Управлінський облік

     —  амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

     —  витрати на врегулювання спорів у  судових органах;

     —  податки, збори та інші передбачені  законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

     —  плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

     —  інші витрати загальногосподарського призначення.

     21. Характеристика  рахунків для обліку  витрат на збут.

     Витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

     —  витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції  на складах готової продукції;

     —  витрати на ремонт тари;

     — оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам  підрозділів, що забезпечують збут;

     —  витрати на рекламу й дослідження  ринку (маркетинг);

     —  витрати на передпродажну підготовку товарів;

     —  витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

     —  витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

     —  витрати на транспортування, перевалку  і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) згідно з умовами договору (базису) поставки;

     —  витрати на гарантійний ремонт і  гарантійне обслуговування;

     —  інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

     22. Процес підготовки і прийняття рішень.

     Значну  частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських  рішень. Ці рішення можуть стосуватися  як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

     Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані  з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом  таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

     Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери  приймають рішення, пов'язані з  використанням ресурсів у процесі  поточної діяльності. Такі рішення  називають короткостроковими або ; операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об’єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

     Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

     Отже, прийняття рішення— цілеспрямований  вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв'язання певної проблеми.

     

     

     Рис. 7. Процес підготовки і прийняття рішень

     23. Опис  поведінки витрат, функції витрат  та методи їх  визначення.

     Вивчення  поведінки витрат дає змогу зробити  оцінку витрат і побудувати їх функцію.

     Оцінка витрат — це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі досліджень минулої діяльності.

     Функція витрат — це математичний опис взаємозв’язку  витрат та їх чинника. Вона може бути описана таким рівнянням:

     Y = a + bx,

     де Y — загальні витрати;

     a — постійні витрати;

     b — змінні витрати на одиницю  продукції;

     x — значення чинника витрат.

     Визначення  функції витрат здійснюється різними  методами, зокрема:

     • метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку;

     • метод вищої—нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати — це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності;

     • метод кореляції (візуального пристосування) — це графічний підхід до визначення функції витрат, коли аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат;

     • інженерний метод, який полягає в тому, що на кожну статтю витрат встановлюються, виходячи з технологічних потреб, нормативи на використання ресурсів у натуральному виразі, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни;

     • метод найменших квадратів дає змогу найточніше визначити склад і значення постійної та змінної частини витрат. Показники витрат розраховуються таким чином, щоб квадрат відстані від усіх точок, що надають значення витрат до теоретичної лінії регресії, був мінімальний.

     24. Визначення функції витрат за методом аналізу рахунків.

     Метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського  обліку.

     Метод аналізу розрахунків – метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

     25. Визначення  функції витрат  за методом вищої-нижчої  точки.

     Метод вищої—нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати — це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

     Метод вищої-нижчої точки – це метод  визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є  різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

     26. Система  виробничого обліку.

     Перехід України до ринкової економіки вимагає  вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою  вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов’язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

     Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 8.

     

     Рис. 8. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості

     27. Облік  і розподіл виробничих  накладних витрат.

Розподіл  загальновиробничих витрат по аналітичних  позиціях калькуляційних рахунків:

• змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
• постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
• нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

     28. Характеристика   основних   методів    калькулювання    собівартості  продукції.

     Розглянемо  основні методи обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції.

     Позамовний  метод калькулювання  широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного (позамовного) методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення, усі прямі витрати групуються в аналітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отриманої продукції складається після повного завершення робіт із замовлення, незалежно від тривалості його виконання.

     Первинний облік прямих витрат на виробництво  організується за номерами замовлень, що виступають також ознаками аналітичних рахунків з обліку витрат на виробництво. Між цими аналітичними рахунками періодично розподіляються непрямі витрати.

     Якщо  в складі замовлення одиничний виріб, його калькуляція складається шляхом підсумовування витрат, якщо декілька виробів — то шляхом підсумовування з наступним прямим розрахунком собівартості калькуляційної одиниці.

     Класичний позамовний метод у багатьох сучасних виробництвах потребує подальшого удосконалення. Можна назвати принаймні два  напрями модифікації позамовного методу калькулювання: позамовно-подетальний і позамовно-попроцесорний.

     Позамовний  метод у серійному виробництві, коли замовлення відкривається на партію однорідних, однойменних виробів  із певного кінцевого числа виробів, що калькулюються, може бути представлений як серійний-груповий позамовний метод калькулювання. Велика взаємозамінність однорідних деталей і вузлів, що досягає в машинобудуванні 60-70% прямих витрат, змушує відокремити замовлення на загальні деталі. Виникає позамовно-подетальний метод калькулювання, що відрізняється безліччю особливостей на різних підприємствах.

     Позамовний  метод найстаріший серед методів  калькулювання, але з цього не виходить, що його актуальність знижена. Він з успіхом застосовується в одиничному, дрібносерійному та серійному виробництві.

     В основі попередільного методу калькулювання лежить на розділення технологічного процесу на стадії. Переділ — це частина технологічного процесу, що завершується одержанням закінченого напівфабрикату, який може бути реалізований іншим підприємствам або спрямований на інший переділ. У результаті послідовного ряду переділів одержують кінцевий продукт. Таким чином, один із переділів завершується одержанням не напівфабрикату, а готового продукту.

     Попередільний метод є єдиним методом калькулювання, при якому принципово неможливий аналітичний облік витрат на виробництво за об'єктами калькулювання (готова продукція). Калькуляційний облік витрат в даному методі організовують за технологічними переділами, а там, де це доцільно і необхідно - за окремими агрегатами або процесами усередині агрегатів. Об'єктивні умови виробництва часто такі, що безупинні технологічні процеси йдуть у закритих агрегатах і установках. Виробниче споживання ресурсів здійснюється через ці установки, створюючи чіткі межі розмежування прямих витрат. Варто мати на увазі також розбіжність між технологічними переділами і структурними підрозділами (цехами) підприємства, що вносять додаткові труднощі в калькуляційний облік. Таким чином, у попередільному методі аналітичний калькуляційний облік витрат на виробництво має багатоступінчасту структуру: витрати виробництва обліковують за групами агрегатів, за технологічними переділами-агрегатами, за групами технологічних переділів, цехами.

     Попередільний метод застосовується для калькулювання собівартості в комплексних виробництвах, де одержують основну і побічну продукцію, що додатково потребує розробки спеціальних методів розмежування витрат між об'єктами калькулювання. Нерідко з одного переділу одержують продукцію декількох сортів, марок. Розподіл витрат за видами продукції може проводитись за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі технічних і технологічних показників. Такий підхід широко застосовується в чорній металургії. Він дає задовільні результати за умов своєчасного перегляду розрахункових коефіцієнтів.