурсів, ефективність їх реалізації;
• стан реалізації принципу єдності навчання, виховання і розвитку особистості;
• робота факультативів, наукових товариств, клубів, предметних гуртків;
• стан позакласної роботи вчителів-предметників (конференції, диспути, тематичні вечори, тижні предмету);
• система та результативність підвищення професійного рівня вчителів школи (методичні об'єднання, творчі групи, науково-теоретичні семінари, курси при інститутах удосконалення вчителів тощо); .
• згуртованість педагогічного колективу, єдність у постановці та досягненні мети, завдань навчання, виховання і розвитку особистості;
• забезпечення умов у школі для реалізації та самореалізації потенціальних можливостей кожного учня;
• систематичність та послідовність діяльності вчителів над професійним ростом, творчим розвитком та майстерністю;
• результати участі учнів школи в районних, міських, республіканських та міжнародних олімпіадах з навчальних предметів;
• система профорієнтаційної роботи з учнями школи, її результативність.

3. Аналіз стану виховної роботи:

• постановка та досягнення виховної мети, визначеної школою;
• виявлення та розв'язання проблем виховного характеру у навчальному році;
• стан виховної роботи з учнями в класах, рівень загальноосвітньої культури та дисципліни;
• національне спрямування виховної роботи в школі, її результативність;
• впровадження нових форм та методів виховання учнів школи, їх ефективність;
• система індивідуальної роботи з педагогічно занедбаними дітьми та дітьми, які мають нахили до правопорушень;
• ефективність роботи методичного об'єднання класних керівників та вихователів;
• учнівське самоврядування та його участь у справах школи;
• учнівські організації в школі, їх роль у вихованні учнів, проведенні дозвілля;
• впровадження інноваційних ідей у виховну роботу з учнями, в тому числі авторських (індивідуальних, колективних);
• результативність виховної роботи школи (рівень вихованості учнів, загальноосвітньої культури, поведінки тощо).