Формування економічної стратегії інноваційного розвитку

 

Продовження табл. 1.3

1	2	3	4
	Оборонна стратегія	Орієнтована на збереження стабільних позицій організації  на ринку. Дослідження у сфері  НДДКР не мають новітнього характеру, мета – не відставати від конкурентів  за технічним рівнем. Фірми уникають надмірного ризику й упроваджують новаці, тільки впевнившись у її перспективності	Брак сильної конкуренції  на ринку
	Імітаційна стратегія	Придбання нових технологій шляхом трансферту і на цій основі випуск нових товарів. Фірма не несе витрат на дослідження і тому може досягти значного зниження витрат і  високої рентабельності продажу	Необхідність швидкого освоєння ринку і запуску товару у виробництво
	Залишкова стратегія	Намагання утримати позиції  на ринку зі старими товарами. Економія витрат на наукові дослідження й  освоєння ринку	Переорієнтація основного  конкурента на інші товари

 

Вибрані  за  вищезазначеними  чинниками  та  характерними  кваліфікаційними  ознаками види  стратегій  можуть  розглядатися  як  набір  правил,  методів  і  засобів  пошуку  найкращих перспективних для  підприємства напрямів розвитку науково-технічних  досліджень, ресурсної політики для  їх реалізації, які стосуються як підприємства загалом, так і окремих видів  його діяльності, видів продукції  тощо. 

Прийняття  інноваційної  стратегії  здійснюється  на  вищому  рівні  керівництва підприємством.  Керівництво  встановлює  орієнтири  для  керівників  служб,  які  займаються розробленням  інновацій  на  підприємстві  з  метою  визначення  локальних  цілей  і  стратегій, приймає  рішення  відносно  обсягу,  інтенсивності  роботи,  характеру  використання  отриманих результатів. 

Наведені  передумови  та  чинники  вибору  стратегії  інноваційного  розвитку  стали  підґрунтям  для  формування  концептуальної  схеми  розроблення  та  реалізації  інноваційної стратегії  підприємства,  яка  передбачає  розроблення  та  прийняття  стратегічних  завдань, визначення місії та встановлення цілей  підприємства; оцінювання інноваційного  потенціалу та ресурсів  для  їх  використання;  аналіз  альтернатив;  підготовку  конкретних  програм,  проектів, бюджетів; вибір та реалізацію інноваційної стратегії та оцінювання ефективності впровадженої інноваційної стратегії (Рис. 1.4).

Рис 1.4. Етапи розроблення й реалізації інноваційної стратегії підприємства [14]

Потрібно  зазначити,  що  інноваційна  стратегія  не  буде  справді  ефективною,  якщо  вона  не враховує  ситуації  на  підприємстві,  не  створює  істотної  преваги  над  конкурентами  та  не забезпечує розвитку підприємства в довготерміновій перспективі. 

Після  вибору  найпривабливішої  інноваційної  стратегії  приймається  рішення  про виділення ресурсів на розроблення нових проектів. 

Таким  чином,  при  визначенні  найпривабливішої  інноваційної  стратегії  підприємства дотримуються певних критеріїв, серед яких найважливішими є:

- відповідність можливостям  і загрозам зовнішнього середовища;

- відповідність цілям  підприємства і сумісність з  її місією;

- досягнення  конкурентних  переваг  за  рахунок  використання  сильних  сторін підприємства  і сильних сторін (переваг) конкурентів; 

- наявність  необхідних  ресурсів,  наукового,  технічного,  виробничого,  кадрового потенціалів; 

- досягнення балансу між  усіма структурними підрозділами підприємства [15].

Аналіз зовнішнього оточення становить основу процесу стратегічного  планування. Аналіз, прогнозування  і моніторинг  зовнішнього  оточення  наводяться  у  виді  базису,  на  якому  будується модель  формування  стратегії,  що  включає  групу  взаємопов'язаних  етапів.  Цей  етап спрямований  на  визначення  можливостей  і  загроз  у  макро-  і мікроекономічному оточенні підприємств.

Разом  з  аналізом  зовнішнього  середовища  підприємства  на  визначеному  етапі проводиться  розробка  і  оцінка  його  інноваційної  поведінки.  Така  оцінка  застосовується  разом  з аналізом  зовнішнього  середовища  підприємства,  наприклад,  з  проведенням SWОТ- аналізу, і визначає потенційні резерви, що виникають завдяки  впровадженню нових і поліпшуючих  технологій.  Оцінка  інноваційної  поведінки  відповідає  на  питання  про можливу зміну зовнішніх  умов взаємодії підприємства з конкурентами,  споживачами, стратегічними партнерами, постачальниками, акціонерами і  кредиторами в результаті комерціалізації  інновацій.

Аналіз внутрішнього середовища і оцінка інноваційної активності, які скеровані на визначення стратегічно  сильних і слабких сторін підприємства можуть здійснюватися за  такими  основними  напрямками:  маркетинг,  виробництво,  фінанси,  персонал, структура  управління,  НДДКР.  З  метою  реалізації  стратегії  інноваційного  розвитку проводиться  дослідження інноваційної активності підприємства, спрямоване на оцінку колишніх  і  нинішніх  часових  можливостей  в  інноваційному  середовищі.  Такі  знання дозволяють на етапі  формування напрямів стратегічного  розвитку виключити з числа цих  альтернатив  недосяжні  цілі  внаслідок  недостатності  ресурсів  або  нерозвиненої інфраструктури. Пряма залежність результатів розробки і реалізації нових технологій  від  стану  дослідницької  інфраструктури  виступає  складовою  джерел  інноваційного  розвитку підприємства [16].

Етап  планування  інноваційних  стратегій  передбачає  розгляд  альтернативних варіантів досягнення стратегічних цілей. Вибір полягає  між учасниками інноваційного проектування (власний підрозділ НДДКР або  стороння науково-дослідна організація); термінами  і  місцями  виведення  новинки  на  ринок (внутрішній  або  зовнішній  ринок); об'ємами  патентування (зонтична  патентна  охорона  або  економічний  захист); джерелами  інвестицій  (самостійна  комерціалізація  інновації  або  залучення стратегічного  партнерства). Врахування  витрат  і  результатів  на  розробку  нових  і  реалізацію  поліпшуючих  технологій  дозволяє  сформувати  альтернативні  варіанти напрямів інноваційного розвитку. Використання сучасних методів, підходів і механізмів економічного  розвитку  є  джерелами  забезпечення  ефективного  інноваційного  розвитку.

На етапі розробки стратегічних планів відбір інноваційних проектів ведеться на базі  техніко-економічного  і  організаційно-технічного  обґрунтування  інноваційних стратегій  за  термінами,  ресурсами  і  виконавцями.  Оцінка  і  відбір  інновацій,  що представляються  у  формі  інноваційно-інвестиційних  проектів,  можливі  на  основі ранжирування  за  показниками  загальною  комерційною,  а  також  внутрішньогосподарською ефективністю нових і поліпшуючих технологій.

Аналіз  ефективності,  близький  за  своїм  змістом  до  оцінки  і  моніторингу ефективності інноваційних стратегій розвитку, є  його складовою. При  оцінці ефективності проектів треба враховувати, що витрати на їхню реалізацію здійснюються  в  різні  моменти  часу.  Час  досягнення  результатів  звичайно  не співпадає з моментами здійснення витрат. Тому тут має значення не тільки загальна величина витрат і результатів, але і їхній розподіл в часі, що особливо характерно для розробки і реалізації інновацій [17].

Етап  формування  корпоративних  бюджетів  передбачає  оцінку  інноваційного потенціалу  для  визначення  достатності  у  підприємства  фінансово-економічних  ресурсів  щодо  забезпечення  стратегічної  інноваційної  і  поточної  виробничої  діяльності. Недостатнє  фінансування  знижує результативність  інноваційних  перетворень,  зменшуючи  кумулятивну  прибутковість  від  науково-технічних  інвестицій.  Якщо після розрахунку інноваційних витрат при оцінці інноваційного потенціалу одержані  показники  виявляються  негативними,  то  необхідно  проаналізувати можливості  підприємства  щодо  забезпечення  нових  технологій  інвестиційними коштами  із  зовнішніх  джерел.  Інноваційний  потенціал  можна  вважати  відповідним середньому рівню, якщо за показниками платоспроможності його можна віднести до господарюючих суб'єктів з нормальною фінансовою стійкістю.

Оцінка інноваційного  потенціалу підприємства на етапі аналізу  і відбору стратегій інноваційного  розвитку  дозволяє  уникнути  ситуацій,  пов'язаних  з  дефіцитом  фінансування  на  етапах  реалізації  нових  або  поліпшуючих  технологій.  На наступному етапі оцінки інноваційного  потенціалу до складу можливих джерел фінансування  разом  з  довгостроковими  позиковими  джерелами  для  інноваційного  розвитку включаються короткострокові  засоби на поповнення оборотного капіталу для поточної  виробничо-господарської  діяльності.  Якщо  в  результаті  проведених розрахунків  фінансовий  стан  підприємства  характеризується  як  нестійкий,  його можливості  щодо  ефективного  забезпечення  інвестиційної  підтримки  інноваційного  розвитку  можна  охарактеризувати  як  низькі.  Підприємству  можна  рекомендувати розробку  і  реалізацію  поліпшуючих  інновацій,  що  вносять  зміни  у  технологію виробництва  або у властивості продукції. При цьому також можна переглянути  витрати на розробку і реалізацію інноваційних проектів.

Неадекватна підтримка інноваційного  розвитку грошово-фінансовими, трудовими  і  економічними  ресурсами  збільшує  часовий  і  результативний  ризик.  І,  навпаки, своєчасне  фінансування  і  повноцінна  інвестиційна  підтримка  інноваційних  процесів сприяє ранньому виходу новинки на ринок і, відповідно, наближає термін отримання доходу від  інвестицій.

Серед найпоширеніших причин вибору неоптимальних інноваційних стратегій можна назвати такі: протиріччя наукових досліджень щодо суті інноваційної стратегії та її видів; відсутність оптимальних  методик вибору інноваційних стратегій; відсутність відповідного досвіду  у розробників інноваційної стратегії  на підприємстві; відсутність відділу, який би ґрунтовно займався питаннями, пов’язаними з інноваційним розвитком підприємства і, зокрема, формуванням та реалізацією інноваційної стратегії тощо.

 

І.3. Методичні  підходи до оцінки економічної стратегії  інноваційного розвитку.

 

Ринкові умови змушують підприємницькі структури вдаватися до інноваційних змін, щоб здобути певні переваги у конкурентній боротьбі. Отже, результати інноваційної діяльності позитивно впливають на стан і функціонування як окремого суб’єкта ринку, так і держави загалом, що свідчить про ефективність інновацій.

На нашу думку, конкретних показників оцінки економічної стратегії  інноваційного розвитку  немає. Це є однією із проблем формування теоретичних  основ формування стратегій розвитку.

Ознаками ефективної стратегії амер. дослідник Томпсон вважає [8]:

• адекватність стратегії (потребам середовища, ресурсам та цінностям організації та її основній меті);
• виконуваність стратегії (забезпеченість ресурсами, відповідність вимогам та інтересам суб’єктів, яким належить її втілювати, відповідність поточному історичному моменту);
• прийнятність стратегії (відповідність стратегічним суспільним потребам та інтересам, належна очікувана віддача, наявність синергетичного ефекту, прийнятний рівень ризиків реалізації стратегії).

Для початку потрібно зробити  розрахунки фінансово-економічного стану  підприємства , SWOT-аналіз, щоб визначити  яка саме стратегія підходитиме  до підприємства конкретної галузі, певних масштабів, форми власності, портфельного набору, ринкової ситуації, кон’юнктури  та інфраструктури.

Не існує загальновизнаної методики оцінки техніко-технологічної  бази підприємства. На практиці для  цього використовується комплекс показників, які відображають стан та розвиток основних засобів, існуючі технології й організацію виробництва, роль і участь у ньому нематеріальних активів. Серед показників комплексу це, передусім, вартість основних засобів, їхній стан і рух – введення, оновлення, вибуття, ліквідація, та відповідні їм розрахункові коефіцієнти.

Вартість основних виробничих засобів на кінець періоду розраховується за формулою:

Фк = Фн + Фвв – Фвиб ,       (1.1)

де Фн – вартість основних засобів на початок періоду;

Фвв – вартість основних засобів, введених за даний період;

Фвиб – вартість основних засобів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних засобів підприємства можна описати  системою таких показників:

1)  Квв = Фвв / Фк – коефіцієнт введення;     (1.2)

2) Ко = Фнов / Фн – коефіцієнт оновлення,      (1.3)

де Фнов – вартість нових основних засобів;

3)  Квиб = Фвиб / Фн – коефіцієнт вибуття;     (1.4)

4) Кл = Фл : Фн – коефіцієнт ліквідації,                  (1.5)

де Фл – вартість ліквідованих основних засобів.

Найбільш загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці. Вона визначається як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих засобів і середньоспискової чисельності працюючого виробничого персоналу за формулою:

Фо = Фсп / Чсп,     (1.6)

де Фсп – середньорічна вартість основних виробничих засобів;