Управлінський облік

     Попроцесорний метод застосовується на підприємствах із масовим характером виробництва одного або декількох видів продукції, малим періодом технологічного процесу і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Цей метод використовується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Варто зазначити таку відмінну рису попроцесорного методу калькулювання, як відсутність напівфабрикатів завершеного виду. Це дуже важлива ознака, тому що саме він найбільш чітко вказує на відмінність попроцесорного і попередільного методів.

     Подетальний метод виник у виді методологічних деформацій позамовного методу —  застосування для калькулювання  річних або постійних замовлень. Суть подетального методу полягає в тому, що витрати на виробництво групуються в калькуляційному обліку за виробами або групами однорідних виробів, що виступають калькуляційними об'єктами, а собівартість калькуляційної одиниці визначається розподілом витрат за визначений період з урахуванням зміни собівартості незавершеного виробництва на кількість виробів, випущених з виробництва в цей період. Подетальний метод є перехідним до нормативного. Подетальний метод подає конкретизацію, що забезпечує розгорнуту характеристику структури калькуляційного об'єкта. Виник наприкінці 20-х років XX століття для калькулювання собівартості продукції в масовому і серійному машинобудуванні.

     29. Система обліку і калькулювання за замовленнями.

     Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

     Калькулювання за замовленнями— система калькулювання  собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

     У цій системі калькулювання об'єктом  обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

     На  підставі замовлення клієнта бухгалтерія  підприємства відкриває виробниче  замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання  відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказують в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

     Для узагальнення витрат та калькулювання  собівартості використовують відомість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі фіксують всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

     Матеріали, що були витрачені для виконання  замовлення, відображають у відомості  на підставі вимог або накладних.

     30. Система  обліку і калькулювання  за процесами.

     Калькулювання за процесами— система калькулювання собівартості продукції на основі групуванні  витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва.

     Ця  система характерна для масового серійного виробництва. Сферою її застосування зазвичай є хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фармацевтична, вугільна галузі, взуттєва промисловість; виробництво автомобілів, персональних комп'ютерів тощо.

     Складність  калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності й величини незавершеного  виробництва.

     Простий метод калькулювання може бути застосований підприємствами, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанціями, з видобутку нафти, газу, вугілля тощо).

     У цих підприємствах немає незавершеного  виробництва або його величина настільки  незначна, що дозволяє нехтувати ним  у процесі калькулювання.

     Тому  в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству загалом, а  фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

     Процес  калькулювання ускладнюється в  разі, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

     У такому разі облік організовують  по кожному виду продукції (або групі  однорідних видів продукції), а калькулювання  собівартості кожного виду продукції  здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

     31. Система  обліку і калькулювання  на основі діяльності.

     Калькулювання на основі діяльності — система  калькулювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяльності (процесами, операціями), а потім  розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності.

     Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися доволі давно. Вперше такий  підхід було запроваджено у США на початку 60-х років XX століття, але  сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів. Поширенню цього методу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обґрунтували систему калькулювання на основі діяльності у сучасному її вигляді.

     На  відміну від традиційної системи  калькулювання, побудованої за принципом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяльність споживає певні ресурси.

     При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними, розглядають  як довготермінові змінні витрати, зміна  яких пов'язана зі зміною відповідних  чинників, відмінних від обсягу виробництва.

     У більшості підприємств лише незначну частину виробничих накладних витрат можна визначити як короткотермінові змінні витрати. Прикладом таких витрат є енергія на технологічні цілі. Для розподілу таких витрат можна застосовувати бази, пов'язані з обсягом, зокрема машино-години.

     Переважну частину накладних витрати становлять довготермінові змінні витрати, які не змінюються при зміні обсягу діяльності, але змінюються (хоча й поступово) під впливом інших чинників.

     Прикладом таких витрат є витрати на зберігання матеріалів, переналагодження устаткування, планування виробничого процесу тощо.

     Такі  витрати можуть змінюватися внаслідок  змін у номенклатурі продукції та складності виробництва.

     Тому  для розподілу довгострокових змінних  витрат слід обирати відповідні бази розподілу залежно від чинника  таких витрат.

     Довготермінові  постійні витрати не змінюються впродовж тривалого періоду ані під  впливом обсягу, ані під впливом  інших чинників. Прикладом таких  витрат є платня виконавчому директору. Питома вага таких витрат зазвичай є дуже малою.

     Встановлення зв'язку між витратами та їх чинниками дає змогу об'єднати всі накладні витрати в однорідні групи — пули.

     Пул витрат — сукупність однорідних витрат, пов'язаних з певною діяльністю.

     32. Облік  і калькулювання  за системою директ-кост.

     Директ-кост - застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції. В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

     Система калькулювання “Директ-кост” є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах.  У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

    "Директ-кост" - це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції.

      "Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію  за маржинальною собівартістю, що  найбільше актуально в даний  час при неповному завантаженні  виробничих потужностей, коли  основна продукція поглинає всі  накладні витрати. При цьому  рентабельність продукції, розрахована на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

        Однак необхідно відзначити, що  границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку  економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

      Переваги  використання системи "директ-кост" можна систематизувати за  двома  напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

      Характеризуючи перший напрямок переважного використання "директ-кост", слід зазначити те, що його реалізація виправдана на підприємствах з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).

      Другий  напрямок припускає створення самостійної системи внутрішнього обліку і звітності на середніх і великих підприємствах зі складною організаційною структурою і здійснюючих масове виробництво. Організація обліково-аналітичної системи керування витратами  є справою досить витратною, а тому під силу лише стійким у фінансовому відношенні і перспективним (розширення виробничих потужностей, ринків збуту і т.д.) підприємствам.

      З огляду на недоліки застосування системи "директ-кост", необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства. Найбільш типовими недоліками є наступні:

     • складності в розподілі витрат на прямі постійні і прямі перемінні  і як наслідок — неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);

     • складності калькулювання і як наслідок — необхідність додаткового навчання персоналу підприємства й ін.

     33. Система  обліку і калькулювання  за нормативними витратами.

     З метою попереднього визначення нормативної  собівартості одиниці продукції  за даними нормативного господарства складаються нормативні калькуляції.

     Якщо  розглядати нормативне господарство з  точки зору охоплення ним окремих  статей собівартості, то у всіх виробництвах, як мінімум, повинні нормуватись сировина, основні матеріали, напівфабрикати, заробітна плата. Однак бажаним є максимально можливий охват нормуванням й інших статей витрат.

     Бажано, наприклад, мати норми витрат на утримання  і експлуатацію устаткування. Щодо решти витрат, то включення їх у нор¬мативну собівартість продукції здійснюється шляхом віднесення цих сум на окремі вироби пропорційно базисам, які застосовуються для розподілу накладних (непрямих) витрат у відповідних галузях промисловості.

     Зарубіжні автори переконують, що використання нормативних  витрат усуває необхідність щомісячного  обчислення фактичної собівартості одиниці продукції. Визначивши один раз нормативні витрати прямих матеріалів, затрати прямої праці і загально-виробничі витрати, можна обчислити загальні нормативи витрат на одиницю продукції в будь-який час. А знаючи собівартість одиниці продукції, можна приймати основні управлінські рішення за встановлення ціни виробу, планування доходів і витрат, оперативно контролювати основні показники витрат, здійснювати оцінку виробничих запасів (готової продукції та незавершеного виробництва).

     Такий погляд на сутність і можливості системи  обліку за нормативними витратами обумовлює  те, що у ході застосування стандарт-осту всі записи про рух витрат і запасів здійснюються в системі бухгалтерських рахунків тільки за сумою нормативних витрат. Відповідно, облік відхилень ведеться окремо від витрат за нормами, як правило, на спеціальних рахунках відхилень.