Джерела утворення та шляхи використання прибутків підприємства

     1.2.Стратегічний  підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства

       Незважаючи на те, що вибір стратегії конкурентної боротьби залежить від виду діяльності підприємства, все-таки можна виділити ряд загальних рис або завдань, які стоять перед українськими підприємствами на сучасному етапі.

     Почнемо з того, що більшість вітчизняних  підприємств через ряд об’єктивних  причин працюють в умовах монополістичної  конкуренції. При цьому основними  завданнями підприємства є:

     - утримання нижнього сегмента вітчизняного ринку з підвищеною ціновою чутливістю й пропозиція товару середньої якості.

     Ця  стратегія особливо успішна у  виробництві, орієнтованому   на масового покупця з падаючими реальними доходами.

     - інтеграція з відсутніми ланками в технологічному ланцюгу „проектування – виробництво – реалізація продукції”.

     Пряма інтеграція (у напрямі доведення  продукції до кінцевого споживача),зворотна (у напрямі створення умов і  передумов для виробництва продукції), а також вибіркова інтеграція можуть розширити сферу впливу підприємства й виявитися вигідними для споживача.

     - спеціалізація на конкурентному типі товару й індивідуальних замовленнях покупців.

     В умовах, коли підприємства зацікавлені  у виробництві різноманітних асортиментів різних виробів, стратегія, що ґрунтується на спеціалізації виробництва певної частини усього асортименту, може принести значний доход.

         Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг , та його продукція користується постійним попитом. Однак в житті цей стан не являється незмінним. Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв і т. д.

           Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу конкурентної переваги фірми –КПФ

      КПФ 

     

     

     

             ЧАС                                          Зародження  Прискорення    Уповільнення        Зрілість           Спад

     Рис 1. Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства 

     Зі  схеми ми бачимо, що на кожному етапі  стан конкурентоспроможності підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає незмінною, то рахується , що настав момент для проведення перетворень. Але при такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства в стадії загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: внутрішні та зовнішні.

     Внутрішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них відносяться наступні:

       1.Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.

     2.Господарська  кон”юктура, що складається. Вона  включає кон”юктуру ринків сировинних  та матеріальних ресурсів, ринків  трудових ресурсів, ринків засобів  виробництва, ринків фінансових ресурсів.

      3.Розвиток родинних та підтримуючих  галузей. В даному випадку мова  йде про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої  переробки), нових матеріалів та  джерел енергії. Їх впровадження  у виробництво підвищує науковий та виробничий портенціал підприємства

     4. Параметри попиту. Вони включають  ріст попиту на товари, що виробляються  підприємством, його стабільність  і дозволяють підприємству отримувати  високий прибуток , а також закріпити  своє положення на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

                      До внутрішніх факторів відносяться наступні:

     1.Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структури управління, професійний та кваліфікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

     2.Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість виробництва.

     3.Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплектність її перероблення та величина відходів серьйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із використовуємої сировини( це особливо характерно для харчової промисловості), некомплексна її переробка приводять до збільшення витрат виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє розширити  виробництво. В наслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки, покращення використання сировини, його комплексна переробка понижує витрати виробництва, а значить, підвищує конкурентоспроможність.

     4.Збут продукції: його об’єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна добитися непоганих результатів в виробництві, випускаючи  продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все  буде зведене на- нівець із-за непродуманої збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться , з однієї сторони, на основі формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики і т. п. , а з іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням по доступним цінам.

          Визначивши середовище, в якому воно буде працювати, підприємству необхідно перейти до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо виходити із максималізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів.

     До  форм та методів максималізації внутрішніх можливостей основі проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання на “ноу-хау” в технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, на забезпечення високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

     Стратегії позиціювання товару на ринку.

Виведення товару в сферу реалізації, супроводжуваний  спеціальними маркетинговими засобами просування, багато в чому визначає обсяги майбутніх продаж. Ключовими рішеннями тут є визначення початкової ціни й витрат на стимулювання реалізації:

     1.Інтенсивний маркетинг найбільш ефективний, якщо:

- покупці у своїй масі не інформовані про товар;

- ті, хто знає про товар, готові купувати його за високою ціною;

- необхідно протистояти конкуренції й виробляти в потенційних покупців краще відношення до товару.

     У цьому випадку компанія повинна  встановлювати більш високу ціну на товар і витрачати більше коштів на стимулювання збуту.

     2. Вибіркове проникнення на ринок використовується, коли:

      - місткість ринку не велика;

      - товар більшості покупців відомий;

      - покупці готові платити високу  ціну за товар;

      - інтенсивність конкуренції невисока.

     У даній ситуації ціна встановлюється вища, ніж у середньому в конкурентів, при низьких витратах на маркетинг.

     3.   Широке проникнення на ринок має сенс, якщо:

      - велика місткість ринку;

      - покупці погано інформовані  про товар;

      - висока ціна неприйнятна для  більшості покупців;

      - на ринку існує тверда конкуренція;

      - збільшення масштабу виробництва  зменшує питомі витрати на виробництво.

       Перевага в рамках даної стратегії  віддається низькій ціні й  високим витратам на маркетинг.  Вона найбільш успішна для  швидкого виходу на ринок і  захоплення максимально можливої  його частини. 
 

1.3.Оцінювання  конкурентоспроможності продукції.

    Методи оцінювання  конкурентоспроможності     продукції.

          Конкурентоспроможність підприємства визначається за допомогою трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції що випускається  та ефективність використання ресурсів.

           Перша група включає  показники, які характеризують економічні параметри, - собівартість, ціну виробу та споживання, умови платежу та поставок, строки та умови гарантії і т. д.

           Друга група включає  показники, які характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних затрат, обігових коштів, а також фінансовий стан підприємства.

     При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура випускаємої продукції  та її конкурентоспроможність. Саме продукція з її якістю, упаковкою, сервісом, рекламою і т. д. приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора.

           Загальні правила  оцінки конкурентоспроможності продукції  наступні:

     - вибір та аналіз ринку для реалізації товару;

     - вивчення конкурентів по виробництву і реалізації аналогічних товарів;

     - вибір та обгрунтування найбільш конкурентно- спроможного товара-аналога в якості бази для порівняння;

     - визначення необхідних груп параметрів, які підлягають оцінюванню;

     - установка набору одиничних показників за відповідними групами параметрів;

     - вибір методик розрахунків, визначення та аналіз зведених показників по товарним групам;

     - розрахунок інтегрального показника конкуренто-спроможності товару підприємства;

     - розробка товарної політики підприємства відносно виробництва товару для певного ринку, розширення його виробництва, експорту, розробка міроприємств по підвищенню конкурентоспроможності товару, зняття його з виробництва та ін. Щоб задовільнити свої потреби, покупець повинен придбати товар, а потім, якщо це досить складний виріб, нести витрати по експлуатації – купувати паливо, мастила, запасні частини.

     Третя група – нормативні параметри, які показують чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують кордони, з яких даний параметр немає права виходити. До їх числа відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність. До нормативних параметрів відносяться також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.