Ефективність управління скаладними сиситемаи

 РОЗДІЛ  І

ПРОБЛЕМИ  ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ СКЛАДНИМИ      СИСТЕМАМИ 

1.1. Ефективність управління соціальними системами

  Передусім нагадаємо, що таке соціальна система. За визначенням В.Г. Афанасьєва «Під цілісною системою слід розуміти сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості, які не притаманні її складовим. Такими є ядро атома, атом, молекула, жива клітина, організм, суспільство і т. п.».

  Природа і суть систем обумовлює специфіку  управління ними. Тому відрізняють  три сфери управління: управління системами машин і технологічними процесами; управління діяльністю колективів, які розв'язують спільні завдання; управління процесами, які відбуваються в живих організмах.

   «Соціальне» — означає громадське, тобто колективне. Звідси випливає, що соціальне управління — це управління відносинами між колективами (в самому широкому розумінні) і всередині колективів.

  Суспільство в цілому є складною соціальною системою. Науку про суспільство, як цілісну  керовану систему, створили К. Маркс та Ф. Енгельс. Ними науково обгрунтовані соціально-економічні формації, які є найбільш універсальною формою соціальної цілісності; доведено, що матеріально-еко-

помічну основу формації становить спосіб виробництва  матеріальних благ. Вони стверджували, що незалежно від особливостей соціально-економічної формації, суспільство об'єктивно потребує управління. «Будь-яка безпосередньо громадська чи спільна праця, яка здійснюється у відносно великих масштабах, потребує більшою чи меншою.мірою управління... Окремий скрипаль сам керує собою, оркестр потребує диригента»¹.

  Наукове управління соціальною системою є не що інше як цілеспрямований вплив  на неї, приведення системи у відповідність з притаманними їй закономірностями. Без наукового пізнання соціальної системи неможливе ефективне управління нею. Основними компонентами соціальної системи є люди, речі, процеси, ідеї, які пов'язані між собою певними відносинами.

  Управління  соціальною системою передбачає наявність  об'єкта (ким керують) та суб'єкта (хто  керує), виявлення факторів впливу на ефективність взаємодії та взаємовідносин, результативності функціонування керованої системи.

  Зміст, об'єм і характер управління будь-якою складною системою обумовлюється рівнем соціального розвитку, соціально-економічною організацією суспільства. Зміна системи управління, як важливої сторони соціальної практики, у кожному конкретному історичному випадку визначається реальними потребами і можливостями суспільства, особливостями його соціальної організації, цілями та завданнями розвитку.

  Теоретичні  засади управління соціальними системами  розроблені відомими вченими в цій  галузі, до яких належать: В.Г. Афанасьєв, А.І. Берг, Д.М. Гвішіані, М.В. Мілос, А. Файоль та ін. Вони визначили функції управління соціальними системами, розкрили їх специфіку та об'єктивний взаємозв'язок і взаємообумовленість.

  Окремі  аспекти управління освітою, як соціальною системою, розроблялися вітчизняними педагогами: К.Д. Ушинським, М.І. Пироговим, М.І. Корфом, A.B. Луначарським, Н.К. Крупською, A.C. Бубновим, ОТ. Шацьким.

  Проблема  впливу соціальних явищ та процесів на навчання і виховання молоді звертала на себе увагу ще старогрецьких мислителів (Демокріт, Протагор, Сократ, Платон, Аристотель), які визнавали об'єктивність зв'язку виховання з політикою держави.  Французькі  матеріалісти  XVIII століття

звернули увагу  на зворотній зв'язок, тобто на значення виховання для соціальних перетворень в країні. Соціалісти-утопісти не тільки теоретично обгрунтували цей висновок, але й зробили перший в історії широкий соціально-педагогічний експеримент. На тісний взаємозв'язок виховання і соціальних інтересів правлячих класів вказували і російські революціонери-демократи (В.Г. Бєлінський, А.І. Герцен, М.А. Добролюбов, М.Г. Чернишевський).

 Сучасними вітчизняними та зарубіжними вченими доведена необхідність вивчення управління освітою та школою у тісному взаємозв'язку із соціологією управління, яка передбачає реалізацію ідеї народовладдя, творчості мас як джерела самоорганізації і демократії; підвищення культури управління, боротьбу з бюрократизмом.

  У США, наприклад, соціологія управління досліджується  в декількох напрямах і формах: школа наукового менеджмента (Ф. Тейлор), школа людських відносин (Е. Майо), емпірична школа (Д. Дракер), школа соціальних систем (Ч. Бернард), нова школа теорії управління (Г. Саймон, С. Оптнер, С. Черчман, Р. Аккоф та інші), школа управління в кризових ситуаціях (Ч. Перроу).

  Наукові позиції оцінки ефективності галузей  виробництва висвітлені в ряді праць вітчизняних та зарубіжних учених різного профілю. В них, підкреслюється, що головне завдання управління на всіх його рівнях — це полегшити досягнення високих народногосподарських результатів при найбільш ефективному використанні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Ефективність управління будь-якими системами завжди асоціюється з витратами енергетичних ресурсів людини, часу, кінцевим результатом та методами його досягнення.

  В теорії ефективність управління складними  системами розглядається у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні управління характеризується певним рівнем ефекту та ступенем його приросту, що досягається за допомогою тих чи інших витрат внаслідок цілеспрямованого розвитку системи. У вузькому розумінні ефективність управління розглядається як результат раціонального використання методів управління та впливу на неї управлінських рішень.

 Економісти  вважають, що основним критерієм ефективності управління соціально-економічними системами є ступінь виконання плану та досягнутий при цьому рівень виробництва на основі його інтенсифікації. Критерії ефективності управління соціально-економічними системами характеризуються трьохмірною оцінкою: ступенем результативності функціонування керованої системи; рівнем діяльності керуючої системи; рівнем організації праці керівника, який керує системою. Крім цього, враховуються такі складові, як нормативна чиста продукція, економія матеріальних витрат, собівартість продукції, нормативний коефіцієнт економічної ефективності, виробничі фонди.

  Угорський економіст Я. Корнаї до умов економічної  ефективності відносить: матеріальне  та моральне стимулювання; облік витрат; швидке пристосування до поточних подій; відповідальність за справу і рішення. .

 Про ефективність управління Г.Х. Попов пише: «...ефективним можна вважати те управління, яке ефективно розв'язує проблеми економіки. І будь-який аналіз сучасних проблем управління потрібно починати з аналізу проблем економіки»'. До факторів ефективного управління економікою автор відносить: боротьбу з нетрудовими прибутками, забезпечення трудової дисципліни, боротьбу з бюрократизмом, розвиток різних видів кооперації².

  Між соціально-економічними процесами та освітою, як зазначалось  раніше, існує прямий та зворотній  зв'язок. Перші спроби дати оцінку народно-господарської цінності освіти були зроблені ще в XVII столітті Вільямом Петті. Відомий представник буржуазної політекономії кінця XIX століття Альфред Маршал розглядав освіту як національне капіталовкладення; як одне із головних джерел суспільного багатства. Питаннями економічної ролі освіти займалися певною мірою російські революціонери-демократи. Зокрема, М.Г. Чернишевський писав: «Рішуче ні один з елементів успішності виробництва не має такого великого значення, як ступінь розумового розвитку працівника: клімат, грунти, запаси капіталу, сама цінність фізичних сил, — все це незначне у порівнянні з розвитком думки...».

  Наукові дослідження проблеми впливу освіти на економіку в Росії здійснювалися у кінці XIX і на початку XX століть.

  Їх результати висвітлені в працях члена Російської Академії наук Я.П. Янжула, земських статистів і економістів А.І. Чупрова, Л.Л. Гавришева, К.Я. Воробйова, А.Е. Лесицького. Вони науково обгрунтували зв'язок між освітнім рівнем (грамотністю), професіональногалузевою структурою населення, трудовим стажем та заробітною платою.

  Сучасними економістами встановлена залежність між освітою і продуктивністю праці. Так, показники виробництва робітників, що мають повну середню освіту, перевищують на 25% показники виробництва тих, хто має 8 класів. У верстатників-інструментальників з однаковою кваліфікаційною характеристикою і стажем роботи зріст виконаних робіт в залежності від освіти коливається в межах 15—20 процентів.

  Економічна  ефективність освіти, за висновками С.А. Костаняна, має два аспекти: внутрішній та зовнішній (народногосподарський). Під внутрішнім аспектом він розуміє такі економічні проблеми, які відображають економічність функціонування самої системи освіти з точки зору раціонального використання витрат та коштів. Зовнішніми показниками ефективності освіти є витрати на навчання однієї людини в загальноосвітніх, професійних, середньо-спеціальних, вищих навчальних закладах; зміст та науковий рівень освіти; якість професійної підготовки робітників і спеціалістів; професійна структура підготовки кадрів¹.

  Інвестиції  в освіту швидко дають віддачу. Наприклад, початкова освіта дає 40% прибутку від вкладеного капіталу в неї; середня — 120%; вища — 320%. Чим вище рівень освіти і кваліфікації працівників, тим більша економічна віддача, яку отримує суспільство.

  За  рубежем розроблено декілька теорій з цієї проблеми. Наприклад, «теорія  людського капіталу» в буржуазній політичній економії пов'язана з іменами Т. Шульца, Г. Беккера, Д. Мінцера, У. Боуена, Ф. Махлупа та інших видатних економістів. За висновками Т. Шульца освіта впливає на продуктивність капіталу. Економічний зріст може бути забезпечений тільки за допомогою інвестицій в людину. Недоліком цієї теорії є те, що економічний ефект від рівня освіти зводиться лише до підвищення заробітної плати.

  Відома  також «теорія соціальної рівності». Суть її полягає "в тому, що, як вважають економісти і соціологи, одним із факторів соціальної рівності є освіта. На думку П. Саломона, освітній багаж  стає для людини, певною мірою, матеріальною цінністю. Тому, можна вважати, що набуття освіти веде

до зникнення  пролетаріату. У розвинених країнах  майже немає людей, для яких єдиним джерелом існування є їх фізична сила.

  Інвестиції  в освіту в багатьох країнах світу  є пріоритетними. Так, Швеція, наприклад, виділяє на освіту 8% національного прибутку, США — 7%, Японія — 5%, Англія — 5%. Освіта у Франції фінансується в першу чергу, залишаючи позаду навіть таке поважне відомство як Міністерство оборони. Стан фінансування освіти в Україні катастрофічний: передбачено 3,8% національного прибутку, фактично виділяється 1%. Як бачимо, витрати на освіту в нашій країні порівняно з зарубіжними цивілізованими країнами значно менші, що, безумовно, гальмує її реформування.

  Таким чином, ефективність функціонування складних соціально-економічних систем визначається кінцевим результатом, тобто кількістю та якістю продукції, енергетичними витратами окремої людини чи колективу на її виробництво, витратами часу.

  Ефективність  управління соціальними системами, визначається ступенем впливу, внеском керівника системи, який сприяв досягненню кінцевого результату. Саме міра впливу, її питома вага в єдності з іншими факторами позитивного сприяння досягненню мети функціонування соціальної системи визначає поняття «ефективність управління» нею. 

1.2. Ефективність управління  загальноосвітньою  школою 

  Загальноосвітня школа у багатогранній та складній системі зовнішніх і внутрішніх зв'язків виступає як складна, динамічна, соціальна система, тому що їй притаманні всі характерні ознаки цілісної системи.

  Управління  школою — це цілеспрямований вплив  керівника школи на діяльність шкільного колективу та навчально-виховний процес з метою забезпечення максимального результату у навчанні та вихованні учнів. Управління — це складна і багатогранна сфера діяльності керівника школи, в якій поєднуються аспекти організаційного, педагогічного, соціального, психологічного та технічного характеру; це процес переводу складної динамічної системи (школи) з одного якісного стану в інший.

  Теорія  управління освітою і загальноосвітньою  школою розроблялась М.І. Кондаковим, А.Д. Карнашовим, Ю.А. Конаржевським, A.A. Орловим, М.С. Сунцовим та ін. Зокрема, А.Д. Карнашов розкрив соціально-психологічні механізми управління: програмно-цільові, які впливають на спрямованість особистості та її мотиви; функціонально-рольові, які забезпечують формування здібностей, умінь та навичок реалізації ролей; контрольно-оціночні, які регулюють рівень самооцінки і самоповаги; цілісні, які впливають в цілому на особистість¹.