Формування економічної стратегії інноваційного розвитку

Чт – середньоспискова чисельність працюючого виробничого персоналу.

До загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондовіддача, фондомісткість, енергооснащеність  та електроозброєність праці.

Фондовіддача визначається за формулою:

Фв = ОВП / Фсп,     (1.7)

де ОВП – обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції;

Фсп – середня вартість виробничих засобів у періоді.

Фондомісткість – це показник, який є зворотним до фондовіддачі і вказує на потребу в основному  капіталі  на одиницю виробленої продукції.

Наступними показниками, які необхідно аналізувати, є  показники ефективності інноваційної діяльності підприємства. Про ефективність реалізації інновацій свідчать не лише економічні результати. В таблиці 1.4 наведено види ефекту від реалізації інноваційної стратегії розвитку.

Таблиця 1.4

Види ефекту від  реалізації інновацій

Вид ефекту	Показники
Науково-технічний	Відображають зміну техніко-експлуатаційних  і споживчих характеристик інновації
Економічний	Враховують у вартісному вираженні усі види результатів  і витрат, обумовлених реалізацією  інновацій
Ресурсний	Відображають вплив інновації  на обсяг, виробництва і споживання певного виду ресурсу
Соціальний	Враховують соціальні  результати реалізації інновацій
Екологічний	Враховують вплив інновацій  на навколишнє середовище

 

Загальним принципом оцінювання економічної ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і  витрат на їх розроблення, виробництво  та споживання.

Ефект від застосування нововведень  може характеризуватися збільшенням  прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості, і збільшенням виручки від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції завдяки її новій якості.

Отже, оцінювання стратегії  інноваційного розвитку дає змогу точніше врахувати усі результати і наслідки, які очікуються від її втілення у життя, і прийняти правильне рішення щодо доцільності її реалізації.

Термін окупності інноваційного проекту - це період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розрахунок також базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої) вартості. Необхідність такого розрахунку викликана потребою знаходження певних часових рамок використання реальної інноваційної стратегії. Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:

       (1.8)

де ПІ –  початкові  інвестиції у проект; Д – прогнозні  щорічні грошові доходи.

Точку беззбитковості використовують для визначення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку беззбитковості (критичний обсяг продукції) можна розраховувати у натуральних одиницях за формулою:

     (1.9)

де Суп –  умовно-постійні витрати підприємства грн., Ц од –  ціна одиниці продукції, грн..;  Взм – змінні витрати на одиницю продукції, грн.

У вартісному вираженні критичний  обсяг визначають за формулою:

     (1.10)

де  m_зм – частка змінних витрат у ціні продукції.

Показник відносної економічної  ефективності капіталовкладень використовується за існування кількох альтернативних варіантів інновації в межах стратегії інновацій, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мінімум приведених витрат:

    (1.11)

де S_i – поточні витрати з розрахунку на одиницю продукції (собівартість) за і-тим варіантом; К_i – питомі капіталовкладення за і-тим варіантом; Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємства рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка.  

Валова річна економія витрат залежно від сутності інновації охоплює економію заробітної плати, економію матеріалів, економію умовно-постійних витрат.

а) економія заробітної плати  – наявна за використання нового способу виконання робіт, який потребує менше часу, ніж старий:

  (1.12)

де р₁ і р₂ – розцінки на операцію відповідно до і після впровадження інновації; Д і Н – відповідно відсоток додаткової заробітної плати і нарахувань на заробітну плату; В₂ – річний обсяг випуску продукції після впровадження інновації;

б) економія витрат матеріалів – розраховується у разі застосування дешевшого замінника (зміна ціни матеріалу) або нового способу оброблення матеріалу, завдяки чому зменшуються  його питомі витрати:

   (1.13)

де Н₁ і Н₂ – норми витрат матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження інновації; Ц₁ і Ц₂ – ціна одиниці матеріалу.

в) економія умовно-постійних  витрат – розраховується у разі збільшення обсягу продажу продукції, виготовленої із застосуванням інновації (інновації маркетингового характеру, інновації, що поліпшують якість продукції  тощо):

     (1.14)

де УП₁ – умовно-постійні витрати на одиницю продукції до впровадження інновації; в – індекс зміни умовно-постійних витрат; а – індекс зміни обсягу продажу продукції.

 Додаткові експлуатаційні витрати наявні за збільшення вартості основних засобів внаслідок їх модернізації. Враховують зміну витрат на амортизацію обладнання, його утримання та експлуатацію і на електроенергію:

а) зміна витрат на амортизацію  обладнання та на його утримання і  експлуатацію:

                  (1.15)

де К₁ і К₂ – вартість основних засобів до і після впровадження інновації; N_a – норма амортизації, %; Н_у.е – норма витрат на утримання та експлуатацію обладнання, %; В₁ – річний обсяг випуску продукції до впровадження інновації;

б) зміна витрат на електроенергію:

    (1.16)

де П₁ і П₂ – потужність встановлених електродвигунів до і після впровадження інновації; Т_р – річний фонд робочого часу обладнання; к_з – коефіцієнт завантаження обладнання у часі; Ц_е – ціна однієї кВт/год. електроенергії.

Тоді умовно-річна економія витрат дорівнює:

    (1.17)

Фактична економія витрат розраховується шляхом приведення умовно-річної економії до періоду використання інновації в даному році за формулою:

      (1.18)

де n – кількість місяців  до кінця року а моменту впровадження інновації.

Річний економічний ефект  визначається приведенням капітальних витрат до поточних протягом умовного року за формулою:

     (1.19)

де DК – додаткові капіталовкладення, пов’язані з реалізацією інновацій; Е_н – показник нормативної економічної ефективності, величина якого залежить від прийнятного для підприємства рівня віддачі від капіталовкладень (як правило, для устаткування достатнім є рівень 15%, тобто Е_н = 0,15).

Частка прибутку від інноваційної діяльності показує, яку частину  від чистого прибутку підприємства становить прибуток отриманий від  реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг.

      (1.20)

де П_ІП – прибуток від реалізації інноваційної продукції, процесів, послуг

    П – чистий  прибуток підприємства.

Частка витрат на інноваційну  діяльність показує, як багато коштів від загальної суми витрачається на розвиток нових продуктів. Для  цілей зростання всього підприємства цей показник повинен плануватися  на достатньому рівні й відповідати  структурі інноваційного портфелю, встановлюючи необхідне співвідношення між різними напрямками інвестицій. Він розраховується як:

     (1.21)

де В^Н – витрати, вкладені в нові продукти до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін; В^З – загальні витрати на інноваційну діяльність до дійсного моменту часу протягом періоду інноваційних змін.

Коефіцієнт оновлення  продукції відображає частку нової  продукції у загальному обсязі продажу  продукції підприємства. Його можна  розраховувати за наступною формулою:

     (1.22)

де К_ОП – коефіцієнт оновлення продукції;

О_ВНП – кількість видів нової продукції, од.;

О_ЗОП – загальна кількість товарної продукції, од.

 

Висновки до розділу  І

У процесі розробки теоретико-методологічних основ економічної стратегії  інноваційного розвитку підприємств  зроблені наступні висновки.

 Можна виділити два  підходи до визначення інновацій:  вузький і широкий. Згідно з  першим інновація ототожнюється  з новою технікою, технологією,  промисловим виробництвом. У широкому  розумінні інновації розглядаються  як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових  продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру. На наш погляд, інновації – це результат інноваційної діяльності, реалізований у вигляді нових або вдосконалених продуктів чи послуг, впроваджених на ринку, а також техніко-технологічних, наукових, організаційних і соціально-економічних нововведень, що використовуються в практичній діяльності.

 Інноваційна стратегія  – це розрахована на перспективу  система дій суб’єкта, забезпечуючих реалізацію мети, завдань і пріоритетів моделі його інноваційного розвитку з урахуванням ендогенних і екзогенних факторів для досягнення ринкового успіху і набуття конкурентоспроможності. Метою інноваційної стратегії є ефективне освоєння нових товарів, послуг, підвищення обсягів виробництва й експорту наукомісткої продукції на світові ринки.

 Щоб бути ефективною, стратегія має розроблятися відповідно  до певного комплексу умов, вимог  та критеріїв, а її реалізація  – відбуватися при забезпеченні  відповідних інституційних рамок.  Загальними чинниками ефективності  стратегії будь-якого рівня є:  чітко сформульовані завдання, які  можуть змінюватися навколо поставлених  цілей; підтримка ініціативи виконавців, що підвищує свободу політичного  маневру; концентрація зусиль, що  дозволяє досягти максимального  результату за мінімальних зусиль; гнучкість, що дає запас міцності  для свободи маневру; скоординованість дій та відповідальність керівництва за результат; захист основних ресурсів та життєво важливих систем організації.

Економічні оцінки інновацій  являють собою систему показників, відбиваючих співвідношення витрат і результатів на їх реалізацію. Ринкові критерії – максимізація прибутку і конкуренція – передбачають у складі економічної оцінки: ринкові  потреби і обсяг продаж у часовому аспекті; реальних потоків продукції, інвестицій, поточних витрат, фінансової діяльності; прогнозної ціни, сполученої з величиною витрат, розмірами  валового і чистого прибутку, змінами  позичкового проценту, темпів інфляції; інтегрального показника народногосподарської ефективності. 

РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДП ПАТ «ХЛІБОКОМБІНАТ №11».

 

ІІ.1. Сучасний стан і тенденції розвитку ДП ПАТ «Хлібокомбінат №11».

 

Історія Хлібокомбінату №11 починається в 1973 році, коли були завершені  будівельні і підготовчі роботи. Дане підприємство потужністю 65 т на добу було збудовано за типовим проектом.

Колектив де тоді працювало 350 чоловік, доклав неабияких зусиль, аби повністю забезпечити доброякісною продукцією населення лівого берегу Києва.

Хлібокомбінат №11 створено згідно з Законом України  «Про господарські товариства» та Статутом відкритого акціонерного товариства “Київхліб” затвердженого 19 червня 1996 року та зареєстрованого Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва 27 червня 1996р.

Повна офіційна назва Підприємства: “Дочірнє підприємство ПАТ “Київхліб” “Хлібокомбінат№11”

Місцезнаходження ПАТ: Україна, м. Київ, вул. Бориспільська 24.

Підприємство  має право:

• набувати майнові і особисті немайнові права та нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах;
• купувати цінні папери;
• засновувати, за погодженням Правління ПАТ “Київхліб”, господарську діяльність;
• створювати, за погодженням з Правлінням ПАТ, філії, заклади соціально-побутового призначення та торгівлі.