Виникнення фінансового права

19. Класифікація видатків.

 

Наказ Мінфіну від 12.03.2012 р. №333 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету», наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування. 
Мінфін затвердив:

— Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету ; 
— Інструкцію щодо застосування класифікації кредитування бюджету . 
Після набрання чинності Наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. №333 втратить чинність наказ Держказначейства від 25.11.2008 р. №495 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету».

 

Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють у процесі  надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються  від витрат госпрозрахункових підприємств  та організацій. Підвидатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.

Контрольна функція  обліку потребує такої його побудови, яка б забезпечувала отримання  різнобічної інформації про видатки  залежно від місця й часу їх виникнення. Побудова бухгалтерського обліку видатків здійснюється залежно від чинної їх класифікації (рис. 2.2).

Видатки, здійснювані  за рахунок загального фонду бюджету, називаються видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок спеціального фонду — видатками спеціального фонду. Обидва види видатків суворо плануються в кошторисі, а бухгалтерський облік цих видатків ведеться роздільно на окремих рахунках. Видатки на утримання бюджетних установ є одним з основних напрямів видатків бюджету.

Зауважимо, що видатки  бюджету на утримання бюджетних  установ не завжди збігаються з видатками  самих установ. Так, розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи — це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках — матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ, вони поділяються на касові та фактичні.

 

 

 

 

 

20. Поточні видатки.

 

Економічна класифікація видатків. Економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Ця класифікація є важливою для планування та організації обліку видатків кожної бюджетної установи. Адже всі видатки плануються в кошторисі і відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за кодами економічної класифікації видатків.

При цьому кожному конкретному виду видатків (статті видатків) присвоєно 4-рівневий цифровий код, який скорочено позначають буквами: КЕКВ (код економічної класифікації видатків). Таке кодування дозволяє отримувати інформацію про конкретні видатки установи.

Відповідно до економічної класифікації, видатки бюджетних установ поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджетів, що спрямовуються на виконання бюджетних програм та які забезпечують поточне функціонування бюджетних установ, проведення досліджень, розробок, заходів та надання поточних трансфертів населенню та підприємствам.

Таким видаткам присвоєно код 1000.

В свою чергу ця група видатків конкретизується окремими видами видатків, що об'єднані в групи економічно однорідних видатків та мають свій код. Зокрема це такі .

1100 - Видатки на товари і послуги, в тому числі:

1110 - Оплата праці всіх працівників бюджетних установ, премії, матеріальна допомога, винагорода, одноразові допомоги при виході на пенсію, відставку та інше. Величина заробітної плати відображається без нарахувань на оплату праці;

1112 - грошове утримання військовослужбовців.

 

1120 - Нарахування на заробітну плату. Нарахування на фонд оплати до фондів соціального страхування (за встановленими тарифами), обов'язкове страхування відповідно до законодавства.

 

 

 

 

 

21. Видатки розвитку.

Витрати розвитку - видатки розвитку та надання кредитів з бюджету.

Видатки розвитку - це видатки  бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Видатки розвитку відповідно до економічної класифікації видатків бюджету формуються за рахунок:

капітальних видатків (КЕКВ 2000);

досліджень і розробок, окремих заходів розвитку по реалізації державних (регіональних) програм (КЕКВ 1171);

матеріалів, інвентарю, будівництва, капітального ремонту та заходів  спеціального призначення, що мають  загальнодержавне значення (КЕКВ 1150);

субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям (КЕКВ 1310), які відповідно до функціональної класифікації видатків бюджету та кредитування відносяться  до:

наукових досліджень (КФКВК 0140 "Фундаментальні дослідження", КФКВК 0150 "Дослідження і розробки у сфері державного управління", КФКВК 0250 "Дослідження і розробки у сфері оборони", КФКВК 0370 "Дослідження і розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади", КФКВК 0480 "Дослідження і розробки в галузях економіки", КФКВК 0530 "Дослідження і розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища", КФКВК 0630 "Дослідження і розробки у сфері житлово-комунального господарства", КФКВК 0750 "Дослідження і розробки у сфері охорони здоров'я", КФКВК 0840 "Дослідження і розробки у сфері духовного і фізичного розвитку", КФКВК 0980 "Дослідження і розробки у сфері освіти", КФКВК 1080 "Дослідження і розробки у сфері соціального захисту");

економічної діяльності (КФКВК 0400), зокрема: сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс, транспорт, будівництво, зв'язок, тощо; житлово-комунального господарства (КФКВК 0600).

Витрати споживання - видатки  споживання та погашення боргу.

Видатки споживання - частина  видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні міжбюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення та соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків.

Видатки споживання відповідно до економічної класифікації видатків формуються за рахунок:

поточних видатків за КЕКВ 1110 - 1140; 1160; 1172; 1200; КЕКВ 1320 - 1350;

субсидій та поточних трансфертів підприємствам, установам, організаціям (КЕКВ 1310), які відповідно до функціональної класифікації видатків та кредитування відносяться до:

загальнодержавних функцій (КФКВК 0100, крім КФКВК 0140 і 0150);

оборони (КФКВК 0200, крім КФКВК 0250);

22. Закон України "Про Державний бюджет України"

 

у місячному  розмірі: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні;

1. Відповідно до Бюджетного  кодексу України від 21 червня 2001 р. Закон про Державний бюджет України – це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України

протягом бюджетного періоду (п. 20 ст. 2). Крім цього, п. 3 ст. 4 цього ж Кодексу визначено, що Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України. Варто підкреслити – саме бюджетні відносини, а не податкові, господарські чи інші.

Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі визначається Бюджетним кодексом України (ст. 38), Правилами оформлення проекту закону України про Державний бюджет України та Регламентом Верховної Ради України. Закон про Державний бюджет розглядається деякими теоретиками як закон за формою, а не за змістом. У ньому містяться правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Включені конкретні показники й цифри по доходах і видатках визначають права органів державної влади та осіб, яким делеговано повноваження з витрачання бюджетних ресурсів, а також обов'язки державних органів зі збирання коштів для мобілізації запланованих доходів бюджету. Водночас закони про

Державний бюджет, як і рішення  про місцеві бюджети, містять  приписи, що не мають конкретно-хресного змісту. Це приписи, якими затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів до бюджетів нижчих рівнів, розміри міжбюджетних трансфертів тощо. Такі правові норми розраховані на багаторазове застосування.

Відповідно до ст. 94 Конституції  України Закон про Державний  бюджет України підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою

України не менш як двома третинами  від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон про Державний бюджет України  набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність  збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом

держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.

Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по

31 грудня, бюджетні правовідносини  також обмежують свою дію виключно зазначеними межами.

Враховуючи постійний  характер державних видатків, Кабінет  Міністрів України наділяється правом здійснювати витрати, обов'язково враховуючи такі особливості: 1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у Законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті

закону про Державний  бюджет України на наступний бюджетний  період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;

2) щомісячні видатки  Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених Законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 (витрати на погашення зобов'язань із боргу, що здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в Законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет) та ч. 4 ст. 23 БКУ (витрати спеціального фонду бюджету, які мають постійне бюджетне призначення, що дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо Законом

про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше);

3) до прийняття Закону  про Державний бюджет України  на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

2. Науковий потенціал  – це сукупна можливість економіки  генерувати об’єктивні знання, що результується у кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень й визначається кількістю та професійністю учених, зайнятих у сферах прикладної, фундаментальної, природничої й гуманітарної наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23. Визначення поняття податку.

6.1. Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного  бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

6.2. Збором (платою, внеском)  є обов’язковий платіж до відповідного  бюджету, що справляється з  платників зборів, з умовою отримання  ними спеціальної вигоди, у тому  числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

6.3. Сукупність загальнодержавних  та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому  цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Поява цієї статті в такій  редакції є певною новелою податкового  законодавства. Вперше в українському податковому законодавстві надано визначення податку та збору. У ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розумівся обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснювався платниками у порядку і на умовах, що визначалися законами України про оподаткування. Тобто розмежування податку та збору залишилось поза увагою законодавця. Така ситуація містила певне протиріччя. По-перше, яким чином розрізняти ці платежі? По-друге, як вони співвідносяться з митом, державним митом тощо? По-третє, що таке закони України про оподаткування?

Але найбільшою проблемою  була конструкція «податку, збору (обов’язкового  платежу)». По-перше, вона суперечила ст. 67 Конституції України, яка закріплює  обов’язок сплачувати податки та збори (ні про які обов’язкові платежі не йдеться). По-друге, до обов’язкових платежів відноситься і ряд інших надходжень до бюджету (наприклад, адміністративні штрафи та ін.). Саме тому такий підхід чинної редакції Податкового кодексу України є певним досягненням.