Виникнення фінансового права

30.Чотири сектори формування податків. (три сектори з 2011 року)

Постановка проблеми. Протягом 2011 року податкова система України зазнала змін. Затвердження нових податкових зборів ще більше ускладнило до того вже заплутану податкову систему. Як відомо, українські підприємці сплачують 147 податків і зборів, а це занадто обтяжливо для реального сектора економіки -  пригнічує розвиток відтворення. А для рентабельної роботи підприємства доводиться приховувати справжні доходи від оподаткування. Це призводить до дисбалансів податкової системи України. Спостерігається нерівномірне податкове навантаження і, як результат, призводить до збільшення зростання тіньового сектора економіки, ухилення від оподаткування, зменшення податкових надходжень тощо. 

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз сучасної ситуації, пошук підходів до удосконалення податкової системи України можна спостерігати у роботах вітчизняних економістів В. Вишневського, І. Луніної, А. Соколовської, Л. Шаблистої,  В. Федосова.  Проте особливих досліджень та конкретних результатів на практиці до цього часу немає.

Формування цілі статті. Метою даної статті є ознайомлення з новим податковим Кодексом України, який увійшов у дію з 1 січня 2011 року, аналіз та дослідження податкового навантаження на суб'єктів сплати податків.

Виклад основного матеріалу. Податкова система України - сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх уставлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю [1].

Податкову систему України  можна поділити на три підсистеми, що тісно пов'язані між собою:

•1.     підсистема оподаткування юридичних осіб;

•2.     підсистема оподаткування фізичних осіб;

•3.     збори в державні цільові фонди.

Основними структурними елементами, що являють собою всі  підсистеми є прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори. Податки згідно із Податковим кодексом України ст. 8 поділяються на загально державні податки та збори, і місцеві податки та збори.

До загальнодержавних  станом на 1 січня 2011 року відносять: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти  і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків та зборів відносять: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, збір за місця для паркування транспортних засобів, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, туристичний збір, єдиний податок

Податкове законодавство  України складається з:•· Конституції  України;•· Податкового Кодексу;•· Митного кодексу України та інших  законів з питань митної справи;•· міжнародних договорів якими  регулюються питання оподаткування;

•· нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та для виконання Податкового Кодексу та законів з питань митної справи;

•· рішень Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, органів  місцевого самоврядування з питань місцевих податків і зборів, прийнятих  за правилами, встановленими Податковим Кодексом.

Податковий кодекс України  регулює відносини, що виникають  у сфері стягування податків і  зборів, визначає вичерпний перелік  податків і зборів, що стягуються в  Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб при здійсненні податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність ", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування [2].

Щодо покращення податкової системи України органи влади  проводять такі заходи для забезпечення виконання завдань із надходження платежів до бюджетів:

•1.    Аналіз стану забезпечення надходження платежів до бюджетів у розрізі податків, зборів та інших платежів, регіональних ДПС та ДПІ, визначальних платників податків, за видами економічної діяльності тощо. Підготовка відповідних аналітичних матеріалів Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та відповідним центральним органам виконавчої влади, керівництву ДПС України, на засідання Колегії ДПС України, апаратні наради (наради) тощо;

•2.   Організація роботи щодо: Реєстрації та обліку платників податків, забезпечення контролю за повнотою обліку платників податків; реалізації порядку реєстрації та обліку платників податків, об'єктів оподаткування та об'єктів пов'язаних з ним, відповідно до положень Податкового кодексу України;

•3.   Впровадження організаційних заходів, спрямованих на підвищення рівня ефективності проведення камеральних та документальних  невиїзних перевірок;

•4.   Вжиття дієвих заходів щодо упередження та викриття фактів незаконного відшкодування з бюджету ПДВ;   

•5.   Організація роботи щодо попередження фактів незаконного відчуження активів, що перебувають у податковій заставі, фіктивного банкрутства платоспроможних платників податків та застосування адміністративних арештів активів суб'єктів господарювання .

31. Закон України. "Про систему оподаткування".

 

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і вчасністю сплати їх у встановленому законом порядку.

Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризують податкову систему в цілому, є:

— порядок встановлення і введення в дію податків;

— види податків;

— права та обов'язки платників податків;

— порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

— відповідальність учасників податкових відносин.

Закони «Про оподаткування прибутків підприємств», «Про систему оподаткування», прийнято Закон України «Про податок на додану вартість» тощо.

У названих нормативних актах визначено і закріплено принципи побудови системи оподаткування, подається перелік об'єктів оподаткування і видів податків, встановлено розміри ставок податків, визначено права, обов'язки і відповідальність платників податків та службових осіб державних податкових адміністрацій, котрі здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Державні цільові фонди.

 

Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Історично цільові фонди з'явилися раніше бюджету, як єдиного державного фонду грошових ресурсів. Це були спеціальні фонди або особливі рахунки. Кількість їх постійно коливалася, більшість мали тимчасовий характер і разом із виконанням намічених цілей ліквідовувалися.

Велика кількість фондів сприяла розпорошеності коштів, послабленню контролю за їх використанням, і тому з'явився бюджет як джерело фінансування потреб держави, пов'язаних з виконанням нею головних своїх функцій: втручання в економіку, управління, соціального захисту населеня та оборони.

В колишньому СРСР державний бюджет поглинув і об'єднав в собі цільові фонди і став єдиним і найбільшим централізованим фондом державних ресурсів, що на певних етапах було доцільним, але з часом перестало відповідати потребам розвитку країни. В умовах дефіциту коштів бюджет виявився неспроможним профінансувати всі потреби держави. І тому почався зворотний процес відокремлення від державного бюджету спеціальних фондів, в першу чергу, з чітко визначеними доходними джерелами. Першим фондом, який був відокремлений від бюджету, став Пенсійний фонд.

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

  — шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

— спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);— добровільні внески і пожертвування;

— позики;— кредити;— направлення коштів із бюджету.В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:— державними;

 

33. Ознаки податку.

 

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризую­чи податки, важливо виділити, на наш погляд, основні риси, ознаки податку.

 

Це вид платежу, закріплений актом компетентного орга­ну державної влади. С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійсь­кої Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

 

З першою ознакою безпосередньо пов’язана ознака індиві­дуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлен­ня податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) натомість нічого, це означає, що дер­жава не має зустрічних обов’язків. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що безоплатність має умовний характер через однобічний обов’я­зок платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до держав­ного бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для платника.

 

Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його у фонди, що акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення державних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких саме цілей витрачаються над­ходження від конкретного податку, тобто формується начебто розмитий, знеособлений грошовий фонд держави — «гроші не пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема де­яких видів податків, що за своїм характером більше схожі на збори (податок на промисел, податок з власників транспортних засобів і т. ін.).

 

Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, не пов’язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко характеризують суть подат­ку і виділяють його із системи інших платежів.

 

Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

 

Обов’язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Це є основою закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

 

Обов’язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов’язок вико­нання своїх зобов’язань зі сплати податків. Такий примус дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П. Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це спричиняє виключення з податкової сфери над­ходжень, що не мають примусового характеру»2. Наприклад, не є податками добровільні збори й пожертвування до бюдже­ту, а також державні позики.