Виникнення фінансового права

1. Виникнення фінансового права.

Фінансова наука є  невід'ємною складовою науки як системи знань. Під наукою розуміють  різні поняття, у неї вкладають  відповідний зміст. Враховуючи багато аспектність та розмаїття підходів до трактування науки, її розглядають як одну з форм суспільної свідомості, систему знань, сферу людської діяльності, окрему галузь наукового знання, мистецтво і творчу діяльність.

Термін "наука" використовувався давньогрецькими мислителями Платоном і Арістотелем, вживався Архімедом  та іншими відомими філософами. До початку другого тисячоліття економічні погляди (включаючи й фінанси) викладалися у філософії.

У XV ст. з остаточним відокремленням політичної економії від філософії  фінансова наука розглядалася як складова економічної науки, що продовжувалося до XVIII ст.

Термін "фінанси", що у перекладі з латинської мови означає "платіж", використовувався з метою розкриття механізму  мобілізації матеріальних і фінансових ресурсів для потреб утримання монархів, державних структур та оборони країни. Для цього безконтрольно вводилися податки, різні збори і платежі. З розвитком торгівлі термін "фінанси" використовували для позначення платежів (внесків), які здійснювалися на користь держави.

Безпосередньо у науковий обіг термін "фінанси" ввів французький  вчений і політик Жан Боден у 1577 р. у праці "Шість книг про республіку" для виділення сукупності ресурсів, необхідних для задоволення потреб держави.

У XVI—XVII ст. відбулося  відокремлення державної казни  від казни сімей монархів, внаслідок  чого виникли поняття "державні фінанси", "державний бюджет", "державний кредит". Платники податків почали офіційно визнавати право держави на оподаткування замість надання платникам певних суспільних послуг. Фінансові потоки стали прозорими, змінилося бачення сутності фінансів.

У XVIII ст. з розвитком  державного господарства та демократичних  засад з'явилося фінансове право. У 1784 р. Жак Неккер (міністр фінансів Франції) представив королю звіт про  фінансовий стан нації. Таким чином  вперше було оприлюднено офіційний  документ, що містив дані за декілька років про доходи і видатки Франції. Цей період характеризувався виділенням фінансової науки як самостійної галузі наукових знань.

XIX ст. характеризується  розвитком капіталізму, поглибленням  розуміння і трактування фінансів, розширенням сфери фінансових відносин. Фінанси використовуються як вагомий чинник політичного і соціально-економічного життя суспільства.

Із розвитком товарно-грошових відносин розширилися і вдосконалилися функції держави, відбулися глобалізаційні процеси, об'єднання економічних систем, створення потужних міждержавних фінансових структур, змінилося місце фінансових у сфері економічних відносин, їхня роль у внутрішньому житті країни та на світовому рівні.

Найвищого рівня розвитку досягли фінанси у XXI ст. З посиленням глобалізаційних процесів фінансові відносини вийшли далеко за межі окремих держав, стали домінуючими у світовій економіці і політиці.

Сьогодні фінансова  наука є рушійною силою у розвитку фінансових відносин. З її допомогою  моделюються фінансові стосунки національного і міжнародного масштабу, приймаються доленосні політичні та економічні рішення.

Фінансова наука як самостійна галузь наукових знань тісно пов'язана  з усіма економічними науками. Вона використовує спільну інформаційну базу, користується спільними принципами, методами і прийомами, має спільний об'єкт — суспільство. Результати фінансових наукових досліджень тісно пов'язані з результатами досліджень інших галузей економічних наук і спрямовані на удосконалення суспільних відносин, підвищення ефективності функціонування економіки і соціальної сфери, зміцнення економічної могутності держави. Фінансова наука розглядається як вчення про сутність і роль фінансів у суспільстві, закономірності їх виникнення та розвитку на різних історичних етапах розвитку суспільно-економічних формацій.

Сутність фінансів, їхній  зміст та форма, принципи організації  фінансових відносин, характер їх використання, закономірності розвитку обумовлені характером та функціями держави. Відповідно фінансова  наука включає вчення про фінанси рабовласницького, феодального, капіталістичного суспільства, сучасних модифікацій суспільного розвитку. Вона виявляє загальні риси фінансів усіх формацій, розкриває відмінності, особливості функціонування у різних державах, які знаходяться на одному або різних рівнях соціально-економічного розвитку. Розглядаючи фінанси як особливу сферу економічних відносин і як складову всієї системи цих відносин, фінансова наука доводить підпорядкування фінансів закономірностям розвитку суспільства, розкриває їх особливості, характерні для відповідного рівня соціально-економічного розвитку, виявляє зворотний вплив фінансів на економіку, роль фінансів у становленні і розвитку відповідного суспільного і політичного устрою.

Фінансова наука вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій, установ, громадян, пов'язаних зі створенням і використанням фондів грошових коштів і фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони й закономірності фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії та взаємозв'язку. Зважаючи на обмеження фінансових ресурсів у суспільстві, фінансова наука має дати відповідь на питання, як і в яких формах доцільно створювати та використовувати грошові фонди з метою оптимального вирішення загальнодержавних потреб, потреб суб'єктів господарювання і населення з урахуванням закономірностей всіх фінансових явищ, їхньої об'єктивної необхідності, а також різних суспільних інтересів.

Фінансова наука — суспільно-економічна наука, що вивчає сукупність фінансових явищ, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП. Це потребує використання певного методологічного підходу. Одним з найважливіших завдань фінансової науки є теоретичне обґрунтування моделі розподільчих процесів, яка дала б можливість гармонізувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.

Загальна мета фінансової науки — пізнання дії об'єктивних економічних законів і закономірностей  розвитку суспільства у сфері  фінансів, передання результатів  наукових досліджень для практичної реалізації. Об'єктивними законами у фінансовій сфері є найстійкіші сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності фінансових явищ і процесів. Наприклад, ставки податків впливають на розвиток виробництва. Однак відповідь на питання, у яких випадках вони впливають негативно, а в яких набувають лише фіскального характеру і не шкодять виробничій діяльності, має дати лише фінансова наука.

2. Предмет фінансового права.

Право являє собою  особливу форму соціального регулювання, що має певне цільове спрямування. Однією з основних цілей права  є сприяння досягненню діалектичної взаємодії об'єктивно зумовлених соціальних інтересів (як приватних, так і публічних) у процесі їх реалізації у будь-якій формі соціальної взаємодії. Такою формою соціальної взаємодії може виступати держава, тобто йдеться про існування державно-організованого суспільства. Правові норми у свою чергу служать засобами реалізації соціальних цілей. Система права - це багатогранне правове явище, яке включає різні за своїм змістом та обсягом структурні елементи. Саме такі структурні елементи, починаючи від норм права, які утворюють інститути та галузі права, і створюють цілісну систему права. С. С. Алексєєв зазначає, що "норма, взята окремо, поза зв'язку з іншими нормами, не може регулювати суспільні відносини. Системність - найважливіша властивість права як регулятора суспільних відносин - у окремої норми відсутня". Поділ системи на окремі складові структурні елементи пояснюється значним різноманіттям суспільних відносин, які вона відображає й регулює. 
Системність суспільних відносин надає праву відповідних системних якостей, зумовлює його структурну побудову. Теорія права визначає основним елементом системи права галузь права, що являє собою найширше об'єднання правових норм, які регулюють різноманіття певного виду суспільних відносин. На відміну від інших структурних елементів системи права, галузь права має певну автономію: 
самостійно функціонувати у загальній системі права.Разом з тим галузь права - це відносно самостійний підрозділ системи права, який складається з правових норм, що регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. С. А. Комаров розуміє під галузями права сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини. Галузь права становить відокремлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, відображає більш високий рівень системоутворюючих зв'язків, характеризується певною цілісністю та автономністю. Будь-яка галузь права характеризується самостійним предметом та методом (методами) правового регулювання. Фактично це основні елементи, за якими можна відгалужувати окремі правові галузі у системі права. Ряд теоретиків вважає, що метод правового регулювання об'єднує об'єктивні і суб'єктивні моменти, має щодо предмета додатковий (процесуальний) характер та виступає юридичним критерієм виділення галузей права. В теорії права існує позиція, згідно з якою предмет та метод правового регулювання становлять галузевий юридичний режим регулювання суспільних відносин.Характеризуючи галузі права, слід також згадати таке поняття, як "юридичний режим", під яким розуміють особливу цілісну систему регулятивного впливу, якій властиві специфічні прийоми регулювання - особливий порядок виникнення та формування змісту прав та обов'язків, їх здійснення, специфіка санкцій, способів їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на певну сукупність норм. Кожна галузь права з юридичної точки зору виділяється у правовій системі саме таким режимом регулювання. Публічне право як право організації державного управління вимагає від тих, до кого воно застосовується, свідомо сприяти загальним інтересам, у той час як приватне право дає можливість людині прагнути досягнення своїх індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, внаслідок яких ці дії сприяли б загальним інтересам. Л. І. Петражицький у праці, присвяченій питанням теорії права та держави, зазначав, що вищий поділ юридичних наук повинен виходити не з поділу права на приватне та публічне і взагалі не з поділу права на види та різновиди, а з поділу наукових тез, що встановлюються різними науками, які стосуються права, відносно предметів їх вивчення за природою таких тез (відповідних суджень)'. Хоч слід зауважити, що питання поділу галузей права на публічну та приватну досліджували не лише представники юриспруденції, Ф. А. Хаєк, член Британської академії та лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 р., академік і професор провідних наукових закладів, у своїх працях з політичної філософії зазначав, що відмінність між універсальними правилами гідної поведінки та правилами організації державного управління тісно пов'язана з відмінністю між приватним і публічним правом. 
Фінансове право - публічна галузь права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто "юридичних" законів. Основний акт у сфері фінансів - закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання фондів коштів. Свого часу однією з передумов виділення окремої галузі права було названо політичну заінтересованість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин, що мають певну єдність. 
Характеризуючи фінансове право як галузь права, в першу чергу слід розкрити його предмет та метод. Предмет правового регулювання являє собою якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Для цих відносин характерні такі риси: 1) життєво важливі для людини та її об'єднань відносини; 2) вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини; 3) стійкі, такі, що повторюються, та типові відносини; 4) відносини поведінки, за якими можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. П. М. Годме зазначає, що фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. При цьому автор цілком справедливо підкреслює публічний характер фінансового права у країні, що має розвинуту ринкову економіку. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зокрема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоч такі відносини і мають грошовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають вже фінансовими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізованого фонду коштів. Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має виключно грошову форму), це також відносини, що характеризуються відносною диспозитивністю сторін - учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак, коли

3. Метод фінансового права.
4. Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.
5. Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).
6. Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

У ході фінансової діяльності держави  виникають, крім фінансових, інші суспільні  відносини, наприклад, трудові, цивільні та ін, регульованівідповідними галузями права. Фінансове ж право поширюється тільки на фінансові відносини.

Особливості фінансового права розкриваються  повніше при його зіставленні  та відмежування від інших галузей  права.

У зв'язку з  тим, що фінансове право поширюється на одну з галузей діяльності держави, воно тісно стикається з державним (конституційним) і адміністративним правом, яке охоплює своїм впливом організацію і діяльність держави в цілому.

Фінансове право поширюється на обидва цих  виду державної діяльності, оскільки фінансова діяльність може здійснюватися і тими і іншими органами

Фінансове право перебуває у тісному зв'язку і з цивільним правом, оскільки в його предмет серед майнових відносин входять і грошові відносини.

Фінансове право взаємодіє і  з іншими галузями права. Так, відносини  чисто ринкові, відносини рівноправних суб'єктів з приводу грошових коштів, внутрішніх фінансів підприємств, у сфері внутрішньої діяльності банків, органів страхування, товарно-грошові відносини регулюються такожвідповідно нормами цивільного, підприємницького і комерційного права.

Фінансово-правовий аспект регулювання  цих відносин визначається наступними обставинами:

а) вони виконують функцію мобілізації грошових коштів;

б) на підставі нормативних актів направляють  ці кошти на виконання завдань  і функцій держави;

в) визначають умови виникнення всіх зазначених де ¬ ніжних відносин, їх зміни і  припинення;

г) визначають функції органів держави, особливо в кредитно-розрахункової сфері, щодо забезпечення повсякденного фінансового контролю - контролю рублем за всією діяльністю держави.

Галузі права відмежовуються один від одного в системі права за предметом регулювання. Цей критерій не завжди є достатнім. Нерідко відносини, що становлять предмет однієї галузі права, переплітаються з відносинами, складовими предмет іншої галузі права.

Це якраз  найбільш наочно проявляється на прикладі фінансового права. Тут у сфері  відносин, які охоплюються фінансовою діяльністю держави і муніципальних утворень, можуть виникати (і в останні роки частіше з'являються) відносини, що становлять традиційно предмет цивільного права.

На перший погляд, очевидно, що як фінансово-правові  не можуть розглядатися відносини, пов'язані  з продажем належать державі або  муніципального утворення квартир, транспортних засобів, акцій приватизованих підприємств; відносини, що виникають у зв'язку з добровільними пожертвами у скарбницю, і т.д., хоча вони і виникають в процесі фінансової діяльності держави і муніципальних утворень. Тому додатковим критерієм відмежування однієї галузі права від іншої і, зокрема фінансового права від всіх інших галузей права, виступає метод правового регулювання.

Методи  фінансового права - це кошти, прийоми і способи вивчення фінансового законодавства, зазначених вище норм, фінансово-правових явищ і процесів. Маючи свої методи і способи правового регулювання, що відрізняються від інших галузей права, фінансове право займає в системі російського права також самостійне місце. Для визначення предмета регулювання та встановлення меж цієї галузі права існують певні критерії.

Головним  з них є те, що фінансове право  регулює суспільні відносини, що складаються в процесі фінансової діяльності держави, а його норми пов'язані з розподільною, контрольної та стимулюючої функціями держави при розподілі суспільного продукту і національного доходу в грошовій формі.

Метод фінансового  права носить імперативний характер, однак у зв'язку з тим, що фінансове право регулює специфічні суспільні відносини - фінансово-правові відносини, що складаються в області акумуляції, перерозподілу та використання фондів грошових коштів, - при застосуванні імперативного методу повинні враховуватися об'єктивні економічні закони.