Виникнення фінансового права

Слово «банк» походить від італійського «banco», що означає «стіл міняйла». Столи встановлювалися на площах зі жвавою торгівлею, де міняйли допомагали громадянам розбиратися в безлічі монет, які були в обігу, і проводили їх обмін.

Виникнення банків також  пов'язано з кредитуванням. Кредитом спочатку займалися лихварі і купці, потім на певному ступені розвитку товарно-грошових відносин банки стали концентрувати у своїх руках величезні грошові кошти, видавати кредити, а самі відкривати торговельні і ремісничі підприємства. Кредити видавалися під заставу нерухомого майна, товарів, коштовностей і рабів. Банківський відсоток за надану позичку досягав 40%. На Русі Ярослав Мудрий установив граничну ставку — до 20% річних. При виникненні банків кредитні, грошові і розрахункові операції зосереджуються в одному центрі і кредит стає платним. Із розвитком банківської системи банки починають бути не тільки посередниками в платежах, але і вкладати свій грошовий капітал у промисловість, сільське господарство, торгівлю, транспорт, зв'язок, страхування. Фінансовий капітал починає зрощуватися з промисловим і торговельним капіталом, і банки стають всесильними монополістами.

За юридичним змістом  банк — це кредитна організація, що має виключне право здійснювати  в сукупності такі банківські операції: залучення коштів фізичних і юридичних осіб; розміщення зазначених засобів

від свого імені і  за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості; відкриття  і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб тощо. Банки виконують такі операції:

1) залучення і розміщення  грошових внесків і кредитів;

2) здійснення розрахунків  за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів  та їх касове обслуговування;

3)  ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних вкладень за дорученням власників і розпорядників інвестованих коштів;

5)  випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

6)  купівля, продаж і збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

7)  видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовій формі;

8)  придбання права вимоги постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9)  придбання за власні гроші засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10)  купівля в організацій і громадян і продаж їм іноземної валюти в готівці та валюти, що знаходиться на рахунках і внесках;

11) купівля і продаж  в Україні й за кордоном банківських металів;

12)  залучення і розміщення дорогоцінних металів (у тому числі банківських металів) на рахунки і внески та інші операції з цими цінностями згідно з міжнародною банківською практикою;

13) довірчі операції (залучення  і розміщення засобів, керування цінними паперами) за дорученням клієнтів;

14)  надання консультаційних послуг;

15)  проведення операцій із касового виконання державного бюджету за дорученням Національного банку України;

16)  здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58. Національний банк України.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляє собою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" і діє на підставі Закону "Про Національний банк України". Як центральний банк НБУ виконує такі основні функції:

- емісія грошей та організація їх обігу;

- є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

- організація розрахунків між банками;

- обслуговування державного боргу країни;

- проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;

- видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

- контроль за діяльністю комерційних банків.

  Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, "банком банків" і банкіром уряду. Він здійснює регулювання і контроль за кредитно-фінансовою системою країни в цілому.

Національному банку надане монопольне право на випуск грошей у обіг. У той час як Казначейство Міністерства фінансів України не має права емісії грошей і здійснює фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет, а також отриманих кредитів. Цим самим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обігу України.

Національний банк України було організовано у 1991 році і являє собою систему єдиного банку, що включає в себе центральний апарат, розташований у Києві, Кримське республіканське і 24 обласні управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. До функціональних підрозділів НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ виступає апарат інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, що очолює Голова Правління.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарськими суб'єктами, а також організує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних фінансово-кредитних установах.

НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на проведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банківською системою України, надає кредити уряду. На нього покладене виконання операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговуванню внутрішнього державного боргу.Крім того, на Національний банк покладене виконання операцій, зв'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом міністрів, встановлює офіційний курс національної грошової одиниці, створює валютні резерви, організує операції з монетарними металами.

 

59. Державна скарбниця України.

 

Основні функції  та завдання Державної скарбниці  України:

• нагромаджувати, облікувати і зберігати коштовні метали, коштовне каміння й інші коштовності з метою поповнення золотовалютних резервів України, забезпечувати нерозголошення державної таємниці про їх обсяги;
• купувати і продавати за рішенням правління НБУ коштовні (монетарні) метали, коштовне каміння і вироби з них, інші коштовності як на території України, так і за її межами;
• здійснювати за рішенням правління НБУ операції щодо розміщення коштовних металів на рахунках і вкладах у чужоземних банках та проводити інші операції з коштовними металами відповідно до міжнародної банківської практики;
• готувати пропозиції до НБУ про надання комерційним банкам ліцензій на здійснення операцій з коштовними металами та коштовним камінням;
• здійснювати розрахунки з підприємствами, установами, організаціями за придбані чи реалізовані коштовні метали, коштовне каміння, інші коштовності (в межах виділених Національним банком коштів);
• передавати заводам брухт коштовних металів для його афінажу та переробки і приймати назад зливки коштовних металів після афінажу;
• розробляти проекти закупівельних і відпускних цін на коштовні метали та коштовне каміння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

60. Фінансові холдінгові групи.

 

 

 Типи, порядок створення та правовий статус банківських об'єднань визначені  у Законі України «Про банки і  банківську діяльність». 
   Відповідно до статті 9 цього Закону банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: 
   • банківська корпорація; 
   • банківська холдингова група; 
   • фінансова холдингова група. 
   Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено мінімальний перелік функцій, які передаються банками-учасниками корпорації. Зокрема, централізації на рівні корпорації підлягають: 
   • виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; 
   • операції на ринках грошей та капіталів; 
   • встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); 
   • моніторинг кредитних ризиків; 
   • розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності; 
   • формування зовнішньої звітності; 
   • внутрішній аудит. 
   Зазначений перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків — членів корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання вказаних функцій від банків-членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована не тільки у статуті банківської корпорації, а й у статутах банків—членів такої корпорації. 
   Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, можуть входити до інших банківських об'єднань (за винятком професійних асоціацій, створених не на комерційних засадах) виключно за згодою корпорації. Банки—члени банківської корпорації повинні в усіх своїх документах, угодах тощо вказувати свою належність до корпорації. 
   Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. 
   Банківська холдингова група складається з материнського банку та дочірніх банків. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. 
   Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін. 
   Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків—членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. 
 Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. 
   Фінансова холдингова група — це банківське об'єднання, яке складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. 
   Материнській компанії має належати більше понад 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього закону. Материнська компанія при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства та нормативно-правових актів Національного банку має право встановлювати правила, що є обов'язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. 
   Крім банківських об'єднань банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. 
   З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).  

 РЕЗЮМЕ  

 1. Банківська система будь-якої держави — це сукупність банківських установ, які створені та діють на території відповідної держави згідно з її законодавством у сфері залучення грошових коштів населення та юридичних осіб, надання кредитів та ведення рахунків клієнтів.