Виникнення фінансового права

До прийняття Податкового кодексу України податкове законодавство України взагалі не регулювало цієї проблеми й не виділяло окремо категорії податку. Отже, виходячи із норм статті 2 Закону України «Про систему оподаткування», розмежувати податок і збір було вкрай складно та робилося це лише на формальних підставах – залежно від назви платежу, під яким він фігурував у закритому переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Виділення власне податку  із цілісної податкової системи не є винятково теоретичною проблемою, але й значною мірою проблемою практики. По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив’язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопорушення). По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Виходячи з цього, якщо необхідно закріпити винятково стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, – це, безумовно, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між надходженнями й джерелами, з яких вони направляються, – це збори. І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією Верховної Ради України та місцевих рад, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Характеристика податку  припускає не тільки якусь закінчену  й коротку дефініцію, але й  визначення ознак, що висловлюють зміст  цього поняття. Чинна редакція Податкового кодексу України закріплює три принципових риси, які, на думку законодавця, мають характеризувати виключно податок. До таких рис віднесено його обов’язковість, безумовність та надходження до відповідного бюджету.

1. Однією з найбільш  концептуальних ознак податку є його обов’язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі, закріпленій у Конституції України. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливо реалізувати функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян. «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». Обов’язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно- правовому акті, – пільги та ін.). У платника немає вибору – платити або не платити податок, у нього є єдинозаконний шлях – перерахування податку до бюджету.

Обов’язковий характер даного платежу відображається також у першочерговості зарахування коштів, що надходять від податків і зборів. Податок – це обов’язковий внесок, тобто на підставі закону платники податків за певних умов зобов’язані зробити сплату податків. Конституції більшості розвинених країн також надають податковим зобов’язанням своїх підданих конституційний характер, що демонструє їх особливу важливість і значення та свідчить про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу й санкцій впливає на платника податків для того, щоб поставити йому в обов’язок виконання своїх зобов’язань щодо сплати податків.

2. Безумовний характер  податку означає сплату податку,  що припускає, якщо буде потреба,  застосовувати заходи примусового характеру. На перший погляд, може скластися враження, що сплата і податків, і зборів пов’язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток – з одержанням прибутку). Однак безумовність платежу характеризується тим, що в податках умовою сплати може здатись формування об’єкта оподаткування. Так, до одержання прибутку не може існувати обов’язку щодо сплати податку на прибуток, тому що немає об’єкта. Умовний характер платежу означає, що об’єкт оподаткування існує, але обов’язок щодо сплати відповідного платежу виникає за певної події. Наприклад, мито сплачується залежно від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов’язку щодо сплати мита), але тільки за певної умови – перетинанні митного кордону.

3. Податок надходить  у бюджет відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації й може йти за двома основними напрямами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу коштів від сплати податку між бюджетами. При цьому треба враховувати відповідні норми Бюджетного кодексу, згідно з якими власне і розподіляються надходження від сплати податків між бюджетами. Так, статтею 29 Бюджетного кодексу України

24. Основні функції податку.

 

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують такі самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу та контрольну). Саме на базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов’язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку.

Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus —  державна скарбниця). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак до кінця

XIX ст. з’явилася нова  концепція: податки розглядали  як соціальний регулятор, знаряддя реформ, а вже до кінця 30-х рр.

XX ст. — вже і як  засіб регулювання економіки,  забезпечення стабільного економічного  зростання¹.

Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої і стосується як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим виробникам чи галузям. Однак податкове регулювання — складніший механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. З допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку  утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій.

1. Розподільна функція  являє собою своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т. ін.). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за рахунок податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

Накопичувальна функція  являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає як етапне, реалізуюче насичення бюджету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки сформувати бюджет, а й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації або зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Крім того, якщо стимулююча функція пов’язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25. Види податків.

В даний час система  податків і зборів Російської Федерації  досить обширна і в деякій мірі громіздка. Разом з тим кожен податок індивідуальний, оскільки передбачає власне правову конструкцію і займає строго певне місце не тільки в системі податків і зборів, а й у фінансовій системі загалом.

З'ясування місця розташування кожного  податку у фінансовій «системі координат» сприяє точному встановленню механізму його встановлення та введення, визначенням рівня бюджету, до якого зараховується податок кожен, кола платників та переліку об'єктів, з яких стягується платіж. За допомогою поділу на різні види податки об'єднуються в окремі групи, що дозволяють більш детально визначити їх юридичну сутність. Точне встановлення виду податку сприяє правильному розподілу компетенції податкової Російської Федерації, суб'єктів РФ і муніципальних утворень. Особливе значення видові критерії податку мають у правозастосовчій практиці, оскільки впливають на обсяг податкового зобов'язання платника податків.

Виявленню видовий суті податку  сприяє класифікація, проведена за систематизованим критеріям.

Видове різноманіття податків передбачає їх класифікацію за різними підставами. 1.Залежно від платника:

а) податки з організацій - обов `язкові платежі, що стягуються тільки з

платників податків-організацій (податок  на додану вартість, податок на прибуток та ін.) Необхідно пам'ятати, що суб'єктами податкового права є організації, а не юридичні особи, хоча в більшості випадків організації мають статус

юридичної особи. Разом з тим  всі організації відносяться  до платників податків незалежно  від наявності статусу юридичних  осіб, зокрема філії та представництва;

б) податки з фізичних осіб – обов'язкові платежі, що стягуються з індивідуальних платників податків – фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб, податок на майно, що переходить в порядку спадкування або дарування, і ін);

в) загальні податки для фізичних осіб і організацій - обов'язкові платежі, що сплачуються усіма категоріями платників податків незалежно від їх організаційно-правового статусу. Наявність загальних податків обумовлено тим, що головним принципом їх стягнення є наявність якого-небудь об'єкта у власності особи (наприклад, земельний податок).

2. Залежно від форми оподаткування:

а) прямі (прибутковий-майнові) – податки, що стягуються в процесі придбання матеріальних благ, що визначаються розміром об'єкта оподаткування і сплачуються виробником або власником (податок на прибуток, податок на доходи від капіталу та ін.) Прямі податки підрозділяються на:

- Особисті – податки, що сплачуються  платником податку за рахунок  і в залежності від отриманого  прибутку (прибутку) і враховують  фінансову спроможність платника (наприклад, податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток (доход) організацій); - Реальні – податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід, отримання якого тільки очікується. Ставки реальних податків розраховуються, як правило, за наслідками діяльності декількох однакових категорій платників податків (наприклад, податок на поставлений дохід, податок на операції з цінними паперами, земельний податок);

б) непрямі (на споживання) – податки, що стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, що визначаються розміром споживання, що включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем (акцизи, податок на додану вартість та ін.) При непрямому оподаткуванні формальним платником виступає продавець товару (робіт, послуг), що є ніби посередником між державною скарбницею і споживачем товару (робіт, послуг). А реальним платником податку є споживач. Саме критерій співвідношення юридичного і фактичного платника – один з основних при розмежування податків на прямі і непрямі. 3. По територіальній рівню:

а) федеральні податки – встановлюються і вводяться в дію центральним органом представницької влади – Державною Думою РФ. Перелік федеральних податків та їх ставки є єдиними на всій території України і не можуть бути змінені органами державної влади суб'єктів РФ або органами місцевого самоврядування. Згідно з п. 2 ст. 12 НК РФ федеральні податки повинні встановлюватися непосредственно1 НК РФ (наприклад, податок на доходи від капіталу, екологічний податок, акцизи);

б) податки суб'єктів РФ – податки, перераховані НК РФ, але що вводяться в дію представницькими (законодавчими) органами державної влади суб'єктів РФ і обов'язкові до сплати лише на території суб'єкта РФ відповідного (наприклад, податок на майно організацій, транспортний податок, податок на нерухомість);

в) місцеві податки - податки, що встановлюються НК РФ, але що вводяться в дію представницькими органами місцевого самоврядування і обов'язкові до сплати на території відповідного муніципального утворення (наприклад, земельний податок, податок на рекламу, податок на успадкування або дарування). 4. Залежно від каналу надходження:

а) державні – податки, повністю зараховується до державного бюджетів;

б) місцеві – податки, повністю зараховуються у муніципальні бюджети;

в) пропорційні – податки, що розподіляються між бюджетами різних рівнів за

визначених квот;

г) позабюджетні - податки, що надходять в певні позабюджетні фонди.