Україна на шляху до незалежності

     Контрольна робота

 

     з дисципліни: “Історія України” 

     Тема:

     Україна на шляху до незалежності

 

      Зміст контрольної роботи 

1. Прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежність

2. Утвердження політичного і економічного суверенітету

3. Україна на міжнародній арені

Список літератури

 

      1. Прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежність України 

     1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги -- понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки -- Л. Кравчука (понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати референдуму американський тижневик "Тайм": "Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився".

     Появу на політичній карті світу нової незалежної держави -- України зумовила низка чинників.

     Зовнішні:

     Поразка соціалістичного табору в "холодній війні", порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи.

     Помітне погіршення соціально-економічної та політичної 
ситуації в СРСР.

     Фактична втрата центром контролю за подіями на місцях.

     Синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках.

     Поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил.

     Намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

     Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від принципів Союзу, значною мірою були зумовлені проімперськими діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені претензії Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а підприємств союзного підпорядкування -- під юрисдикцію РСФРР та інше -- все це абсолютно однозначно свідчило про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр, забезпечити собі роль лідера у новому Союзі. Така позиція Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.

     Внутрішні:

     Існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління.

     Бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру.

     Певна стабільність українського товарного ринку.

     Активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки.

     Післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці.

     Дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу.

     Багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

     Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого -- у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері -- від тоталітаризму до демократії; в економічній -- від командної до ринкової економіки; у соціальній -- від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній -- від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній -- від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища "уламка імперії" -- до власної державності, від формальної незалежності -- до реального суверенітету.

     Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок цього -- тривалий "урочистий марш на місці" на роздоріжжі реформ.

     Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низького рівня політичної та економічної культури мислення. У суспільній свідомості домінуючими були настрої невдоволення, викликані наслідками брежнєвського періоду і невдачами перебудови. На час проголошення республікою незалежності у суспільній свідомості ще не встигло сформуватися і закріпитися усвідомлення масштабу нових завдань, більшість населення не визначила чітко свого місця у процесі державотворення.

     Важливим аспектом оцінки стартових можливостей республіки після проголошення незалежності є визначення її природно-ресурсного потенціалу. У структурі природних ресурсів визначальну роль відіграють земельні, мінеральні, водні та лісові ресурси. На початку 90-х років частка сільськогосподарських угідь у структурі земель України становила 70%, орних земель -- понад 55%, що було одним з найвищих показників у Європі та світі. Порівняно високою була і забезпеченість ріллею у розрахунку на одного жителя. В Україні цей показник становив 0,78 га, тоді як у Великобританії -- 0,12 га, у Німеччині -- 0,20 га, у середньому в Європі -- 0,26, у світі -- 0,29 га.

     Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Україна належить до держав з середнім рівнем матеріально-сировинного потенціалу. Це пояснюється його незбалансованістю. З одного боку, на території республіки сконцентровані до 20% світових ресурсів марганцевих руд і понад 5% запасів залізних руд; національні запаси графіту, ртуті, брому, самородної сірки у декілька разів перевищують реальні потреби, але з іншого боку -- абсолютно недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, насамперед нафтою та природним газом, рудами кольорових металів, фосфоритами, калійними солями. Крім того, за рівнем забезпеченості прісною водою у розрахунку на одного жителя Україна займає одне з останніх місць у Європі, а потреби у деревині республіка задовольняє за рахунок власних можливостей лише на 20-- 25%.

     Аналізуючи стартові можливості, недостатньо зосереджуватися на основних параметрах природно-ресурсного потенціалу України, необхідно звернути увагу на особливості форм і методів його використання у радянський час. Ситуація в економічній сфері на початку 90-х років визначалася впливом чинників тривалої дії. У радянську добу загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися 95% усієї власності, розташованої в Україні. Таке тотальне одержавлення економіки призвело до того, що 75--80% продукції української промисловості вироблялося підприємства-ми-монополістами. Безпосереднім наслідком такого становища стала надзвичайно низька конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках.

     Серйозними успадкованими з радянських часів вадами української економіки були панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства. Незалежна Україна змушена була успадкувати й структурну та територіальну диспропорційність економіки. Так, частка групи "А" (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70%, а групи "Б" (галузі, що виробляють предмети споживання) -- 30%, тоді, як у США промислова продукція групи "Б" становить майже 70%. Це означало орієнтацію української економіки не на людину, а на виробництво заради виробництва.

     Істотні диспропорції існували й у територіальному розміщенні виробничих сил. Так, рівень економічного розвитку центру і заходу України був майже удвічі нижчим, ніж Подніпров'я і Донбасу. Успадкована структура республіканської економіки базувалася на принципі незавершеності. Майже 80% усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу, а значить, залежало від імпорту комплектуючих виробів і сировини. Саме тому ще у листопаді 1991 р. українські підприємства мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. У цей період лише зв'язки з Росією забезпечували 67,3% виробництва кінцевого продукту промисловістю України.

     Українська економіка була надто мілітаризована. Свого часу на воєнні цілі витрачалося майже 35% союзного бюджету. Вагома частка цих коштів вкладалася у промисловість України. Тому в республіці після розпаду СРСР залишилося майже 30% союзного воєнно-промислового комплексу (ВПК), до 80% підприємств машинобудівних галузей були втягнуті у виробництво зброї. Зосередження в Україні значного потенціалу ВПК Радянського Союзу мало суперечливі наслідки. З одного боку, це зміцнювало економічний потенціал республіки якісним обладнанням, новітніми технологіями, кваліфікованими кадрами, з іншого -- суттєво ускладнювало вирішення проблеми конверсії.

     Перетворення України ще з 20-х років на одну з основних промислових баз СРСР призвело до значного погіршення екологічної ситуації у республіці. Непродумана концентрація металургійних, хімічних, енергетичних підприємств майже в усіх середніх та великих містах, шкідливі викиди в атмосферу, забруднення підземних та наземних вод, Чорнобильська аварія, невиправдана економія витрат на охорону природи поставили Україну в сфері екології на межу катастрофи.

     Можливості України в економіці значною мірою визначались і дією соціально-психологічних чинників. У радянські часи поряд з культом дисципліни та відповідальності, що став необхідною умовою функціонування командної системи, було сформовано психологічний клімат колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистих.

     Таке становище у народному господарстві зумовило слабші стартові можливості України порівняно з багатьма іншими республіками. Це засвідчує офіційна статистика за 1990 р. У цей час за розмірами валового національного продукту на душу населення наша республіка займала 7 місце, а за розмірами національного багатства на душу населення -- 6 місце серед республік колишнього СРСР. За продуктивністю праці у промисловості Україна була на 9 місці, а у сільському господарстві ділила з Росією 5--6 місця.

     Деформована структура господарського комплексу, що дісталася у спадок від колишнього СРСР у поєднанні з недосконалою організацією державної влади в Україні, незавершеністю розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками суттєво ускладнила державотворчий процес на початковому етапі. Республіка цього періоду, за влучним висловом фахівців, була, з одного боку, Гуллівером (економіка) з потужними м'язами -- значним промисловим потенціалом, що працював колись на весь СРСР, з іншого -- Хлопчиком-мізинчиком (державу) з мініатюрним кістяком, без досвіду самостійного і самодостатнього існування, без чіткої концепції державотворення. Нежиттєздатність цього гігантсько-мініатюрного монстра була цілком очевидною. Тому специфічною рисою початкового етапу державотворення в Україні була нагальна необхідність радикальних, нестандартних рішень і дій.

     На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні інтереси у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США -- на президентських виборах, Німеччина -- на питаннях внутрішньої консолідації, Японія -- на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний "важіль тиску" на Україну щодо ядерного роззброєння. Зазначимо, що за обсягом американської допомоги у 1992--1993 фінансовому році (з розрахунку на душу населення) Україна перебувала на десятому місці серед країн СНД, майже втричі поступаючись Росії.

     Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народно-господарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади у республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу після формального визнання незалежності України. 

     2. Утвердження політичного і економічного суверенітету України 

     Проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали;

     Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний кордон України", який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу. 12 грудня цього ж року з метою гарантування економічної безпеки республіки Президент України підписав Указ "Про утворення державного митного комітету України".

     Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про громадянство України". Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.