Виникнення фінансового права

Особливості основного методу фінансового права  помітно проявляються в колі державних  органів, уповноважених давати владні приписи учасникам фінансових відносин. Владні приписи виходять у більшості випадків від фінансових, податкових і кредитних органів, з якими інші учасники фінансових відносин не знаходяться в адміністративній залежності.

Ці органи пов'язані з іншими органами держави лише по лінії функціональної фінансової діяльності. Тут немає підпорядкування в повному обсязі, як при галузевому управлінні. У зв'язку з цим різна і ступінь імперативності норм, є особливості вираження в них економічних методів керівництва. Прикладом можуть служити кредитні санкції банку.

Владні приписи, що стосуються фінансової діяльності підприємств, організацій та установ, направляються і з боку їх вищестоящих  органів. Певну групу фінансових відносин складають відносини, в  яких учасники перебувають у підпорядкуванні «по вертикалі» (міністерства, відомства і підлеглі їм підприємства), проте ці відносини в зв'язку з переходом до ринкової економіки втрачають своє колишнє значення.

Владність як суть методу фінансово-правового  регулювання має свої прояви, які  служать характеристиками цього методу.

По-перше, владність  фінансово-правового регулювання природно призводить до переваги в такому регулюванні позитивних зобов'язування, а не дозволений, як то має місце в цивільному праві, або заборон, що характерно для кримінального права. Держава, "видаючи" владні приписи, зобов'язує суб'єктів до їх виконання.

Звідси, зобов'язування - характерна риса фінансово-правового методу, на відміну, наприклад, від правонаделенія, що істотно для цивільно-правового методу. Причому найбільш наочно це простежується у структурі фінансового правовідносини. Тут сторона правовідносини, протилежна державі або муніципального утворення, завжди наділяється насамперед обов'язком, для законної, ефективної реалізації якої їй визначені деякі права.

По-друге, метод владних приписів може бути охарактеризований як імперативний (на противагу диспозитивном). Це означає, що суб'єкти фінансового права, як правило, тобто в переважній більшості випадків, не можуть на свій розсуд купувати фінансові права та обов'язки, визначати у відомих приделах їх зміст, здійснювати їх, розпоряджатися ними. Вони виконують свої обов'язки у випадках, встановлених законами, підзаконними актами і т.д.

Права їх при цьому вторинні, похідні  від обов'язків. Наприклад, такі права  та обов'язки суб'єктів при сплаті конкретних податків, при проведенні фінансового контролю, при отриманні бюджетних коштів і т.д. Це стосується як суб'єктів, які видають владні приписи, так і наступних ім.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4 Джерела фінансового права.

 

Для фінансового права  є характерною наявність великої кількості фінансово-правових норм, що формують відповідну систему. Система фінансового права - це внутрішня структура даної галузі, яка складається з окремих фінансових норм права, інститутів і галузей права, що тісно взаємопов'язані між собою. Система фінансового права вказує, з яких підгалузей, інститутів, частин складається ця галузь права і як ці складові взаємодіють між собою.

За загальноприйнятою  в теорії права тенденцією, фінансове  право складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна частина містить  у собі норми, що визначають принципи фінансового права, регулюють його структуру, порядок і принципи функціонування вітчизняної фінансової системи, зміст  фінансового законодавства України  та встановлюють порядок здійснення фінансового контролю, а також особливості притягнення до відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Особлива частина включає  в себе правові норми, які складають  підгалузі та фінансово-правові  інститути і регулюють однорідні  суспільні відносини у сферах: бюджету, державних доходів, податків, державного кредиту, державних видатків, державного страхування, банківського кредитування і безготівкових розрахунків, грошового обігу і валютного регулювання.

Норми загальної частини  фінансового права конкретизуються у нормах особливої частини, а відтак, загальна і особлива частини фінансового права перебувають у нерозривному зв'язку, оскільки у своїй основі вони є відображенням єдиного цілого і його елементів.

Джерела фінансового права - це законодавчі та нормативно-правові акти, що містять у собі фінансово-правові норми, які регулюють фінансові відносини.

Залежно від того, які  органи приймають фінансово-правові  акти, вони поділяються на дві групи: акти органів державної влади  та акти органів державного управління. За юридичною силою фінансово-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. У свою чергу всі фінансово-правові акти можна розділити | на правові акти органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Основним джерелом фінансового права є Конституція України. Багато з її норм мають пряму фінансово-правову спрямованість, зокрема ст. 67, визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Або ж, за ст. 92, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування! податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу та ін.

Важливе місце в системі  джерел фінансового права займають кодекси, закони, укази президента, постанови уряду, парламенту тощо. Наприклад, прийнятий Бюджетний кодекс України містить норми, що регулюють відносини, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання.

Велику групу джерел фінансового права складають  відомчі нормативно-правові акти, основне місце серед яких займають акти центральних органів виконавчої влади - Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, НБ України, ДПА України та ін. Усі відомчі фінансово-правові акти повинні прийматися на основі і на виконання законів, у відповідності з актами Президента України та уряду.

З розвитком інституту  місцевого самоврядування розширився перелік фінансово-правових актів, що приймаються місцевими радами та їх виконавчими органами.

Розглядаючи систему  фінансового права, треба розуміти її відмінність від системи фінансового законодавства як системи усіх належно упорядкованих нормативно-правових актів, норми яких регулюють фінансові відносини. Сучасне фінансове законодавство представлене великою кількість фінансово-правових актів, серед яких лише близько трьохсот законів, а загалом фінансово-правові норми наповнюють зміст близько п'ятнадцяти тисяч нормативно-правових актів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Ознаки фінансового права.

 

Фінансово-правова відповідальність є розвитком, продовженням матеріального фінансового право відношення, яке реалізується за посередництвом процесуальної форми. Відповідальність за порушення фінансового законодавства складає частину механізму правового регулювання фінансових відносин і проявляється у вигляді накладення заборон. Забороняючи порушувати фінансове законодавство, держава покладає на суб’єктів фінансового права обов’язок утримуватися від здійснення певних дій або навпаки, не бездіяльничати, а активно реалізовувати покладені на них обов’язки. 
Таким чином, фінансово-правова відповідальність існує в межах охоронного правового інституту, який регулює суспільні відносини у сфері публічних фінансів за допомогою встановлення заборон. Однак, фінансово-правова відповідальність не повністю співпадає з охоронним правовідношенням, яке за своїм складом і обсягом є ширшим ніж фінансово-правова відповідальність. Вона характеризує зміст правоохоронних відносин передусім з позицій правового статусу правопорушника, його обов’язків, що виникають внаслідок здійсненого фінансового правопорушення. Разом з тим фінансово-правова відповідальність існує тільки в межах охоронних правовідносин. 
Юридичним фактом, який породжує охоронне фінансове право відношення є факт порушення фінансового законодавства. Негативна фінансово-правова відповідальність має три підстави: 
- формальну )нормативну), яка проявляється в наявності системи норм фінансового законодавства, що встановлюють склади фінансових правопорушень, прав і обов’язків учасників охоронного фінансового правовідношення і яка регулює відповідальність за порушення норм фінансового права, принципи, порядок і процесуальну форму притягнення до фінансово-правової відповідальності; 
- фактичну, яка являє собою здійснення суб’єктом фінансового право відношення протиправного діяння, що порушує норми фінансового законодавства; 
- процесуальну, яка полягає у винесенні уповноваженим органом рішення щодо застосування санкції за здійснене фінансове порушення . 
Настання негативної фінансово-правової відповідальності є можливим лише при наявності усіх перерахованих підмтав і в суворо визначеній послідовності: норма права – фінансове правопорушення – застосування санкції. 
Отже, до охоронних відносяться усі фінансові правовідносини, які виникають у зв’язку з порушенням фінансового законодавства, а також із притягненням винного до відповідальності. В межах охоронних правовідносин реалізуються санкції, встановлені фінансово-правовими нормами.  
Склад правовідносин фінансово-правової відповідальності являє досить складне соціально-правове явище, яке складається з сукупності таких елементів: суб’єкти (учасники), права і обов’язки суб’єктів (учасників), їх дії (поведінка) та об’єкт правовідносини. У правовідносинах з фінансово-правової відповідальності приймають участь як мінімум дві сторони: держава в особі уповноваженого органу, вказаного у фінансовому законодавстві та правопорушник. Між сторонами виникають правовідносини, в яких держава виступає управленою стороною, а правопорушник зобов’язаною стороною. Але слід мати на увазі, що в зазначених правовідносинах суб’єктом матеріального право відношення фінансово-праваової відповідальності виступає держава в цілому, а не уповноважені державні фінансові органи. При цьому права й обов’язки держави і правопорушника є взаємопов’язаними і складають зміст право відношення фінансово-правової відповідальності. 
Праву держави застосовувати до правопорушника міри державно-примусового впливу передбачають виникнення у правопорушника обов’язку притерпів ати ці міри. Застосування фінансово-правової відповідальності є одночасно і правом і обов’язком держави, оскільки навіть у випадках добровільного припинення фінансового правопорушення порушником фінансового законодавства, держава не втрачає права застосування до нього відповідних фінансово-правових санкцій. Однак, надане державі право примусу стосовно правопорушника до притепівання ним фінансово-правової відповідальності не означає вседозволеності. Обидві сторони охоронного право відношення моуть і повинні діяти тільки в межах фінансового законодавства.  
Фінансово-правова відповідальність виконує мету, яка складаєсть із основної мети та похідних від неї. Загальною метою фінансово-правової відповідальності є забезпечення (гарантування) реалізації фінансово-правових норм. Виходячи із зазначеного, можна виділити і похідні цілі фінансово-правової відповідальності, які безпосередньо не вказані у законодавстві про фінансову відповідальність, але його аналіз дозволяє їх виділити. По-перше, це охоронна, за допомогою якої суспільство охороняється від небажаних ситуацій, пов’язаних з порушенням майнових прав держави. І це зумовлено тим, що реалізація зазначених прав дає можливість забезпечити найбільш важливі суспільні соціальні потреби. По-друге, це стимулююча, реалізація якої заохочує та стимулює правомірну поведінку суб’єктів фінансових правовідносин.  
Уявляється, що для фінансово-правової відповідальності властивим є наявність таких ознак: 
- матеріальних, які характеризують фінансово-правову відповідальність як охоронне фінансове право відношення. Матеріальні ознаки включають два аспекти, а саме: 1) встановлення складу фінансових правопорушень і санкцій за їх здійснення, 2) визначення виду і міри державно-владного примусу через охоронне фінансове право відношення; 
- процесуальних, які характеризують механізм реалізації охоронного фінансового право відношення шляхом провадження у справі про фінансове правопорушення. 
Таким чином, фінансово-правова відповідальність являє собою обов’язок винної у здійсненні фінансового правопорушення особи притерпівати міри державно-вдадного примусу, які передбачені санкціями фінансово-правових актів, що полягають у покладанні додаткових юридичних обов’язків майнового характеру і застосвуються уповноваженими державними органами (управленою особою фінансових правовідносин) у встановленому законом процесуальному порядку. 
В юридичній літературі фінансово-правову відповідальність визначають як застосування у встановленому законом порядку до порушника фінансово-правових норм особливих мір державного примусу – фінансових санкцій, пов’язаних з додатковими обтяженнями майнового характеру.

 

 

6. Принципи фінансового права.

 

Фінансова діяльність базується  на відповідних принципах, серед  яких виділяють загальні, галузеві та міжгалузеві, а також принципи окремих інститутів фінансової діяльності. 
Принципи фінансової діяльності держави, як основні засади здійснення фінансової діяльності, є основоположними чинниками наступної нормотворчої та нормозастосовчої діяльності у цій сфері суспільних відносин. Вони гарантують послідовність та безперервність фінансового процесу, забезпечують взаємозв’язок фінансового законодавства та фінансової політики. Важливу роль відіграють принципи права у прийнятті нових правових норм, тлумаченні правових актів, усуненні прогалин в фінансовому законодавстві, а також у формуванні адміністративної та судової практики. В юридичній літературі існують різні підходи до встановлення принципів фінансової діяльності. На нашу думку, до кола цих принципів можна віднести такі: 
1. Принцип законності. Сутність цього принципу стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що весь процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить докладно регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосування до правопорушника засобів державного примусу. 
2. Принцип публічності фінансової діяльності. Цей принцип зумовлений публічною суттю самих державних фінансів, полягає в публічному характері фінансової діяльності, пронизує її та вибудовує інші принципи. 
3. Принцип гласності. В процесі здійснення фінансової діяльності передбачається доведення до суспільства, в тому числі й за допомогою засобів масової інформації, змісту проектів правових актів, звітності, результатів ревізій та перевірок фінансової діяльності окремих суб’єктів тощо. 
4. Принцип плановості. Кожна сфера фінансової діяльності базується на основі фінансово-планових актів, вимоги стосовно яких закріплено у нормативних актах. Цей принцип найбільш повно реалізується у прийнятті головного державного фінансового плану – Державного бюджету України, який є підставою для інших планів – місцевих бюджетів, зведеного балансу доходів та видатків (для міністерств) балансу підприємств, кошторису (для установ та організацій). 
5. Принцип розподілу функцій представницької та виконавчої влад. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційного принципу розподілу влади взагалі (ст. 6 Конституції України). 
6. Принцип пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами. Він є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно. 
7. Принцип пріоритетності публічних видатків по відношенню до доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від розміру доходу державного бюджету. І тому визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховуються розміри державних доходів, необхідних для фінансової рівноваги. 
8. Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що встановлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. За загальним правилом фінансовому контролю підлягають процес використання державних коштів, своєчасність та повнота мобілізації державних ресурсів, законність доходів та видатків різних елементів фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності. 
В системі принципів фінансової діяльності держави можна також виділити принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип фінансової безпеки держави та інші принципи. Спираючись на зазначені принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.  Визначення поняття бюджету.

 

Бюджет у сучасному  його розумінні сформувався внаслідок  тривалого історичного процесу  еволюції суспільства. Уперше бюджет був  сформований у 1781 р., саме тоді міністр  фінансів Франції Жак Неккер представив звіт королю Людовіку ХVІ про стан фінансів нації.

Сам термін «бюджет» набув  розповсюдження в офіційних документах лише на початку ХІХ ст., його буквальний переклад означає “шкіряний мішок”, “шкіряний гаманець”. Уявлення про бюджет як офіційний звіт про публічні доходи і видатки відображало початкову практику складання цього документа наприкінці ХVІІІ ст. саме у вигляді фактично зібраних доходів і здійснених видатків. Подальший розвиток економічного і фінансового життя, посилення ролі держави вимагало переходу до визначення попередніх розмірів доходів та на цій основі здійснення видатків. Таким чином, з офіційного звіту про доходи і видатки бюджет поступово перетворюється в документ, який відображав передбачувані доходи і видатки [1, с.118 ].

У другій половині XIX ст.  думки з приводу розуміння поняття бюджету були доволі різними. Деякі вчені розглядали бюджет як відомості, де розписані державні доходи та видатки, інші – як офіційний звіт чи нормативний акт або розуміли бюджет як рівновагу між державними потребами та коштами.

На початку XX століття науковці розглядали бюджет переважно як закон, що є не зовсім правильним, адже закон – лише зовнішнє відображення бюджету у формі нормативно-правового акта.

Із часом бюджет починають  тлумачити у більш ширшому розумінні.

Відповідно до п. 2.1.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетом є план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду [2].

За матеріальним змістом бюджет – це централізований грошовий фонд, що формується на тому чи іншому рівні для забезпечення функцій відповідних органів державної або місцевої влади. Саме цей аспект мають на увазі, коли в офіційних документах і в практиці державної діяльності йдеться про фінансування тих чи інших заходів із бюджету або про утримання органів та установ за рахунок бюджетних коштів [3, с.108].

Бюджет також має  і політичне значення, оскільки своїм волевиявленням законодавчий орган затверджує обсяг доходів та видатків бюджету. Цим парламент зобов’язує уряд виконувати закон і ставити свою діяльність під контроль [4, с.119]. Бюджет є свого роду компромісом між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду [5, с.112 – 113].